[3HG331]
“ОСЬ ІДУ, НЕМОВ ЗЛОДІЙ”

“Царство Боже прийде непомітно; ані не скажуть: Ось воно тут! – або: Он там! – бо Царство Боже є між вами” (Луки 17: 21, Хом.).

Багато з вас, як мені відомо, слідкують за нашими проповідями в громадській пресі. Нагадую, що проповідь, опублікована минулої неділі, була про другий прихід Христа в силі та великій славі. Цього вечора ми звертаємо вашу увагу на вірші Святого Письма, які, на нашу думку, чітко вказують на те, що сила й велика слава Христа як прославленої Церкви буде прихована від світу, доки очі розуміння світу поступово не відкриються, щоб оцінити справи нової епохи. Для багатьох це нова думка. Нічого дивного, що нашою першою думкою мала б бути [3HG332] думка про земну славу й відкритий вияв, пов’язаний з запровадженням небесного Царства. Весь наш досвід щодо коронації земних монархів і встановлення земних панувань був саме таким із зарання історії. До того ж багато віршів Святого Письма стосовно інавгурації Царства можна було б застосувати саме до зовнішнього вияву слави, доки ми не візьмемо до уваги інші вірші, які безпомилково вказують на те, що слава Господа, яка буде об’явлена світові і яку побачить усяка плоть, буде славою, яку вдасться збагнути не стільки природними очима, скільки очима розуміння, так само як зараз Господній народ має напучення дивитися на Ісуса, бачити Його славний характер, усвідомлювати, що весь Він – розкіш, Світло світу, прославлений Божий Син, Цар слави, Князь земних царів, Пан над панами. Хоча як християни ми визнаємо нашого Господа в усіх цих аспектах, фізичний зір не має до цього жодного відношення; це об’явлення виключно для нашого розумового зору. Для нас, віруючих, Він є дорогоцінним, розкішним, хоча ми побачили Його не інакше як серцем.

Тепер ми хочемо показати зі Святого Письма, що об’явлення прославленого Христа світові буде схожим чином для очей його розуміння, а не для природного зору. Щоправда, славні зміни умов світу, новий порядок речей, нове царювання праведності, любові, миру тощо будуть дуже відрізнятися від теперішніх умов і будуть видимі для природного ока. Але духовні сили, якими ці зміни будуть запроваджені у світі й підтримуватимуться, а саме, прославлений Христос, Голова й Тіло, будуть невидимими, їх не бачитимуть люди, подібно до того, як сатана, який тепер, за Писанням, є князем, правителем цього віку, є невидимим для людей, хоча його злі справи явні скрізь і його слуги скрізь присутні, бо він, як бог цього світу, тепер діє в серцях дітей непослуху, яких, безумовно, набагато більше, ніж дітей світла, Божих дітей (Еф. 2: 2). Так само наш прославлений Господь і Його прославлена Церква, Його Наречена, царюючи в силі й великій славі, будуть особисто невидимі для людей, але грандіозні результати їхнього правління праведності будуть видимі скрізь, і знання про Божу славу наповнить землю. Саме через знання про них світ побачить Господню славу, а не через якесь сяйво, видиме природним очам.

Наш текст, якщо його правильно розуміти, є дуже переконливим свідченням на цю тему. Але його загально розуміють неправильно, і тому ми повинні спочатку показати непослідовність загальноприйнятої інтерпретації. Зазвичай пояснюють, що Царство Бога приходить у серця Його людей, а отже, нам не слід очікувати встановлення якогось Божого Царства в сенсі всесвітнього панування чи влади. Нам сказано, що коли ми молимося “Нехай прийде Царство Твоє”, ми повинні розуміти це як навернення сердець до Господа, що таким чином царювання Христа починається в серцях навернених, і коли це царювання Христа стане всесвітнім, коли весь світ прийде до цього стану, коли Христос царюватиме в серцях людей, тоді молитва нашого Господа виконається – Боже Царство повністю прийде на землю, як є на небі. Ми щиро співчуваємо добрим думкам дорогих друзів, які дотримуються цього погляду, який ми вважаємо дуже помилковим, небіблійним і таким, що суперечить фактам. Коли ми заглядаємо у своє серце й коли ми судимо про інших за мірилом Учителя: “По їхніх плодах ви пізнаєте їх. Бо хіба ж виноград на тернині збирають, або фіґи із будяків?” (Мт. 7: 16), – ми не можемо повірити, що Боже Царство повністю прийшло в численні серця. І коли ми бачимо, що такий стан речей є у християнстві, ми запитуємо себе: “А як воно в язичництві?”, і відповідаємо, що там все набагато гірше, що дуже мало людей мають серця, в яких Христос є Царем. Щобільше, ми бачимо, що, згідно зі статистикою, кількість язичників, які абсолютно не знають Господа, сьогодні вдвічі більша, ніж сто років тому. З цього погляду нам очевидно, що будь-яка надія на Тисячоліття, що настане при такому встановленні Божого Царства в серцях Його народу, є абсолютно неможливою.

