“СУРМЛЕННЯ СРІБНИХ СУРЕМ”

І засурмите у сурми Ювілею десятого дня сьомого місяця, в День Примирення засурмите у сурми по цілому краю” (3 М. 25: 9).

Два місяці назад ми спільно розглядали образний і позаобразний день Примирення. Ми бачимо, що юдейський “День Примирення”, в котрому приносилися жертви за гріх і проводилася праця примирення за гріхи всього народу, представляв цей вік Євангелія, “кращими жертвами” котрого досягається поєднання за гріхи всього світу. Ми бачили, що наш Господь Ісус започаткував ці жертви через принесення Себе непорочного Богу. Ми бачили, що на основі цієї жертви, закінченої на Голгофі, віруючі в цьому віці стали прийнятними для Бога і їм було дозволено також жертвувати себе як членів Тіла Христа, як “жертви живі, святі, приємні Богу, як розумну службу” (Рим. 12: 1).

Ми бачили, що весь вік Євангелії був позаобразним днем Примирення і що його завершення означає кінець Євангельського віку, коли останній член тіла Христа закінчить страждання з Ним і ввійде у Його славу, щоб мати участь у славі, честі і безсмерті в Божому Царстві, яке буде тоді встановлене під всіма небесами. Наш вірш показує, що наша сьогоднішня тема тісно пов’язана з образом Дня Примирення, бо там говориться, що в День Примирення має звучати сурма. Сурма символізує публічне послання, відкрите проголошення. Юдеї мали срібні сурми, спеціально зроблені для цієї конкретної служби. Для інших справ вони часто використовували для сурем баранячі роги. Та саме священики мали сурмити срібними сурмами в День Ювілею, а потім кожний з народу, що чув, як чітко і голосно сурмить срібна сурма, мав повторювати на баранячих рогах всяким можливим чином послання, котре він чув поки, почавшись від Скинії чи Храму, воно не розійшлося по всій землі Ізраїлю.

Образний Ювілей Ізраїлю
Що означало це проголошення Ювілею для юдея? Ми відповідаємо, що воно означало визволення, свободу, вільність. Згідно з Законом, кожний п’ятдесятий рік був Ювілейним роком, і в той Ювілейний рік анулювалися всі борги, поверталася вся власність і всі речі по всьому Ізраїльському народу набирали свого первинного стану. Наприклад, по їхньому Закону, якщо чоловік попав в борги, то він і його діти були зобов’язані віддати його, навіть якщо це забирало весь його земний маєток, і навіть якщо це вимагало, щоб вони пішли служити позичальнику. Таким чином, домовласник через нещастя міг потрапити в борги і так втратити все своє майно, власну свободу і свободу своєї сім’ї.

Фактично, деякі ізраїльтяни народилися в рабському стані через заборгованість свого батька. Але ці борги, ці зобов’язання цілком законно закінчувалися, були анульовані в Ювілейний рік. Всі розрахунки велися або від тієї дати або до неї. Коли надходив цей рік, в День Примирення, на самому його початку, сурмили в  срібну сурму, а за нею повторювали сурмити баранячі роги, звіщаючи всім ізраїльтянам, що вони звільнені: що рік визволення, повернення до попереднього стану наступив, що вони вже більше не є в рабстві, і що вони можуть знову повернути собі всі поля, виноградники і все, що вони раніше мали і втратили.

Не важко зрозуміти, що по цій причині Ювілейний рік багато означав для кожного ізраїльтянина, особливо для тих, котрі потрапили в недолю через якусь невдачу. Правда, не всі повертали собі майно і свободу відразу – це вимагало деякого часу і створювало значне замішання, щоб повернути справи на їхнє попереднє місце. Та крім цього не всі чули сурму в один і той самий час. Священики і левити, що були найближче до Первосвященика, котрий сурмив у сурму, чули першими, але, в кінцевому результаті, оголошуючи таким чином добра новина поширювалася всюди до кожного вуха.

