ПОСУД ЗІ СРІБЛА ТА ЗОЛОТА

“А в великому домі знаходиться посуд не тільки золотий та срібний, але й дерев'яний та глиняний, і одні посудини на честь, а другі на нечесть. Отож, хто від цього очистить себе, буде посуд на честь, освячений, потрібний Володареві, приготований на всяке добре діло” (2 Тим. 2: 20, 21).

Цей уривок показує, що апостол переживав за Церкву з причини сектантського духа суперництва, який запанував там, де мав виявлятися дух спільності. Це не означає, що апостол нехтував важливістю відданості Правді, бо відносно цього він вже писав, що Церква повинна “боротись за віру, раз дану святим”. Тут він заперечує намаганню багатьох сперечатися про речі, які не мають значення, які він називав “сперечанням словами,.. [що] нінащо воно, хіба слухачам на руїну”, а також “марним базіканням та суперечками знання”, які ведуть до ще більшої безбожності та поширюються, як рак.

Одним словом, створені людиною розбіжності слід ігнорувати, а наполягати на таких вченнях та боротись за такі вчення, які Святе Письмо представляє виразно та зрозуміло. В усіх інших речах Господній народ повинен мати між собою щиру поблажливість та свободу. Після нагадування Тимофію, “Силкуйся поставити себе перед Богом гідним, працівником бездоганним, що вірно навчає науки правди”, він каже, що, не зважаючи на ці різні базікання та перекручування Святого Письма, “стоїть міцна Божа основа”. Великий Божий план вистоїть та остаточно затріумфує без огляду на базікання проти нього та того, наскільки противник може намагатися відвернути увагу від фундаментальних фактів до теорій та вигадок самозакоханих та лицемірних людей. Думка апостола полягає, мабуть, у тому, що дехто з Господнього народу, йдучи шляхом, який Він накреслив, і стаючись готовим в слові Правди та здібним правильно навчати її других, буде посудиною на честь в служінні Господу в теперішньому часі. І, навпаки, деякі – справді Божий народ, справді посвячені Йому, які, однак, занедбують ці принципи, – будуть посудинами меншої честі та будуть вжиті Господом для досягнення менш славних результатів.

На честь та меншу честь
Наскільки правдивим є це натхнене звернення, можуть знати лише достатньо розвинені з Господнього народу. Світ судить лише за зовнішнім виглядом та бачить успіхи тих, які мають вид побожності без її справжньої сили; він бачить процвітання численних сект та партій, поділених переважно на основі гри слів, і бачить також менший успіх тих, які ігнорують сектантські поділи і обстоюють лише слово правди, які борються “за віру, раз дану святим”. Лише ті, чий розум є духовно налаштованим, можуть дивитись на ситуацію з Господньої точки зору – лише вони можуть усвідомлювати хто саме, з Господньої точки зору, є золотими та срібними посудинами і хто є лише з дерева та глини. Тільки цей клас може зрозуміти, які посудини Господь вживає для більшої честі – через які Він посилає більші багатства Своєї благодаті та правди, – і які вживає в нижчому сенсі.

“Великий дім” в притчі апостола – це дім віри – дім Божий, Церква Бога живого. Ця Церква є тепер в зародковому стані: незавершеному, недосконалому. Її стосунок до Церкви в славі такий самий, як був стосунок ізраїльського намету на пустині до храму в Єрусалимі. Ми не повинні розуміти, що лише найбільш видатні з Господнього народу є визнані Ним, а інші цілком зігноровані. Апостол каже, що наша міцна основа полягає в факті, що “Господь знає тих, хто Його”, і у тому, що кожен, хто носить ймення Христа, повинен відступитися від беззаконня. Кожен слуга Бога, кожна посудина в Його домі, повинен ввійти під такі умови, щоб бути посудиною взагалі: (1) Господь повинен знати тих, котрі є Його; вони повинні бути з класу, згаданого пророком, котрий вчинив угоду з Господом при жертві – вчинив самопожертву, посвячення до смерті; (2) вони повинні також належати до класу, який відступився від беззаконня – визнає праведність, правду, святість та шукає досконалих здобутків.

Не всі з тих, котрі вчинили повне посвячення і котрі намагаються досягти праведності, займуть те ж саме становище в Божественній службі – тепер чи потім. Степінь почесті в Господній службі залежатиме від степені чесності та відданості. Хоча ми можемо радіти тим, що ми взагалі є посудинами в Господньому домі, які можуть бути вжиті Ним більш чи менш почесним чином в Його службі, однак Йому до вподоби бачити в нас бажання досягти такої вірності в думці, слові та вчинку, які отримають Його схвалення і дадуть нам вище становище в Його очах і службу тепер і потім.

