ОСАННА НА ВИСОТІ

При кінці Своєї місії Ісус прийшов до Віфанії – до дому Лазаря, Марти та Марії (того самого Лазаря, якого Він пробудив зі сну смерті). Марія скористалася цією нагодою, щоб намастити ноги Господа дорогоцінним миром. Він сказав, що це було помазанням на Його похорон (Мт. 26: 12).

Наступного дня Він звелів привести осла та в’їхав на ньому в Єрусалим за звичаєм ізраїльських царів. Побачивши Єрусалим, Ісус заплакав над містом, вигукнувши: “Єрусалиме, Єрусалиме, що вбиваєш пророків та каменуєш посланих до тебе! Скільки разів Я хотів зібрати діти твої, як та квочка збирає під крила курчаток своїх, та ви не захотіли! Ось ваш дім залишається порожній для вас! Говорю бо Я вам: Відтепер ви Мене не побачите, аж поки [в день слави Месії] не скажете: Благословенний, Хто йде у Господнє Ім’я!” (Мт. 23: 37-39). Однак Царство не було забуте, а лише відкладене. Наречена Месії буде лише частково юдейською. “Чого Ізраїль шукає, того не одержав” (тобто омріяної ласки, якої жадав), але Вибрані отримали її.

Натовп вловив дух цієї події. Він збагнув, що Ісус є обіцяним Царем, і вітав Його як Месію. Люди стелили перед Ним шати й пальмове віття, даючи зрозуміти, що навіть найкраще на Землі не може бути достатнім для Того, Хто є таким великим. Вони вигукували тоді: “Осанна сину Давидовому!” Давно обіцяний Месія з роду Давида! “Благословенний, Хто йде у Господнє Ім’я!” (Мт. 21: 9).

Фарисеї, які не вірили, вважали цю церемонію блюзнірством і сказали Ісусу зупинити вигуки. Ісус відповів, що пророк Захарія (9: 9 – пер. Хом.) сказав: “Викрикуй!” – а це означає, що мають бути вигуки. “Кажу вам, що коли ці замовкнуть, то каміння кричатиме”. Так сказав Бог, тому вигуки мусили бути. Пророцтво мало виконатися.

Після тріумфального в’їзду нашого Господа в місто відбулося очищення Храму від міняльників і продавців.