[79]
РОЗДІЛ V

ІНШИЙ ОБРАЗ ЖЕРТВ ПРИМИРЕННЯ
3 МОЙСЕЯ IX розд.

Повторне викладення різних подробиць жертв примирення – Мойсей та Аарон увійшли до Намету, знову вийшли і благословили народ – “Другий раз з’явитися тим, хто чекає Його” – “Вмерти один раз, потім же суд” – Прояв Божественного прийняття жертви примирення

У ЦЬОМУ розділі ми маємо більш стислу картину праці і жертв Примирення, ніж та, яку ми розглянули (3 М. 16). На додаток він наводить деякі особливості, які у світлі вищезгаданого будуть цікавими і корисними для нас. Це інша картина жертв Примирення.
“І сказав Мойсей: Оце та річ, що Господь наказав був, зробите, і об’явиться вам слава Господня. І сказав Мойсей до Аарона: Підійди до жертівника, і вчини свою жертву за гріх та своє цілопалення, і очисти себе [цього потребували ті, хто мав бути покликаний стати членами “Його Тіла”] та народ [світ]”.
Образ ілюстрував факт, що наш Господь Ісус (телець жертви за гріхи) був достатнім для відкуплення “Свого Тіла” (“Малої Черідки”) і всього людства. Без участі Церкви в жертві за гріх можна було [80] би обійтися: ми могли уникнути особливих випробувань нашого “вузького шляху”, а також страждань, якими супроводжується жертвування, і могли бути відновлені до досконалості людської природи, як це відбудеться зі всім людством. Але Єгові було вгодно не тільки обрати Ісуса для великої справи жертвування, але й зробити Його Вождем, Головою “Тіла Його, що воно Церква”, щоб його члени, на кшталт їх Вождя, стали досконалими ДУХОВНИМИ істотами через страждання в плоті як жертви за гріх (Євр. 2: 10; Кол. 1: 24).
Говорячи про нашу близьку спорідненість з Головою, апостол Павло каже: “Благословенний Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, що нас у Христі поблагословив усяким благословенням духовним у небесах [“Святині” і “Святому Святих”], так як ВИБРАВ у Ньому Він НАС перше заложення світу... на хвалу слави благодаті Своєї, якою Він [виправдав, тобто] обдарував нас в Улюбленім” (Еф. 1: 3, 4, 6). Бог “покликав... нас через нашу Євангелію, щоб отримати СЛАВУ Господа нашого Ісуса Христа” (2 Сол. 2: 14), тож “коли терпимо, то будемо разом також царювати” (2 Тим. 2: 12).
Первосвященик після принесення своєї власної жертви повинен був “вчинити жертву [козла] за народ і очистити їх [увесь Ізраїль], як наказав був Господь”. Як стверджує св. Павло, цей задум стосовно нашої участі в жертві примирення був частиною розпорядження, тобто первісного плану, Отця (Кол. 1: 24-26).
“І підійшов Аарон до жертовника, та й зарізав теля [євр. молодого тельця] жертви за свій гріх [замість, взамін себе]. А сини Ааронові принесли до нього кров, і вмочив він свого пальця в кров, та й дав на роги жертовника... А лій [і т. д.]... спалив на жертовнику,.. а м’ясо та шкуру спалив у вогні поза табором. І зарізав він жертву цілопалення [барана], а Ааронові сини подали йому кров, [81] і він покропив на жертовника навколо. А цілопалення достачали йому його частинами, і голову, а він палив на жертовнику. І обмив він нутрощі та голінки, і спалив на цілопаленні на жертовнику” (дуже схожий опис, як у 16 розділі, і з тим самим значенням).
Таким чином, жертва цілопалення Ісуса горить весь Євангельський вік, даючи доказ усім, хто знаходяться в стані “Подвір’я” (виправданим), прийняття Його Богом, а також прийняття всіх членів “Його Тіла”, покладених поряд з Головою на жертовнику.
“І приніс він жертву за народ, і взяв козла жертви за гріх народу [не за священиків і левитів, як попередньо], та й зарізав його, і склав його в жертві за гріх, як і першого”, – повівся з ним так само, як з тельцем. Цей козел є тим самим, що й “Господній козел” в іншому описі, оскільки в наведеному більш загальному описі “козел відпущення” та інші подробиці не згадуються. Усе це – ще одне підтвердження вчення, що ті, які йдуть за Господом, є учасниками жертви за гріх.
“І він приніс цілопалення, і вчинив його за [звичною] постановою. І він приніс хлібну жертву, і наповнив із неї руку свою, та й спалив на жертовнику, крім цілопалення ранкового. І зарізав він вола й барана, жертву мирну, що належить народові”.
Мирна жертва, як вже відзначалося, представляла обітницю, тобто угоду. Принесена разом з жертвою Первосвященика за гріх, вона означала обітниці, зобов’язання і угоди Священика, які ґрунтувалися на жертві за гріх. В образі мир між Єговою та Ізраїлем досягався так: коли складено жертву за гріх (а жертва цілопалення показувала прийняття її Богом), наставав мир між Єговою та Ізраїлем, тому що [82] колишній гріх Адама був образно скасований. У свою чергу, ізраїльтяни зобов’язувалися бути слухняними угоді, заснованій на їхньому прощенні (повинні були дотримуватися Закону), щоб той, хто робить ці речі, міг ними жити (міг мати нагороду за їхнє дотримання). Оскільки наші жертви за гріх кращі від образних, то схоже є з мирною жертвою, угодою, встановленою за допомогою цих жертв: вона є кращою угодою. Ось так у цій жертві миру (жертвоприношенні угоди) Священик був прикладом і тінню духовних речей – посередником кращої угоди (Євр. 8: 6-13), під якою всі люди отримають благословення РЕСТИТУЦІЇ, що дозволить їм слухатися досконалого закону і жити вічно.
“І підняв Аарон свої руки до народу, та й поблагословив його, і зійшов від приношення жертви за гріх і цілопалення та мирної жертви”. У цьому образі ми бачимо ілюстрацію факту, що хоча благословення не прийдуть повною мірою на народ, поки не закінчаться всі жертви, проте якась міра благословення приходить на людство від членів Священика вже тепер, у цьому віці жертв, поки ми всі ще не увійшли до “Святого Святих”, духовного стану. І це дійсно погоджується з фактами: де б не були Царські Священики, їх ближні отримують від них те чи інше благословення.

