[2HG188]
ЧОЛОВІК ГОРЯ Й БОЛЮ

“Він – маловажений і в погорді у людей; чоловік, зазнавший горя й болів” (Ісаї 53: 3, Кул.).
Доброта і біль не поєднуються природним чином у нашій свідомості. Не викликає в нас переконання і твердження: “Хто грішить, той страждатиме”. Ми не можемо припустити, що наш великий Творець і святі ангели небесного воїнства сумні, скорботні, зажурені. Навпаки, ми природно і цілком властиво пов’язуємо з небесною чистотою думку, що там немає ні ночі, ні хмар, ні тіней, ні болю, ні смутку, ні плачу, ні смерті. І все ж, ті самі вірші Святого Письма, які запевняють нас, що наш Господь Ісус був святим, незлобивим, невинним, відлученим від грішників, показують нам Його як чоловіка горя, що зазнав болю. Чому так? Чому обставини в житті нашого Господа були іншими, ніж ми повинні були сподіватися у випадку Того, Хто був досконалий?
Святе Письмо виразно стверджує, що гріх є причиною всіх наших скорбот і лих. Послухаймо апостола: “Тому то, як через одного чоловіка ввійшов до світу гріх, а гріхом смерть, так прийшла й смерть у всіх людей через те, що всі згрішили” (Рим. 5: 12). Отже, наші скорботи – це частина покарання за гріх, прояви смертного вироку, що діє в нас як порушниках божественного Закону. Правда, цей вирок прийшов не безпосередньо на нас, а на наших перших батьків, але, успадкувавши від них усе, що вони могли нам дати, ми бачимо, що цей спадок – недосконалий стан, стан прокляття. “Отож я в беззаконні народжений, і в гріху зачала мене мати моя”. “Нема праведного ані одного”. Таким чином, ми легко пояснюємо наші смутки, наші болі, наші клопоти тим, що ми – грішники. Однак наше запитання полягає в тому, як і чому наш Відкупитель був чоловіком горя, що зазнав болю, адже Він не був грішником, не успадкував слабкості і недоліки, звичні для людської сім’ї, натомість Його життя було безпосередньо від Отця, перенесене з небесного стану?

ЧОГО ВІН ЗАЗНАВ І ЧОМУ?

Невеликі міркування показують, що наш Відкупитель, Який не відав гріха, Який досі знаходився з Отцем і святими на небесах, тепер, перенесений з небесного до земного стану, з небесного оточення в гріховне оточення занепалого людства, повинен був відчути морок і жахіття гріха та смерті набагато більше, ніж будь-хто з роду Адама, ніж будь-хто з тих, серед кого Він опинився. Вони народилися серед мороку гріха, серед слабкості і зіпсуття, що виникали з нього, а також пов’язаного з ним смутку і вмирання. Ніколи не знаючи інших умов, вони цілком звикли до цього оточення, як і людство сьогодні. Однак, попри твердження апостола, що “все створіння разом понині стогне і разом страждає у тяжких муках” (Хом.), багато хто з нашого роду не усвідомлює свого стану настільки, щоб стогнати про себе. Ослаблені фізично, морально і розумово, повільні і заціпенілі, люди не в змозі збагнути всієї глибини свого жалюгідного занепалого стану, і якоюсь мірою їхнє невігластво і заціпеніння дає їм задоволення. Говорячи ж про нашого Господа Ісуса, ми повинні розуміти, що для Нього було неможливо бути кимось іншим, як тільки чоловіком горя, що зазнав болю, пам’ятаючи, наскільки шляхетним, чистим, правдивим і люблячим було Його серце, і як раптово Він потрапив у таке непривабливе оточення.
Наведемо ілюстрацію з власного досвіду. Нехай той, хто був вихований в умовах, суспільно і фізично сприятливих, з витонченими почуттями та естетичними смаками, відвідає язичницькі землі і стане свідком їхньої деградації, або ж відвідає нетрі своєї власної країни й стикнеться з тими, які деградували, є розбещеними, “опустилися”. У нього виникне відчуття надзвичайної огиди, а сцени, звуки й запахи викличуть нудоту в кожному значенні цього слова. І наскільки його серце ніжне і повне співчуття до інших, він відчуватиме смуток і біль до нещасних, – більше, ніж вони відчуватимуть самі. Привчені до такого оточення, [2HG189] вони поступово звиклися з ним і навіть навчилися отримувати певне задоволення від тих сцен і звуків, які так дратують і засмучують більш витончених людей. З цього погляду ми можемо бачити, що немає нічого дивного в тому, що наш Господь, Який звик попередньо до повноти радості, тепер, перенесений до людських умов, був чоловіком скорбот, який пізнав біль більше за інших.

