ПРИЙНЯТТЯ РІШЕНЬ ПРИ ВИРОБЛЕННІ ХАРАКТЕРУ

«Виберіть собі сьогодні, кому будете служити... А я та дім мій будемо служити Господеві» (Іс. Нав. 24: 15).
Нерішучість є одним з найбільших ворогів будови характеру, тоді як свобода, привілей нашого волевиявлення є одним з найвеличніших благословень, даних людству, і є важливим елементом подоби людини до її Творця. Справді, ми бачимо волю, рішучість намірів на кожному рівні існування життя, навіть у черв’яка та равлика. Але людська воля, більш рясно обдарована Творцем, знаходиться на вищому рівні і містить, перш за все, здатність вирішувати стосовно вищих моральних якостей, задумуючись над питаннями справедливості та любові, які мають стосунок до всіх життєвих справ та впливають на них. Куди не глянь, бачимо, що люди, які мають успіх в тих чи інших життєвих справах, мають ціль, волю і рішучість (чи то в доброму напрямку, чи в поганому, чи в якомусь проміжному). Бачимо також, що ті, котрі не мають визначеної цілі, волі, наміру, не досягають успіху. Як каже Святе Письмо: «Двоєдушна людина непостійна на всіх дорогах своїх», і якщо ми глянемо на уроки історії, то побачимо, що такої лекції вчить нас все минуле. Отож, мабуть, потрібно добре закарбувати в своєму розумі, що однією з головних проблем більшої частини людства є відсутність рішучості, невизначеність намірів (Як. 1: 8).
Найгірше те, як показують нам спостереження, що переважна більшість нашого роду перебуває власне в такому стані непевності, нерішучості – люди не мають твердої мети, жодної визначеної цілі в житті. Внаслідок цього вони є нещасливі, невдоволені і, мов полова, готові бути метені туди-сюди кожним вітром. Ці незадоволені особи, не маючи мети, напівпробуджені, є небезпечним елементом суспільства, котрий дуже скоро принесе в світ жахливу анархію, яка, як виразно показує Святе Письмо, закінчить теперішній вік і запровадить Нову Епоху.

ЗАПРОВАДЖЕННЯ НОВОЇ ЕПОХИ

Багато хто, йдучи вулицею, може побачити на лицях своїх співгорожан нерішучість, відсутність твердого наміру або справжньої мети в житті. Деякі виглядають понурими, замкнутими. Вони відчувають неприязнь до сусідів, котрі, маючи ціль або наполегливість, є більш успішними в різних життєвих справах. Інші мають відчужений та зневірений погляд, який свідчить про те, що вони не бачать в майбутнього жодного просвітку і лише терплять теперішнє існування зі страху, що майбутнє може бути ще гіршим. Інші обличчя показують завзяття – бажання знайти успішну стежку, а також свідомість того, що це зробити важко, і надію, що, можливо, вони опиняться серед небагатьох привілейованих. Ще інші обличчя свідчать про цілком притуплений розум, про те, що особа лише їсть, спить, говорить і ходить за звичаєм дикої тварини, не намагаючись чогось добитися, ані випитати: «Якою була мета мого створення? Що я можу зробити, щоб найкраще виправдати цю мету? Що потрібно для мого інтелектуального та фізичного добра, а що вийде на шкоду?» Ще інші обличчя показують зосередженість думки, старання, однак скваплива, похаплива, стурбована зовнішність свідчить про те, що таке прагнення або такий задум не є піднесеним, а примітивним, самолюбним – «Тільки я і моя сім’я».
Як мало облич виявляє, що їхні власники мають збалансований розум, мають мету в житті, і що ця мета є шляхетною, почесною, піднесеною, великодушною і доброзичливою в стосунку до інших! Таким мало б бути ідеальне лице – лице, яке показує, що величні якості розуму займають провідне місце і що тваринні інстинкти стосовно їжі і вбрання не опинилися нарівні з якостями людини, створеними на початку на образ та подобу Бога. Хто вважає такий стан правильним, ідеальним, той повинен наполегливо шукати його таємницю. А таємниця полягає в стійкому намірі утвердити розум і волю в напрямку мудрості та праведності, всупереч гріху, несправедливості тощо.