Ми готові визнати, що особи, які стають повністю Господніми через ґрунтовне й повне посвячення, дійсно мають те, що можна назвати царюванням Христа в їхніх серцях. Христос для них є Царем, ким би Він не був для світу, і вони є Його підданими, які виконують Його волю. Але, дорогі друзі, це не охоплює біблійного погляду на цю тему. Господь не планує, щоб Його Церква стала Його підданими. Навпаки, Церкві обіцяно, що вона сидітиме з Ним на Його престолі, що вона буде “царювати з Ним”: “Переможцеві сісти Я дам на Моєму престолі зо Мною”; “Коли тільки разом із Ним ми терпимо, щоб разом із Ним і прославитись” (Об. 3: 21; 20: 6; Рим. 8: 17). Отже, для нас з вами визнати, що Христос є Царем наших сердець і ми є Його підвладними, – це ще не є тією величною надією, представленою нам в Євангелії. Ми повинні шукати чогось набагато більшого, ніж це.

ПОВНІ ЗІПСУТТЯ

Глянувши на наш текст і контекст, ми бачимо, що Господь не звертався цими словами до своїх учнів, а отже, і до нас. Він звертався до фарисеїв, які не вірили Йому й чиї серця, за Його словами, не були в правильному стані й не визнавали Його Царем. Про цей клас людей Він раніше говорив, що вони були побіленими стінами й гробами, повними всілякого зіпсуття. Чи міг Він сказати тепер, що Боже Царство знаходиться в цих серцях, повних зіпсуття? Звичайно, ні. Звісно, це неправильне тлумачення Господніх слів, не те, чого Він хотів нас навчити цим висловлюванням.

Звернімо увагу на повний контекст: Ісусом та Його послідовниками знехтували мудрі, великі та вчені того часу, але прості люди слухали Його залюбки. Його головною темою було Боже Царство з натяком на те, що Він буде Царем, а Його послідовники будуть з Ним на Його троні, у Його пануванні, силі та славі. Для вчених книжників, гордих фарисеїв і учителів Закону такі очікування були простим обманом. Вони говорили, що цей чоловік Ісус ніколи не може мати Царства, що Його учні обманюються, а люди в цілому слухають Його слова й потрапляють в цю оману. “Ми змусимо луснути цю бульбашку й будемо вимагати від Нього сказати, коли, де і як буде встановлене Його Царство, про яке Він говорить. І коли Він почне міркувати й представляти нам Свої [3HG333] надії, яким чином Він збере військо або як Він розраховує взяти на себе панування над Ізраїлем і, зрештою, над усім світом, тоді Його послідовники побачать помилковість, слабкість Його становища, і таким чином ми зруйнуємо Його вплив на них. Вони побачать, що немає ніякої надії з Його боку”.

