РІЧНИЦЯ П’ЯТИДЕСЯТНИЦІ

“Коли ж почався день П’ятдесятниці, всі вони [учні] однодушно знаходилися вкупі... Усі ж вони сповнились Духом Святим” (Дії апостолів 2: 1, 4).
Зараз ми відзначаємо річницю П’ятидесятниці. Слово “п’ятидесятниця” означає п’ятдесятий день. П’ятдесят днів починали рахувати від юдейського пасхального сабату, п’ятнадцятого нісан. Сім разів по сім тижнів (7х7=49) вели до П’ятидесятниці, яку юдеї святкували з року в рік протягом свого розпорошення, але не розуміли глибокого значення образу.
Навряд чи треба нагадувати про велику подію дня П’ятидесятниці, яка настала після смерті нашого Господа, Його воскресіння та вознесіння. Ви, мабуть, пам’ятаєте опис, частиною якого є наш вірш. Пригадуєте, що перед тим як залишити Своїх послідовників, наш Господь повідомив їх, що починається нова епоха і що хоча Він попередньо забороняв їм іти до поган, тобто самарян, вони повинні знати, що відтепер їхнє послання не повинно мати обмежень, і “хто має вухо, хай чує” з кожного народу. Їхня місія, їхня праця мала початися з Єрусалима. Пригадайте собі далі, що наш Господь застеріг учнів, що вони недостатньо споряджені для праці нової епохи, звелівши: “Позостаньтеся в місті, аж поки зодягнетесь силою з висоти” (Лк. 24: 49). Мабуть, вони не знали, як довго їм доведеться чекати, “не було бо ще Духа на них, не був бо Ісус ще прославлений” (Ів. 7: 39), і вони не могли розуміти духовних речей, доки не отримали цього благословення. Справді, певна міра святого Духа була на апостолах протягом служіння нашого Господа, і вони могли робити чудеса, уздоровлювати недужих, виганяти демонів і т.п., але сила, під впливом якої вони діяли в той час, не була безпосередньо від Отця, а була дана їм нашим Господом Ісусом, представниками Котрого вони були в навчанні, проповідуванні та творенні чудес. Однак Господь пообіцяв, що у властивому часі вони будуть признані Отцем, і, власне, цього часу вони мали чекати.
Вони не були грішниками, які чекають сили, покаяння, але віруючими в Господа Ісуса – прийнятими Ним і, навіть більше, посвяченими виконувати волю Отця. І хоча, з свого боку, кожний з них зробив властивий крок, вони ще не були признані Отцем – ще не отримали духа прийняття до Його сім’ї. Вони вийшли з дому Мойсея, дому слуг і приєдналися до Ісуса, Божого Сина, щоб стати членами дому синів, бо отримали згоду на таку свободу, на такий привілей (Ів. 1: 12). Тепер же вони чекали, щоб це справдилося, виконалося.

“РІЗНІ ПРОЯВИ СВЯТОГО ДУХА”

Святий Дух міг зійти на них так само тихо, як зійшов на нашого Господа Ісуса при Його хрищенні: міг мати стільки ж проявів, як у випадку Господнього народу сьогодні, коли він, приєднуючись до Господа, стає учасником його Духа і є прийнятим в Отцівську сім’ю. Однак не тільки в інтересах першої Церкви, але й в наших інтересах було, щоб Господь позначив таку велику та важливу подію чудесними зовнішніми проявами – поділеними язиками і огняним полум’ям, що осілись на головах учнів і, можливо, на інших, а також шумом сильного вітру, що наповнив місце, де вони були, викликавши своєрідні відчуття, чудеса мов та інші дари Духа. Всі ці свідчення важливого значення П’ятидесятниці приносять нам радість. Вони нагадують про значимість великих подій, початок яким покладено того дня.
Яких великих подій? Відповімо зі слів Петра, що події того дня означали: (1), що Господь, Котрий залишив їх десять днів перед тим, досяг небесних подвір’їв, представив Отцю доказ Своєї жертви і застосував частину її заслуги за Свій народ – за дім віри – за всіх, котрі повірять в Нього і приймуть Його як свого Спасителя. Ці речі були давно показані в образах Закону Мойсея: Первосвященик, забивши тельця, брав його кров в Святеє Святих і кропив нею Ублагальню, щоб досягти поєднання за своє тіло (священиків) та свій дім (дім Левія, який зображує дім віри – всіх віруючих). Як тільки кров’ю тельця було покроплено Ублагальню, Справедливість оголосила, що особливий клас, за який була застосована кров, став звільненим від гріхів. З того часу він перебуває в єдності з Богом та в гармонії з благословеннями, які Бог мав дати. Справедливість відмовилася від своєї вимоги, і божественна Милість прийняла посвячених як майбутніх членів тіла Христа – синів Бога. (2) Зіслання святого Духа означало прийняття їх в сім’ю Бога, до співспадкоємства з Господом Ісусом Христом.
Апостол Петро, пояснюючи цю річ, каже, що образно це показувало, що Христос був підвищений до Божої правиці – прийнятий на небесні подвір’я зі славою та почестями як переможець, як той, хто виконав волю Отця і кому є дана висока нагорода сісти з Отцем на Його престолі Всесвіту. Святий Дух, посланий Його вірним послідовникам, мав свідчити про все це і про їх прийняття Отцем через Нього (Об. 3: 21). Ісус “правицею Божою був... вознесений, і обітницю Духа Святого [обіцяний Святий Дух] прийняв від Отця, то й злив Він оте, що ви бачите й чуєте” (Дії 2: 33).

