На переломі віків

Частина 2

ДЕ Є ПОМЕРЛІ

Де є ті, котрі залишають нас – наші родичі, брати, сестри і всі, які в похилому чи молодому віці з тої чи іншої причини помирають? Це дуже важливе питання, бо йдеться про нашу долю, про наше майбутнє, і правильне розуміння може мати великий вплив на наше життя і може дати нам більше радості та заохочення. Якщо ми так стараємося підтримувати теперішнє життя, таке коротке і переповнене горем та смутком, то чи не повинні ми виявити більше зацікавлення нашим майбутнім, а то й самою можливістю майбутнього життя?

Що про це думають різні люди

Ті, котрі заперечують все, кажуть нам, "Ми не знаємо! Ми б хотіли вірити в майбутнє життя, але ми не є надто впевнені і тому вважаємо, що людина вмирає, як тварина, і думаємо, що це краще для неї, аніж іти на вічні муки". Між поганами загально існує два поняття. 1) Багато вірить, що коли людина вмирає, то вона насправді не вмирає, лиш змінює свою форму; згідно з таким поняттям, людина колись була на землі тою чи іншою твариною. Якщо людина веде добре життя, то після смерті вона стає ще більшою – філософом або царем, а якщо не жила порядно, то знову стає твариною і т.д.. 2) Інша частина поган вірить, що добрий дух після смерті людини йде до країни, де він має вічне щасливе життя, а злий йде до іншого місця, де переносить горе і мучиться на вічні віки. Вони кажуть, що після смерті люди (злі і добрі) стаються більш свідомими, і що покарання і нагороди для одних і других залежать від того, що вони заслужили собі в житті. Коли їх запитати, яку основу вони мають для таких переконань, у відповідь можна почути, що це передано їм предками, але чому, вони не знають.

Коли ми запитуємо про це католиків, вони кажуть, що на основі Біблії люди після смерті йдуть до трьох місць: святі, яких є небагато, йдуть відразу до неба. Колись казали, що всі, окрім католиків, йдуть до пекла вічно мучитися, і що більшість католиків йде до чистилища, звідки вони колись підуть до неба. Проте останнім часом серед католиків панує переконання, що погани та протестанти йдуть до чистилища, проте вони будуть там набагато довше.

Коли ми звернемось з цим питанням до протестантів, які вважають, що в своєму знанні Св. Письма вони стоять вище від інших (бо їхні батьки протестували і відкинули численні неправди, які поступово проникли до християнства), вони кажуть, що не вірять в чистилище, лиш в небо і в пекло (з вічними муками), бо, на їхню думку, лиш добрі або святі можуть йти до неба, натомість усі інші мусять йти до пекла на вічні муки. Під цим оглядом вчення протестантів є ще більш хибним, ще більше очорнює характер Бога, бо католики лиш найгірших грішників посилають до пекла, а всіх інших – до чистилища. При цьому слід зауважити, що останнім часом католики і протестанти менше говорять про вічні муки, бо в нових перекладах Біблії єврейське слово "шеол" і грецьке "гадес", яке колись переважно перекладали словом "пекло" і яке означає стан небуття, несвідомості, вже не перекладають виразом "пекло", а залишають таким, яким воно є в оригіналі.

Однак нас далі непокоїть те, що, не дивлячись на новий переклад, більшість християн продовжує вірити в пекло. Звичайно, загально люди в світі не є святими, отже не заслуговують на небо, але вони також не є злими людьми, і наш розум не погоджується з тим, щоб вони, багато з яких ніколи не чули про Бога чи Христа і не розуміли, як треба правильно жити, мали бути вічно загублені, і навіть вічно мучені.

Правда Божого Слова

Приймаючи Боже Слово, Біблію, за єдиний авторитет у всіх питаннях нашої віри, ми повинні пильно його досліджувати, щоб переконатися, як воно пояснює дане питання, а також інші важливі питання. Перш за все Писання каже, що коли людина вмирає, вона перестає існувати, і не має в собі нічого такого, що може відокремитись від неї і далі жити, тобто людина не має душі, а сама є душею. Помилка багатьох поганських релігій, а також різних християнських віровчень, полягає в тому, що на їх думку людина має в своєму тілі живе єство, душу, яка при смерті покидає тіло, продовжує жити і не може бути знищена. Отже, одна неправда породжує іншу – якщо душа, вийшовши зі злої людини, не може померти, то оскільки вона не є гідна вічного добра, то мусить вічно жити в злі, в муках. На підтвердження цього вчення є цитовані різні символічні вислови, такі як озеро огняне, геєнна або неправильно перекладені місця Св. Письма, як, наприклад, "і ці підуть на вічную муку" (Мт. 25: 46), де правильний переклад каже "і підуть ці на вічну кару", а ще інші переклади – на "вічне відтяття" (від життя). Як бачите, різниця велика.

Св. Письмо говорить нам, що Бог сказав до Адама, що той "напевно помре" (1 М. 2: 17), якщо не слухатиме Його перестороги. Сатана ж сказав до Єви: "Умерти – не вмрете!.. ваші очі розкриються". Чи ж не є тут велика подібність до того, що говорять погани і численні християни, які втратили знання цієї правди, сказаної Господом Богом – "напевно помреш", а прийняли брехню сатани і кажуть, що при смерті душа виходить з тіла і мандрує, де їй заманеться?

Боже Слово далі говорить: "...померлі нічого не знають" і що "немає в шеолі, куди ти йдеш, ні роботи, ні роздуму, ані знання, ані мудрості" (Екл. 9: 5, 10). Всі люди, що знаходяться в гробах і "сплять", чекають пробудження: "всі, хто в гробах, – Його [Сина Божого] голос почують і повиходять..." (Ів 5: 28, 29). Про Ісуса сказано, що Він тепер має ключі "від смерті і від аду" (Об. 1: 18), тобто, що Він має силу і вміння повернути до життя всіх тих, хто помер, хто є в гробах. Отже, для всіх, котрі померли, єдиною надією є воскресіння, і ап. Павло говорить, що буде воскресіння всіх людей – "справедливих і несправедливих" (Дії 24: 15). Важливими є також слова ап. Павла, що коли б не було воскресіння з мертвих, то погинули б усі, в тому числі святі, "що в Христі упокоїлись" (1 Кор. 15: 18). Чи могли б загинути ті, які після смерті пішли до неба або до чистилища, як про це багато помилково навчає? Напевно, ні!

Деяким людям важко вірити в воскресіння, і вони кажуть, що така річ є неможливою. Але Ісус сказав, що в Бога все можливе (Мт. 19: 26), а до саддукеїв, які не вірили в воскресіння, Він сказав, що вони не знають ні Писання, ані Божої сили (Мт. 22: 29). В Старому Заповіті сказано: "І багато-хто з тих, що сплять у земному поросі, збудяться" (Дан. 12: 2). Про мешканців Содоми, які загинули, написано: "І поверну Я їхню долю, долю Содоми... І твої сестри, Содома та дочки її, вернуться до свого попереднього стану" (Єз. 16: 53-55). Ми мало знаємо про велич Божої сили, однак можемо бути певні, що коли люди здатні створювати різні технічні засоби, які дозволяють зберігати зображення, звук і т.д., тим більше Всемогутній Бог має запис про кожну людину і у властивому часі зможе повернути її до життя, бо такою є Його обітниця.