РОЗУМНИЙ І НЕРОЗУМНИЙ ВИБІР

Хоча нам надзвичайно важливо зробити розумний вибір, прийняти правильне рішення, дотримуватися правильних принципів, в багатьох випадках інколи буває так, що навіть поганий вибір, нерозумна ціль може бути кращою, ніж жодна. Наприклад, постанова стати багатим не може вважатися доброю, шляхетною і гідною довіри амбіцією. Однак, займаючи час людини, пробуджуючи її сили, спонукуючи її розум, вона може виявитися джерелом значного спокою і відпочинку для того, хто приймає таке рішення і віддає своє життя з метою його здобуття. Незалежно від того, чи він досягне своєї цілі, чи ні, він, принаймні, ставить собі її за мету в житті, яка, заволодіваючи його талантами, дає йому відновлення сил, сприяє спокою і робить його удесятеро кориснішим для суспільства, ніж людину без цілі.
Якщо зважимо на те, що в середньому життя триває тридцять п’ять років, що зовсім мало людей доживає до сімдесяти років і більша частина нинішнього існування є лише переддвер’ям до майбутнього життя; якщо звернемо увагу на теперішню тенденцію з боку всього цивілізованого світу гнатись за грішми, багатством – не тільки для буденних потреб, вигод та розкоші, власних і тих, хто залежний від них, але й для накопичення багатства, з якого ані вони, ані їхні близькі не можуть навіть сподіватися належним чином скористатися; якщо збагнемо, що для здобуття багатства більшість готова пожертвувати майже усіма достоїнствами, характером, часом, енергією, стосунками та спілкуванням з Богом і навіть самим життям, то розуміємо, що цей вибір свідчить про серйозне розумове відхилення, незбалансованість, яка перетворюється майже на манію. Проте ми повторюємо, що така незбалансованість, таке маніяцтво все ж таки краще ніж жоден вибір, жодне рішення волі, жодна ціль в житті.
Всі розсудливі люди погодяться з тим, (1) що робити вибір є корисним для прийняття рішення в житті стосовно того, що ми зробимо з нашим часом, нашими талантами, нашим впливом; (2) що вибір може бути розумним і нерозумним, і (3) що всі ми потребуємо рад стосовно того, яким є мудрий вибір, мудре рішення, щоб використати більшість наших нагод і здобути найвищу міру благословення від життя в теперішньому стані, а також його надію на майбутнє. В них виникає запитання: «Де нам здобути раду, допомогу, таку потрібну для нас, щоб все було гаразд в нашому житті – в тому, яке є, і в тому, яке буде?»
Діти, відповідно, повинні звертатися до своїх батьків за порадою і керівництвом в цій справі. Однак, як ми вже побачили, батьки самі, загально, ще не прийняли жодного рішення і тому цілком неспроможні навчити тих, за кого вони з природи відповідають. Тож батьки і діти, багаті і бідні, освічені та неграмотні потребують поради в цій справі і вже починають шукати її. Вони позирають в різні напрямки, беручи до уваги приклади добрих та великих, однак при цьому, як правило, схильні також копіювати поганих.

