[3HG011]
ДРЕВНІЙ ЕДЕМСЬКИЙ САД, АРАВІЯ – КОЛИСКА ЛЮДСТВА

“Бо так, як в Адамі вмирають усі, так само в Христі всі оживуть, кожен у своєму порядку” (1 Коринтян 15: 22, 23).

Аравія вважається древнім Едемом, на сході якого знаходився особливо приготований Сад, де наші прабатьки проходили випробування не на нагороду Неба або покарання вічних мук, а на нагороду вічного життя в досконалих земних умовах або на покарання смерті. Тут людина, створена “дуже доброю”, за образом свого Творця, згрішила і підпала під кару гріха – “Душа, що грішить, вона помре”. Тут теж знаходиться гора Арарат, на якій після потопу зупинився ковчег, з якого вийшла сім’я Ноя, щоб заново заселити землю. Ось так Аравія двічі була колискою людства.

Тут знаходиться родюча Месопотамія, яку батько Авраам залишив на божественне запрошення, щоб оселитися далі на північ, в Палестині, маючи обітницю стати спадкоємцем божественної милості, батьком вірних, чиє прославлене Насіння, великий Месія, вже відкупив світ і ще має зайняти Престол землі і протягом тисячі років перемогти гріх та смерть і підняти з деградації та гробу Адама і його рід.

Це та сама Аравія, відома з казок “Тисячі й однієї ночі”, де знаходиться могила Магомета, послідовники якого за чисельністю змагаються з послідовниками Ісуса, і все ще вірять в обітницю, дану Аврааму, і, подібно до юдеїв, чекають славного з’явлення Месії. Як і ізраїльтяни, вони сліпі до того, що перш ніж Месія може благословити, зцілити і підняти світ, потрібно було, щоб Він викупив його власним життям і вибрав з-поміж людей духовний клас, який стане Його Нареченою і Співспадкоємицею у Його славному Царстві.

І тепер, коли наближається День, коли Прокляття буде знято зі світу, коли “пустиня зацвіте, мов троянда” і “радітиме степ”, ми бачимо, як прокидається ця земля найбільш древньої цивілізації. На руїнах її древніх міст, Ніневії та Вавилону, сьогодні ведуться розкопки, і вони є записами 3,5-тисячної давнини, тоді як сучасні інженери та сучасний капітал працюють над величезними іригаційними проєктами вартістю в мільйони доларів, які, як вони кажуть, зроблять цю землю плодоносною та родючою, як Господній Сад. Чи не є ми, таким чином, свідками початку давно обіцяних “часів відновлення всього, про що провіщав Бог від віку устами всіх святих пророків Своїх”? (Дії 3: 19-21).

ВІДКУПЛЕННЯ ЙОГО КРОВ’Ю

Коли ще доречніше розглядати Божественне забезпечення для нашого роду, ніж при вивченні цієї землі, Колиски нашого Роду, де відбулося гріхопадіння, де почалася руїна, яка наповнила землю гріхом, самолюбством, скорботою і вмиранням? Звичайно, ми сильно помилялися, коли думали, що гріх потребує (або наш Творець задумав) більше покарання, ніж те, якого ми зазнаємо! Що ще могла втратити людина, крім того, що втратив наш рід у цілому? Адам, створений у тісних стосунках з Богом як син і спадкоємець відповідних благословень Всемогутнього Отця, і його рід втратили ці дорогоцінні стосунки, Божественну милість, Божественне спілкування, Божественну опіку і поринули в смертний осуд як чужинці, пришельці, засуджені, що чекають в житті лише на виконання вироку: “Смертю помреш” (Гиж.).

Як твердо дотримувалася цього вироку Божественна Справедливість! Як невблаганно, як безжально було дозволено силам природи знущатися над людиною в землетрусах, посухах, голодах, моровицях і спадкових хворобах! Понад дві тисячі років великий Небесний Батько показував людству тільки Свою Справедливість і не показував Своєї Любові. І ось перше проголошення Євангелія, перша згадка про те, що Божественна милість ще врятує людство від панування гріха і смерті, була дана не привселюдно, не всьому людському роду, а лише одній людині – Божому приятелю Аврааму. Йому було відкрито таємницю, що великий Творець, Який хоч і дозволив Справедливості повністю взяти гору в нещадному прояві Божественного гніву проти грішника, мав у Своєму серці люблячу мету, яка ще знайде своє вираження і охопить всю людську родину благословенням, яке вона принесе. Як ми здивовані, коли дізнаємося про те, що
“Ласка Божа так широка,
Як найширший океан!”

Але Бог дав Авраамові лише слова, “красні слова життя”, що в ньому і в його нащадках з часом благословляться всі племена землі. Проте в Божественних справах не було жодних ознак змін. Гріх і Смерть далі мали дозвіл панувати, і їхнє панування тривало століття за століттям з часів Авраама. Безсумнівно, оскільки Бог знав, що до благословення [3HG012] світу промине приблизно чотири тисячі років, Він дав Клятву на підтвердження Своєї обітниці. Св. Павло говорить, що Він зробив це для того, щоб цими двома непорушними, незмінними речами, Божим Словом і Божою Клятвою, ми, які вірою стаємо Духовним Насінням Авраама, могли мати сильну розраду – ми, “хто прибіг прийняти надію, що лежить перед нами” в Євангельському Посланні, яке Бог дав Авраамові.

