“ВЕСІЛЛЯ АГНЦЯ”

“Заручив бо я вас одному чоловікові, щоб Христові привести вас чистою дівою” (2 Коринтян 11: 2).

Клопіт багатьох дослідників Біблії полягає в тому, що вони не здатні збагнути задум, тобто порядок, який пронизує Божественний план спасіння. Уявлення про вічні муки, мабуть, так захопили їхній розум, що заважають правильно зрозуміти Святе Письмо, яке вони читають. Це жахливе вчення Середньовіччя продовжує мати свій згубний вплив навіть там, де світло, яке не є з Божого Слова, знеславило його.
Основою нашої віри є визнання того, що людський рід – грішники, які є під божественним вироком, і що у відповідному часі Христос помер за безбожних, щоб бути Посередником між Богом і людиною, примирителем. Ця фундаментальна істина загальновідома, але наступний крок у Божественному Плані, мабуть, зауважують лише деякі: план спасіння, замість того щоб одразу зайнятися примиренням світу, відклав цю працю убік і замість неї зайнявся іншою, а саме, покликанням зі світу особливого “народу”, “Малої Черідки”, щоб вона була Церквою, образно названою “Нареченою, Дружиною Агнця”. Скрізь у Святому Письмі про неї сказано як про “вибраних”, і загальною помилкою було вважати, що коли збирання вибраних закінчиться в кінці цього Євангельського віку, план спасіння завершиться.
Однак Святе Письмо виразно навчає, що коли завершиться цей вибір, почнеться праця “вільної благодаті” для всього світу людства – праця благословення всіх племен землі через насіння Авраама. Це насіння Авраама, як ми вже показали зі Святого Письма, складається з Ісуса та Церкви (Його Нареченої та співспадкоємиці). “А коли ви Христові [Його Наречена, співспадкоємиця], то ви Авраамове насіння й за обітницею [скріпленою клятвою] спадкоємці” (Гал. 3: 29).

ОДИН З БАГАТЬОХ ОБРАЗІВ

У Біблії вжиті різні образи, щоб показати вибрану Церкву. У цьому образі Ісус є Женихом, а Церква – Його Нареченою. В іншому Він є старшим Братом, а Церква – Його молодшими братами. У ще іншому Він є Первосвящеником, а Церква – підлеглим Йому “Царським Священством”. У ще іншому Він є Вождем, а Церква – добрими воїнами хреста. У ще іншому Він є головним наріжним каменем у великому Божому Храмі, а Церква – малими “живими каменями”, зв’язаними з Ним як члени цього Храму. У ще іншому Він є справжнім Пастирем, а Його вірні – вівцями Його отари. Пастир каже: “Також маю Я інших овець, які не з цієї кошари, Я повинен і їх припровадити”.
Сьогодні ми хочемо розглянути Церкву з погляду власне цього образу – жінки, Нареченої Христа. Нехай ніхто не думає на основі цього образу, що мета Господа полягає в тому, щоб Його послідовники втратили свою індивідуальність і об’єдналися в одну особу. Навпаки, на Церкву, як на Дружину, треба дивитись з такого погляду, як ми дивимось на Конгрес або Парламент. Різні члени в них є окремими особами, та, організовані, вони діють як одне ціле під тим чи іншим головуванням. Застосовуючи цей образ далі, ми можемо сказати про керуючого як про голову Конгресу, що складається з багатьох членів. Так само про Христа сказано, що Він є Головою багатьох членів вибраної Церкви, Його Тіла. Схожий образ представляє Голову як Нареченого, окремо від Тіла.