Міркуючи й прагнучи заманити Його в пастку, вони запитали: “Коли Царство Боже прийде?” Відповідь нашого Господа на це запитання випередила всі інші запитання, які вони мали намір поставити Йому. Його відповідь у нашому тексті й суть можна перефразувати так: “Ви питаєте Мене, коли прийде Моє Царство. Відповідаю вам, що воно ніколи не прийде в тому розумінні, в якому ви його очікуєте. Кажу вам, що Боже Царство в його силі й великій славі не може бути представлене зовнішнім проявом, зовнішньою демонстрацією. Кажу вам також, що коли воно встановиться у світі, люди не зможуть вказати на ту чи іншу місцевість і сказати: «Тут є Боже Царство», не зможуть вказати ні на Італію, ні на Палестину, ні на будь-яку іншу частину світу, кажучи: «Ось, тут є Царство!», «Ось, там є Царство!», бо Боже Царство не приходить таким чином. Це буде небесна сила, духовна сила, невидима для природних людських очей. Люди повинні дізнатися про це Небесне Царство і його силу за його наслідками, а не за тим, що вони можуть побачити в самому Царстві; вони навіть не побачать правителів. Вони побачать Авраама, Ісака, Якова та пророків як його представників серед людей, через яких будуть виражатися повноваження Царства, які будуть діяти як знаряддя Царства у встановленні закону й порядку, а також у піднесенні та наставлянні людей. Але саме Царство буде невидимим; воно не прийде помітно; ви не можете його побачити й ніколи не побачите. Коли під його владою, керівництвом і проводом уся земля наповниться славою Господа, люди, всі до одного, справді стануть подібними до Авраама й пророків, повними представниками Царства, повністю у згоді з його порядками й принципами, повністю виразниками цього Царства. Коли нарешті усі, хто захоче, будуть приведені під панування цього Царства, до сердечної єдності з Господом, а ті, хто не прийде до такого стану, будуть відтяті в Другій Смерті, Божа воля буде діятися на землі так, як діється на небі”.

“ОСЬ ІДУ, НЕМОВ ЗЛОДІЙ”

У гармонії з тим, як наш Господь описує спосіб приходу Царства без зовнішніх проявів, є Його слова: “Ось іду, немов злодій”, крадькома, несподівано для всіх. Ще прислухаймось до Його звернення через апостола, що день Господній приходить, немов злодій уночі, і коли світ говоритиме: “Мир і безпека”, тоді на них несподівано прийде знищення, утиск в кінці цього Євангельського віку. Апостол же, говорячи про Церкву й маючи на увазі відомості, які вона матиме очима свого розуміння, а не тільки природним зором, каже: “А ви, браття, не в темряві, щоб той день захопив вас, як злодій”, хоча він прийде, як злодій, на весь світ, без жодного зовнішнього прояву, який світ міг би розпізнати (1 Сол. 5: 2-4).

Щоправда, під час першого приходу апостоли запитували нашого Господа, коли це буде, і Він відповів: “То не ваша справа знати час та добу, що Отець поклав у владі Своїй” (Дії 1: 7). Окрім того, Він сказав, що “про день же той чи про годину не знає ніхто: ні ангели на небі, ні Син, тільки Отець” (Мр. 13: 32). Отже, це не слід розуміти так, немовби Син Людський ніколи не дізнається, немовби ангели ніколи не дізнаються, або що вірний Господній народ ніколи не дізнається. Навпаки, ми маємо запевнення, що у свій час він дізнається, що він не буде залишений у темряві зі світом, і що ці речі будуть відкриті йому не для його природних очей, але для очей його розуміння, як наш Господь висловив це у Своєму великому пророцтві в Матвія 24. “Коли ж стане збуватися це [певні речі, передбачені в Писанні, які будуть зовні явні], то знайте [зробіть висновок, зрозумійте, що інші речі, які не є видимими для природного зору, будуть у процесі виконання]...”, “бо зближається ваше визволення” (Лк. 21: 28).

ТАЄМНА ЖНИВНА ПРАЦЯ

Деякі притчі нашого Господа ясно вчать, що наприкінці цього віку відбуватиметься праця, про яку світ буде цілковито несвідомий. Наприклад, у притчі про пшеницю й кукіль сказано, що під час жнив Господь пошле Своїх посланців, які зберуть кукіль у снопи, а пшеницю – до клуні. І ця праця відбуватиметься в той час, коли світ зовсім не знатиме про неї. Щоправда, світ бачитиме розвиток подій, але не буде розуміти, що вони означають. Лише просвічені Словом і Духом Господа збагнуть справжній стан справ.