“ІЗРАЇЛЬ... ТОГО НЕ ОДЕРЖАВ”

Минули століття, Авраам, Ісак та Яків, яким послідовно була дана ця обітниця, померли; та попередньо Яків на смертному одрі передав благодатну спадщину чудової Обітниці своїм дванадцятьом синам, які стали народом Ізраїлю. Фундаментом надій Ізраїлю як народу є Обітниця, дана Авраамові, в яку вони й досі вірять. Дивовижна картина тріумфу віри протягом чотирьох тисяч років є славною, і незабаром отримає свою нагороду. Свого часу на горі Синай Бог уклав Угоду з синами Ізраїлю, на основі якої погодився благословити їх і виконати в них Авраамову обітницю, що вони як насіння Авраама повинні благословити всі народи землі. Єдиною умовою, пов’язаною з цією обітницею, було неступне: вони повинні були показати свою придатність бути Божественним шляхом благословення для світу і свою слухняність Божественному Закону, який був переданий їм на двох кам’яних скрижалях. Сповнені радості та віри, ізраїльтяни взяли на себе таке зобов’язання.

Як багато вони ще не знали. Вони не усвідомлювали власної слабкості і недосконалості через гріхопадіння, а також своєї нездатності виконати Божественні вимоги, дух Закону їхньої Угоди. Незабаром вони побачили, що, хоча Закон говорить: “Людина, яка його виконує, буде ним жити”, вони були не в змозі чинити ці речі і тому вмирали, як і інші люди. Чи Бог ввів їх в оману і заманив у пастку? Ні. Божа пропозиція була досить простою. Він лиш давав їм великий урок, що гріх, як хвороба, охопив людство, і,  як би вони не хотіли, усі вони слабкі й зіпсовані по плоті і не в змозі виконати свої добрі наміри.

ОБІЦЯНИЙ ВИЗВОЛИТЕЛЬ ІЗРАЇЛЮ

Як розраду, Бог дав Ізраїлю запевнення, що Він пошле Визволителя, більшого, ніж Мойсей, який визволив їх з єгипетського рабства. Цей більший Визволитель визволить їх від ще більшого рабства гріха і смерті, щоб вони могли коритися Божественному Закону і бути вжиті Богом для благословення й навчання інших народів. Вони отримали запевнення, що цей Більший за Мойсея започаткує Нову Угоду Закону, засновану на кращих жертвах, ніж кров тельців і козлів, і Він був знаний їм як Месія, Посланець Нової Угоди. На Нього, отже, вони надіялися, Його чекали, раділи перспективою Його приходу.

Та хоча Угода Закону не зробила нічого досконалим, хоча вона не виконала того, на що сподівався Ізраїль, все ж вона виконала багато чого. Вона послужила тому, щоб підняти цей один народ релігійно, високо над усіма іншими народами того часу, так що, коли прийшов час для Бога послати Свого Сина у світ, щоб стати Відкупителем людини – щоб померти, Справедливому за несправедливих, щоб примирити людину, бути Поєднанням за її гріх, – у той час було кілька тисяч святих юдеїв, які чекали утішення, розради, благословення, яке Бог обіцяв їм через звільнення Месією від рабства гріха і смерті.

Таким чином, Закон був педагогом, слугою, щоб привести ізраїльтян до Великого Вчителя. У П’ятидесятницю і згодом кілька тисяч з них, приведених таким чином, увійшли до Школи Христа, щоб бути Його учнями, ходити Його слідами, страждати з Ним, а згодом, у свій час, царювати з Ним.

Більше того, протягом шістнадцяти століть від Мойсея до Ісуса був святий клас, імена якого записані в книзі Божої пам’яті. Вони не мали бути Нареченою Месії, не мали бути зараховані до членів Христового Тіла, яким є Церква, бо всі ці члени йшли услід за Головою і нікого з них не було перед Ним.

Ці Стародавні Гідні не були зачаті святим Духом до нової природи, щоб стати Новими Створіннями у Христі, але “вони були засвідчені, що Богові вони догодили”. Отже, у них є свідоцтво з Писання, що вони будуть визнані гідними “кращого воскресіння”, ніж решта людства, хоча їхнє воскресіння не буде разом з Нареченою Христа, не буде Головним воскресінням, до духовної природи, духовного тіла тощо. Ці Стародавні Гідні вийдуть з могили після завершення Церкви, після її утвердження в славі. Вони вийдуть досконалими людьми, людської природи, як образ і подоба Бога в плоті, як був Адам. Вони отримають велику честь, оскільки будуть використані Месією як “князі по всій землі” (Гиж.) для благословення Ізраїлю і всіх з кожної нації, народу, племені і язика.