“Хто від цього очистить себе”
Апостол говорить нам про те, як ми, християни, можемо досягти найвищого становища Божественної милості. Він каже: “Отож, хто від цього очистить себе, буде посуд на честь”. Він, однак, не має на увазі, що якась людина це зробить, бо тут та скрізь він показує, в згоді з іншими віршами Святого Письма, що світ не має нічого спільного з цим – що перший крок наближення до Бога повинен бути через двері, через Христа, і що лише ті, котрі приходять до Отця через Нього, займають певне становище в теперішньому часі. Отже, вважає апостол, якщо якась людина в Церкві очистить себе, намагатиметься позбутися цих елементів накипу та несправедливості, намагатиметься уникати марного базікання, перестане сперечатися про малозначні слова і все більш намагатиметься з Господньою допомогою “правильно навчати науки правди” – така людина в Христі (не дивлячись, чи її таланти та нагоди є великими, чи малими) буде благословенною від Господа і вважатиметься Ним однією з найбільш шанованих посудин для служби тепер і згодом.

Продовжуючи далі, він каже, що людина, котра таким чином очистить себе і намагатиметься допровадити себе якомога ближче до згоди з волею Бога, не лише буде вважатися посудиною на честь, але й буде освячена та відділена Господом для Його служби. Він дасть їй нагоди, особливі нагоди для праці та підтримку, яка не передбачалася для неї в іншому випадку. Християни надто часто гублять з-перед очей цю справу – забувають, як багато Бог має до діла з Церквою, тобто з тими, хто вчинив повне посвячення себе для Нього.

Ми все більше повинні пам’ятати (як стверджує апостол), що “Бог розклав члени в тілі, кожного з них, як хотів”. Нам не годиться добиватися високого становища, а слід покірно бути тим і робити те, що прийнятне для Господа, залишаючи на Його розсуд, які випробування в житті будуть для нас найкращими – більші або менші нагоди служіння, – щоб випробувати нашу відданість  та упевнитись в ній. Самолюбні амбіції будь-кого з Господнього народу неминуче прокладуть шлях для Божественного несхвалення. Можна досягти успіху в здобутті становища та влади в номінальних системах людського походження, але такий шлях – не принісши більшої поваги Господа і більших нагод служби, пов’язаної з правдою, – поведе в протилежному напрямку, як написано: “Бог противиться гордим, а смиренним дає благодать”. Тому, наполягає апостол, “покоріться під міцну Божу руку, щоб Він вас Свого часу повищив” – в теперішньому житті, або в майбутньому житті, або в обох. Господня справа вибрати для нас місце і працю; нам слід намагатись бути охочими та готовими знаряддями, “достойними” бути вжитими Учителем.

“Багато осель у домі”
Дивлячись за межі наших теперішніх нагод та привілеїв вжитку в Господній службі, а також міри нашої корисності, здобутої нами завдяки вірності, ми розуміємо, що велика праця, до якої нас покликано, вибрано, навчено, належить до майбутнього, про що апостол каже: “Щоб у наступних віках показати безмірне багатство благодаті Своєї в добрості до нас у Христі Ісусі” (Еф. 2: 7). Наш Господь згадав цей славний майбутній стан, коли сказав до Своїх апостолів: “Багато осель у домі Мого Отця; а коли б то не так, то сказав би Я вам, що йду приготувати місце для вас?” Тут зображено багато осель, багато становищ, багато рівнів небесного буття та благословення. Далі є натяк, що особливе місце в Божественній сім’ї буде дане особливим послідовникам Господа – відомим зі Святого Письма як “Наречена, Дружина Агнця”, а також “Царське Священство” під головуванням Христа, великого Первосвященика. Головна оселя буде для тих, кого покликано до найвищої честі, хто представлений золотими посудинами.

Їх ще названо “Господнім скарбом”, і Він каже про них: “Вони будуть Моїми, – говорить Господь сил, – в той день, що Я готую, стануть Моїм скарбом” (Мал. 3: 17, Хом.). Як скарб є рідкісним, так і вони є змальовані лише як маленька черідка, якій Отцю сподобалося дати Царство (Лк. 12: 32). Щоб належати до цієї громадки, яка, як згадано в Святому Письмі, “має повну перемогу завдяки тому, хто полюбив її” (Хом.) і “відкуплена... дорогоцінною кров’ю” Його, апостол Павло каже, що він був радий зазнати будь-якої втрати – вважав все за втрату та сміття, щоб придбати Христа і знайтися в Ньому як член Його Тіла, як член царського священства, як член малої черідки, учасниці божественної природи.