“І ВВІЙШОВ МОЙСЕЙ ТА ААРОН ДО СКИНІЇ ЗАПОВІТУ; І ВИЙШЛИ ВОНИ, І ПОБЛАГОСЛОВИЛИ НАРОД”

Коли завершиться цей день (вік) жертв, повний Священик (Голова і Тіло) з’явиться перед Богом і представить доказ виконання усіх вимог Справедливості щодо людей (світу). Зверніть увагу на наступне: хоча образ, який міститься в 16 розд. 3 Мойсея, розділяв працю Дня Примирення і показував усі подробиці того, як Господня жертва спочатку [83] робить наші жертви гідними прийняття і т. п., він показував справу Євангельського віку у вигляді послідовних жертвопринесень, об’єднаних в одне, – показував усі страждання усього Христа, після яких негайно прийдуть благословення реституції. Входження Мойсея до Намету разом з Аароном немовби говорить: Закон цілковито задоволений, а його праведність засвідчена в жертві Христа. Закон (представлений в образі Мойсеєм) свідчитиме на користь тих, хто був під Законом, – Ізраїлю по плоті, щоб усі засуджені під ним також були виправдані до життя через жертви Священика, Який “приніс Самого Себе” раз за всіх.
Уся жертва, коли була представлена, була “святою, приємною Богу”, про що свідчив факт, що Мойсей і Аарон не померли на порозі “Святого Святих”. Після цього Мойсей і Аарон виходили і разом благословили народ. Так само в прийдешньому віці Христос буде благословити всі племена земні (Гал. 3: 8, 16, 29; 1 М. 12: 3), але не шляхом відхилення, тобто ігнорування, Божого Закону і виправдання гріха, а шляхом поступового відновлення людини до людської досконалості, бо в цьому стані вона зуміє триматися досконалого Закону Бога і мати з нього благословення. Отримати благословення від Священика, стати досконалим і здібним триматися Закону – слухатися і жити (“Хто чинить правду, той праведний”) – буде величезним благословенням, і кожен охочий зможе в той час бути слухняним і жити навіки в щасті і єдності з Єговою.

