[3HG325]
“ЗМІНЯЄМОСЯ ВІД СЛАВИ НА СЛАВУ”

“Ми ж відкритим обличчям, як у дзеркало, дивимося всі на славу Господню, і зміняємося [перемінюємося] в той же образ від слави на славу, як від Духа Господнього” (2 Коринтян 3: 18).

Наш текст дає зрозуміти, що той, хто бачить Господню славу, буде підкорятися її впливу. Апостол говорить не про природний зір, а про бачення очима розуміння. Той, хто бачить справжній характер Господа, обов’язково побачить у цьому випробування, яке або принесе йому благословення через бажання копіювати Господа, або, навпаки, викличе в ньому ненависть до праведності. Про це апостол говорить і в інших місцях Писання, запевняючи нас, що Євангеліє є запашністю життя на життя або запашністю смерті на смерть. Ми раді вірити (не тільки з власного досвіду, але й зі слів Святого Письма), що для більшості нашого роду послання, яке Господь дав, у кінцевому підсумку виявиться запашністю життя на життя, на вічне життя.

Той факт, що лише невелика частина людства зараз цінує Божий характер і, відповідно, любить праведність та ненавидить беззаконня, не слід вважати доказом того, що велика маса людства знайде послання Божої любові й прихильності в кінцевому підсумку запашністю смерті на вічну смерть. Скоріше, це свідчення того, що більшість не бачить Господа в Його істинному характері, що очі більшості людей зараз закриті, або, як каже апостол у цьому тексті, їхні очі завішані покривалом. Деякі речі, що стосуються Бога, вони бачать крізь покривало невігластва, забобонів і гріха, яке покриває їхні серця, їхній розум. Погляд на Всевишнього, отриманий крізь таке покривало, неминуче є вкрай незадовільним і далеким від того, щоб радувати й підбадьорювати кожного, хто дивиться. Апостол щойно говорив про те, що юдеї як народ відкинули Христа і Євангеліє благодаті. Він каже нам, що це сталося тому, що на їхніх серцях було покривало, яке заважало їм бачити славу і красу божественної справедливості та любові, зосередженої у Відкупителі та Його праці жертви за нас – “викупі за всіх: свідоцтво свого часу” (Хом.).

ЗМІНЮЮТЬСЯ ЛИШЕ ТІ, ХТО ДИВИТЬСЯ

Таким чином, апостол стверджує, що ми, з чиїх сердець повністю або частково знято покривало забобонів і неправильних уявлень, “ми відкритим обличчям” можемо бачити Господню славу не безпосередньо, а як у склі, як у дзеркалі.

Наскільки ми позбуваємося покривала невігластва, настільки ми здобуваємо дух свободи, дух Христа і здатність бачити речі в їх істинному, правильному світлі. Це аргумент апостола в контексті, коли він говорить: “Де дух Господній, там воля”. Будь-яка воля, яка ігнорує Господа і Його дух, є шкідливою і може завести її власника далеко в поклоніння і служіння богу-мікробу. Але той, чиї очі розуміння відкриті на Божественне об’явлення, хто приймає Дух Господа, отримує в ньому справжній дух волі й належить до класу, який, згідно з описом, має можливість змінюватися від слави на славу в той самий образ, в подобу Бога слави, Бога мудрості, справедливості, любові й сили. Саме на основі цього твердження, що де дух Господній, там воля, апостол використовує слова нашого тексту, кажучи: “Ми ж відкритим обличчям [позбавленим покривала], як у дзеркало, дивимося всі на славу Господню, і зміняємося [зазнаємо перетворення] в той же образ”.

ПЕРЕТВОРЕННЯ – ПОСТУПОВА ПРАЦЯ

Апостол Яків (1: 25) дуже виразно вказує на те, що ми повинні не тільки вдивлятися в цей закон волі, закон Бога, і бачити в ньому божественний характер і його досконалість, а також бачити власну недосконалість, але й продовжувати користуватися цими засобами благодаті, якщо хочемо, щоб у наших серцях просувалася праця перетворення. Ця ж думка висловлена в нашому тексті, а саме, що це перетворення відбувається поступово, від слави на славу, дозволяючи нам дедалі більше уподібнюватись до славного Бога. Цю ж думку висловлює апостол у листі до Римлян, коли стверджує, що ми змінюємося оновленням нашого розуму, щоб пізнати, що то є добра, приємна й досконала Божа воля.