В наметі та храмі золото вживалося як символ божественної природи, найвищої з усіх природ, вищої від ангельської. Наш Господь описав безсмертний стан як наявність життя в самому собі – життя, що не походить з інших джерел. “Бо як має Отець життя Сам у Собі [безсмертя], так і Синові дав життя мати в Самому Собі [безсмертя]” (Ів. 5: 26). І Йому дано привілей дати його кому Він захоче – гідним, що становитимуть Його вибрану Наречену, по-іншому названим “членами тіла Христа”, невід’ємно зв’язаним з Ним, їх живим Головою. Про цю славну прикмету божественної природи, представлену золотом, а в ашому вірші названу посудинами з золота, ап. Петро згадує, кажучи, що Богом “даровані нам цінні та великі обітниці, щоб ними ми стали учасниками Божої Істоти” (2 Пет. 1: 4).

“Посудини зі срібла”
Всім відомо, що срібло – менш дорогоцінний метал, але більш поширений. Як один з дорогоцінних металів, він вживається в Святому Письмі, щоб представляти більш численний духовний клас, інший від того, який представлений в посудинах з золота. Хоча весь Господній народ цього Євангельського віку був покликаний, як каже апостол, “в одній надії свого покликання”, з перспективою, тобто можливістю, статися золотими посудинами, проте Господь знав наперед, що не всі з Його справжніх послідовників виявляться в кінці “повними переможцями”, не всі з тих, котрі люблять праведність і ненавидять беззаконня, будуть настільки повними запалу до служби, щоб рахуватися гідними належати до малої черідки, Нареченої, бо не всі бігтимуть в змаганні з належною відчайдушністю, слід у слід за Учителем. Тому ми знаходимо, що в Святому Письмі виразно вказано інший клас, підрозділ Церкви.

В образах Старого Заповіту вони були представлені левитами, що мали важливу працю для виконання разом зі священиками та як їхні помічники. В Новому Заповіті цей клас згадується в нашому вірші як “посудини зі срібла”. Особливим чином вони доведені до нашої уваги в останньому посланні нашого Господа до Церкви, в якому Він зображує їх як “велику громаду” на противагу “малій черідці”.

Про цю велику громаду сказано, що остаточно вони будуть визнаними та шанованими переможцями з пальмовим віттям в руках – оскільки корони зарезервовані малій черідці, посудинам з золота. В тому ж образі Він показує, що мала черідка повних переможців має сидіти з Ним на престолі, тоді як інші, менш гідні, мають бути перед престолом. Він показує, що хоча “мала черідка” ділитиме Його славу та почесті як Його Наречена, ця більша громада, представлена численнішими посудинами зі срібла, служитиме в Його храмі (Об. 7: 9-15). Він показує далі в тому ж посланні, що мала черідка буде класом Нареченої, натомість “велика громада” матиме честь бути запрошеною бути присутньою на весільній вечері Агнця в славі (Об. 19: 9). Через пророка Давида Він показує різницю між цими класами – малою черідкою, посудинами з золота на найбільшу честь, і значно більшим натовпом, посудинами зі срібла на меншу честь, – зображуючи їх як Наречену зі своїми подругами – супутницями (Пс. 45).

“Посудини з дерева та глини”
Бути якою-небудь частиною Божого дому – бути зайнятими в Його службі в будь-якій якості, тепер чи потім, є честю, а не безчестям. Тож ми віддаємо перевагу такому перекладу нашого вірша – посудини на більшу честь і посудини на меншу честь. Посудини з глини та дерева представлені як посудини на меншу честь і, як ми розуміємо, представляють в майбутньому тих, котрі будуть слугами Бога на земному, тобто людському, рівні. Хто крізь двері Божественного Слова може охопити поглядом грядущу славу землі під час Тисячолітнього віку – побачити “час відновлення всього, про що провіщав Бог від віку устами всіх святих пророків Своїх”, – той радітиме за кожного, хто вважатиметься гідним бути посудиною на меншу честь в Господньому ділі в майбутньому на земному рівні. Ми розуміємо, що більшість християн ніколи не оцінювала славної величі, яка прийде на землю під час і внаслідок царювання Месії разом зі Своєю Нареченою. Справді, як каже святий Петро (Дії 3: 19-21), це будуть часи реституції, про які Бог звістив через всіх Своїх святих пророків.