ПЕКЛО – ШЕОЛ – ГАДЕС

Біблія вчить, що Бог карає тих, котрі чинять гріх, а покаранням, тобто "заплатою за гріх є смерть", як пише апостол (Рим. 6: 23). Що ж таке смерть? Між людьми є різні поняття і визначення того, чим є смерть людини.

У християнстві з імені виникла теорія, що смерть є розлученням душі і тіла, що тіло йде до гробу, а душа стає перед Богом на суд: якщо це була добра душа, вона йде до неба, де матиме щасливе вічне життя, а коли це була зла душа, то вона йде до пекла вічно мучитися. Очевидно, що захисники такої теорії намагаються знайти для цього підтвердження в Біблії і знаходять деякі біблійні тексти, які мають або символічне значення, або ж неточний зміст внаслідок неправильного перекладу. Якщо ми глянемо прискіпливіше на ці тексти і матимемо під руками точний переклад ключових слів, то побачимо, що вони не підтримують ці хибні вчення, які очорнюють характер Бога. Надзвичайно важливо пам'ятати, що Господь часто говорив до народу притчами, символічною мовою. Наприклад, "Вівці знають голос Його " (Ів. 10: 1-16); "Я – двері", "Я правдива Виноградина" (Ів. 15: 1). Як вже було сказано, людина не має окремої душі, лише сама є душею, істотою, і коли людина вмирає, то не залишає після себе нічого, окрім згадки. Отже смерть означає стан, де немає життя, жодних проявів життя, свідомості, відчуття, думання, тощо. Про тих, котрі вмирають (про добрих чи злих), Старий Заповіт говорить, що вони йдуть до "шеолу". Згідно з Новим Заповітом, вони йдуть до "гадес". Перше слово – єврейського походження, друге – грецького, і обоє вони мають те саме значення – стан небуття, несвідомості. Однак ці слова в багатьох місцях неправильно перекладено на "пекло", що в розумінні декого є місцем вічних мук для грішників. "Зіпхнута в шеол твоя гордість" (Іс. 14: 11, 15); "І маю ключі Я від смерті й від аду [гадес]" (Об. 1: 18). В інших місцях це слово перекладено таким чином: "підземна країна" (Пс. 49: 15, Кул.), "преісподня" (Йов 14: 13, Кул.), "могила" (Екл. 9: 10, Кул.).

Слід відзначити, що нові переклади Біблії (англійський та український) залишають староєврейське слово "шеол" не перекладеним, і це значно краще, аніж перекладати неправильно та по-різному, тому що основне значення цього слова – стан небуття, і воно ніколи не означає місця вічних мук. Грецьке слово "гадес" перекладають також по-різному.

Є ще інші вирази в Новому Заповіті, перекладені на пекло, як, наприклад, слово "геєнна". Йдеться про долину, яка знаходиться за Єрусалимом, яку юдеї називали долина "Гінном", і до якої вкидали сміття з міста, трупи худоби і навіть трупи злочинців. В цій долині постійно горів вогонь, який спалював усе, що туди вкидали, а черв'яки живилися рештками. Отже все за деякий час цілковито знищувалось або вогнем, або черв'яками, і тому Геєнна є відповідним образом на повне знищення грішників, на другу смерть, але не на вічні муки (Мр. 9: 43-48).

В книзі Об'явлення 19: 20 говориться також про "огняне озеро, що сіркою горіло". Туди були вкинені звірина і неправдивий пророк, які є символічними означеннями. Звірина і неправдивий пророк вказують на певні людські системи, які Богу не до вподоби і які будуть знищені в часі великого горя. В Об'явленні 20: 7-10 є сказано, що після закінчення Тисячоліття сатана буде звільнений з в'язниці і знову зводитиме народи, але буде вкинений у це саме огняне озеро, а Об'явлення 20: 14 пояснює, що це озеро – "друга смерть", тобто повне і вічне знищення. Для нас корисно знати, що, згідно з Св. Письмом, для праведних є обіцяне вічне життя, а для грішників – вічна погибель, знищення.

В Новому Заповіті знаходимо уривок (Луки 16: 19-31), де говориться, що один багатий чоловік пішов після смерті до пекла, де він мучився, а другий, бідний, після смерті потрапив на лоно Авраама. Це є притча нашого Господа, а притчу не можна розуміти буквально, бо вона є образним порівнянням і вказує на вищі та більші речі, як, наприклад, притча про пшеницю і кукіль, яка говорить про справжніх християн та християн з імені. Про це саме говорить притча про добру рибу та непотріб. Отже, багач вказує на юдейський народ, який був багатий Божою ласкою та обітницями, бо був вибраним народом, одержав Божий Закон та був під Божою опікою аж до приходу Ісуса Христа – мав "Мойсея й пророків". Бідняк представляє всі інші народи, поган, які були далекими і відчуженими від Бота та Його ласки. Ап. Павло пише до Ефесян, які були з поган: "А тепер у Христі Ісусі ви, що колись далекі були, стали близькі Христовою кров'ю" (Еф. 2: 13). Коли юдеї розіп'яли Христа, вони, як народ, були відкинені від Божої ласки, померли, а на їхнє місце прийнято тих з числа поган, які прийняли Христа. Юдеїв розпорошено по цілому світі, де вони зазнали великих труднощів і терпінь протягом майже 19 століть. Вони, як правило, знали, що їхні карання є за певні провини, і в своїх терпіннях вони намагались знайти потіху та полегшення від добрих християн. Лоно Авраама вказує на Божу ласку, якою втішаються ті, котрі прийняли Христа і стались Його послідовниками. Між ними і юдеями, що не прийняли Христа, є велика безодня.

ЧОМУ БОГ ДОЗВОЛЯЄ ЗЛО?

Історія людства є темною картиною горя, терпінь, лиха і смерті. Наше покоління пережило війни та революції, яких ніколи не було в світі, і це ще, мабуть, не кінець. Отже, в розумі багатьох людей постає питання: Чи є Бог? А якщо є, то чому Він таке дозволяє? Правильна відповідь на це питання повинна заспокоїти і потішити занепокоєний розум багатьох щирих і добрих людей.