“І СЛАВА ГОСПОДНЯ ПОКАЗАЛАСЯ ВСЬОМУ НАРОДОВІ”

У міру поширення благословень (відновлення і підняття людства розумово і фізично) ставатимуть очевидними результати. Люди (світ у цілому) з кожним днем щораз більше усвідомлюватимуть Божу милосердну любов. Ось так “з’явиться слава Господня, і разом побачить її кожне тіло” (Іс. 40: 5). Люди поступово почнуть бачити [84] довжину, ширину, висоту і глибину Божої любові, яка перевищує усіляке розуміння.
Варто відмітити, що згадане тут благословення не було для священиків. Священики були представлені в тому, хто благословив – в Аароні. Це благословення прийшло на весь народ Ізраїлю, який в образі представляв світ. Власне, це благословення світу “Насінням” – усім Христом (після доповнення Тілом усіх скорбот (Кол. 1: 24)) – мав на увазі Павло, коли казав: “І все створіння [людство] разом зідхає й разом мучиться аж досі... і очікує з’явлення синів Божих”. Та перш ніж люди зможуть отримати звільнення від рабства тління (гріха і смерті) і повернутися на волю Божих синів (волю від осуду, гріха, смерті і т. п.), якою насолоджувався перший син Бога (людської природи), Адам (Лк. 3: 38), повинні бути завершені жертви Дня Примирення, а священики, які складали жертви, повинні бути одягнені в славні шати – царську, божественну владу і силу для їх звільнення (Рим. 8: 19-22).
Поза сумнівом, йдеться про те саме благословення всіх людей – порятунок від смерті та її жала, гріха, – про яке говорить Павло: “Не в справі гріха [вже не як жертва за гріх, не заплямований тими гріхами, які поніс за грішників] ДРУГИЙ РАЗ З’ЯВИТИСЯ ТИМ, ХТО ЧЕКАЄ ЙОГО на спасіння” (Євр. 9: 28). Світ бачив Священика – Голову і Тіло, – який страждав як жертва за гріх під час цього віку. Ісус відкрився юдеям у плоті (як жертва за гріх), і як міг сказати Павло, так можуть сказати і всі його послідовники: “Щоб з’явилось Ісусове в нашому смертельному тілі” (2 Кор. 4: 11). Як увесь Христос був явлений таким чином і постраждав у плоті, так і вони будуть “прославлені” перед світом, “і з’явиться слава [благословення і спасіння] Господня, і разом побачить її кожне тіло”. [85] Коли Він з’явиться, ми також з’явимося з Ним у славі (Кол. 3: 4).
Але цього великого Первосвященика світу впізнають тільки “ті, хто чекає Його на спасіння”. Коли б Він з’явився як плотська істота (на небосхилі чи ще десь), це було би з’явленням усім (які чекають Його або ні). Але ми вже зрозуміли, що Святе Письмо навчає, що Голова був удосконалений як духовна істота і що Його “Мала Черідка” буде “подібною до Нього”, буде духовними істотами божественної природи, яких ніхто з людей не бачив і бачити не може (1 Тим. 6: 16). Ми зрозуміли, що світ побачить прославлену Церкву за допомогою розумового сприйняття, на кшталт того, як ми говоримо, що сліпа людина бачить. У цьому ж сенсі ми зараз бачимо нагороду, “вінець життя”, “коли ми не дивимося на видиме, а на невидиме [для фізичного зору], бо видиме дочасне, невидиме ж вічне” (2 Кор. 4: 18). Так само вся Церква цього віку “дивиться на Ісуса”, так ми “бачимо Ісуса” (Євр. 2: 9; 12: 2). Саме так, очима свого розуміння і завдяки світлу божественного Слова, ті, які “пильнують”, розпізнають другу присутність Господа у відповідному часі. А потім весь світ, кожне око, побачить Його схожим чином, але вже у світлі “огню полум’яного” Його судів (2 Сол. 1: 8).