Позаобразний ювілей
П’ятдесятий рік в образі представляв Тисячолітній вік у позаобразі, так само як Ізраїльський первосвященик представляв дім віри і посвячених теперішнього часу. Весь народ Ізраїлю представляв все людство, котре прийде колись до єдності з Богом – ті, що колись будуть благословенні Новим Заповітом, отримуючи частку у благословеннях Ювілею.

Треба замітити, що самі священики не мали частки у благословенні Ювілею. Священики і левити не моли спадщини у даній їм землі, представляючи, таким чином, факт, що Царське Священство і духовні Левити не матимуть в майбутньому земної спадщини, а матимуть небесну. Як покоління Левія відмовилося від своєї частки в земній спадщині, щоб бути особливим Господнім народом, освяченим, відділеним для Його служби, так і християни, духовні ізраїльтяни, відмовляються від своєї долі у світі і всіх земних перспективах заради можливості стати спадкоємцями Божими, співспадкоємцями з Ісусом Христом, їхнім Господом, “на спадщину нетлінну й непорочну та нев’янучу, заховану в небі для вас, що ви бережені силою Божою через віру на спасіння, яке готове з’явитися останнього часу” (1 Пет. 1: 4, 5).

Священики, котрі сурмили срібними сурмами, були незацікавленими, хіба що мали духа любові і прив’язаності до своїх братів, і були вдячні за божественне розпорядження щодо визволення їх із труднощів. А оскільки срібні сурми не могли звучати, поки жертви Дня Примирення не були вчинені, то це означає, що лише при завершенні цього Євангельського віку було б властиво для Царського Священства сурмити в срібні сурми правди про це послання наступаючого Ювілею – що День Христа є поруч, день благословення і піднесення світу, “часи реституції всього, про що провіщав Бог від віку устами всіх святих пророків Своїх” (Дії 3: 19-21).

Від священиків очікувалося, що вони співчуватимуть народу, для служіння котрому вони були призначені, і тому від них очікувалося, що вони також матимуть велику частку радості в Ювілейному році. Апостол вказує на цей славний час реституції, коли людство буде отримувати благословення Ювілею протягом Тисячоліття, говорячи: “Все створіння разом зідхає й разом мучиться аж досі”, “очікує з’явлення синів Божих” (Рим. 8: 19, 22).

Дійсно багато з людського роду, у їхньому рабстві гріха і слабостях того гріха, цілковито втратили з очей той факт, що є ювілей благословення, передбачений Господом. Тому звучання Ювілейної сурми викликає в багатьох подив і несподіванку, і їм доводиться питатися про значення цього. Знаючи самолюбство грішної людської природи, нам не важко здогадатися, що коли б почала звучати Ювілейна сурма і люди почали б питати про її значення, то була б тенденція з боку господарів ситуації говорити своїм підвладним: “Не звертайте уваги на цю сурму, продовжуйте виконувати свою роботу”.

Також нам не важко уявити, що деякі, почувши сурму і дізнавшись про оголошену реституцію, були б нетерпимо настроєні до всяких обмежень; що це викликало б певний неспокій по всій землі, і що той неспокій зростав би до значних розмірів, до реорганізації справ, поки не була б повернута втрачена земля і поки ті, що в рабстві, не отримали б своєї свободи і т.п.

Раби гріха і смерті
Писання говорить нам, що людський рід був “проданий гріху” (Рим. 7: 14). Через свій непослух батько Адам втратив свою свободу, втратив свою власність, бо він був царем землі. Всі його діти народилися в гріху, є зачаті в беззаконні, і тому, як говорить апостол, є рабами гріха. Деякі не мають жодного поняття про наступаючі часи благословення, визволення і реституції. Інші мають трохи заплутане уявлення про наступаючий благословенний час, про який часто говориться (навіть невіруючими) як про Золотий Вік, а багатьма християнами як про Тисячоліття. Справи просувалися в цьому напрямку так довго, що Писання говорить, що коли буде проголошений другий прихід нашого Господа, як близька подія, і буде оголошений Ювілей, як Його велика праця благословення світу, багато скажуть: “Де обітниця Його приходу? Бо від того часу, як позасинали наші батьки, усе залишається так від початку творіння” (2 Петр. 3: 4).