У згоді з цим наш Господь звістив, що наприкінці цього віку, під час жнив, у деякому значенні буде так, як було за днів Ноя, а саме: світ загалом не знатиме про те, що відбувається серед нього. Як за днів Ноя їли, пили, будували (речі досить правильні, властиві самі по собі, але які означали, що люди не усвідомлювали справжньої ситуації, не усвідомлювали, що відбувалася жнивна праця), так само буде й за днів Сина Людського у другій присутності Христа. Світ буде їсти та пити, садити та будувати, і не знатиме, не розумітиме Його присутності та праці, яку Він виконує між людьми, – зв’язування куколю та збирання пшениці до клуні.

СПОЧАТКУ РОЗРАХУНОК ЗІ СЛУГАМИ

Дві притчі нашого Господа (притча про таланти й притча про мини) звертають увагу на відповідальність Господнього посвяченого народу протягом цього Євангельського віку. Посвячені мали у своїх руках певні таланти й дари від Господа, посвячені Його службі, які вони повинні були старанно використовувати, прагнучи тим самим прославляти Його ім’я й просувати Його справу. У цих притчах Ісус говорить нам, що у другому приході Він прийде насамперед до них і порахується з ними, перш ніж взагалі мати справу зі світом. Це повністю узгоджується із загальним свідченням про те, що клас Царства цього Євангельського віку має бути правителями, суддями й священниками [3HG334] світу в наступному віці, Тисячолітньому віці. Тому необхідно, щоби праця цього Євангельського віку була доведена до кінця, перш ніж відбудеться загальна праця з управління й судження, покарання й піднесення світу людства. Оскільки Церква представлена як така, що перебуває у світі під час другого приходу Христа, і Він приходить знову, щоб прийняти нас до Себе й нагородити вірних, то це означає, що перевірка Ним Його послідовників, Його Церкви, схвалення вірних і вкидання у зовнішню темряву невірних відбуватиметься в той час, коли справи світу йтимуть як зазвичай, і світ нічого не знатиме про це.

Звідси найбільш очевидно, що Господь буде присутній у світі як злодій, таємно, невидимий, невідомий для світу, роблячи вибір серед тих, хто номінально є Його, і забираючи через “переміну” вірних “переможців”. Пам’ятаємо, як у притчах стверджується, що вірним було сказано увійти в радощі свого Господа, тим самим виразно даючи зрозуміти, що Господні послідовники не були таким чином суджені при смерті й не входили весь цей час в радощі свого Господа, але що цей суд відбудеться, діятиметься в кінці цього віку, при другому приході Христа. Щобільше, сказано, що нагорода полягатиме в тому, що один буде панувати над двома містами, інший – над п’ятьма, ще інший – над десятьма містами.

Безумовно, такого правління й царювання не було в минулому й немає зараз. Це річ, яка належить до Тисячолітнього віку, і таке зібрання всіх вірних віку та їхнє входження в радощі свого Господа, входження в привілеї Царства через зміну Першого Воскресіння й працю Царства як співспадкоємців з Христом повністю відповідає всьому свідченню Божого Слова. Проте, очевидно, все це буде без жодного зовнішнього прояву, зовнішньої маніфестації для світу загалом. Люди не знатимуть. Як за днів Ноя люди не знали про те, що станеться, так і за днів Сина Людського вони не будуть усвідомлювати факти, поки не буде зібраний клас Церкви й на світ не прийде великий час утиску, анархії, сум’яття, в якому будуть повалені нинішні інституції світу й світ людства буде підготовлений до царювання Царства.