Питання, чому Всемогутній і Мудрий Творець дозволяє терпіння, болі і велике горе для людей, непокоїло народи віками, і воно надто глибоке для тієї чи іншої людської філософії. Ті, котрі не вірять у Біблію, як Боже Слово, не можуть цього пояснити. Бог через Своє Слово дає нам пояснення: "Приязнь Господня до тих, хто боїться Його, і Свій заповіт Він звістить їм." (Пс. 25: 14). Передусім треба розуміти, що Бог має план, який сягає на всю вічність і є для вічного щастя Його інтелігентних створінь. Цей план є регульований Його справедливими законами. Знаємо, що найголовніша вимога цього закону – любити Бога цілим серцем (мати повну пошану, довір'я і послух для Нього), тому що Він є Творцем і Паном усього. Другою головною вимогою є "любити ближнього, як себе самого". Бог хоче, щоб інтелігентні істоти, які одержали вільну волю, чинили все з доброї волі, а не з примусу, бо все, що є з примусу, не є проявом волі щасливих істот. Лише глибоке розуміння того, що Божі закони є дуже добрі і незмінні, дозволить їм виконувати їх радо і охоче. Іншими словами, кожний повинен глибоко зрозуміти, що інші особи мають таке ж право на життя і щастя. Горе, хвороби, нещастя і смерть допоможуть людині зрозуміти і повністю оцінити вартість доброго і щасливого життя – свого та інших, – а також оцінити і шанувати Божі закони, які є достатньо мудрими і добрими, щоб регулювати відносини між Його інтелігентними створіннями для їх власного найвищого добра і щастя.

Ми знаємо, що Бог є справедливий ("справедливість та право – підстава престолу Твого" (Пс. 89: 15)) і незмінний ("в Нього нема переміни чи тіні відміни" (Як. 1: 17)), і Він сам не може Собі перечити. Все це Він бажає засвідчити перед усіма Його істотами. Також Бог бажає показати їм згубні наслідки гріха, тобто ламання Божого права. Отже, немає іншого способу, яким можна добре навчити Свої створіння згубних наслідків гріха, окрім того, щоб дозволити їм самим зазнати їх і відчути на собі.

Коли б людина мала досвід тільки добра і ніколи не бачила і не відчувала зла, яке виникає з непослуху Богу, з гріха, вона була б завжди в небезпеці ввійти на хибну дорогу, зламавши Боже право і стягнувши на себе лихо і горе, як це вчинив Люцифер, якого Бог також створив добрим і досконалим.

Тому пророк говорить: "Бо й гнів людський Тебе прославляє" (Пс. 76: 11), тобто ті, які перейдуть через лихо, які відчують на собі це лихо, горе та різні нещастя, будуть ще більше любити і прославляти Бога, бо більше зрозуміють і оцінять Його мудрість, Його справедливість, Його любов, силу і велич. Вони зрозуміють, що Божа справедливість є основою Божого правління і є незмінною, тому нею не можна нехтувати. Коли справедливість засудила досконалу людину на смерть, то лише смерть іншої досконалої людини могла задовольнити її вимоги й зняти осуд з першої людини і її потомства, яке народилося під осудом смерті. Тому "бачимо Ісуса... щоб за благодаттю Божою смерть скуштувати за всіх " (Євр. 2: 9), бо "як в Адамі вмирають усі, так само в Христі всі оживуть" (1 Кор. 15: 22). Ось так діяла велика Божа любов, яка приготувала Відкупителя, задовольняючи вимоги Божої справедливості, щоб звільнити людство з-під осуду смерті і дати йому нагоду на умовах послуху повернутися до гармонії з Богом і одержати вічне життя. Людство також зрозуміє велич і силу Бога, яка воскресила Христа і остаточно поверне до життя мільйони померлих і приготовить відповідні засоби для їхнього життя і благословення на Землі. Наш Господь висловився до саддукеїв, які не вірили в воскресіння: "Помиляєтесь ви, не знавши Писання, ні Божої сили" (Мт. 22: 29). Остаточно всі зрозуміють глибину Божої мудрості, яка обміркувала такий славний План Віків, простежила його виконання до славного завершення і дала людству та ангелам важливу та корисну лекцію, яка буде для їхнього добра і найвищого щастя на віки вічні.

ТРІЙЦЯ, ЧИ ОДИН БОГ?

Одним з найбільш хибних вчень, які визнає багато так званих християн, є вчення про трійцю. Надзвичайно цікавим є те, що коли ми глянемо на поганські релігії, то побачимо, що майже всі з них є політеїстичними і визнають трьох головних богів, які разом творять одного головного бога. Наприклад, в Індії є три боги: Брама, Вішна і Шіва, яких називають Тримурі – трійця. У Вавилоні та Ассирії були Анос, Іллінос і Аос. У фінікійців були Уломус, Улосурос і Еліюм. В Єгипті були Неф, Фтас і Озіріс; в Греції – Зевс, Посейдон і Адоніс; в Римі були Юпітер, Нептун і Плутон. Між кельтами були Кріосан, Біосена і Сіва; між германцями були Тор, Водан (Одін) і Фрікко. Древні мешканці Мексики обожнювали сонце в трьох подобах, які вони називали Отець, Син і Брат сонця, а одного з їхніх великих ідолів називали Тангалянга – один в трьох і три в одному. Очевидно, що погани загально обожнювали багатьох інших богів, але багато з них були лише іншими втіленнями котрогось з богів їхньої трійці. Все це мало сильний вплив на християн, особливо на тих, які дуже прагнули здобути більше прихильників серед поган, котрі неохоче зрікалися своїх звичаїв і богів.

У світі є лише три монотеїстичні релігії (що визнають лише одного Всемогутнього Бога): Іслам, Юдаїзм і Християнство. Остання ґрунтує свою віру на Писаннях Старого і Нового Заповіту, тобто на вченні пророків, Ісуса Христа і апостолів, а не на поганських переданнях чи традиціях. Важливо також мати вірний переклад Св. Письма, тому що неточний переклад затемнює істинний зміст, як ми це спостерегли в випадку неправильного перекладу слів "шеол" та "гадес". Історія подає нам, що вже в 2-у столітті після Христа почалися диспути між християнами про те, чи Христос є таким самим в силі і славі, як Бог, і чи Дух Святий є особою. Ці диспути тривали кілька століть, аж врешті скликано Нікейський Собор 325 р., на якому вірний послідовник Христа Арій захищав правду, кажучи: "Отець є Отцем, а Син є Сином, і тому Отець мусів існувати скоріше від Сина. З цього виникає, що був час, коли Сина ще не було, тобто що Він створений опісля". Арій говорив, що Бог є найвищий, а Син був наступний після Нього – іншої природи та слави. Однак Собор його прокляв і засудив на вигнання, а його книги спалено. Відтоді християни офіційно прийняли вчення про "трійцю".

Оборонці трійці говорять, що є три божественні особи: Отець, Син і Св. Дух, і всі три є одним Богом, всі три є рівними собі в слові, в силі, тобто є "трійцею". Оскільки мислячі люди не можуть збагнути, як три можуть бути одним, то висувається твердження, що це є велика незбагненна таємниця. Зауважте, який великий вплив здобули поганські релігії на тих християн, про яких ап. Павло говорить, що вони "любові правди не прийняли", і за це Бог послав [дозволив] на них "дію обмани", щоб вони "у неправду повірили" (2 Сол. 2: 7-12).