Це єдиний спосіб, яким людські істоти можуть бачити, тобто розпізнавати, речі на духовному рівні. Ісус виразив ту саму ідею учням: ті, які збагнули Його дух, тобто розум, і, тим самим, пізнали Його Самого, так само пізнають Отця. “Коли б то були ви пізнали Мене, ви пізнали були б і Мого Отця. Відтепер Його знаєте ви, і Його бачили” (Ів. 8: 19; 14: 7). Це єдине значення, в якому світ [86] коли-небудь бачитиме Бога, тому що “ніхто Бога ніколи не бачив” (“Якого не бачив ніхто із людей, ані бачити не може”); “Однороджений Син,.. Той Сам виявив був [відкрив – показав]” Його (1 Тим. 6: 16; Ів. 1: 18). Ісус відкрив, тобто дозволив Своїм учням бачити, Отця, давши пізнати Його характер, – виявив Його словами і ділами як Бога Любові.
Так само Лютер та інші показали (і багато хто зумів це побачити) папську систему як Антихриста, тобто, як сказав наперед Павло, як злу систему, Чоловіка Гріха, який був виявлений у той час, хоча багато хто не бачить його і досі.
Так і наш Господь Ісус, Голова (присутній нині, щоб зібрати коштовності), відкривається живим членам “Малої Черідки”, хоча інші не знають про Його присутність (Лк. 17: 26-30; Мал. 3: 17).
Так само буде в Тисячолітньому дні, коли повний Христос – Священик – з’явиться. Він з’явиться тільки тим, які чекають, і тільки вони побачать Його. Але вони побачать Його не фізичним зором, а так, як ми бачимо сьогодні все духовне – нашого Господа Ісуса, Отця, нагороду і т. п., – очима віри. Люди не побачать Христа фізичним зором, тому що йдеться про різні рівні існування – духовний і тілесний. З тієї ж причини вони ніколи не побачать Єгову. Але ми [“Мала Черідка”, коли будемо прославлені] побачимо Його таким, яким Він є, тому що будемо подібні до Нього (1 Ів. 3: 2).
І хоча тільки “ті, хто чекає”, зможуть упізнати Христа як визволителя, Який урятує їх від панування смерті, це охопить весь світ, тому що спосіб відкриття буде таким, який дозволить остаточно побачити Його усім. “Побачить Його кожне око”. Усі, що в гробах, після свого пробудження (і навіть ті, які прокололи Його) усвідомлять, що вони розіпнули Господа Слави. “З’явиться Господь [На небосхилі? Ні!] в огні полум’яному [судах], що даватиме помсту на тих, хто Бога не знає [87] [не визнає] і [також] не слухає Євангелії Господа нашого Ісуса” (2 Сол. 1: 8). За таких умов незабаром усе людство визнає Його. Сьогодні добрі страждають, але потім ви “побачите різне... між тим, хто Богові служить, та тим, хто не служить Йому”, бо того дня різниця буде очевидною (Мал. 3: 15-18). Тоді усі, бачачи виразно, зможуть, прийнявши Христа і Його пропозицію життя під Новою Угодою, мати вічне життя, тому що ми “надію кладемо на Бога Живого, Який усім людям Спаситель, найбільше ж для вірних” (1 Тим. 4: 10).