Праця перетворення повинна мати свій початок, подальший поступ і кульмінаційну зміну, або розвиток. Коли ми нічого не знали, коли очі нашого розуміння були повністю засліплені, ми не бачили Божої слави; коли ж сліпота минала, коли покривало неуцтва й забобонів поступово щезало, ми могли щораз більше бачити славний характер Того, Хто покликав нас із темряви до світла. Але доки покривало хоч якоюсь мірою позостається, доти такою ж мірою нам бракуватиме повного перетворення серця. Отже, необхідно, щоб увесь Господній народ зростав у божественній благодаті, зростаючи в пізнанні та любові до Бога. Саме про це пише апостол: “Для того схиляю коліна свої перед Отцем, ... щоб Він дав вам за багатством слави Своєї силою зміцнитися через Духа Його в чоловікові внутрішнім, щоб Христос через віру замешкав у ваших серцях, щоб ви, закорінені й основані в любові, змогли зрозуміти зо всіма святими, що то ширина й довжина, і глибина й вишина, і пізнати Христову любов, яка перевищує знання...” (Еф. 3: 14-19).

НАША ЗМІНА, ЇЇ ПОЧАТОК І КІНЕЦЬ

Наш текст вказує на те, що ця праця зміни здійснюється Духом Господа – перетворююча праця [3HG326] зміни в серці, характері, житті, яка здійснюється святим Духом. Отже, тільки зачаті святим Духом – “народжені знову [зачаті знову]” (WTB) – мають цей зір і переживають цю зміну серця, характеру, життя від слави на славу. Просто вірити, що Ісус є Відкупителем світу і великим Учителем, посланим Богом, недостатньо. Наша віра, щоб мати цінність, повинна привести до зречення гріха. Щобільше, вона повинна привести до повного посвячення серця Господу і служіння Йому, інакше ми не зможемо отримати зачаття святим Духом, не зможемо дозволити нашим очам бути достатньо відкритими навіть на те, щоб розгледіти славу божественного характеру. Саме до духовно зачатих звертається апостол у нашому тексті: “Ми”. Він каже, щоб ми рухалися до досконалості. Споглядаймо у дзеркало Божественного Слова на Божественний закон волі, продовжуймо вдивлятися в нього, копіювати божественний характер, і тоді день за днем, мало-помалу праця перетворення буде прогресувати, зміна серця, волі буде ставати щораз повнішою, а слава Господнього характеру буде все більше і більше нашою власною, і ми будемо навіть у теперішньому житті все більше уподібнюватися до нашого Господа. Про це також говорить апостол у своєму листі до Римлян, коли дає зрозуміти, що Бог покликав нас небесним покликом до співспадкоємства з Христом і що це співспадкоємство залежить від того, наскільки ми станемо копіями Його дорогого Сина (Рим. 8: 17, 29). Тому важливо, щоб ми точно знали про початок нового розуму, щоб ми могли точно встановити, що ми віддали своє серце, все своє Господу.

Важливо, щоб ми чинили поступ, щоб ми постійно шукали доказів того, що в наших серцях зростає подібність до Господнього характеру, і тоді, з огляду на обітниці Господа, ми зможемо сподіватися на славну зміну Першого Воскресіння, яке завершить працю благодаті, розпочату в зачатті Духом. У славному Першому Воскресінні ми сподіваємося на справжню подібність до нашого дорогого Відкупителя. Тоді, як стверджує апостол Іван, ми побачимо нашого Відкупителя таким, яким Він є, і всі залишки покривала, недосконалості та вади теперішнього часу зникнуть: “Будем подібні до Нього, бо будемо бачити Його, як Він є” (1 Ів. 3: 2), і будемо ділити Його славу.