ЗВОРОТНИЙ ПОРЯДОК ПРОРОЦТВА ЙОІЛА

Петро пояснює далі, що злиття Духа було частковим виконанням пророцтва про “останні дні”, даного давно пророком Йоілом. Зупинимось, щоб нагадати, що цей вираз “останні дні” здебільшого розуміють неправильно. Ті, котрі вивчають цю тему, загально забувають, що день в Господа є як тисяча років, і що весь період від створення до повного викорінення гріха – це період семи днів – семи періодів по тисячу років кожен, що відповідає семи дням тижня. Йоіл пророкував близько 800 року до н.е., тобто перед серединою великого тижня з семи тисяч років. Отже, вираз “останні дні”, властиво кажучи, відноситься до тисячолітніх періодів, якими великий тиждень має закінчитися. По суті, благословення П’ятидесятниці прийшло на початку п’ятого з цих великих тисячолітніх днів. Проте апостол Петро не каже, що благословення П’ятидесятниці було виконанням всього, про що говорив наперед Йоіл. Це була тільки його частина. І хоча вона була найважливішою частиною, проте жодною мірою не представляла більшу частину того, про що говорив на майбутнє Йоіл. Більша частина має виконатися незабаром, уранці сьомого з цих великих днів – в Тисячолітньому поранку.
Повертаючись до пророцтва Йоіла, бачимо, що воно складається з двох окремих частин: одна стосується виключно “рабів та невільниць” Господа, а друга – “кожного тіла” (Йоіл 2: 28, 29). П’ятидесятниця свідчила про злиття Духа Господа на рабів та невільниць, і це благословення, злите в той час, належало всім зі згаданого класу впродовж Євангельського віку. Злиття Духа Господа на кожне тіло настане при запровадженні Царства дорогого Божого Сина, коли сатана буде зв’язаний і Божі сини сяятимуть, як Сонце в Царстві свого Отця заради благословення, відсвіження та реституції всіх племен землі (Мт. 13: 43; Рим. 8: 17-19; Дії 3: 21).
Викладення цього пророцтва ілюструє спосіб, яким Господь скрізь у Святому Письмі викладав Свою Правду, представляючи її в такій формі, щоб її сила та зміст були зрозумілі лише у властивому часі, і Його народ мав бути ведений Духом до її розуміння. Особливість виразу полягає в тому, що благословення Тисячолітнього віку згадуються першими, а благословення Євангельського віку – останніми, тому зворотний порядок зробив невиразним цілу справу.
Однак коли ми правильно розглянемо його, то побачимо, що цей вираз, по суті, стосується всіх, включно з Церквою. Діяльність Божої любові та милості завдяки примиряючій жертві Христа має принести злиття Духа на кожне тіло, але загальне злиття настане тільки після певних днів, показаних в Євангельському віці. П’ятий день і шостий день – це п’ята і шоста тисяча років великого тижня. Є також сьома тисяча років, але благословення Господніх рабів та невільниць не буде після тих днів (п’ятого і шостого днів), а “за тих днів”. Вся справа є простою і зрозумілою, наскільки це можливо, коли очі нашого розуміння відкриті, щоб краще збагнути висоти, глибини, довжини і широти любові Бога, і є набагато виразнішою, ніж ми спочатку сподівалися.