ЗАРУЧЕНА ДІВА

Вивчаючи цей предмет, ми повинні тримати в розумі дві речі: по-перше, що Нареченою, тобто одруженою, Церква буде в майбутньому, після Воскресіння. Слід пам’ятати, що весілля Агнця – так би мовити, союз прославленого Господа і прославленої Церкви – має відбутися після того, як закінчиться Євангельський вік, як завершиться його праця покликання, випробування, визнання, вибору і прославлення всіх членів цього класу Нареченої. У теперішньому часі про Господній народ мовиться як про заручену, обручену, і ніколи як про заміжню дружину, співспадкоємицю.
Апостол говорить про теперішній час як про період випробування, який має продемонструвати, хто з нас, посвятивши своє життя Йому і з Ним служінню Правді, виконуватиме цю угоду вірно: хто з нас, вважаючись зараз членами на випробуванні, стане завдяки своїй вірності дійсним членом, вчинивши своє покликання та вибрання певним, і буде прийнятий через перше воскресіння до радості нашого Господа і до участі в Його Тисячолітньому царюванні майбутнього. Апостол свідчить про все це, коли каже, що ми “спадкоємці Божі, а співспадкоємці Христові, коли тільки разом із Ним ми терпимо, щоб разом із Ним і прославитись” (Рим. 8: 17). Разом із цим зауважте вислів апостола в нашому вірші та його контекст: “Бо я вас заручив одному лиш чоловікові, появив вас чистою дівою Христові” (2 Кор. 11: 2, Хом).
Ніде у Святому Письмі немає навіть натяку на те, що буде більш ніж одна Наречена – ніде наш Господь не показаний як багатоженець. Отож, багато хто, мабуть, помиляється, коли каже про багато церков Христа, про багатьох наречених Христа, багатьох заручених дів. Якщо є лише один Наречений, то є лише одна заручена діва тепер і одна Наречена, тобто дружина, в майбутньому. Апостол бачив цей дух сектантства вже за своїх днів і докоряв йому, кажучи: “Коли один каже, що я Павлів; інший – я Аполлосів; ще інший – я Кифів, то хіба ви не тілесні, земні, хіба ж ви не розумієте хибно божественний порядок, як цього можна сподіватися від світських людей? Ті ж самі вирази застосовують сьогодні, коли кажуть: я – Кальвіна; я – Веслі; я – Лютера; я – Петра і т.д. Хіба ж ви не тілесні?”
Хіба це не доказ відсутності духовного бачення великого факту, що є лише один Наречений? Називаючи себе одним із цих імен, хіба ми не відрікаємось такою ж мірою від наших заручин? Згідно з образом ми будемо звинувачені в перелюбі.