НАСІННЯ АВРААМА – ВИБРАНІ

Але Авраам повинен був мати ще вище Насіння, чисельно менше, як написано: “І розмножу нащадків твоїх, немов зорі на небі... і немов порох землі”. Це вище насіння Авраама, “немов зорі на небі”, Духовне Насіння, повинно отримати розвиток і прославлення ще перше, ніж благословення може прийти до його земного насіння. Св. Павло, пояснюючи ситуацію, каже, що Угода Закону була додана, щоб заповнити проміжок між Авраамом і належним часом для Духовного Насіння, Христа. Вона була додана “з причини переступів”, бо у світі розрісся гріх і так зіпсував людство, що виникла необхідність підняти як критерій праведності Закон Десяти Заповідей, щоб він зайняв місце Божественного Закону, який спочатку був записаний у характері Адама. Коли Адам був створений за образом і подобою Бога, він не потребував скрижалей Закону, які б навчали його відрізняти добро від зла, так само, як Бог не потребує жодних скрижалей.

Св. Павло пояснює далі, кажучи: “Чого Ізраїль шукає, того не одержав, та одержали вибрані, а останні затверділи” (Рим. 11: 7). Ізраїль хотів бути Нареченою Месії, щоб мати найкращі благословення, які Бог мав дати. Тож Ізраїль отримав це настільки, наскільки його народ був до цього готовий. Це отримали “вибрані”. Залишок Ізраїлю, чисельно невеликий порівняно з усім народом, був визнаний після випробування “справді ізраїльтянами, що немає в них підступу”. Вони стали осередком класу Нареченої Месії. [3HG013]

ЄВАНГЕЛІЄ ПРОПОВІДУВАЛОСЯ СПОЧАТКУ ЮДЕЯМ

Щоб знайти кожного “справді ізраїльтянина”, Євангельське Послання спочатку було виключно до них, і перший навернений поганин, Корнилій, був допущений до Божественної милості в цьому відношенні лише через три з половиною роки після хреста. Згодом, коли апостоли проповідували Євангеліє кожному створінню, людям кожної країни і національності, а також юдеям, до яких воно спочатку було обмежене, вони все одно віддавали перевагу юдеям аж до 70 року н. е., коли юдейська державність загинула. Св. Павло відкрито заявив про це юдеям, кажучи: “До вас перших потрібно було говорить Слово Боже; та коли ви його відкидаєте, а себе вважаєте за недостойних вічного життя, то ось до поган ми звертаємось”. Бо так звістили пророки.

Отже, ми бачимо, що осередок вибраної Церкви, яка має стати Нареченою Христа при Його Другому Приході, був юдейським, і Божа милість до поган полягала в тому, що Він дозволив їм увійти і поповнити визначене число вибраної Церкви після того, як були покликані і прийняті всі гідні юдеї. І тепер, як передбачав Ісус, Євангеліє, Добра Новина про Його прийдешнє Царство проповідується по всьому світу “на свідоцтво”, щоб зібрати з кожної нації, народу, племені і язика святих, щоб вони були спільниками з юдейським осередком у великій честі стати Нареченою і Співспадкоємицею Месії. Ми повинні чітко розрізняти між свідченням цих речей серед усіх народів для зібрання нечисленних “вибраних”, і благословенням усіх народів під владою Царства, яке прийде пізніше. Нерозуміння цього спричинило плутанину в багатьох розумах.

СПАДКОЄМЦІ ОБІТНИЦІ

Ми ніколи не повинні втрачати з поля зору суть цього Євангельського Послання. Остаточне благословення Месіанського Царства через Насіння Авраама буде для всіх поколінь землі, але, перш за все, Божественна праця полягає в покликанні Насіння Авраама, яке повинно виконати цю працю благословення. Обітниця була дана не всім поколінням землі, а Аврааму і його Насінню. Отже, спадкоємцями обітниці є не всі покоління землі, а Насіння Авраама.

До святих в Галатії, які були поганами, але прийняли Ісуса і повірили, що вони стануть співспадкоємцями дорогого Божого Сина в Його Месіанському Царстві як члени Його Вибраної Нареченої, св. Павло пише: “А коли ви Христові, то ви Авраамове насіння й за обітницею спадкоємці” (Гал. 3: 29). Як дивно, що ми втратили з поля зору цю велику спадщину! З нашим Господом, як Авраамове Насіння, ми успадкуємо землю, як сказано: “Дам Я народи Тобі, як спадщину Твою, володіння ж Твоє аж по кінці землі”.

Недарма апостоли часто нагадували братам про цю велику спадщину, яку Бог зберіг для вірних. Недарма один з них пише: “Все ваше... ви ж Христові, а Христос Божий”! Адам і весь його рід мають бути віддані Ісусу Христу Відкупителю, куплені Його дорогоцінною кров’ю. Тоді ми, як Його Наречена-Дружина, повинні розділити з Ним цю велику спадщину і співпрацювати з Ним у наведенні порядку в нинішній плутанині. Сатана повинен бути зв’язаний; всі сили темряви повинні бути повалені і приборкані; світло пізнання Бога, як славне Сонце Праведності, повинно зійти, і його цілющі промені повинні залити землю, несучи з собою життя, мир, радість, відпочинок насамперед юдею, а згодом і кожній нації, народу, племені та язику.

3HG011