НЕ СЛАВА ПЛОТІ

Часто причиною розчарування Господнього народу є те, що він недостатньо чітко усвідомлює, що процес зміни, який має завершитися його славою, – це зміна не плоті, а духа, розуму, волі. Ми в жодному разі не хочемо зробити висновок, що там, де розум, воля міцно навернені до Господа, це не має жодного впливу на плоть, жодного контролю над плоттю. Навпаки, ми віримо, що змінений розум має сильний вплив на плоть, що він навіть надає світло, гідність і славу земним рисам, що кожна людина, просвітлена й осяяна правдою, не тільки знатиме про це осяяння у своєму розумі й оцінить його перетворюючий вплив на своє серце і волю, але й певною мірою це осяяння Господнім духом буде випромінювати світло через її смертне тіло, в її словах, в її житті й поведінці, і навіть у самому виразі її обличчя.

Однак тут ми хочемо підкреслити, що Господь дивиться на серце, а не на зовнішність. Господь буде судити про нашу зміну не так, як судять люди, за зовнішнім виглядом, а за внутрішнім станом вірності Йому і бажанням говорити, думати, відчувати у згоді з Господнім Духом, у згоді зі славною подобою, яку ми бачимо все більш ясно відображеною в божественному Слові. Світ судитиме нас лише за зовнішнім виглядом, тоді як Господь судитиме нас лише за тим, що всередині. Але ми й весь дім віри маємо право очікувати доказів зміни серця, які проявляються у зовнішньому поводженні плоті.

Апостол дає про це зрозуміти не тільки в нашому тексті, але й в інших місцях, коли говорить: “А коли живе в вас Дух Того, Хто воскресив Ісуса з мертвих, то Той, хто підняв Христа з мертвих, оживить і смертельні тіла ваші через Свого Духа, що живе в вас” (Рим. 8: 11). Яке просте твердження! Господь має справу з Новим Створінням, але в міру того, як Нове Створіння зростає в силі через славне перетворення характеру від слави на славу, воно захоче контролювати смертне тіло, і це буде силою, що зростає й міцніє, так що навіть смертне тіло, яке колись було живим для гріха, а тепер вважається мертвим для нього, буде залучене на службу Новому Створінню, залучене на службу праведності в гармонії з Новим Розумом і ступенем його славної подоби до Господа.

ЗГУБНІСТЬ ЗАСЛІПЛЕННЯ ДО БОЖЕСТВЕННОЇ СЛАВИ

Ми слідкували за нашим текстом, і наш досвід та спостереження повністю збігаються з божественним свідченням. Погляньмо тепер з протилежного боку; подивімося, які згубні наслідки має засліплення серця щодо божественного характеру, Божої слави. Апостол вказує на те, що спочатку людина була створена не в сліпому стані розуму, а з просвітленням. Відповідаючи на запитання, як так сталося, що більшість людства нині перебуває в такій повній сліпоті, він пояснює, що це сталося через те, що люди не захотіли зберегти знання про Бога у своєму серці, тому Бог віддав їх на поталу, дозволив їм обрати власний шлях, у результаті чого вони розвинули в собі нечестивий розум. “Пізнавши Бога, не прославляли Його, як Бога, і не дякували, але знікчемніли своїми думками, і запаморочилось нерозумне їхнє серце. Називаючи себе мудрими, вони потуманіли, і славу нетлінного Бога змінили на подобу образа тлінної людини, ... Тому то й видав їх Бог у пожадливостях їхніх сердець на нечистість, щоб вони самі знеславляли тіла свої. Вони Божу правду замінили на неправду”. Прочитайте на дозвіллі пояснення апостола про те, як язичники дійшли до найвищого рівня деградації, адже він викладає це в першому розділі свого Послання до Римлян від дев’ятнадцятого вірша до кінця.