БОРОТЬБА ЗА БАГАТСТВО

До більшості сьогодні приходить бажання мати багатство, а також думка, що для здобуття багатства їм треба копіювати методи багатих. Одне є очевидним: жодна людина не могла б нагромадити мільйони, а не те що сотні мільйонів грошей власною важкою працею на будь-якій основі рівномірного розподілу прибутку між людьми в якості винагороди за послуги, надані світу. Ми зовсім не збираємось твердити, що кожна послуга ціниться однаково, а лише твердимо, що неоднаковість насправді не є такою великою, як про це може свідчити різниця в багатстві. Загальнопоширена інформація, навіть занижена наполовину, дозволяє більшості людей зробити висновок, що багаті досягли свого становища частково нечесними і сумнівними способами. Такі думки лише збільшують загальне невдоволення.
Для початківця, який вирішує стати шанувальником Мамони, урок полягає в тому, що для успіху він повинен не надто зважати на справедливість, правдивість та чесність засобів, які йому доведеться обрати для здобуття багатства. Це поганий початок, який передбачає намір боротися проти голосу сумління всю решту життя. Поряд стоять поборники релігії та науки, шукаючи прихильників та підтримки, однак вони переконують бажаючого, що для них було б краще, коли б він мав за собою багатство та вплив багатих. У відповідь на його допитування вони щиро признаються йому, що прийти до них в цих сприятливих обставинах насправді означатиме, що він не повинен бути цілком релігійним, цілком правдивим, цілком добросовісним. Коли ж він розглядає можливості в напрямку науки, то бачить, що хоча слово наука є синонімом правди, однак насправді деякі найвідоміші науковці здобули свою репутацію звичайнісіньким здогадуванням та претензійністю, а не своїм знанням та представленням фактів. Якщо той, хто допитується, не має хоч часткового знання про ці речі, це також говоритиме на користь того, щоб не коритися власному сумлінню – бути по-світськи мудрим. Іншими словами «ціль виправдовує засоби».
Якщо потім він звернеться до релігії, його вуха наповняться Вавілом суперечливих порад: віровчень Середньовіччя та більш сучасних апеляцій, що твердять про трьох богів в одній особі або «однаковій субстанції». Це йому вже не зрозуміти, та й взагалі це неможливо зрозуміти. Він не може в це повірити по-справжньому, бо неможливо властиво повірити в те, чого не розумієш. Проте йому поважно заявляють, що сумніватися в цьому означає вічний осуд в муках від рук демонів. Йому кажуть, що Бог є Любов, і наступним кроком Бога було створення місця мук для великого числа людей ще перш, ніж Він їх створив, і що вогнетривкі демони та паливо на всю вічність були готові здавна. Коли він сумнівається, як це Бог Любові міг створити такий план, йому знову погрожують, що заперечувати такі люблячі та справедливі методи є підставою, щоб засудити його на страждання в цих вічних муках. Його переконують визнати ці речі, які він не може збагнути і в які не може повірити, і потім назвати себе Християнином, піти в світ, заробляти, наскільки це можливо, чесні гроші і добровільно ділитися ними з Церквою, і за це, кажуть, йому буде даний вільний вхід в вічне щастя майбутнього.
Все це здається настільки нерозсудливим, настільки абсурдним, що більшість мислячих людей не може сприйняти таку пропозицію серйозно, проте з побоювань вони відносяться до неї так, мов би вони частково в це вірять. Показним чином вони служать Господу, хоча насправді служать Мамоні та самолюбству в своїх церквах, в собі та своїх сім’ях (Мт. 7: 21-23).

«ТИХИЙ ЛАГІДНИЙ ГОЛОС»

Осторонь цих голосів є ще інший голос, який небагато хто може почути. Більшість чує лише Вавіл абсурдності. Лише деякі дослухаються до Слова Господа з його свідоцтвом про те, що великий Творець всього є справедливим, мудрим, могутнім та повним любові; що теперішній стан людства, моральне та фізичне звиродніння, є результатом первісного гріха і наслідком дії його вироку, смертного вироку на людський рід; що немає жодної надії повного повернення з цих ворожих обставин, хіба що Сам Бог подасть допомогу. Його послання через Слово полягає в тому, що хоча Його Справедливість засудила людський рід в цілому, Його Любов задовольнила вимоги справедливості: Син Божий залишив славу Отця, став членом нашого роду і відкупив його від вироку смерті, зробивши можливим не тільки пробудження з гробу, але й повне відновлення до початкової досконалості, образу та подоби Бога, втрачених Адамом і нами всіма через його непослух. Тихий лагідний голос через те саме Боже Слово каже нам, що Божественна Мудрість тримає все під контролем і призначила майбутній Тисячолітній Вік, щоб в ньому застосувати Силу Всемогутнього для визволення світу з його рабства гріха та смерті та повернення до Божественної милості.
Мудрість запевнює нас, що Божественна Сила буде вжита в той час для полегшення, і її буде цілком достатньо. Мудрість також пояснює, що відтоді, як Христос помер за наші гріхи, і до часу, коли Він запровадить Тисячолітній Вік для благословення світу, є період в Божественному Плані, щоб вибрати з-посеред людей Малу Черідку з особливим характером, з особливою відданістю праведності, Правді, Богу і всім, хто є в згоді з Ним; що ця Мала Черідка має становити Наречену Христа, Його співспадкоємицю в Тисячолітньому Царстві, беручи з Ним участь в Його праці благословення, відродження та підняття людства. Цей самий голос пояснює через Слово, що лише завдяки прийняттю Христа та допомозі, яку Він радо пропонує, можна взагалі досягти умов вічного життя, про які Божественна Мудрість подбала для нас. Всі, котрі відкинуть Божественну милість, будуть відтяті Другою Смертю, з якої вже не буде жодного визволення.