НАШ БІЛЬ, НАШІ НЕМОЧІ

Контекст підтверджує цю думку: “Направду ж Він немочі наші узяв і наші болі поніс”. Саме наш стан викликав у дорогого Відкупителя біль і смуток у доброзичливому співчутті; саме наш безпорадний і жалюгідний стан як засуджених грішників викликав у Нього сльози, бо “закапали сльози Ісусові”. У Святому Письмі немає ні слова про те, щоб Ісус сміявся. З Його погляду навколишні обставини були занадто серйозні. Людський рід був засуджений на смерть; його переслідували розумові, моральні та фізичні хвороби й зводили в могилу.
Цієї картини достатньо, щоб викликати загальне співчуття: рід, створений за образом і подобою Бога, у згоді з Його милосердним задумом дати мир, процвітання і вічне життя, дійшов до жалюгідного стану, який тепер оточував Спасителя. І хоча юдейський народ здобув велику перевагу, оскільки Божа прихильність проявлялася до нього через Закон, свідчення пророків і т. п., так що він знаходився на вищому моральному рівні від решти людства, проте Учителю здавалося жахливим, що навіть серед тих, з ким Він був тісно пов’язаний, тепер, замість любові, жалю, співчуття, братської доброти, лагідності, терпеливості й усіх благодатей Духа, до яких Він звик, Він повинен був зустріти абсолютно протилежний дух – дух самолюбства, ненависті, гніву, злоби, чвар, ідолопоклонства імені, славі і багатству, майже повне засліплення до тієї любові і відданості Богу, яка повинна наповнювати усе їхнє серце, і до Золотого Правила, яке повинно керувати їхньою взаємною поведінкою. Не дивно, що наш Відкупитель був чоловіком, що зазнав горя й болю – горя за нас і болю за наше становище.

“ПРАВЕДНИЙ ЗА НЕПРАВЕДНИХ”

Але якби Він просто горював за нас і відчував біль за наш жалюгідний стан, це дало б нам мало користі. Необхідно було щось більше, і це наш Господь зробив для нас. Адам отримав вирок, який у спадок розділили всі його нащадки. Це був вирок смерті (не вирок вічних мук), і він звучав так: “Ти напевно помреш”; “Бо ти порох, і до пороху вернешся”; “Та душа, що грішить, вона помре”. А через те, що усі душі походять зі стегон батька Адама, то кожна душа людини знаходилася під цим вироком, оскільки була недосконала, неспроможна отримати похвалу від Бога. Спочатку потрібно було щось більше, ніж скорбота, біль і співчуття, і цю потрібну річ Господь зробив для нашого роду, тобто помер, як каже апостол: “Христос... був умер ради наших гріхів за Писанням”, а також: “Бо й Христос один раз постраждав був за наші гріхи, щоб привести нас до Бога, Праведний за неправедних”. Це дійсно були горе, біль і співчуття, які прийняли найбільш практичну форму, коли Він платив викупну ціну за гріхи всього світу.
Ми не погоджуємося з тими, які вважають себе мудрішими від написаного, стверджуючи, що смерть Христа не була необхідною як умилостивлення, як задоволення за наші гріхи. Ми не погоджуємося з думкою, що Бог не вимагав жертви. Все у Святому Письмі, а також всі факти історії показують, що без пролиття крові немає відпущення гріхів. Покарання за гріх – смерть, і становище світу було безнадійним, поки Відкупитель не зайняв місце першого злочинця, через якого весь рід потрапив під прокляття, вирок смерті. Поки цей смертний вирок не був відшкодований Тим, Хто був святий, незлобивий, невинний, відлучений від грішників, не могло бути воскресіння з мертвих, не могло бути повернення з-під влади могили, влади шеолу, влади гадес. Поки початковий вирок залишався на людському роді, не могло бути мови про Тисячолітній вік, про “часи реституції”.