ФЕДЕРАЦІЯ ЦЕРКОВ

Християни загально прокидаються до цієї думки і рухаються в бік федерації. Та навіть у цьому вони показують свою тілесність, бо не розуміють чим є справжня Церква Христа – не розуміють того, що вона складається тільки з повністю посвячених Господу, заручених Йому, які “собі не належать”, і що Наречена не складається з федерації церков, але з тих, хто духом приєднався до Господа в одному дусі. “Господь знає тих, хто Його” (2 Тим. 2: 19).
Вони є одним цілим, як би не ділилися номінальні системи і не відокремлювали Господній народ один від одного міжконфесійними загородами. Хто має Господній дух, той любить і сприймає як співчленів усіх, хто справді Його, незалежно від огорож, зведених противником для їхнього розділення. Хто приєднався до Господа, той має один дух, і всі вони повинні бути одно з Отцем, одно з Сином і одно один з одним.
Був час, коли ці різні секти, звані Церквами, протистояли одна одній, обзивали одна одну антихристом, спалювали один одного на вогнищі. Зараз, взявшись за розум, вони братаються, але загально є сліпі і не бачать, що всі вони є антихристом – всі чинять опір божественному ладу та порядку. Що з того, що лютерани визнають Лютера за свою голову? Хіба ж вони насправді не є антихристом, як римський католицизм на чолі з папами, або православ’я на чолі з царями, або англіканська церква на чолі з королевою Англії, або пресвітеріани на чолі з Кальвіном, а також з синодами та пресвітеріями як своїми головами, законодавцями та провідниками. Об’єднання, або федерації, цих незаконних, небіблійних організацій ніяк не зробить їх справжнім тілом Христа – справжньою Церквою. Сукупність беззаконь під єдиним головуванням аж ніяк не зробить їх праведними.
Правильний шлях – полишити усі ці чвари та сектантські поділи і знову стати громадкою Господніх послідовників, ведених Його словом, даним через апостолів та пророків у Святому Писанні. Основи для цього викладені на самому початку: віра в Христа як нашого Відкупителя і повне посвячення Йому, і це повинно бути єдиним мірилом для справжньої спільності. Усе християнство скоро прийде до одного розуміння, що лише маленька частинка так званого християнства є справді посвяченою Богу, справді розуміє, що вона грішна, що жертва Христа є її викупною ціною, і що вона, приймаючи її, повністю посвятила всі свої сили та кожен талант Йому та Його службі. Лише такі особи будуть Церквою, яку визнає Бог. Всі решта є куколем, яким заросло пшеничне поле Учителя.
Вони творять організації, що мають вигляд побожності без її сили, і Господь століттями дозволяв, щоб так було, і далі дозволяє, щоб справді посвячені розвивалися в цих різних умовах. Сьогодні ми є в часі жнив, провіщених у притчі (Мт. 13: 18-43). Для пшениці звучить заклик полишити всі сектантські снопи для спалення у дні – не для майбутніх мук, але для часу утиску, який приходить на всю землю, готуючи встановлення Божого Царства – прославленої Церкви, Христа та Його Нареченої.
У притчі Наречена, представлена пшеницею в кінці жнив, буде успішно зібрана до стодоли. Тоді, як каже наш Господь, “праведники, немов сонце, засяють у Царстві свого Отця”. Дякувати Богу, що місією Христа та Церкви в славі не буде засудити та зруйнувати надії решти людської сім’ї. Навпаки, її метою буде благословити всіх, що в символі показано як Сонце Праведності, яке розпорошить земну темряву, зв’яже князя темряви, сатану, звільнить з оковів незнання, забобонів та легковірності весь світ людства, який так довго перебував під його владою (2 Кор. 4: 4).

НАРЕЧЕНА В АЛЕГОРІЇ

Попередньо ми бачили, як апостол звернув увагу на те, що Авраам, його дружини та його діти були вжиті Господом таким чином, щоб становити алегорії, картини різних рис Його плану на майбутнє. Зауважмо, як союз Христа і Церкви, який ми зараз обговорюємо, був алегорично представлений у тому ж плані. Факт, що Ісаак був ужитий, щоб представляти не тільки Ісуса, але й усіх членів Церкви, Його Тіла (“Ви ж, брати, як Ісаак, діти обітниці” – Гал. 4: 28), зовсім не суперечить нашому розумінню того, що Ісаак представляє нашого Господа, а його дружина, Ревека, – Церкву. Навпаки, це цілком узгоджується з фактом, що про вірних Господніх послідовників часто кажуть як про членів Його Тіла, а часом як про Його Наречену.
Ісаак не вибирав наречену сам. Його батько Авраам зробив вибір через свого слугу Елі-Езера. Схоже наш Господь Ісус не вибирає Свою Наречену, але наголошує: “Ніхто бо не може до Мене прийти, як Отець, що послав Мене, не притягне його” (Ів. 6: 44). Знову ж таки, Авраам наказав слузі, щоб дружину не брати з чужинців, а з його рідні. Зауважте, як це ілюструє факт, що грішників не кличуть стати Нареченою Христа, а кличуть до покаяння та виправлення. Поклик, тобто запрошення, стати Нареченою Христа звернений тільки до виправданих віруючих. Усі віруючі в Господа Ісуса Христа, які втекли від гріха, прийшли до Бога і більше не є чужинцями, чужими та приходьками через злі вчинки, але, бувши виправдані з віри, мають мир з Богом через нашого Господа Ісуса Христа, через Якого також мають доступ до тієї благодаті, в якій ми стоїмо, радіючи надією Божої слави, – доступ до благодаті, тобто привілею, стати членами класу Нареченої, співспадкоємців у Царстві (Рим. 5: 1, 2).