Тобто, довгий період царювання гріха і смерті, а також їхнє незнання про божественний план веде їх до висновку, що Бог має намір, щоб теперішні злі умови існували завжди; що люди завжди будуть народжуватися в болях, недосконалі; що вони завжди житимуть в клопотах смутку, розпачі та розчаруванні; що вони завжди потребуватимуть воювати зі світом, тілом та дияволом, і що гріх та смерть завжди пануватимуть і світу людства в цілому буде їхніми підвладними. Навіть деякі зі справжнього Господнього народу стали такими сліпими та глухими до Його милостивих обітниць, що вони є зведені такого роду нашіптуваннями, забуваючи свідоцтво Господа, що надходить час, коли всі племена землі будуть настільки благословенними, що вже не будуть більше стогнучим створінням, але навпаки, Бог витре кожну сльозу з усякого обличчя і вчинить так, що знання Його слави наповнить цілу землю, мов океанські глибини (Об. 21: 4; Іс. 11: 9). Наслідком, віримо, буде те, що не буде більше крику, ані зідхання, ані вмирання, бо всі попередні речі минуть, і Той, Хто сидить на престолі, скаже:

“Ось творю все нове”
Це скинення теперішніх систем і вчинення всіх речей новими є працею Господа протягом Тисячолітнього віку – це праця реконструкції, час Ювілею, час радості. Це є перше послання Нового Заповіту, котре співали ангели: “Ось, благовістимо вам радість велику, що буде всім людям”, – не лише вибраним. Так, вибрані, священики, левити, першими чують радісний звук Ювілейної сурми і першими звіщають це народу, але він є для всіх людей, для всіх “родів землі” (Бут. 12: 3).

Змінення людства і повна реконструкція всіх людських справ, повернення всього до основи любові і послуху Богові, вимагатиме всього Ювілейного року або Тисячолітньої епохи, і буде працею Христа, великого Первосвященика і Його Царського Священства, прославленої Церкви. Вчинення всіх речей новими є просто іншим способом вираження реституції, відновлення чи повернення. Це вчинення новим, відновлення чи повернення, людства означає повернення кожного бажаючого до повної згоди з Небесним Отцем, як був Адам. Це означає більше, ніж повернення до згоди у серці – це означає усунення з їхнього тіла кам’яного серця, що Господь обіцяє робити в умовах Нової Угоди. Це означає виведення людини з її рабства гріха і смерті, і з-під її ярма недоліків розуму і тіла, назад, назад до первинної досконалості, до образу і подоби Бога, котру Адам мав в Едені до свого гріхопадіння.

Рай втрачений – рай відновлений
Саме ізраїльтяни, котрі усвідомлювали свою втрату у відношенні свободи і майна, могли відчувати найбільшу втіху і радість від звучання Ювілейної сурми і від усвідомлення, що прийшов час для повернення втраченої свободи та спадщини. Так само є у світі – ті, що усвідомлюють свою втрату, найкраще можуть оцінити велике благословення, про яке говорить це послання реституційної сурми. Однак благословення наступає для кожного члена людства, усвідомив він свої втрати і Божий дар для нього в майбутньому, чи ні. Писання запевнює, що в тому славному дні, коли зазвучить сурма і почнеться праця реституції, відчиняться очі всіх сліпих і вуха всіх глухих. Тоді більшість вперше почне усвідомлювати, до якої міри вони були рабами гріха, отримуючи покарання їхніх наглядачів, і почнуть прославляти Бога за даровану їм свободу у славному передбаченні Ювілею, визволенні та вільності. Нам легше уявити, ніж зобразити, радість всієї землі, коли вони почнуть повертатися до спадщини людської досконалості, розумової, моральної, фізичної, і знову вступати у володіння Еденом. Якщо Рай, колись втрачений Адамом, був лише садом, зразком того, яким світ ще має бути під реституцією, довершеною другим Адамом, Рай відновленого майбутнього має бути по всій землі. Небеса є Божим престолом, земля – Його підніжком, і Він обіцяв, що зробить Свій підніжок славним (Іс. 60: 13).