Біблія каже, що є лише один Бог: "Слухай Ізраїлю, Господь [староєврейське "Ягве" – "Сам в Собі існуючий"] Бог наш – Господь [Ягве] один!" (5 М. 6: 4). "Щоб знали всі народи землі, що Господь [Ягве або Єгова] – Він Бог, і нема вже іншого" (1 Цар. 8: 60). "Я Господь [Ягве], – оце Ймення Моє, і іншому слави Своєї не дам..." (Іс. 42: 8). Бачимо, що єврейське слово "Ягве", яке відноситься тільки до Всемогутнього Бога, є перекладене на слово "Господь", і це до певної міри затемнює справу, бо є ще інші слова, також перекладені на слово "Господь". Наприклад: "Промовив Господь [Ягве] Господеві [Адон] моєму" (Пс. 110: 1). Тут перше слово відноситься до Всемогутнього Бога, Єгови, а друге до нашого Господа Ісуса Христа. Ця різниця в словах є помітна в оригіналі, але загубилася в наших Бібліях внаслідок неточного перекладу. Тринітарії залюбки посилаються на такі місця, як підтвердження того, що Ісус Христос є Богом Єговою, хоча насправді ці місця не підтверджують такої думки. Неточних перекладів в Біблії багато, тому в нашому розпорядженні є біблійні конкорданси та словники, які дозволяють точніше зрозуміти значення деяких текстів.

В Новому Заповіті ми маємо докази того, що є лише один Всемогутній Бог, і що Ісус Христос є Божим Сином і ніколи не був і не є рівний Богу. "Один бо є Бог, і один Посередник між Богом та людьми, – людина Христос Ісус" (1 Тим. 2: 5). Пояснюючи Божу обітницю для Авраама, ап. Павло пише: "Але посередник не є для одного, Бог же один" (Гал. 3: 20). Ап. Яків пише: "Чи віруєш ти, що Бог один? Добре робиш!" (Як. 2: 19). Сам Ісус називає Бога Єгову "єдиним Богом правдивим" (Ів. 17: 3). Коли ж Ісус говорив про Себе Самого, то завжди називав Себе Сином Божим, а Бога – Своїм Отцем. Ісус також повелів Своїм правдивим послідовникам молитись до Бога: "Отче наш, який є на небі". Коли йдеться про авторитет, силу і велич, то тут Ісус виразно говорить: "Більший за Мене Отець" (Ів. 14: 28), а коли йдеться про славу, то Ісус в молитві просив Отця: "А тепер прослав, Отче, Мене Сам у Себе тією славою, яку в Тебе Я мав, поки світ не постав" (Ів. 17: 5).

Про Бога Єгову сказано, що "від вічності до вічності Ти є Бог" (Пс. 90: 2, англ. перекл.), тобто, що Бога ніхто не створив, а Христос про Себе говорить, що Він є "Початок Божого творива" (Об. 3: 14). Схоже говорить ап. Павло: "Роджений перш усякого творива" (Кол. 1: 15). Отже, для кожного має бути зрозумілим, що Його сотворив Бог, і що сотворив Його насамперед.

Ап. Іван (1 Ів. 4: 9) називає Його Однородженим Сином Божим, що вказує, що Бог безпосередньо створив лише Його, Логоса, і що опісля Бог все інше творив через Нього, як Свого особливого Представника. Тому є сказано: "Усе через Нього повстало, і ніщо, що повстало, не повстало без Нього" (Ів. 1: 3).

Потрібно згадати, що в Новому Заповіті слово "Бог" є перекладене з грецького "теос", яке означає "володар", і відноситься не тільки до Бога Ягве, але й до Христа і навіть до Божого противника, сатани, бо читаємо: "яким бог [теос] цього віку [тобто сатана] засліпив розум, щоб для них не засяяло світло Євангелії слави Христа, а Він – образ Божий [хо Теос – Бога Єгови] (2 Кор. 4: 4). Переклад Івана 1: 1 також неточний, бо він підсовує думку, що Логос, який був створений Богом, є таким як Найвищий Бог. Отже цей переклад звучить так: "Споконвіку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово". В грецькому оригіналі перед першим словом "теос", яке відноситься до Бога Єгови, є прийменник "хо", якого немає перед другим словом "теос", яке відноситься до Логоса, схоже, як нема його в 2 Кор. 4: 4, де воно відноситься до сатани і вказує, що той є великим володарем цього віку. Отже, початкова мова вказує на різницю між Богом і Логосом, тобто нашим Господом Ісусом Христом в Його передлюдському існуванні. Про велику покору, послух і вірність Ісуса ап. Павло так пише: "Який, бувши в Божій подобі [як велична духовна істота], не мав на меті привласнити собі рівність з Богом, але умалив себе... і подобою став як людина... бувши слухняним аж до смерті... Тому й Бог вивищив Його і дав Йому ім'я, що вище над кожне ім'я... щоб кожне коліно вклонилося... і щоб кожний язик визнав, що Ісус Христос на славу Бога Отця" (Фил. 2: 6-11, Diaglott ).

Досліджуючи Св. Письмо, бачимо, що Св. Дух або Божий Дух не є ані Богом, ані іншою особою, і що це слово, яке часто згадується в Біблії, вказує на Божу силу, Божий вплив або вдачу, характер. Наприклад, Ісус говорив до апостолів перед Своєю смертю, що Він пошле їм Святого Духа, який буде для них Учителем і потішителем (Ів. 14: 16, 26; 15: 16; 16: 7, 13), а перед вознесінням Ісус так сказав їм: "Ось Я посилаю на вас обітницю Мого Отця; а ви позостаньтеся в місті, аж поки зодягнетесь силою з висоти" (Лк. 24: 49), тобто, поки не одержите Св. Духа. Особлива сила від Бога освітила їх розум, дала змогу краще зрозуміти все те, що Ісус раніше говорив, краще розуміти пророцтва Старого Заповіту (ап. Петро після одержання Св. Духа наводив багато пророцтв, коли говорив до народу про Ісуса Христа – Дії. 3: 18-24). Ця сила дала їм змогу розуміти і говорити чужими мовами і чинити різні чудеса. Таку особливу силу і просвічення розуму сам Ісус отримав після хрищення, коли на Нього зійшов Св. Дух (Мт. 3: 16-17).

Наш Господь робив чудеса, виганяв бісів і чинив це силою Божого Духа: "А коли ж Духом Божим вигоню Я демонів, то настало для вас Царство Боже" (Мт. 12: 28). Про це саме Лука (11: 20) говорить так: "А коли перстом Божим вигоню Я демонів". Палець не є особою, лиш вказує на Божу силу. Ап. Павло каже, що наші тіла (правдивих послідовників Ісуса) є храмом Св. Духа (1 Кор. 6: 19), котрий живе в них. Це вказує на святий, чистий характер Його святих, який пробуджено в них і який розвинувся через Бога, Христа і вплив правди, тому в іншому місці апостол каже до таких: "Духа не вгашайте!" (1 Сол. 5: 19), тобто "не засмучуйте Духа Святого Божого" (Еф. 4: 30).