“КУПЛЕНІ ДОРОГОЦІННОЮ КРОВ’Ю”

Відповідно до цього Святе Письмо скрізь підтримує думку, що наш рід був куплений Відкупителем, що ми куплені ціною, дорогоцінною кров’ю Христа (викуплені від вироку справедливості), і ціна жертви нашого Господа сплачена справедливості на підставі божественного плану, в якому проявилися любов і справедливість Бога. У цьому вся суть Євангелія – що Ісус помер, що є прощення “заслугою Його жертви”, що божественна справедливість може обминути гріхи й недосконалості нашого роду, і ті, хто одного разу були засуджені на смерть, можуть мати можливість досягти вічного життя через Того, Хто полюбив нас і купив Своєю дорогоцінною кров’ю.
Кожен, хто чує це послання, має можливість прийняти Життєдавця і стати Його послідовником. Правда, зараз мало хто чує цю радісну вістку виразно і чітко, але є впевненість, що свого часу всі засліплені очі розплющаться, усі глухі вуха відчиняться і всі дізнаються про Божу милість, [2HG190] доброту, любов і забезпечення. Саме з урахуванням кінцевих результатів цієї великої викупної праці ангел говорив при народженні нашого Відкупителя: “Бо я ось благовіщу вам радість велику, що станеться людям усім. Бо сьогодні... народився для вас Спаситель, Який є Христос Господь”.

ВИЗВОЛЕННЯ ВІДКЛАДАЄТЬСЯ

Виникає розсудливе запитання: чому прокляття смерті не було зняте з людства, якщо відомо, що Ісус заплатив викупну ціну – відкупив нас жертвою Свого життя? Відповідаємо, що Божі дороги вищі від людських доріг, а Божі плани вищі від людських планів. Бог задумав вище, величніше і повніше спасіння, ніж людина коли-небудь мріяла. Він пропонує спасіння до кінця усім, хто прийде до Отця через Ісуса.
Праця спасіння ділиться на дві великі частини, одна з яких вже діє, а інша почнеться там, де закінчиться нинішня. Перша частина божественного плану спасіння стосується Церкви, “Малої Черідки”, і дому віри. Ті й інші відрізняються й відокремлені від усього світу, який зараз не береться особливо до уваги. Зараз проголошується послання про Божу справедливість, про занепалий стан людини та про засіб, даний в Ісусі, щоб тих, хто має вуха, щоб слухати, можна було привабити, і щоб вони отримали благословення. Це благословення, яке є від віри, не може досягти всіх тепер, та й божественний план не передбачає, щоб воно досягло всіх у цей час. Воно призначене тільки для обрання з народів людей для Його імені – “Малої Черідки” (Дії 15: 14; Лк. 12: 32).
Благословення негайно приходить до тих, хто тепер чує і бачить хоч трохи, якщо вони слухняні, і ми цілком слушно кажемо про них як про спасенних з того часу, як вони приймають Господа і посвячують Йому своє серце. Але коли ми висловлюємося, що вони спасенні, ми говоримо, виходячи з віри в Божу обітницю, говоримо про “Господа і Спасителя Ісуса Христа”. Ми говоримо, що ми спасенні в тому значенні, що гріх більше не владний над нами. Ми говоримо, що ми спасенні від смерті, тому що віримо Богу щодо воскресіння мертвих. Проте дійсне спасіння має прийти для Церкви й дому віри в другому приході Господа. Апостол каже, що “надією бо ми спаслися” – не спаслися насправді і не спасемося, поки наша зміна у воскресінні не буде повною,  поки вона не завершить те, передсмак чого ми вже маємо в наших серцях завдяки вірі.

МИ ПОДІЛЯЄМО ЙОГО СМУТКИ І БОЛІ

Ті, які зараз отримують спасіння в значенні прийняття святого Духа, святого розуму Господа, в такий спосіб підіймаються до нових висот і покликані дивитися на речі з тієї ж точки зору, з якої дивився на них Ісус. Ці учні Ісуса отримують можливість стати на Його точку зору, дивлячись на гріх, на занепалий стан світу в цілому, на його підлість, егоїзм, і їх значною мірою охоплюють ті самі почуття, які наповнювали серце нашого Учителя. Відповідно, вони починають більш глибоко відчувати смуток світу і його біль.
Не подумайте, що вони здатні так само глибоко сприймати ці речі, як Учитель, але наскільки вони мають Його розум, Його вдачу, Його дух, настільки вони дивляться на речі з Його погляду. Він каже нам: “Тіштеся з тими, хто тішиться, і плачте з отими, хто плаче”. Також Він каже: “Блаженні засмучені, бо вони будуть утішені”; “Поправді, поправді кажу вам, що ви будете плакати та голосити, а світ буде радіти. Сумувати ви будете, але сум ваш обернеться в радість” (Мт. 5: 4; Ів. 16: 20; Рим. 12: 15).