Тисячолітнє царювання Христа довершить всі чудові речі реституції, котрі Господь обіцяв – знищення гріха і смерті, і поступове підняття їх рабів до первинної досконалості, а також цілковите знищення всіх, що відмовляться прийти до згоди з тим праведним порядком, у Другій Смерті, з якої вже не буде повернення.

Зволікання ювілейної сурми
Дехто може сказати: “Чому ми раніше не чули послання реституції, цього сурмлення на срібній сурмі, що проголошує Царство Месії та його славну працю для людства?” Ми відповідаємо, бо то не був властивий час, щоб сурмити, щоб звіщати, щоб проголошувати, раніше завершального часу Дня Примирення. Оскільки цей Вік Євангелії є позаобразом Дня Примирення, це може означати, що властивий час для цього проголошення може бути не раніше наближення завершального часу цього віку.

Коли Господь робить образ, то він є важливим не лише по відношенню до людства в його приготуванню до того, що надходить, але і є вказівкою, що є у жниві, тобто завершальному часі цього Євангельського віку, – вказує, що час для жертвування має незабаром закінчитися і час для слави Тисячоліття та благословення всього світу божественним прощенням під Новим Заповітом має бути запроваджений. Звіщення мусить передувати різним крокам, пов’язаним з поверненням кожної людини до її спадщини і власності.

Всюди навколо нас ми бачимо, як люди пробуджуються до усвідомлення того, що є їхніми правами і свободами, і як їх отримати. Зовсім не дивно, що самолюбні розуми переважно дивляться на кожне благословення з егоїстиної точки зору, а не з божественної. Тому нам не треба дивуватися, коли ми бачимо, що існує багато несправедливих, неблагородних поглядів не тільки серед тих, хто зараз володіє багатством, силою і правом власності землі, але серед людських мас, котрі відчувають, що втратили свою спадщину на землі – свою долю в ній і благословення, що випливають з такої власності.

Це веде багатьох до соціалізму, а в кінці обов’язково заведе більшість ще далі – до анархії, у відчайдушній спробі здобути собі права і свободи, котрі, як вони тепер бачать, є надлишком та перевагою в руках небагатьох привілейованих. Наша точка зору, як християн, змушує нас менше думати про фінансові, політичні та соціальні відмінності між людьми, і більше думати про великі втрати, що збереглися від падіння. З нашої точки зору головним рабством людського роду є рабство гріха та смерті.

Ці монстри узурпували владу над людством, забрали його в рабство і на даний час майже знищили в людині первісну подобу свого Творця, розумово та морально деградуючи деяких майже до рівня тварин, а деяких, можемо сказати, навіть нижче цього рівня. Ми раді, що цьому великому рабству незабаром прийде кінець і що Цар слави царюватиме з метою підняти цих рабів і звільнити їх від кайданів їхніх слабкостей та спадковості. Апостол розповідає нам про те, чого остаточно ми можемо сподіватися для всього стогнучого створіння, коли воно скористається благословеннями цього часу Ювілею. Він каже: “Що й саме створіння визволиться від неволі тління на волю слави синів Божих” (Рим. 8: 21).

Згадане тут створіння не є тваринами, як колись пропонував брат Джон Веслей, бо ми нічого не знаходимо в божественному Слові, що би вказувало на відкуплення або реституцію до майбутнього вічного життя диких тварин. Людина є спадкоємцем всіх благословень, які Бог обіцяв через викупну кров, хоча дикі тварини, без сумніву, матимуть користь від її реституції до досконалості, навіть якщо в деяких відношеннях вони постраждали від падіння Адама, їхнього пана (Пс. 8: 5-8).