Але хтось може сказати, що оскільки Св. Дух не є особою, то чому сказано, що він навчає, потішає і говорить, адже таке може робити лише особа? Ми відповідаємо, що схожим чином в Св. Письмі йде мова також про інші поняття, наприклад: "Те слово, що Я говорив, – останнього дня воно буде судити його" (Ів. 12: 48). Слово не є особою, але воно буде судити. "І пізнаєте правду, – а правда вас вільними зробить!" (Ів. 8: 32). "Закон виховником був до Христа" (Гал. 3: 24). Оборонці "трійці" цитують 1 Івана 5: 7, 8: "Бо троє свідкують на небі: Отець, Слово і Святий Дух, і ці троє – Одно. І троє свідкують на землі: дух, і вода, і кров, і троє – в одно". Насправді ж, якщо залишити тільки ті слова, які знаходяться в найстарших манускриптах, то ці вірші звучатимуть наступним чином: "Бо троє свідкують: дух, і вода, і кров, і троє – в одно". Варто при цьому звернути увагу на слова апостола, який пише: "І Дух свідчить, бо Дух – то правда" (1 Ів. 5: 6).

ДРУГИЙ ПРИХІД ХРИСТА

"Скажи нам... яка буде ознака приходу Твого й кінця віку" (Мт. 24: 3).

Одним з важливих вчень Св. Письма є вчення про Другий Прихід, тобто про другу присутність Ісуса Христа на Землі. Ісус Христос сказав до учнів: "А коли відійду й приготую вам місце, Я знову прийду й заберу вас до Себе" (Ів. 14: 3). Далі Він сказав, що Його послідовники повинні пильнувати і бути готовими: "Нехай підперезані будуть вам стегна і світла позасвічувані!", "щоб, як прийде й застукає, відчинити негайно Йому" (Лк. 12: 35-36). В Об'явленні (22: 12) Він говорить, що прийде незабаром і буде давати заплату, щоб кожному віддати згідно з ділами Його.

Пора пояснити, що грецьке слово " parousia " – "парусія" означає присутність, однак в переважній більшості випадків його перекладено на "прихід". Про прихід Христа християни загально мають традиційне поняття, розуміючи буквально притчі та образні вислови Ісуса і апостолів. На перешкоді їм стає також середньовічна догма про те, що Христос є Богочоловіком, тобто одночасно має божественну і людську природу з людським тілом, розп'ятим тут на землі.

Вони вважають, що коли Христос прийде вдруге на землю, то всі люди будуть бачити Його своїми буквальними очима, і на підтвердження цитують Об'явлення 1: 7, де написано: "Ото Він із хмарами йде" і побачить Його кожне око". Тексти Святого Письма, які згадують Другий прихід, Судний день, Боже Царство та інші вчення, треба пильно досліджувати і порівнювати з іншими текстами на цю тему, щоб прийти до логічного висновку, тому що деякі з них мають буквальне значення, а інші – символічне, деякі є прямою мовою, а інші – алегорією.

Порівняймо вищеподаний вірш зі словами, які сказав Ісус напередодні Своєї смерті: "Ще недовго, і вже світ Мене не побачить" (Ів. 14: 19). Отже, може здатися, що ми маємо протилежні вислови нашого Господа. Однак Господь ніколи не заперечував Собі, лише часто вживав символічну мову. Зрозуміло, що Об'явлення 1: 7 є символічним висловом, де хмари зображують горе та труднощі, а очі – зрозуміння (ап. Павло каже, що "тепер ми бачимо Ісуса" (Євр. 2: 9)), схоже, як Ісус говорив до учнів, коли вони не могли зрозуміти, що таке фарисейська розчина: "Мавши очі – не бачите, і мавши вуха – не чуєте" (Мр. 8: 15-18).

Важливо розуміти, що Ісус після Свого воскресіння вже не є людиною. Як людина Він помер і при воскресінні одержав славне духовне тіло (1 Петр. 3: 18), невидиме для людського ока – схоже, як ангели є невидимими для людей. Коли Христос після воскресіння з'являвся учням, Він матеріалізував, тобто створював Собі тіло і при кожних обставинах вид цього тіла був інший, тому учні не одразу могли Його впізнати (Мр. 16: 12; Ів. 20: 11-18). Отже, після воскресіння Христос є Духом, а не тілом (2 Кор. 5: 16). Коли Ісус показався Савлові, який їхав переслідувати християн, то не показався в тілі, а в такому вигляді, який дав можливість Савлові зрозуміти, що Господь є славною духовною істотою, від чого Савло впав на землю і осліп. Лише з допомогою Божої сили йому пізніше повернено зір (Дії 9: 1-18).

Прихід і початковий етап другої присутності Христа мали бути незнаними для світа, бо сказано: "Ось іду, немов злодій" (Об. 16: 15), але Божий народ мав знати про це на основі пророцтв та знаків, що мали відбуватися в той час (1 Сол. 5: 1-5). Одразу після вознесіння Ісуса на небо ангели сказали до учнів: "Той Ісус, що вознісся на небо від вас, прийде так, як бачили ви, як ішов Він на небо" (Дії 1: 11). Важливість сказаного полягала в тому, що Його прихід мав бути схожим чином – тихо, без галасу, незнаний для світу. Про нього мали знати лиш Його послідовники, бо сам Господь сказав: "Вже світ мене не побачить" (Ів. 14: 19). Тому ні світ, ні Його вірні вже не можуть бачити Христа буквальними очима під час Його присутності на землі. Але світ має побачити Його згодом очима розуміння, і текст в Об'явленні 1: 7 каже, що люди бачитимуть Його на хмарах, тобто впізнають Його присутність через труднощі та клопоти "великого горя", де старий порядок, злі світські та релігійні системи підлягатимуть нищенню (символічне небо і земля проминуть (2 Петр. 3: 10)). В цих обставинах світ поволі зрозуміє, що відбувається щось надзвичайне, що усім цим керує якась вища сила, і що має повстати новий лад. Згодом люди також зрозуміють, що Христос є присутній: "Ото Він із хмарами йде", і побачить Його кожне око, і ті, що Його "прокололи були, і всі племена землі будуть плакати за Ним" (Об. 1: 7). Плач є виявом жалю, покути, визнання вини. Але він є також виявом розчарування, невдоволення, є протестом і наріканням тих, що відчуває біль і кривду. Ось слова Ісуса: "І того часу на небі з'явиться знак [доказ] Сина Людського, і тоді "заголосять всі племена землі", і побачать вони "Сина Людського, що йтиме на хмарах небесних" із великою потугою і славою" (Мт. 24: 30).