“РАДІСТЬ НА РАНОК”

Пророк сказав: “Буває увечорі плач, а радість на ранок”, – на ранок воскресіння, на ранок Божої милості, на ранок зняття прокляття, на ранок сяйва Сонця Праведності, щоб благословити світ і зцілити його гріховну хворобу, розсіяти його смертельні умови для всіх, хто прийме божественні милості, даровані дармо. Це також буде час особливої радості і веселощів для Церкви, дому віри. Тоді ми ввійдемо в радощі нашого Господа в найповнішому значенні, у справжні радощі, у вічні радощі, у радощі й веселощі, викликані славними умовами, які ми тоді здобудемо, і нам належатимуть славні привілеї благословляти світ людства. А поки що є радість віри, надії і довіри, яка не осоромлює, тому що Божа любов розлилася в наших серцях.

ДВА ПОГЛЯДИ – СМУТОК І РАДІСТЬ

Було б помилкою з нашого боку вважати, що у нашого дорогого Відкупителя не було радощів, і такою ж помилкою було б вважати, що у Його послідовників також немає радощів. Ми стверджуємо зворотне, що вони мають справжні радощі, які світ не може оцінити. Про Учителя читаємо: “Того часу Ісус звеселився був Духом святим”. З погляду плоті Він знаходився в дуже несприятливому і некомфортному оточенні, але з погляду Його розуму, Його серця, Він був у дуже сприятливому стані. Він насолоджувався виконанням волі Отця, Він мав радість від усвідомлення того, що здійснення божественного плану не тільки виконає [2HG191] величну божественну волю, а й принесе благословення всім поколінням землі і одночасно принесе Його власне прославлення з Отцем і славу, більшу, ніж та, яку Він мав з Ним, поки світ не постав.
Наш Учитель, звертаючись до всіх нас, Його учнів, запевняє, що наш привілей – не тільки збагнути Його смуток і біль, але й усім серцем сприйняти Його радощі, Його веселощі – вірою усвідомити перемогу, яка була дарована Йому і яку, як Він стверджує, всі Його послідовники розділять з Ним. Навіть якщо нам випала честь страждати за праведність, за послух Господу, ми й далі можемо спиратися на запевнення: “Сум ваш обернеться в радість ; “Це Я вам говорив, щоб радість Моя була в вас, і щоб повна була ваша радість”. У згоді з цим ми знаходимо в Писанні свідчення, що послідовники Ісуса завжди раділи, у всьому віддаючи подяку.
Навіть у випробуваннях, труднощах і гоніннях, у темниці, з закривавленими від побоїв спинами апостоли могли співати на славу Богу і дякувати за привілей бути разом з Христом у стражданнях теперішнього часу, у сподіванні мати радість з Ним у майбутній славі. Таку радість світ не може ні дати, ні забрати. Такі радощі не для тих, хто має усілякі земні радощі в цей час, а радше для тих, хто за вірність принципам праведності, Слову Господнього свідчення є якоюсь мірою в зневазі у людей, хто піддається висміюванню, кого світ не знає, як не знав їхнього Учителя, тому що світ все ще засліплений до свого занепалого стану, до свого відчуження від Бога і праведності, оскільки очі його розуміння ще не розплющилися, щоб глянути на свій справжній стан, на свої потреби, а також на божественне забезпечення для нього.