Сьома сурма ювілею
Писання говорить нам про сім сурм, символічно – сім послань, і остання з семи сурем є названа “сурмою Божою”, бо вона стосується подій великого дня Бога Вседержителя. Таким чином, ювілейна сурма і сьома сурма, або Божа сурма, співпадають, гармонізують. На нашу думку ця сурма, чи послання, вже звучить – вона почала звучати у 1874 році і буде продовжувати звучати, бути проголошенням Ювілею для всіх, хто прийде до єдності з Богом, тисячу років. Вплив сурми на тих, що чують її, є різним. Для деяких, сповнених планів і задумів більш менш самолюбного характеру (релігійних, політичних, громадських), звук здається неблагозвучним, вони не готові до зміни епохи і бажають, щоб вона зачекала трохи, поки їхні задуми не сповняться. Але вона не чекатиме. Її не можна зупинити. Сам великий Первосвященик сурмить у сурму. Опозиція до цього послання може завдати тільки шкоди опозиціонерам, тоді як воно проносить благословення тим, котрі слухають його з радістю і співпрацюють з її ідеєю і вченнями. Опозиціонери переконуються, що вони борються проти Бога, намагаючись продовжити нинішню епоху, нинішнє царювання егоїзму і гріха. Результатом, як чітко говорить Писання, буде великий час горя, якого ще не було відколи існують люди. В тому горі всяка опозиція буде повністю зламана – “розчавлена”. На руїнах нинішніх систем Господь збудує Свій Храм і Царство, через котре потечуть благословення, як ріка води життя та благословення всіх родів землі. Тоді, протягом Тисячолітнього Царства вийде послання, запрошення: “А Дух і невіста говорять: “Прийди!” А хто чує, хай каже: “Прийди!” І хто прагне, хай прийде, і хто хоче, хай воду життя бере дармо!” (Об. 22: 17).

Нам пророчо сказано, що буде відбуватися на початку сурмлення сьомої сурми – Ювілейної сурми – “І засурмив Сьомий ангел, – і на небі зчинились гучні голоси, що казали: “Перейшло панування над світом до Господа нашого та до Христа Його, – і Він зацарює на вічні віки!”... А погани розлютилися, та гнів Твій прийшов, і час настав мертвих судити, і дати заплату рабам Твоїм, пророкам і святим, і тим, хто Ймення Твого боїться, малим і великим, і знищить тих, хто нищить землю” (Об. 11: 16, 18).

“Хто має вухо, хай чує”
Ті, що чують послання і чиї серця є в правильному ставленні до Господа, через що вони готові радіти правдою і говорити: “Хай прийде Царство Твоє, хай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі”, – ті матимуть особливе благословення, бо хоч вони справді розділять зі світом труднощі, котрі мають закінчити цей вік, вони в глибині душі матимуть те, що обіцяв Господь: “Мир Божий, що вищий від усякого розуму, хай береже серця ваші та ваші думки у Христі Ісусі” (Фил. 4: 7).

Вони будуть здатні радіти навіть посеред труднощів, знаючи, що труднощі ось-ось принесуть велике благословення, провіщене Богом. Але нам не треба сподіватися, що багато будуть мати вухо, щоб чути, чи око, щоб бачити і розуміти висоту, глибину, довжину і ширину божественного плану. Погани повністю осліплені щодо Божого милостивого плану, і християнство є практично сліпим – осліпленим фальшивими доктринами та жорстокими абсурдами, переданими з “темних віків”.

Наприклад, багато християн так налаштовані на навертання світу цим способом, сектантськими методами, що їм не дуже хочеться навіть розглянути Біблійне вчення про те, як Господь збирається навертати світ – через час горя, запроваджуючи Тисячолітній вік і його славні благословення та навчання для всіх родів землі. Стародавніми пророками Господь провістив благословення цього часу, говорячи: “Благословенний той, хто чекає і досягне до тисячі трьох сотень тридцяти й п’яти день!” – до осені 1874 року н.е. (Дан. 12: 12).