ПОМИЛКИ ПЕРЕДМІЛЕНІАЛІСТІВ

Загальновизнано, що серед тих, хто виступає проти думки про Тисячолітнє Царство, є деякі з найсвітліших умів Церкви. Ми вважаємо, що вони відвернулися від правильного біблійного погляду на Тисячолітнє Царство через помилкові погляди, представлені так званими передміленіалістами. У всьому християнстві є невеликий і особливий клас людей (загалом хороших людей), які тримаються біблійного вчення про другий прихід Христа, але не помітили, що Царство не приходить із зовнішніми проявами. Вони представляють Христа, його апостолів і всіх святих у славі в Тисячолітті як людей у плоті, що живуть у земних умовах, із земним престолом, двором, послами, формами, церемоніями й т. д. й т. п. Ці уявлення відштовхують деякі не менш щирі уми, які з повною підставою заявляють, що не можуть уявити собі небесне Царство, яке обіцяв Господь, настільки примітивним, настільки земним, не можуть уявити собі Господа, Який царює на землі як людина, яким би славним Він не здавався. Ми цілком поділяємо цю думку, оскільки пам’ятаємо, що Святе Письмо говорить, що наш Господь більше не є людиною, більше не є в плоті. Він дійсно прийняв плоть, але прийняв її не для того, щоб зберегти її на всю вічність, а для того, щоб віддати Себе як людину Ісуса Христа, як викуп за всіх.

Він дав Себе, дав усе, що мав, Він повністю віддав Свою людську природу й ніколи не забирав її назад. Забрати її назад означало б забрати викуп. Не дай Боже, щоб це коли-небудь сталося! Щобільше, для Господа забрати назад людську природу означало б забрати назад людські обмеження, які, безумовно, нижчі за ангельські, як про це говорить Святе Письмо, бо читаємо, що людина була створена трохи нижчою від ангелів (Пс. 8: 5). Навпаки, наш Отець підняв Господа з мертвих не для того, щоб повернути Йому принесену в жертву людську природу, але щоб дати Йому божественну природу з її славою, честю та безсмертям. “Через те, – говорить апостол, – відтепер ми нікого не знаємо за тілом; коли ж і знали за тілом Христа, то тепер ми не знаємо вже” (2 Кор. 5: 16). Тепер ми знаємо Його як прославленого Господа, Якого ми не можемо навіть сподіватися побачити, поки не змінимося й не станемо подібними до Нього, духовними істотами. І це Його обітниця нам: що Він не прийде знову як людина, але що ми змінимося й станемо подібними до Нього. Апостол пояснює, чому ця зміна необхідна: бо “тіло й кров посісти Божого Царства не можуть” (1 Кор. 15: 50).

Правда, наш Господь збереже у Своєму прославленому стані багато імен, які застосовуються до Нього у Святому Письмі. Ми все ще говоримо про Нього як про Сина Давида, хоча тепер уже високо піднесеного, визнаємо Його Господом Давида, а Давида – Його сином. У згоді зі Святим Письмом він говорить: “Замість батьків Твоїх будуть сини Твої [Месії], їх по цілій землі Ти поставиш володарями”. Серед цих дорогоцінних імен, які надалі будуть належати Йому, було одне, яке Він так часто застосовував до Себе, а саме: “Син Людський”, або, більш буквально, “Син Людини”. Цим Він ототожнював Себе з людиною Адамом і вказував, що Він є тим, через кого батько Адам, весь його рід і вся його спадщина були відкуплені й мають бути відновлені. Ми раді, що це ім’я продовжує залишатися відповідним для нашого Господа, оскільки воно постійно нагадує нам про те, які великі речі Він зробив для нашого роду на основі божественного задуму. Ми розуміємо, що цей титул, Син Людський, завжди буде належати Йому й належним чином показуватиме, Хто купив спадщину й права батька Адама. Весь світ повинен визнати цей факт, і ми віримо, що Він на віки вічні буде вшанований як великий Відкупитель нашого роду. Думати про нашого Господа тепер як про людину в небі суперечить усім твердженням Слова.