“ВМЕРТИ ОДИН РАЗ, ПОТІМ ЖЕ СУД”

Вірш, який безпосередньо пов’язаний з нашою темою (як це виникає з контексту) і який, як жоден інший вірш Біблії, часто підданий помилковому застосуванню і тлумаченню, говорить так: “І як людям [Аарону та його наступникам, які були тільки образами Первосвященика Нового Створіння] призначено вмерти один раз [образно, як представлено в заколенні тварин], потім же [у результаті цих жертв] суд [Бога, що схвалює або не схвалює жертву], так і Христос один раз був у жертву принесений [яка більше не повториться], щоб понести гріхи багатьох [кожного], і не в справі гріха [щоб бути заплямованим гріхами, які взяв, ані щоб повторювати жертву за гріх] другий раз з’явитися тим, хто чекає Його на спасіння” – щоб дати вічне життя всім, хто прагне його на Божих умовах віри і слухняності (Євр. 9: 27, 28).
Кожного разу, коли Священик входив до “Святого Святих” у день Примирення, він ризикував життям, бо коли б його жертва була недосконалою, він помер би при проходженні “Другої Завіси”. Він сам не був би прийнятий до “Святого Святих”, і його недосконала жертва не була би прийнята як примирення за гріхи [88] людей. Тому будь-яка неточність означала б його смерть і засудження усіх тих, за чиї гріхи він намагався вчинити примирення. Таким був “суд”, згаданий у цьому вірші, який щороку переходили образні священики, і від сприятливого переходу цього суду залежало життя священика, а також щорічне образне примирення за гріхи народу.
Наш великий Первосвященик, Ісус Христос, пройшов під позаобразною Другою Завісою, коли помер на Голгофі. Якби Його жертва якимось чином або якоюсь мірою була недосконалою, Він ніколи не був би піднятий зі смерті – “суд” справедливості виступив би проти Нього. Але Його воскресіння на третій день свідчило про те, що Його праця була виконана досконалим чином і витримала випробування божественного “суду” (Див. Дії 17: 31).
Наступним доказом того, що наш Господь перейшов цей “суд” успішно, раз за всіх, і що Його жертва була прийнята, було благословення П’ятидесятниці. Це був передсмак ще більших благословень у майбутньому і злиття на всяку плоть (Йоіл. 2: 28) – гарантія, тобто запевнення, того, що остаточно Він (і ми в Нім) вийде благословити людей – світ, за гріхи якого повністю і прийнятним чином досяг примирення.
Будь-яке тлумачення цього вірша, яке пов’язує його зі смертю людства в цілому, повністю спростовується і вичерпно пояснюється контекстом.
Багато хто мав неясні сподівання щодо приходу кращих часів – усунення якимось чином прокляття гріха, смерті і зла в цілому, – не розуміючи при цьому довгого зволікання. Вони не розуміють, що жертва “Дня Примирення” обов’язкова і має завершитись ще перед приходом слави і благословення. Вони не бачать того, що Церква (“вибрані”, “Мала Черідка”) є [89] спільниками в жертві Христа, Його стражданнях, а також у славі, яка настане. “Усе створіння разом понині стогне і разом страждає у тяжких муках; очікує нетерпляче [в невіданні] виявлення синів Божих [Церкви]” (Рим. 8: 19, 22, Хом.).
А так як образний священик представляв “тіло” і “голову” позаобразного Священика, Христа, відповідно кожен член Церкви повинен пройти цей “суд”. Багатьох покликано, та ніхто не буде обраний і остаточно прийнятий як “член” Тіла Христа (як гілка справжньої Виноградини), доки не стане “переможцем”, вірним до самої смерті (Об. 3: 21). Це означає, що такі особи зобов’язані здобути досконалість серця, волі, намірів, а не досконалість плоті; вони мають бути “чистого серця”: цей скарб має бути з чистого золота, випробуваного в горнилі, хоча його нинішня оболонка є лише недосконалою земною посудиною.