ДВІ ЧАСТИНИ ПРАЦІ ДНЯ ПОЄДНАННЯ

Те саме благословення показано в образах Дня Поєднання. Цей день мав на меті досягти поєднання за гріхи “всього народу”, всього Ізраїлю, який зображував все людство, що складається зі всіх народів, відкуплених дорогоцінною кров’ю Христа, і яке свого часу увійде в стосунки угоди з Богом завдяки крові поєднання. Після загального викладення праці всього Дня Поєднання образ наводить подробиці і говорить спочатку про жертву тельця, показуючи, як ми вже бачили, що її кров була вжита у вузькому значенні – не за весь Ізраїль, не за всіх людей, котрі остаточно стануть Божим народом угоди завдяки користі від поєднання. Заслуги жертви тельця були образно застосовані за тих, котрі були священиками (тілом первосвященика), позаобразом яких є мала черідка, Царське Священство, покоління Левія, царська сім’я, представляючи “дім віри”, що розвивається перед Тисячолітнім віком. Перша частина поєднання, бачимо, була іншою і відрізнялася від пізнішого злиття Духа, яке має бути загальним – на кожне тіло.
Другу частину жертви поєднання, а саме, жертвування Господнього козла, виконував той самий священик і представляв участь вірних Господніх послідовників з Ним у цій великій праці. Це Його праця, а не наша, але Він приймає нас як членів Свого тіла і дозволяє, як таким, приймати участь з Ним в Його праці жертвування. Він дозволяє нам страждати з Ним, класти наше життя за братів, “бути мертвими з Ним”, і у всьому цьому ми “доповнюємо недостачу скорботи Христової”. Тож, насправді, весь період часу від хрищення Господа святим Духом до кінця цього віку є днем поєднання. Важливим з усього цього було те, що виконав наш Господь Сам і що Він завершив на Голгофі. В результаті жертви ми, Його посвячені послідовники, є “обдаровані в Улюбленім” і привілейовані вмирати з Ним як члени Його тіла.
Власне для цього були злиті благословення святого Духа П’ятидесятниці на рабів на невільниць Господа впродовж Євангельського віку, щоб вони могли йти слідами свого Господа і представляти свої тіла живими жертвами, святими, прийнятними для Бога. Вважаючись членами тіла Христа і страждаючи в теперішньому часі, вони будуть прославлені, як тільки число буде повне і страждання та випробування закінчаться.
Згідно з образом, після того, як Церква буде завершена – коли останній член вибраних, вчинивши міцним своє покликання та вибрання, закінчить шлях з радістю, маючи спільність з Христом в Його смерті, – кров другої жертви поєднання буде представлена Справедливості. Все це – Христове жертвоприношення, бо самі по собі ми є ніщо, і наше становище перед Отцем полягає в тому, що ми вважаємося членами тіла Христа – Царським Священством під головуванням Царського Первосвященика. Отець прийняв спершу жертву поєднання, благословив нашого Господа і послав святий Дух Церкві. І коли друга жертва буде принесена, можемо бути певні, що решта пророцтва Йоіла матиме повне виконання – святий Дух буде злитий на кожне тіло.

ЦЕ НЕ УНІВЕРСАЛІЗМ

Як Господь злив святий Дух на віруючих, що чекали, так Господь і віруючі, прославлені з Ним в Царстві, зіллють Отцівське благословення реституції, знання про Бога і духовну допомогу на все людство. З цим цілковито погоджується вислів пророка про славний тисячолітній період часу: “Бо пізнанням Господньої слави наповнена буде земля, як море вода покриває... І більше не будуть навчати вони один одного, і брат свого брата, говорячи: Пізнайте Господа! Бо всі будуть знати Мене, від малого їхнього й аж до великого їхнього, каже Господь.” Це не означає універсальне спасіння, а універсальну можливість здобути “дар Божий, вічне життя” на умовах слухняності. Оскільки наслідком свідомого гріха, який сьогодні накликують на себе “раби та невільниці”, є Друга Смерть, то з таким самим наслідком зіткнеться світ людства (“кожне тіло”), коли в Тисячолітті він буде благословенний світлом святого Духа.
Раби та невільниці Господа потребували відсвіження та керівництва святого Духа протягом Євангельського віку, і без нього жоден з нас ніяк не міг змагатися добрим змагом віри проти світу, тіла та противника. Без нього ми не могли б збагнути духовні речі і, відповідно, не змогли б отримати благословення, дармо дані нам Богом в теперішньому часі, і не змогли б оцінити те, чого око не бачило, про що вухо не чуло і що не прийшло людині на серце – що Бог зберіг для тих, котрі Його люблять, і що відкрив нам Своїм Духом (1 Кор. 2: 9, 11).
О як багато означає благословення П’ятидесятниці, дух прийняття, запечатання синівства для нас, коли ми намагаємось зробити наше покликання і вибрання міцним заради тих небесних речей, до яких Господь нас покликав – Небесного Царства і його слави, честі та безсмертя!
Але дозвольте застерегти вас від серйозної помилки, в яку потрапляють численні святі. Вони сподіваються благословень П’ятидесятниці індивідуально і групами щороку або, принаймні, кожних кілька років, і деякі з них постійно благають Господа в кожній молитві, щоб Він повторно злив на них божественну милість П’ятидесятниці – Святий Дух. Це наслідок неправильного розуміння. Святий Дух, злитий в П’ятидесятницю, призначався не тільки для першої Церкви, але й для кожного з нас, котрі є її наступниками впродовж цього віку. Це не потребує жодного повторення. Для прикладу: пригадаймо собі нашого Господа Ісуса, першого, на Котрого Отець злив святий Дух під час Його хрищення в Йордані, коли почалось Його служіння. Йому не потрібно було приходити рік у рік до Йордану, щоб отримати нові хрищення. Вони вже не були Йому потрібні. Хрищення, отримане Ним, тривало далі, – святий Дух, даний раз, не був забраний. Коли б він був забраний, це означало б Його смерть як Нового Створіння. Благословення, отримане Церквою в П’ятидесятницю, було частиною благословення, яке зійшло на нашого Господа Ісуса, Голову.
Ціла річ була образно представлена в помазанні Аарона, образного первосвященика. Вся олія помазання була вилита на Голову, а голова Аарона зображувала нашого Господа Ісуса, Котрого Бог дав за Голову над Церквою, що є Його тіло (Еф. 1: 22, 23). Запис говорить, що Бог дав Йому Дух не в міру, а без міри, без обмежень, але цей Дух досяг тіла лише в П’ятидесятницю. Тіло не могло бути прийняте, тобто визнане, Отцем, доки не настало поєднання за наші гріхи дорогоцінною кров’ю. Лише після того, як поєднання було застосоване і прийняте, був злитий святий Дух. В образі це зображувала свята олія помазання, яка спливала з голови додолу на тіло.