МІСІЯ ЕЛІ-ЕЗЕРА

Слуга Авраама, посланий вибрати наречену для Ісаака, алегорично зображував святий Дух. Ось так в Євангельському віці (від П’ятидесятниці) в компетенції святого Божого Духа є запросити, притягти через свідоцтво Слова тих, які можуть стати Господньою Нареченою і співспадкоємицею. Уся подорож зарученої Ревеки відбувалася під опікою і керівництвом Елі-Езера, так само як уся подорож Господніх справді посвячених під час Євангельського віку відбувалася під доглядом і керівництвом святого Духа. Верблюди, які везли подарунки для Ревеки і які пізніше везли її по дорозі до Ісаака, представляють Слово і провидіння Бога, яке веде Його вірних безпечно до кінця подорожі, до кінця цього віку. Подорож закінчилася біля криниці Лахай-Рої. Ісаак вирушив пустинею аж сюди, щоб зустріти її. Коли Ревека угледіла Ісаака, вона злізла з верблюда і взяла покривало, та й накрилась (1 М. 24: 84, 65).
Ця риса алегорії ще має виконатися в майбутньому, тому ми повинні висувати свої припущення з більшою обережністю. Значення назви місця, де відбулася зустріч, мабуть, натякає на щось. Воно означає “Криниця живущого, мого провидця”. Це було джерело живої води, яке, здається, говорить про життя з мертвих, особливо, якщо пам’ятати, що воно було в пустинному місці. Це наводить думку про воскресіння, про славну переміну, якої, як запевняє нас апостол, Церква зазнає в кінці цього віку, коли кожний окремий член “переміниться, раптом, як оком змигнути” (1 Кор. 15: 52). Накриття покривалом, здається, означає перехід Церкви за завісу, за плоть до духовного стану першого воскресіння. Те, що вона злізла з верблюда, мабуть, означає, що Церква більше не буде підтримуватися Писанням та земним провидінням, таким потрібним зараз, а одразу перейде повністю під опіку небесного Нареченого.