Людина не пристосована до неба, вона була Божим творінням, призначеним для землі. Духовні істоти пристосовані до небесних умов. Наш Господь був духовною істотою до того, як став людиною, і прийняття назад духовної природи означало, що Він залишив умови плоті й крові, тому що “тіло й кров посісти Божого Царства не можуть”. Якщо Наречена не могла бути плоттю й кров’ю, то й Небесний Наречений не міг бути плоттю й кров’ю. А оскільки всі духовні істоти невидимі для людей, то з цього [3HG335] випливає, що Христос невидимий тепер, тому, присутній у світі, Він видимий для природного зору не більше, ніж ангели, про яких сказано, що вони посланці, духи, послані для служіння тим, хто буде спадкоємцями спасіння (Євр. 1: 14). Ми не бачимо ангелів, але віримо, що такі посланці, ангели, існують. Так само ми можемо збагнути, що наш Господь у Своєму другому приході буде присутній у світі й буде виконувати працю, але буде невидимий; і так само ми можемо збагнути, що Він буде присутній зі Своєю прославленою Церквою у світі як Цар слави, і Його Царство праведності незабаром призведе до того, що земля засяє від пізнання Божої слави й буде чудовою від діл віри, слухняності та Богоподібності. Так поступово, коли зійде Сонце Праведності, світ наповниться світлом, знанням і благословенням того часу, і слава Господа відкриється усякій плоті, і всяка плоть побачить її очима свого розуміння, як тепер віруючі бачать її очима віри. Наш Господь сказав про світ: “Ще недовго, і вже світ Мене не побачить”, і це було правдиве твердження; але правдою було й те, що Він сказав Своїм послідовникам: “Але ви Мене бачити будете”. Ми побачимо Його, бо, зачаті знову Духом до нової природи, ми у своєму воскресінні зазнаємо зміни з земної природи на небесну, духовну. Тоді ми побачимо Його таким, яким Він є, бо будемо подібними до Нього духовними істотами.

“ПОБАЧИТЬ ЙОГО КОЖНЕ ОКО”

“І побачить Його кожне око, і ті, що Його прокололи були” (Об. 1: 7). Очі, які побачать славного Господа, не будуть природними очима, бо Святе Письмо запевняє нас, що “не бачив [Бога] ніхто із людей, ані бачити не може”, оскільки Він живе в неприступному світлі (1 Тим. 6: 16). Іншими словами, природні людські істоти не можуть бачити духовних істот. Кожного разу, коли духовні істоти хотіли показати себе людям, вони брали для себе тіла з плоті; але бачити такі тіла з плоті не означало бачити духовних істот. Ми розуміємо, що для Тисячолітнього віку нічого такого не передбачено, що Стародавні Гідні, Авраам, Ісак, Яків, пророки й т. д., як досконалі люди будуть досконалими виразниками й представниками Господа слави серед людей.

Коли вони бачитимуть їх, вони бачитимуть Господа Ісуса представницьким чином, як учні бачили Отця в Ісусі й наш Господь сказав про це Своїм учням: “Хто бачив Мене, той бачив Отця” (Ів. 14: 9). Як для них було неможливо мати краще представлення Отця, ніж явлене в Сині, так і в Тисячолітньому віці люди не зможуть мати кращого представлення прославленого Христа, ніж те, яке буде дане їм у досконалому Авраамі та інших Його представниках серед людей. “Але, – скаже хтось, – хіба не обіцяно, що прийде той самий Ісус?” “Так, – відповідаємо ми, – хоча Він змінився за Своєю природою, але це той самий Ісус. Та сама любов, те саме зацікавлення, яке Він мав, коли був з нами, – все залишилось Його. Так і ми, коли змінимося з людських до духовних умов, будемо тими самими особами, але в нових умовах”. “Але хіба не сказано, що Він прийде так само, як відійшов?” “Так, – відповідаємо ми, – саме так Він прийде. Як ми щойно показували, Він прийде тихо, непомітно, невідомо для світу, так само, як і пішов: не було жодного сурмлення в сурми, жодного заколоту по всьому світу, коли Учитель відходив, тому лише Його послідовники, Його найближчі учні, Його мала черідка знатиме про Його присутність, аж поки пізніше Його славна сила не виявиться у полум’яному вогні, у вогненних судах, які будуть задіяні по всьому світу проти усілякої неправди, бо усіляка неправда – то гріх, а усілякий гріх буде знищений, поглинений, і всі охочі та слухняні будуть підняті з-під його влади, а ті, хто відмовиться піднятися, будуть знищені з-поміж людей у Другій Смерті”.

Отже, дорогі друзі, давайте все більше й більше намагатися зайняти біблійну позицію очікування й шукати Ісуса очима нашого розуміння, а не нашим природним зором. У міру того, як ми будемо вчитися цього, наше благословення зростатиме, і ми, зазнавши зміни, будемо бачити Його таким, яким Він є, бо будемо схожими на Нього.

3HG331 (1906 р.)