Сам Господь порівнює Свою присутність до ясного сяйва (мов сонце), що виходить зі сходу і сяє аж на захід (Мт. 24: 27). Тут грецьке слово "а strape " означає "ясне сяєво", "блиск". Саме такий переклад ми маємо в Луки 11: 36: "Неначе б світильник осяяв блиском тебе". Всім відомо, що день не починається яскравим світлом сонця. Спочатку поступово розвиднюється (про цей час ми говоримо як про зоріння або світання), і потрібен час, щоб сонце зійшло і настав ясний день. Цим порівнянням Христос показує, яким буде наслідок Його присутності, що це буде поступовий процес, тобто, що світ буде поступово просвічуваний. Найшвидше мали побачити його "діти світла", яким було сказано, щоб вони "пильнували". Вони розуміють, що Господь є вдруге присутній, що почалось "зоріння нового дня", бо видно, як поступово, скрізь по землі, поширюється освіта та знання, і як правда виводить все на яв. Вони розуміють, що це є наслідком і справою другої присутності Господа. Слід відзначити, що головною метою другого приходу Христа є встановлення Божого Царства на землі, і тому вчення про Боже Царство та про Другий Прихід Христа є тісно пов'язані між собою, як на це вказує пророцтво (Дан. 7: 13, 14). "Я бачив у видіннях ночі, аж ось разом з небесними хмарами йшов ніби Син Людський... і Йому було дане панування й слава та царство, і всі народи, племена та язики будуть служити Йому. Панування Його – панування вічне, яке не спиниться, а царство Його не буде зруйноване". Щоб встановити Царство на цілій землі, всі інші царства та володіння потрібно усунути, повалити. Хто це вчинить? Це вчинить Христос. Яким чином? Завдяки світлу, поширенню знання. Про це говорить пророцтво – що Господь " землю судити гряде... Царює Господь... хмара та морок кругом Нього... огонь іде перед лицем Його, і ворогів Його палить навколо. Освітили вселенну Його блискавиці [світло, поширене знання дає змогу масам дізнатися про історію різних царств, про те, як вони повставали і зникали, про історію відпалої церкви, про темні сторінки середньовіччя і т.п.], – бачить земля та тремтить [суспільство потрапило в заворушення – з'явились нарікання, протести, страйки, бунти, революції]. Гори, як віск, розтопилися [попадали] перед Господом" (Пс. 96: 12, 13; 97: 1-5).

Отже, поширена освіта просвітила народи і розігнала (і далі розганяє) різні забобони та пересуди, даючи змогу пізнати, що претензії царів, аристократії та відпалого духовенства на те, що вони є призначені Богом, що вони панують з Божої ласки, є безпідставні (пам'ятаймо, що ці претензії становили основу царства зла, яке Господь тепер усуває). Царі твердили, що вони є уповноважені Богом панувати над людьми, що вони все роблять згідно з Божим велінням, і що Бог похваляє всі їхні вчинки. Аристократи твердили, що вони є Божими управителями і що Бог хоче, щоб вони контролювали майже весь маєток на землі, і щоб усі інші були їх наймитами та слугами. Духовенство говорило, що духовні особи є Божими устами, що Бог промовляє через них, і тому миряни мають їх слухати, бо інакше не матимуть спасіння. Їхні повчання та вчинки були переважно на користь царів та аристократії.

Пізнавши, що ці претензії не є слушними, бо, як говорить ап. Павло, Бог "ввесь людський рід... з одного створив", люди почали домагатись своїх прав. Та, оскільки пануючий клас не хоче добровільно зректися свого привілейованого становища, постали протести, бунти, міжусобиці, революції, що становлять причину "великого горя", "темних хмар", серед яких світ опинився після 1914 року. Знаємо, що в 1-й Світовій Війні попадали великі царства (гори) – Росія, Австрія, Німеччина, натомість виникли менші держави, президенти та прем'єри котрих вибираються людьми на демократичній основі, і вони вже не говорять, що панують або керують з Божої ласки. Та це ще не все, численні новопосталі держави є такими ж, а то ще й гіршими. Невдоволення не зменшилося, а, навпаки, збільшилося; на світі множаться протести, бунти та революції. Поширення їм надають різні винаходи – телебачення, Інтернет, відеопродукція, а також масове подорожування, про що Писання передбачало в Даниїла (12: 1-4). Це також важливий знак присутності Христа.

Ось ще інші важливі слова Господа: "І проповідувана буде ця Євангелія Царства по цілому світові, на свідоцтво народам усім. І тоді прийде кінець!" (Мт. 24: 14). Тут не сказано, що Євангелія буде проповідуватись по всьому світу для навернення всього світу перед приходом Христа, але на "свідоцтво", і ми повинні розуміти, що Божою ціллю між першим та другим приходом Христа, не було навернути світ, як твердять деякі віровизнання, а лише вибрати "люд... для Ймення Свого" (Дії 15: 14) з-поміж різних народів та мов (Об. 5: 9), який з Христом буде благословити світ під час Його тисячолітньої присутності – буде царювати і навертати світ (Мт. 19: 28).

Даючи нагадування вірним, щоб вони не скорбіли про тих, що померли, мов ті, що не мають надії, ап Павло потішає їх, що під час другої присутності Христа воскреснуть "мертві в Христі найперше" (1 Сол. 4: 13-16). Далі він говорить, що Його прихід з неба буде "з наказом [тут грецьке слово " kel е uma " означає "голос заохочення, наказовий голос" – для заохочення та пробудження всіх людей до зрозуміння своїх прав та привілеїв, і ми ясно бачимо, як це виконується сьогодні, як всі пригнічені народи світу домагаються повної свободи і участі в добробуті та багатстві світу, бо майже все це далі контролює жменька людей], при голосі Архангела [це вказує на авторитет і розпорядження Головного Божого Посланника – Христа] та при Божій сурмі" – останній, сьомій сурмі (Об. 10: 7; 11: 15), ювілейній сурмі, що сурмитиме (проголошуватиме протягом всього тисячолітнього панування Христа) про Божі наміри відносно людства, про Його закони і вимоги, завдяки котрим кожен член людського роду може бути примирений з Богом і може осягнути вічне життя.

ЕВОЛЮЦІЯ І БІБЛІЯ

Еволюція є теорією, згідно з якою все живе розвинулося поступово природним шляхом з одноклітинного організму, який постав з неорганічної матерії. Вона також твердить, що людина з'явилась шляхом еволюційного процесу з мавпи. Ця теорія йде всупереч вченню Біблії про те, що Бог створив різні риби, птахів і тварин "по родах". Остаточно і незалежно від усього іншого Бог створив людину досконалою, "на Свій образ", однак через непослух людина потрапила під Божий осуд смерті – "вмираючи вмреш", – і цей осуд перейшов на все потомство, на якому гріх та злидні ("праця в поті чола") поступово залишили свою пляму, від чого люди стали більше деградованими фізично, розумово та морально.