ЗОЛОТО ТА КОШТОВНОСТІ

Переглядаючи цю алегорію, ми знаходимо ще інші подробиці, які так само погоджуються з пережитим Церквою і вченнями Слова. Слуга, як було наказано, відправився до сім’ї брата Авраама, Нахора. Та він не повинен був приводити цілу сім’ю, а мав вибрати когось одного. Так само з багатьох віруючих в Бога сьогодні відбувається вибір особливого класу для особливої цілі для особливої служби, пов’язаної з великим Божественним Планом, який остаточно благословить всі роди землі.
Дівчина, яка згодом стала зарученою, була біля криниці, набираючи воду, що гарно ілюструє той факт, що покликані Господом до повного посвячення, слухняності та спадкоємства з Господом Ісусом, часто приходять до криниці, до Божого Слова, щоб черпати воду правди для очищення, відсвіження і пригощання нею інших.
Слуга, проваджений божественним керівництвом, провів тест, щоб упізнати дівчину, яку б він міг запросити стати дружиною Ісаака. Тестом мала стати її готовність напоїти водою інших, коли вона не тільки відгукнулась на прохання Елі-Езера дати води, але й набрала її для його верблюдів. Схоже ті, які підходять для поклику, для запрошення стати співспадкоємцями Ісуса, повинні бути покірного розуму, готовими служити, мати особливе задоволення від того, щоб служити іншим такою водою, правдою, яка є в їхньому розпорядженні. Коли тест справдився задовільним чином, слуга одразу вийняв коштовності і дав у дарунок дівчині сережки й зап’ястя (1 М. 24: 22). Як гарно це представляє факт, що знайдені святим Духом як прийнятні, відповідні для запрошення посвятитися, відразу є нагороджені за будь-яку послугу, зроблену із задоволенням. Їхні вуха відразу стають слухняними, а руки отримують благословення від праці в Господній службі.
Коли слугу запросили в дім Нахора, він пояснив свою місію: що він слуга Авраама, посланий знайти підхожу дружину для сина свого пана, і сказав, що пан “йому все дав, що мав”. Ось так святий Дух виявляє, що Ісус є позаобразним Ісааком, спадкоємцем всього, і розповідає про факт, що Бог кличе народ, Малу Черідку, яка б носила Його ім’я як Його Наречена і була Його співспадкоємицею в Царстві.
Після уважного вислухання посланця та його послання і прийняття запрошення Ревека була визнана Господом як дружина Ісаака і вирушила до нього, як тільки отримала дозвіл рідні. Слуга Авраама вийняв ще більше коштовностей зі срібла і золота, а також шати – частину Ревеці, а частину її рідним. Коли йдеться про виконання цієї алегорії, ми бачимо дім віри, бачимо, як він оцінює факт поклику і відповідно отримує дари та благословення святого Духа, хоча не в такій самій мірі чи такої ж вартості, як особливо посвячені. Уся місія цього Євангельського віку є в тому, щоб вибрати Церкву. Разом з цим благословення приходить на всіх, хто тією чи іншою мірою пов’язаний з цією “Малою Черідкою”.
Благословення, яке приходить на “вибраних”, поширюється на всіх довкола них. Якоюсь мірою вони є “сіллю землі” і мають запобіжний вплив на всіх, з ким пов’язані. При них Ісус казав: “Ви світло для світу... Отак ваше світло нехай світить перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла, та прославляли Отця вашого, що на небі” (Мт. 5: 14-16). Усі люди, які прямо чи посередньо спілкуються з цим світлом світу, з цими членами Тіла Христа, мають благословення настільки, наскільки готові до нього. Це не можна показати в алегорії, але в Писанні виразно представлено, що запрошення стати Нареченою Христа є загальним для кожного члена дому віри. Та хоча багато покликаних, однак мало вибраних, бо тільки нечисленні матимуть риси, яких вимагає Господній поклик і вибір. Інші можуть тільки радіти з цим класом, та, стримуючись від повного посвячення, вони не можуть належати до його числа.

“ЗАБУДЬ... ДІМ БАТЬКА СВОГО”

Час, коли вони раділи з милості Бога, яка завітала до них і так благословила Ревеку, незабаром поступився місцем випробуванню. Спочатку Ревека, мабуть, не думала, що саме означають ці заручини для неї і чого їй коштуватиме залишити дім батька та рідних, щоб відправитися в далеку землю, якої вона ніколи не бачила. Мати та брат разом почали наполягати почекати з від’їздом, та слуга Авраама стояв на своєму, тож вирішувати довелося самій Ревеці. Її серце настільки переповнилося почуттям до того, кого вона не бачила, та з ким вона заручилася, що вона запрагнула йти, щоб побачитися з ним, і не гаючись вирушила в подорож. Це ілюструє випробування, яке приходить на кожного посвяченого. Дорогі їм особи, пов’язані з ними земними узами, з любов’ю намагаються відговорити їх від самопожертви або ж, принаймні, відстрочити справу. Тоді постає питання любові: чи то до батька чи матері, братів чи сестер, дому чи землі, власного задоволення чи затишку, чи до небесного Нареченого. Усі з класу Ревеки казатимуть з апостолом про небесного Нареченого так: “Ви Його любите, не бачивши, і віруєте в Нього, хоч тепер не бачите, а вірувавши, радієте невимовною й славною радістю” (1 Петр. 1: 8).