ВИЯВ БОЖЕСТВЕННОГО ПРИЙНЯТТЯ

“І вийшов огонь від лиця Господнього, і спалив на жертовнику цілопалення та товщ. А ввесь народ бачив це, і закричали вони з радості, та й попадали на обличчя свої” – вклонилися. Це та сама думка, тільки виражена в іншій формі. Вогонь символізував прийняття Богом. Сам факт, що народ бачив це, показував, що світ зрозуміє жертву і її важливість перед Богом як ціну своєї свободи від смерті й гробу. І коли люди зрозуміють це, вони вклоняться перед Єговою і Його представником, Священиком.
Зрозуміло, що це ще не виконалося. Бог ще не показав Свого прийняття вогнем великої жертви Дня Примирення; народ ще не вигукнув і ще не впав на своє обличчя, вклоняючись перед Великим Царем і Його [90] представником. Ні, світ все ще лежить у злі (1 Ів. 5: 19); бог цього світу далі так чи інакше засліплює майже все людство (2 Кор. 4: 4); пітьма далі вкриває землю, а морок – народи (Іс. 60: 2). І нам не варто сподіватися великих реституційних благословень, представлених у цьому образі, до тих пір, поки спочатку всі члени Церкви, “Тіла” великого Первосвященика, не перейдуть за Другу Завісу (дійсну смерть) до “Святого Святих” через зміну у воскресінні. Крім того, “благословення”, показані в образі, настануть лише після великого часу утиску. Тоді світ людства, покараний, протвережений і утихомирений, загально “чекатиме” і “прагнутиме” великого Христа, Насіння Авраама, щоб Той благословив і підняв його.
Як гарно ці образи навчають про повний викуп за всіх людей, а також про реституцію і благословення, доступне для всіх!
Ніщо в цих образах, здається, не робить різниці між живими і мертвими, хоча деякі можуть схилятися до думки, що після того, як завершаться жертви Первосвященика і почнуться благословення, велику користь з них отримають тільки ті, хто житиме в той час. На це відповідаємо: Ні! З Божого погляду живі і мертві однакові, і Він говорить про них усіх, як про мертвих. Усі потрапили під вирок смерті в Адамі, і маленька іскорка життя, якою нині володіє кожна людина, насправді є лише однією зі стадій умирання. Через гріх Адама весь людський рід мертвий, але зі завершенням позаобразного “Дня Примирення” благословення виправдання і життя поширяться на всіх на умовах, яких усі зможуть слухатися. Тоді всякий, хто захоче, зможе отримати від того, Хто дає життя, від Спасителя, назад усе, що втратив в Адамі – життя, свободу, Божу милість і т. п. Це стосується як тих, хто крок за кроком зійшов униз до смерті, так і тих, хто ще затримався на краю могили – “в долині смертної темряви”.
Ось мета позаобразних жертв за гріх: [91] звільнити “весь народ”, усе людство, від панування гріха, смерті, відновити його до досконалого існування, істотного для досконалого щастя і примирення з Творцем.
Ось благословення, яке має прийти до всіх племен землі через Насіння Авраама. Це і є добра новина, проповідувана Аврааму, як читаємо: “І Писання, передбачивши, що вірою Бог виправдає поган [усе людство], благовістило Авраамові: «Благословляться в тобі [будуть виправдані] всі народи»... І Насінню твоєму, яке є Христос [передусім Голова, а потім Тіло]... А коли ви Христові [члени], то ви Авраамове насіння й за обітницею [згадані] спадкоємці” – з класу, який буде благословити, Насіння Авраама, яке має благословити всі племена землі (Гал. 3: 8, 16, 29). Але перш ніж прийдуть благословення, це “Насіння” має бути укомплектоване, як показано в образі, який ми щойно розглянули: жертву за гріх треба було завершити ще до того, як могли прийти всі благословення, які з цього випливали.
Обмеження, що тільки Первосвященик входив до “Святого Святих” раз на рік, щоб вчинити примирення, не треба помилково сприймати таким чином, немовби ні він, ні інші священики ніколи не входили туди в наступні дні – після того як “День Примирення” приніс повне поєднання за гріхи. Навпаки, Первосвященик у наступні дні входив туди досить часто. Він входив до “Святого Святих” кожного разу, коли питав Єгову про благополуччя Ізраїлю і т. п., використовуючи нагрудник суду, Урім і Туммім. Знову ж таки, коли ізраїльтяни згортали табір, а це відбувалося часто, усередину входили священики, щоб зняти “завіси” і загорнути Ковчег та інші священні речі, перш ніж їх могли переносити левити (4 М. 4: 5-16).