ОБИРАЮЧИ КРАЩУ ЧАСТКУ

Все це є розсудливим, Богоподібним. Як дивно, що так мало-хто має вуха чути це славне Послання! Як дивно, що люди не відкидають, як негідні, різні запропоновані їм замінники! Чому вони не прислухаються до тихого лагідного голосу Господа? Чому б їм не сподіватися, що Той, Хто створив нас на Свій власний образ і подобу, матиме ціль стосовно нас, яка була б гідною Його власного характеру і яку б Він не посоромився виявити Своєму народу? Тепер їм зрозуміло, чому св. Павло не соромився Євангелії Христа і чому наш Господь сказав, що Він прийшов шукати і спасти те, що загинуло (Рим. 1: 16; Лк. 19: 10; 1 Ів. 2: 2; Ів. 1: 9; Лк. 2: 10, 14).
Що ж тепер обрати тому, чиї очі розуміння відкрилися на це славне бачення Божої доброти, милосердя та любові, які остаточно благословлять всі покоління землі? Від такого славного образу його серце радіє та стає бадьорим. З цієї точки зору він напевно збагне, що для нього, незалежно від того, якими можуть бути ворожі умови та обставини в його теперішньому житті, Бог зберіг славну епоху з блаженними можливостями для всіх. Таке бачення справ може задовольнити його на якийсь час, натомість дехто може цим настільки заспокоїтися,  що більше ні про що не розпитуватиме. Інші ж, навпаки, настільки будуть захоплені славним видивом Божого справжнього характеру і Плану, що вони схилять свої серця перед Ним з подиву, захоплення, любові і вигукнуть, як вигукнув апостол Павло, коли йому відкрилися очі: «Чого, Господи, хочеш, щоб я вчинив?» (Дії 9: 6). Власне такий клас Господь шукає протягом Євангельського Віку. Інші приймають сьогодні Божу ласку надаремно, і розминуться з особливим покликом Вибраної Церкви, і будуть мати свою частку і можливість разом з цілим світом.
Схилити своє серце перед Творцем і Відкупителем означає зректися людської волі і переваг і замість цього прийняти Божественну волю. Жодний інший шлях, який можна собі уявити, не є таким безпечним, таким розсудливим, таким розумним, як цей, – визнати нашу постійну залежність від свого Творця, визнати нашу і наших ближніх нерозважність, щоб шукати мудрість згори, аби якомога краще і розумніше вжити той відрізок теперішнього життя, який є в нашому розпорядженні, і забезпечити собі вічне життя, яке Господь обіцяв тим, котрі Його люблять. Недостатньо лише розмірковувати над цими речами і думати про них прихильно. Вони не стануть нашими, доки ми не досягнемо пункту рішучого самовідречення. Але тут багато-хто робить велику помилку. Вони хочуть бути Господніми, вони хочуть прийняти Його обітниці, вони хочуть мати Його мир тепер і в вічному майбутньому, однак вони ухиляються від того, щоб рішуче зв’язати себе угодою з Господом. Часом вони кажуть, що бояться це робити, бо, можливо, їм не вдасться виконати угоду – можливо, вони не зроблять більшого поступу від тих членів номінальної церкви, з якими вони знайомі і життя яких спростовує те, що вони кажуть. Відповідаємо, що Святе Письмо виразно дає зрозуміти, що ми самі не є спроможні на таку угоду і що Бог навіть не пропонує укласти з нами угоду, якщо Господь Ісус не визнаний як Індосант* наших обітниць, а Його підтвердження, пропоноване нам, не супроводжується Його гарантією допомоги в кожному часі потреби. Він не дозволить нам спокушуватись понад те, що ми спроможні перенести, але з кожною спокусою запропонує шлях втечі і дозволить, щоб всі наші труднощі співпрацювали для нашого найбільшого добра (1 Кор. 10: 13; Рим. 8: 28; Ів. 16: 27). (*Індосант – Особа, яка робить передавальний напис на звороті цінних паперів і несе солідарну відповідальність за цими цінними паперами – прим. ред.).