Вже в вісімнадцятому столітті поширилась і здобула загальне признання теорія "набутих прикмет". Згідно з цією теорією, прикмети істоти є викликані зовнішніми впливами оточення. Далі вони передаються потомству, поступово викликаючи в них певні зміни, що, власне, становить еволюцію, тобто поетапний процес розвитку. Головними представниками цього вчення були французький вчений К. Буффон і англійський природознавець Е. Дарвін (дід Чарльза Дарвіна). Французький вчений Ж. Лемарк, приймаючи цю теорію, сказав, що вимоги та потреби організму в конкретному середовищі є рушійною силою такого еволюційного процесу. Згідно з ним, зміна середовища і зовнішніх впливів була головною причиною розвитку видів.

Однак головним представником теорії еволюції є Чарльз Дарвін, який в 1859 р. видав книжку під назвою "Походження Видів", в якій він між іншим стверджує, що бачив на островах Галапагос зовсім інші породи птахів. Оскільки Дарвін помилково розумів Біблію, мов би та твердила, що всі види і ряди були окремо створені Богом і що була неможливою жодна зміна чи відхилення, він втратив віру в неї. Його помилка полягала в тому, що він вважав, що Біблія говорить про ряди та види. Але в Святому Письмі виразно сказано: "за родом" (1 М. 1: 21, 24). Отже, не розуміючи добре Біблії, він втратив віру в її записи, які твердять, що Бог був першопричиною всього створеного. Він почав шукати іншого пояснення походження різних видів та форм тваринного світу. Знайшовши деякі відмінності в рядах, він вирішив, що різні роди постали з одного предка. Він не знав, яким чином виникли ці відмінності, і думав, що основою еволюційного процесу є боротьба за існування. Звичайно, вважав він, верх беруть ті екземпляри, які мають в собі кращі якості і які краще пристосовані до середовища. Живі особини передають зміни своєму потомству, і цей процес, повторюючись, дозволяє, на протязі мільйонів років, нагромадити численні зміни в конкретному виді – що є достатнім для зміни одного виду в інший. Таку теорію називають "Теорією природного добору".

Сьогодні відомо, що відмінності в тваринному світі залежать від генного складу. Кожна характерна ознака виду позначається групою генів, які можуть бути зібрані та розташовані певним чином при переході від батьків до дітей, викликаючи ті чи інші відмінності. Інколи самі гени зазнають змін, які називають "мутацією". Всі еволюціоністи знають, що мутація є шкідливою для організмів, бо знижує їхні життєві сили, однак твердять, що в конкретному середовищі невелика зміна може бути корисною. Більше того, кажуть вони, потрібно багато таких незначних мутацій, які є повільним процесом протягом багатьох тисяч поколінь, і потрібно багато мільйонів років для зміни одного виду в інший.

Сьогоднішнім переконанням еволюціоністів є те, що основою еволюційного процесу є "Мутація і природний добір". Але слід зауважити, що хоч ідея корисної мутації є основою сучасної теорії еволюції, існують міцні докази того, що корисна мутація взагалі не трапляється.

Отже, згідно з переконаннями перших, в минулому мало б виникнути багато перехідних форм зі змінними рисами (від початкових родів до тих, які є сьогодні). Для підтримки цієї теорії обов'язково мати докази в скельних відкладеннях скаменілих решток рослин та тварин – фауни і флори. Та, на жаль, скельні літописи зовсім не постачають такі докази еволюціоністам, а показують негайну появу різноманітних високорозвинених та окремих родів. Спроби знайти сліди інших форм (так званих "перехідних форм") досі не дали жодного результату, і для еволюціоністів це велика загадка. Ось чому французький вчений Е. Періє сказав: "Негайна поява стількох органічних форм вважається інколи доказом проти теорії еволюції. Неодноразово доводилось стверджувати, що нова флора і фауна з'явилась в деяких геологічних шарах негайно, після цілковитого зникнення старих, які збереглися в нижчих шарах. Це, – як признає сам Періє, – є важливим доказом на користь тих, котрі вірять в створення, і в нас немає на це відповіді".

Якщо добре читати і задумуватись над тим, що записано в Біблії, ми побачимо, що коли йдеться про рослини і нижчі тварини, Біблія не говорить конкретно, яким чином Бог створив їх, тобто, що для появи нижчих форм життя міг бути вжитий спосіб розвитку вищих форм з нижчих. Написано, що створив Бог: "риби великі, і всяку душу живу плазуючу, що її вода вироїла за їх родом" (1 М. 1: 21). Також про тварин сказано: "І сказав Бог: "Нехай видасть земля живу душу за родом її, худобу й плазуюче, і земну звірину за родом її" (1 М. 1: 24). Слова: "І бачив Бог, що добре воно", вказують на Божу діяльність, а не на появу мимоволі (як кажуть еволюціоністи), адже при цьому була вжита Його сила і мудрість.

Про людину еволюціоністи кажуть, що вона розвинулася з мавпи, і що потрібні були 166-200 тисяч років (раніше казали, що людина живе на землі кілька мільйонів років), щоб з мавпи постала така людина, яку ми бачимо сьогодні. За їхніми словами найповільніше розвивався мозок, бо найбільш розвинена мавпа має вдвічі менший мозок від людини. Очевидно, що в процесі розвитку мали з'явитися численні перехідні форми мавпи-людини. Антропологи твердять, що вони знаходять тут і там частини скелету таких мавп-людей; ці частини вони складають докупи, а те, чого бракує, вони доробляють. Після цього науковці уміщують експонати в музеях, кажучи, що ці рештки є доказом еволюції людини. Не так давно виявилось, що один такий експонат є підробкою. Вчені-еволюціоністи говорять, що чашки людей ставали щораз більшими, але численні факти свідчать протилежне. Багато викопаних чашок людей, які жили кілька тисяч років тому, є більшими від чашок теперішніх (пересічних) людей. Наприклад, чашки індійців, знайдені в 1885 р. на фермі Арарат, штат Іллінойс, є одними з найстарших і мали б належати до кам'яного віку, однак проф. Бурлей говорить про них, що вони є значно більші від чашок пересічної людини наших днів. Чашки римлян, знайдені в Помпеї, також більшого розміру і мають вищі чола, аніж чашки нинішніх мешканців цих околиць. Яким чином еволюціоністи потрапляють в заклопотання, свідчить повідомлення антрополога д-ра Лікія про те, що він недавно знайшов у Танзанії череп древньої людини, який має два з половиною мільйони років, і що його, як вченого, дуже дивує те, що цей череп надто схожий на череп сучасної людини. В цій околиці також знайдено кістки ніг людини, які, як він вважає, нараховують понад два с половиною мільйони років, і дуже схожі до ніг його сучасників. Все це чинить переворот в існуючій теорії еволюції, бо вказує на велику розбіжність в часі. Численні вчені та просто розумні люди відкидають теорію еволюції людини, і, як висловився Джон Мур, професор природознавства Університету в Мічиган: "Немає реальних доказів, окрім випадкових припущень, на підтвердження теорії еволюції. Отже, її не можна ані перевірити, ані довести" ( " Free Press " , 19 грудня 1972 р., стор. 25).