Наші предки були язичниками, і тим рівнем цивілізації, яким ми користуємося, ми завдячуємо світлу пізнання Бога, що засяяло в Європі з Палестини. Проте Божа правда була настільки змішана з язичницькими філософіями, невіглаством і забобонами, що, як ми вже показали, лише духовно зачаті здатні бачити Божу славу з якоюсь мірою ясності й вдячності. Дякуймо Богові [3HG327] за те, що, хоча ми бачимо, що світ все ще перебуває в гріху й смерті, ми також бачимо божественний характер любові до людства, викладений у божественному Слові, яке запевняє нас, що всім родам землі судилося отримати благословення від Господа через Того, Хто полюбив нас і відкупив Своєю дорогоцінною кров’ю, і що благословення, яке зараз дарується Церкві через відродження і зачаття святим Духом, є лише прелюдією, передсмаком набагато більш загального благословення, яке ще має прийти до кожного створіння, приносячи з собою можливість відкрити всі сліпі очі розуміння і відкрити всі глухі вуха, щоб всі могли почути, побачити й оцінити Божу славу, Божу любов, Божу мудрість, Божу справедливість, Божу силу. Щоправда, у той час, коли це станеться, ми не можемо сподіватися, що це означатиме, що всі прийдуть до повної згоди зі Всевишнім, проте наші серця заспокоює запевнення, що Той, Хто створив світ, любить його настільки, що відкупив його дорогоцінною кров’ю Христа, і що Відкупитель у згоді з Божественним планом ще має дати кожній людині можливість повного і цілковитого відновлення всього втраченого через Адама, і що навіть ті, хто остаточно відкине Божественну милість, не будуть вічно катовані, а “знищені будуть з народу”, як про це свідчить Святе Письмо (Дії 3: 23).

Стежачи за думкою апостола в цьому тексті, ми згадуємо слова Господа через пророка Ісаю, що Він зруйнує покривало обличчя, накинуте на всі народи, покривало, яке розтягнуте над усіма народами (Іс. 25: 7). У цьому пророцтві Господь посилається на Тисячолітнє Царство, про яке Він в іншому місці символічно говорить як про “гору”. Він говорить, що ця гора, це Царство буде встановлене на землі й що сила, яка походить від нього, зруйнує завісу, покривало, яке лежить на всіх народах, і що Він приготує на цій горі для всіх людей гостину з ситих страв, гостину із вин молодих, ситих страв, повних насолод, радощів, благословень, милостей від Бога, що перевищують все те, що вони знають, розуміють або оцінюють. Навіть ми, чиї очі розуміння відкриваються все ширше і ширше з кожним днем, дивуємося, коли отримуємо подальші проблиски великого Божого плану, щоб побачити, які великі благословення прийдешнє Царство Христа принесе всьому “стогнучому створінню” – не тільки тим, хто буде живий, коли настане ця славна епоха, але й благословення, згідно зі Святим Письмом, усім націям, усім народам, які включатимуть і тих, хто вже загинув у смерті. Це благословення великою мірою буде благословенням знання для очей і вух, зняттям сліпоти, покривала і відкриттям славного сонячного світла того Тисячолітнього дня, яке прожене всі забобони, неправди й зло теперішнього часу. Як чудово, що всі пророки говорили про це славне Тисячолітнє Царство в захоплених словах подиву, що всі апостоли згадували про нього з виразом туги й бажання, як про час, коли все стогнуче створіння буде звільнене від рабства тління й ті, хто захоче, зможуть досягти свободи, належної Божим синам (Рим. 8: 21). Чи можемо ми дивуватися, що сам наш Господь Ісус навчав нас з нетерпінням чекати цього Тисячолітнього Царства, цієї великої Божої Гори й молитися: “Нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі”? Наш контекст стверджує, що прийдешні благословення будуть не тільки для тих, хто житиме в той час, але й для тих, хто є в гробах. Зверніть увагу на вислів: “Смерть знищена буде назавжди, і витре сльозу Господь Бог із обличчя усякого, і ганьбу народу Свого він усуне з усієї землі” (Іс. 25: 8). Зверніть увагу також на слова Господа через пророка Осію (13: 14): “З рук шеолу Я викуплю їх, від смерти їх вибавлю. Де, смерте, жало твоє? Де, шеоле, твоя перемога?”. Саме цей уривок цитує апостол Павло у своїй великій проповіді про воскресіння (1 Кор. 15: 55). Вказуючи на другий прихід Христа і час, коли Церква буде прославлена з Ним, він заявляє, що тоді виконаються слова пророка Осії, що смерть буде поглинута перемогою. Знадобиться весь Тисячолітній вік, щоб поглинути смерть перемогою, врятувати людство від теперішніх умов гріха та смерті й дати можливість усім охочим прийти до повної згоди з Богом і отримати Божий дар – вічне життя. У кінці Тисячолітнього віку здійсняться слова пророка: “Де, смерте, жало твоє? Де, шеоле, твоя перемога?”.