Починаючи з того часу велике благословення прийшло для Господнього народу, котрий йде шляхом справедливих, що світить ясніше і ясніше аж до повного дня. Та, з другого боку, все більше заплутуються ті, хто далі знаходиться у Вавилонській темряві і спантеличені теоріями та віровченнями “темних віків”.

Якраз пора тим, що пробудилися, прислухатися, щоб розпізнати голос Первосвященика, що говорить через ювілейну сурму, звіщаючи кінець нинішньої епохи, запровадження Нової, що вже поруч. Ті, що не прислухаються, матимуть долю з лицемірами, як говорив Господь, навіть якщо самі вони не є лицемірами, а справжніми Божими дітьми. “Світло сіється для справедливого, для простосердих – розрада”, а якщо хтось не любить правди, якщо він більше любить сектантську неправду, то світло і благословення не є призначені для нього в теперішній час. Він мусить перейти через великий час горя і там отримати уроки, які він зараз відмовляється вивчати.

“О, грай, сурма! О, грай
Врочистий славний гімн.
Народам сповіщай
По всім лиці земнім:
Рік Ювілейний вже прийшов
Й додому верне грішних знов.
Ви втратили себе
І спадщину, та вам
Відкуплене усе
Ісусовим життям.
Рік Ювілейний вже прийшов
Й додому верне грішних знов”.

Господь говорить через пророка Давида: “Блаженний народ, що знає він поклик святковий, – Господи, вони ходять у світлі обличчя Твого” (Пс. 89: 16). Це пророцтво виконується сьогодні, бо Псалмист говорить саме про цю Ювілейну сурму та її послання, і тих, що могли чути і радіти ним. Давид під натхненням вживає те саме єврейське слово “турнах”, котре у нашому вірші вжив Мойсей, говорячи про звучання Ювілейної сурми. Це не є випадковим, а з наміром, становлячи для нас підтвердження про божественне передбачення і спланування всіх справ Божого народу не лише протягом Євангельського віку, але і в стосунку майбутніх благословень Ювілейного відживлення всіх родів землі. Без сумніву, це правда, що всі, хто чує той радісний звук доброї новини про велику радість, яка буде всім людям, є благословенні і відживленні ним. “Блаженний народ!” Все більше і більше, в міру того як звучить сурма, Господній народ, що має пильне вухо, пробуджується по всьому світу, розпізнаючи голос Господа і узгодженість Його оголошення з тим, що було провіщене. Ми не сумніваємося. що весь світ почує цей заклик. але, як вже говорилося, одні будуть мудрими дівами, а інші немудрими. Пророк твердить, що ті, котрі почули послання цієї сурми з радістю, “вони, Господи, ходять у світлі обличчя Твого”, – там присутність і ласка Господа буде з ними, їх щоденна путь буде у згоді з божественною волею, бо вони належать до тих, хто може сказати з Господом: “Твою волю чинити, мій Боже, я хочу, і Закон Твій – у мене в серці” (Пс. 40: 8).

Іншим не дано повністю, чітко, виразно почути, зрозуміти і оцінити цю Ювілейну сурму. Ті, що чують трохи, повинні відразу дозволити тому трохи освятити їхні серця і відділити їх від світу і його духа, щоб вони могли чути все виразніше, пам’ятаючи Біблійні слова: “Цього не зрозуміють усі несправедливі” (Дан. 12: 10).

Тож ми, що чуємо, продовжуймо іти далі день за днем, сурмлячи в срібну сурму і маючи цю надію в нашому серці, очищуймо себе, як говорить апостол, освячуймо себе, так, як Він, Господь, є чистим, щоб ми могли згодом вважатися гідними участі в Його царстві і славі через багатство Його благодаті.