ВІРА Є ІСТОТНОЮ

У відповідності зі всім цим Святе Письмо дає нам запевнення, що віра в сьогоднішньому часі є невід’ємною для того, щоб бути прийнятими Господом і продовжувати перебувати в Його милості. Хто не здатний проявляти віру, той не може належати до вірного класу, який сьогодні одержує Його прихильність. Ті, котрі здатні проявляти віру і справді проявляють її, тримаються Божественної обітниці, ходять, наскільки можливо, слідами Господа і довіряють заслузі нашого Відкупителя, яка їх вкриває. Лише вони успадкують все – лише вони мають бути Нареченою, Дружиною Агнця, Особливо Вибраними (Рим. 8: 37-39).
Після віри приходить ісповідування, і воно також невід’ємне. Нам стверджено, що серцем людина вірує, а устами ісповідує для спасіння (Рим. 10: 10). Ті, котрі проявляють віру, а стримуються говорити іншим про радість, яку вони знайшли, про свій стосунок до Господа та про славні надії майбутнього, не належать до тих, кого Господь порахує гідними частки в Малій Черідці, в класі Царства. Ось Його слова: «Бо хто буде Мене та Моєї науки соромитися, того посоромиться також Син Людський». Очевидно вони не будуть придатні до славного становища, до якого Господь покликав нас, бо є надто слабкими характером і соромляться Господа та Його Слова благодаті. Вони не є переможцями в біблійному значенні слова, але змагаються зі страху перед людиною, який приносить пастку. Вони, можливо, отримають благословення в майбутньому, але їм не буде дане велике благословення, запропоноване сьогодні, яке буде розділене між гідними Першого Воскресіння.
Якщо вибір, рішення були необхідними для прийняття Христа взагалі – навіть вірою в нашому серці, – то приходить наступний крок в прийнятті рішення, здобутті рішучості, і він випробовується нашим бажанням або небажанням визнавати Господа і Його Слово перед іншими. Але наше перше рішення в серці є найважливішим кроком зі всіх. Після того, як ми повністю і безповоротно віддали все, що мали, Господу, стає відносно легко визнати Господа і Його Слово благодаті при умові, що наші серця залишаються вірними. Якщо б нас запитали зараз як нам визнавати Господа, то ми відповімо, що біблійним правилом є хрищення в воді, яке символізує наше повне посвячення до смерті і яким ми є символічно підняті ходити новим життям слідами нашого Відкупителя. Цього не могли зробити за нас наші батьки, коли ми були малюками, ані наші хрещений батько та хрещена мати, які ручалися за нас, але це мав бути наш власний крок після нашого посвячення і зрозуміння Господнього порядку.

«А Я ТА ДІМ МІЙ»

Ісус Навин, який сказав слова нашого вірша, слушно вважав себе головою свого дому, був його представником під Божественним розпорядженням. Його посвячення, отже, означало застосування впливу посвяченої особи до кожного члена дому, який йому довіряв. Це означало, що він, як правильний батько, матиме великий та добрий вплив на всіх членів сім’ї, і що цей вплив буде звернений до Господа – шляхом праведності в усіх речах та справах сім’ї. Це також мало означати, що Ісус відтоді шануватиме Господа, поклоняючись Йому в своєму домі і визнаючи Єгову на всіх своїх дорогах. Це означало також пошану всього дому до релігійних речей; це означало вплив перед Всевишнім голови дому вести свою сім’ю до схожого особистого посвячення Господу. Такий шлях є властивим для кожного з нас. Перш за все ми повинні заглянути до власного серця, прийняти тверде рішення, прийти до згоди з Богом, увійти під Його благословення, опіку та обітницю Його Слова через Христа. Тоді справою життя має стати приведення наших сімей, ближніх та всіх, на кого ми маємо вплив, хто має вуха слухати та серце цінити Божественне Послання, до схожої згоди, до схожого посвячення.
Тож зробімо вибір, приймімо рішення сьогодні, дорогі друзі, якщо ми ще не вирішили для себе цього найважливішого зі всіх питань. Якщо в минулому наш шлях був шляхом двоєдушності, то нехай так не буде в майбутньому. Якщо раніше ми мали негідні, самолюбні амбіції, або ж навіть безглузді, які ґрунтувалися на наших власних здогадках чи здогадках інших, не будьмо задоволені жодною з них, але, усвідомлюючи фундамент правди і благодаті, зробімо мудрий вибір віддати наші справи в руки Того, Хто здатний зробити лад серед безладу, звістити мир стомленим душам і внести злагоду в наше неспокійне життя, і Чиє Послання незабаром заспокоїть всі бурі пристрастей та жаги, які вирують у світі, і принесе вічний мир, який Господь обіцяв під час царювання Того, Хто буде Князем Миру.
SM755