ДІВА, А НЕ БЛУДНИЦЯ

Тримаючись такої ж думки, Новий Завіт одностайно представляє заручену Церкву як чисту діву, яка не признає жодного іншого Господа, окрім Ісуса, і не називає себе іншим іменем, окрім Його імені. Ці самі вірші звертають нашу увагу на фальшиві системи, які мали зазнати розвитку і назватися іменами інших голів, тобто Панів, нехтуючи до певної міри небесним Нареченим. Вони, хоча номінально заручені Христу, насправді пов’язані зі світом і образно вважаються блудницями. Святе Письмо виразно представляє нашій увазі велику систему, від якої походять інші церковні системи, і в християнстві вони знані як Римо-католицька система та протестантські церкви, її дочки, які залишили дім матері, щоб діяти самі по собі.
З Божественного погляду наслідком всього цього є розпуста, замішання, суміш світських систем з тим, що повинно бути правдиве, чисте, віддане тільки Господу. Виходячи з цього, про згадані системи говориться як про Вавилон – про “матір блудниць” та про її дочок. Це, однак, зовсім не свідчить про розпусту з боку окремих осіб, з яких складаються ці системи. Зображена є система, а не особи. Це виразно виникає з факту, що в образі в кінці віку Господь кличе Своїх вірних з Вавилону, кажучи: “Вийдіть із нього, люди мої, щоб не сталися ви спільниками гріхів його, і щоб не потрапили в карання його” (Об. 18: 4). Ця велика система церковництва була настільки обманливою, що Господні вірні приятелі перебували в ній, не розуміючи, наскільки це погано, і тоді ще не була властива пора представити це їхній увазі, доки не настав жнивний час розділення, коли пшениця мала бути відокремлена від куколю, коли весь Господній народ – “Мій народ” – мав бути покликаний голосом Правди через виявлення неправди Вавилону. Якщо чиїсь очі розумінні розплющилися і така особа залишається там, то вона свідомо та добровільно тримається зла, і наш Господь каже, що Він вважатиме її учасником гріхів цих систем, і їй дістанеться гнів, тобто кари, що незабаром мають прийти на християнство в цілому в часі утиску, якого не було, відколи існував народ (Дан. 12: 1).

“ВЕСІЛЛЯ АГНЦЯ”

Як посвячення Господнього народу та зачаття від святого Духа становить заручини Христу, так прославлення у першому воскресінні становитиме їхнє весілля з Ним, коли вони будуть подібні до Нього і будуть бачити Його таким, яким Він є, і будуть ділити Його славу як Його Наречена. Це показано також в Об’явленні, де сказано, що весілля Агнця настане тоді, коли Його дружина приготовиться (Об. 19: 7). Приготування потребувало всього періоду Євангельського віку. Одежу Христової праведності, приписану кожному окремому членові Церкви потрібно було старанно вишити відповідно до представленого зразка, плодами та благодатями святого Духа. У цій праці приготування кожен член допомагає іншим, повчаючи один одного і будуючи найсвятішою вірою. Та сама думка зображена нашим Господом в одній з Його притч, в якій Він показує завершення цього Євангельського віку і згромадження мудрих дів перед весільною вечерею Агнця, а також закриття назавжди дверей нагоди членства в цьому вибраному класі.
Дяка Богу, що двері, які в той час будуть зачинені, не є дверима надії для нерозумних дів християнства або для язичницького світу (Мт. 25: 10). Навпаки, це буде тільки зачинення вузького шляху Євангельського віку, кінець чудової можливості стати членами класу Нареченої. Одразу після темної ночі утиску, яка в той час буде над світом, світанок нового Тисячолітнього дня запровадить благословення від Господа і відкриє “святу дорогу”. Тоді Дух і Наречена скажуть “прийди” кожному охочому зі всіх поколінь землі, щоб вільно черпати для себе вічне життя, забезпечене всім жертвою Христа.

2HG291