“ХТО МАЄ НА НЬОГО НАДІЮ ОЦЮ”

Апостоли постійно заохочували Церкву з нетерпінням чекати славних подій, які відбудуться при другому приході Христа: (1) прославлення Церкви з її Господом у Першому Воскресінні; (2) а далі великої праці Церкви у славі, праці для людства, благословення всіх родів землі через зняття покривала гріха, невігластва і забобонів, яке зараз лежить на світі. У зв’язку з висловом нашого тексту апостол запевняє нас, що покривало, яке зараз є над розумами юдеїв, буде зняте в належний у Господа час, коли буде вибраний і прославлений Духовний Ізраїль, і коли буде встановлене Тисячолітнє Царство. І те, що буде правдою про Ізраїль у плоті, як показують нам інші Писання, буде правдою про всі роди землі. І як благословення природних речей приходять спочатку до юдея, а потім до поган, так і благословення Тисячолітнього віку, благословення реституції до земної спадщини й усього втраченого, Раю і людської природи в досконалості, прийдуть спочатку до юдея, а потім до всіх родів землі.

Тож не дивно, що апостол стверджує, що ці славні надії, які ми маємо перед очима, законно ведуть до очищення. “І кожен, хто має на Нього надію оцю, очищає себе так же само, як чистий і Він”. І це твердження про очищення серця та розуму і, наскільки це можливо, плоті, земної посудини, є лише ще одним твердженням про славну переміну від слави на славу, яка відбувається в усіх посвячених. Доречно, щоб кожен із нас поставив собі запитання: “Чи отримав я це зачаття Духом правди? Чи відчуваю я його силу в моєму серці та житті, яка дає освячення? Чи з кожним днем я перемінююся від слави на славу? Чи вдивляюся я в досконалий закон божественної свободи, щоб ця славна зміна відбулася і завершилася, а може я зв’язаний світом, плоттю, супротивником або якимись небіблійними релігійними [3HG328] настроями чи вченнями, які заважають мені рухатися від слави до слави, як я повинен це робити?”

Добре, дорогі друзі, що ми помітили той факт, що це збільшення слави в нашому серці, в нашому новому розумі впливатиме на всі справи життя, надаючи навіть найпростішим справам ваги й славного світла, якого вони не мали б в іншому випадку. Нове серце, новий розум, бачачи божественну справедливість у її істинному світлі, цінує її й бажає бути справедливим до інших, усвідомлює, що Золоте Правило є мірилом справедливості, і прагне використовувати його в усіх життєвих справах, роблячи іншим так, як би він хотів, щоб робили йому. Щобільше, наскільки ми бачимо Божу мудрість, настільки ми прагнемо такої ж мудрості, що сходить згори, спочатку чистої, потім мирної, покірливої, повної милосердя та добрих плодів. Крім того, вона визнає Божу силу, яка створила нас і яка тепер знову дала нам зачаття до нового розуму, до нових надій, здатна виконати всі добрі обітниці Слова й дати нам славне воскресіння на подобу нашого Господа, а також славу Царства, благословення, можливості та привілеї, і вжити нас разом з Господом, щоб вивести з могили й взагалі з умов гріха та смерті всі роди землі. Цей перемінений розум з його зростаючою славою дає нам свіжий погляд на наші обов’язки та життєві стосунки з Богом і нашими ближніми, а особливо дає нам оцінювання Божественної любові. Коли ми зауважуємо, що Бог любить не тільки добрих, але й недобрих і невдячних, це допомагає нам зрозуміти, чому Він наказує нам не тільки любити Його, любити братерство, любити тих, хто має Його дух, любити праведних, але й мати співчутливу любов до світу, любов, яка б з радістю робила людям добро і підносила їх. Крім того, ми повинні мати любов до такої міри й ступеня, щоб співчутливо любити наших ворогів й бажати їм добра, і в жодному сенсі слова не робити їм зла. Продовжуймо ж добру справу й намагаймося щодня, дорогі браття, перемінюватися від слави на славу, щоб Господь у воскресінні удосконалив те, що Його благодать, правда й дух нині розпочали в наших смертних тілах, – перемінений розум.

3HG325 (1906 р.)