ВІН ПОГОРДЖЕНИЙ БУВ, ЙОГО ЛЮДИ ПОКИНУЛИ

Декому може здатися, що Ісус більше не погорджений, що люди Його не покинули, що Його послідовниками більше не погорджують, що їх не покидають. Як це так? Невже все так змінилося? Невже слова Господа перестали бути правдивими? “Не дивуйтеся, браття мої, коли світ вас ненавидить”; “Коли вас світ ненавидить, знайте, що Мене він зненавидів перше, як вас”. Хіба світ перестав погорджувати Ісусом і відкидати Його, а також Його послідовників?
Ми відповідаємо, що під час першого приходу народ казав: “Чоловік ще ніколи так не промовляв, як Оцей Чоловік”. Вони не погорджували Його посланням в кожній подробиці. Пам’ятаємо, що великі натовпи йшли за Ним, тому що бачили чудеса, які Він робив, тому що їли хліб і рибу, яку Він їм давав. Сьогодні теж багато хто йде слідом за Господом як Його учні, але мало є тих, хто готовий взяти свій хрест і йти за Ним. Є натовпи готових заявити, що Нагірна проповідь уособлює найвищі ідеали, коли-небудь представлені людству, але дуже мало є тих, хто, звеличуючи ідеали Нагірної проповіді, визнають себе послідовниками Агнця або зізнаються, що вони живуть або намагаються жити в міру своїх можливостей у згоді зі святими заповідями, які вони якоюсь мірою схвалюють.
Є багато людей, які приймають хліб і рибу цивілізації і розуміють, що Ім’я Ісуса якимось чином пов’язане з багатьма благословеннями, спільними сьогодні для цивілізованих народів. Проте вони далекі від того, щоб бути послідовниками лагідного і смиренного Ісуса. Натовпи, які слідували за Ісусом і вигукували “Осанна!”, тим самим даючи свідчення благодатним словам, що виходили з Його вуст, йшли за Ним, як Він сказав, задля хліба і риби, але вони кудись поділися, коли первосвященик, книжники й фарисеї, ведені заздрістю, шукали життя Господа. Так і сьогодні люди, які високо цінують деякі вчення Ісуса, не будуть перейматися тим, що доктори богослов’я, первосвященики, книжники й фарисеї будуть з якихось політичних мотивів прагнути придушити тих, хто найбільш віддано намагається ходити в згоді з ученнями Учителя.

“НЕ ХОЧЕМО, ЩОБ ВІН БУВ НАД НАМИ ЦАРЕМ”

Юдеї були готові визнати, що вчення нашого Учителя з усякого погляду були величними, але вони самі не хотіли знайтися під такими обмеженнями – не хотіли, щоб Він був їхнім Учителем, їхнім царем, їхнім законодавцем. “Не хочемо, щоб Він був над нами царем”, – змальовує Господь їхнє ставлення, і в цьому світ відрізняється від справжніх послідовників Ісуса, які так прагнуть, щоб Христос був їхнім Царем, щоб Його воля виконувалася в їхніх серцях, щоб вони могли з кожним днем подобатися Йому щораз більше. Вони “Його волю чинити... хочуть”. Не так поводиться світ і номінальні християни, які схвалюють деякі з чудових висловів Господа. Вони не цінують Його як правителя і вважають за краще тримати кермо влади над своїми серцями у власних руках, воліють свій план замість Його плану навіть щодо встановлення Його Царства і способу, яким світ отримає благословення. У них свої плани, свої схеми. Їхня молитва звучить так: “Нехай буде наша воля на землі, а Твоя, Господи, на небесах”.
Справжні учні Ісуса приймають Його волю, Його план і моляться: “Нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі”. Дуже скоро молитви цього класу отримають відповідь: дуже скоро вони разом з Христом як Його прославлена Церква будуть разом у Його Царстві, будуть сидіти на Його троні, змінені силою воскресіння до слави, честі й безсмертя божественної [2HG192] природи, і будуть пов’язані з Ісусом в управлінні та благословенні всіх племен землі, куплених Його дорогоцінною кров’ю.
Тоді настане час їхнього особливого тріумфу, і, дяка Богу, це не означатиме постійного часу смутку, мук і тортур для всього світу. Святе Письмо, однак, говорить нам про те, що світ у цей час настільки не в ладах з Господом, що для належного запровадження тисячолітнього Царства буде потрібний великий час утиску, щоб леміш утиску глибоко пройшовся по душах людства, щоб залежала земля була розорана і підготовлена для доброї вістки спасіння, яку Господь і Його прославлена в той час Церква донесуть до кожного створіння. Можемо дякувати Богові за те, що у Своїй мудрості й любові Він не позбавить світ тих труднощів, які будуть корисні для нього, і що Він обіцяв, що коли Господні суди будуть на землі, мешканці світу будуть вчитися праведності.
Тим часом нехай ті з нас, хто скуштував, що добрий Господь, Хто обіцяв на основі Угоди бути Його послідовниками, подбають про те, щоб не відмовлятися від участі в стражданнях Христа, щоб ми могли бути гідними частки в прийдешній славі. Страждання тривають тільки до завершення Євангельського віку. Слава прийде відразу після цього – слава і благословення для вірних і можливості благословити все людство. Давайте ж не тільки цінувати страждання нашого Спасителя, а й стежити за тим, щоб Він не був зневажений і відкинутий нами як Цар, як Владика наших сердець, – щоб, навпаки, ми долучали наші душі і всі сили до того, щоб славити, оспівувати й звеличувати Його ім’я і звіщати чесноти Того, Хто покликав нас із темряви до Свого дивного світла.
2HG188