Є ще інше важливе питання, на яке еволюціоністи не можуть задовільно відповісти: Якщо людина розвивалася з мавпи, і якщо повставали різні види, наближені до теперішньої людини, то чому ці види не існують сьогодні? Чому цей процес розвитку не продовжується, адже на світі є достатньо мавп, з яких, як твердять еволюціоністи, мала б розвинутися людина?

Що все це означає? Це доводить, що людина та її чашка і розум не стали кращими, не пішли еволюційним шляхом, а поширення знання і чудові винаходи останнього часу, які, згідно з твердженням еволюціоністів, є доказом еволюційного розвитку людини, повинні завдячувати винайденню друку, що сприяв розмноженню та поширенню знань. Велику роль відіграло також швидке подорожування і винахід радіо, бо це дозволило вести швидкий обмін знанням і збільшувати його. Все сказане є передбачене в Св. Письмі (Дан. 12: 4), де говориться, що знання мало прийти в "останніх днях". Нагромаджене знання та освітянські методи і засоби дають людям змогу набувати знання і розвивати свої розумові здібності. Однак дослідження древніх цивілізацій і творів мистецтва минулого показують, що розумові здібності нинішньої людини не є вищими від розумових здібностей людей, які жили тисячі років тому. Відомо, що вчені є переконані у своїх висновках, намагаючись знайти те, чого інші не зауважили або не виявили. Прийшовши до якихось переконань, вони їх завзято боронять навіть тоді, коли всім довкола стає зрозуміло, що ці висновки є помилковими. Кому приємно признаватись у власних помилках і втрачати славу. Схоже чинять численні релігійні провідники, які захищають і далі проповідують помилкові вчення, що не мають підтвердження Св. Письма і не витримують критики.

БОРОТЬБА З БІДНІСТЮ

Останнім часом багато держав, і перш за все Сполучені Штати, приклали великі зусилля, щоб покращити стан мільйонів людей, які є дуже бідними і помирають переважно з голоду. Допоміжні заходи проявляються в різних формах: допомога бідним, допомога людям похилого віку, допомога безробітним або інвалідам, безкоштовна медична допомога, покриття коштів тимчасової непрацездатності, безкоштовне навчання і т.п. У людей загально проявляються два нахили – нищівний, деморалізуючий, диявольський і, навпаки, творчий, шляхетний, прогресивний, побожний. Отже, не дивлячись на те, що людство в великій мірі відпало від "Божого образу та подоби" і, загально, є самолюбним, тут і там чиняться добрі зусилля в метою допомогти іншим і полегшити страждання. Очевидно, що сказане найбільш помітно між тими, хто бере до рук Біблію – Боже Слово, і намагається впровадити його в дію.

Знаючи Св. Письмо, ми розуміємо, що всілякі хвороби, болі, горе, страждання, темрява, забобони, неволя, гноблення, божевілля, моральні та фізичні відхилення і всіляке лихо існують тому, що "як через одного чоловіка ввійшов до світу гріх, а гріхом смерть, так прийшла й смерть у всіх людей" (Рим. 5: 12). Отже, все лихо є частиною Божого осуду людини внаслідок її непослуху. Історія говорить, що в минулому також були люди, які щиро і ревно старались працювати для добра свого народу, і їхні зусилля завжди приносили добрі плоди. В покращенні долі людства велику роль в останні роки відіграли різні винаходи, які зменшили кількість годин праці, збільшили виробництво продуктів харчування, а також різноманітного устаткування, і принесли багатьом людям численні зручності, про які наші прабатьки навіть не мріяли. Однак людське самолюбство використовує ці винаходи для зла, виробляючи військову зброю для знищення інших, тобто для взаємної ворожнечі. Цікаво зауважити, що поряд зі зростанням добробуту людей зростає незадоволення та неспокій. Це – важливе спостереження, яке свідчить, що матеріальне багатство не зробить людей щасливими, і людство потребує чогось більшого.

Коли людина є сліпою, вона понад усе прагне бачити. Кривий мріє ходити струнко. Родичі хворої дитини хочуть бачити її здоровою, а вмираючої – щоб вона залишилась живою. Коли хтось є розумово відсталий, то всі йому співчувають і намагаються не дратувати. Кожен прагне бачити його здоровим, і жодне матеріальне багатство не має значення, бо воно нічого не допомагає. Навіть навпаки, інколи воно може бути причиною ще більшого розумового та морального зіпсуття. Ісус дав притчу про чоловіка, який дуже хотів збагатіти, але не знав, що наступного дня він помре. На завершення Ісус сказав: "Так буває і з тим, хто збирає для себе, та не багатіє в Бога" (Лк. 12: 21).

Отже, бідність, тобто убозтво, містить у собі не тільки недостаток грошей, вбрання чи поживи, але й щось більше, і тому Св. Писання говорить нам, що весь світ стався дуже бідним, бо йому бракує фізичної, розумової та моральної досконалості. Також пошана до Бога зникла внаслідок деградації та поширення гріха в його різних формах. Дуже влучно про це говорить ап. Павло: "Бо створіння покорилось марноті [великій моральній, фізичній та розумовій вбогості, убозтву] не добровільно [це є осуд смерті, наслідок гріха, в якому ми народились – по спадковості від Адама], але через того, хто скорив, в надії, що й саме створіння визволиться [у призначеному Богом часі] від неволі тління [з усякого згаданого лиха] на волю слави синів Божих [до досконалого стану, де немає смерті, ані болю, ані горя, ані жодного лиха]" (Рим. 8: 20, 21).

Ап. Павло каже нам про дуже цікаву і важливу річ: "Бо ви знаєте благодать Господа нашого Ісуса Христа, Який, бувши багатий, збіднів ради вас, щоб ви збагатились Його убозтвом" (2 Кор. 8: 9). Апостол пригадує нам, що, згідно з Св. Письмом, Ісус Христос перед Своїм приходом на землю був величною і славною духовною істотою, архангелом, але Він полишив цей стан і став людиною (нижчою від ангелів), щоб, як досконала людина, віддати Себе в жертву за весь світ і звільнити його від осуду смерті – з нужденного стану, – щоб ми могли знову бути багатими і могли одержати щасливе вічне життя. Ісус переніс муки і "смерть скуштував за всіх" (Євр. 2: 9). Для тих, котрі пізнали Господа тепер і бажають Йому служити, є слова заохочення ап. Якова, який каже, що Бог вибрав бідних цього світу, які є багаті вірою, щоб вони були спадкоємцями царства, яке Бог обіцяв тим, хто любить Його (Як. 2: 5). Ап. Павло говорить, що "Господь... багатий для всіх, хто кличе Його" (Рим. 10: 12). Ще в іншому місці він говорить, що християнам треба збагачуватись "добрими ділами" і цим "збирати собі скарб, як добру основу в майбутньому, щоб прийняти правдиве життя" (1 Тим. 6: 17-19).