ЦЕРКВА Є ОДНИМ ПОМАЗАНИМ ТІЛОМ – ХРИСТОМ

Зауважте, як на це звертає нашу увагу пророк Давид, показуючи, що олія помазання стікала додолу по бороді Аарона і по всьому його тілу аж до країв одежі. Благословення П’ятидесятниці є достатнім для всіх членів тіла Христа. Коли завдяки вірі та слухняності, виправданню та освяченню ми отримуємо членство в тілі Христа, ми входимо під те, що в образі було представлене святою олією помазання – під святий Дух. Якщо ж хтось із нас буде “відтятий”, як гілка, що не приносить плоду, це означатиме повне відокремлення від Господа та Його Духа, від помазання, яке ми отримали від Нього і яке становить завдаток, або передсмак, нашого спадку. Цей спадок ми здобудемо у воскресінні життя, обіцяному всім вірним.
Отже, наші благання не містять жодних прохань стосовно нових П’ятидесятниць, так само як ми не знайдемо таких прохань в благаннях нашого Господа та учнів. Але для нас цілком властиво молитися з апостолами, щоб святий Дух ряснів у нас щораз більше, і перебувати в згоді зі словами Господа, що Отець більш охочий дати святий Дух тим, котрі просять в Нього, ніж земні батьки готові дати добрі дари своїм дітям. Це надання святого Духа, яке нараджує Святе Письмо і яке ми цінимо, не слід плутати з благословенням П’ятидесятниці, яке ніколи не повторилося, за винятком одного разу, коли Господь відзначив прийняття Корнилія, першого наверненого поганина, даючи урок, що відтепер не буде жодної різниці між юдеєм та поганином стосовно милостей, які виникають з божественних обітниць.
Що ж тоді ми маємо на увазі, коли говоримо про бажання більше наповнитись святим Духом, якщо не кажемо про нові дари П’ятидесятниці? Думка полягає в тому, що відтоді, як ми прийшли до єдності з Христом через посвячення нашого серця та волі і були прийняті як члени Його тіла, всі благословення Бога, представлені під час П’ятидесятниці, належать нам, але не як окремим особам, а як членам помазаної Церкви. Ми, як члени помазаного тіла (маючи божественну милість та керівництво), маємо привілей зростати в благодаті, знанні та всіх плодах Духа. На початку нашого посвячення ми підкорили милу нам власну волю, щоб прийняти Господню волю в кожній подробиці і мати Господній Дух в усіх життєвих справах. Але одна справа хотіти, а інша – отримати. Підкорення власної волі і бажання мати волю Небесного Отця, дух, вдачу, розум, які б замешкали в нас, є миттєвою справою, але потрібні дні, місяці і роки, щоб повністю перемінитися відновленням нашого розуму (Рим. 12: 2).
Поступово Господня милість до нас, як членів помазаного тіла, дозволяє нам бачити довжину, ширину, висоту і глибину Його любові та Його характеру, і коли ми це бачимо, в наших думках і поведінці набирають сили перетворюючі впливи. Наскільки Дух Господа проникає в наше життя, настільки ми щораз більше любимо речі, які свого часу не любили і не оцінювали, і ненавидимо речі, до яких свого часу мали зовсім мало заперечень, або не мали жодних. В нас залишилося розуміння того, що добре і що зле, але наш погляд на це змінився під керівництвом та благословенням Господа настільки, наскільки ми зробили поступ від благодаті до благодаті і від знання до знання.

2HG201 (1905 р.)