ПАСХА В ОБРАЗІ ТА ПОЗАОБРАЗІ

«Бо наша Пасха, Христос, за нас у жертву принесений. Тому святкуймо не в давній розчині, ані в розчині злоби й лукавства, але в опрісноках чистоти та правди!» (1 Коринтян 5: 7, 8).
Пасхальні церемонії, як перша постанова Божественної милості для народу Ізраїлю, були образом першої постанови Божественної милості, запровадженої нашим Господом Ісусом Христом у вигляді Євхаристії, тобто Святої Комунії. Як показав апостол в нашому вірші, Юдейська Пасха була тінню (образом) кращих речей, справжньої Пасхи, з якою християни мають справу. Проте в нашому знанні ми не залежимо повністю від юдейського образу, адже ми маємо виразне, божественне твердження, дане нашим Господом і Його апостолами, про стосунки між Христом та Його Церквою та про особливе спасіння Вибраних. Однак ми знаходимо в образі Пасхи багато подробиць, які нам дуже допомагають зрозуміти Позаобраз.
Перш за все слід зауважити, що Пасха прямо стосувалася лише Первородних Ізраїлю, хоча посередньо вона стосувалася всіх решту. Тобто, останньою карою на Єгипет була смерть всіх його первородних, і Пасха святкує той факт, що первородні Ізраїлю були врятовані (перейшли) ангелом-губителем тієї ночі. Як молодші діти єгиптян не були в небезпеці, так само молодші діти ізраїльтян. Отже, останні не переходили. Однак вони напевно були зацікавлені переходом, врятуванням первородних – не лише задля родинних стосунків, але тому, що в Господньому провидінні ці первородні сталися проводирями та визволителями народу наступного дня, коли вони виходили з Єгипту (4 М. 8: 17, 18).
Більше того, ці первородні Ізраїлю, замінені Божественним розпорядженням на ціле покоління Левія, були потім представлені в ньому. Вони, як священики, котрі приносили жертви, та левити, котрі навчали, сталися служителями Угоди Закону для цього народу. На позаобраз виразно вказав апостол Павло, а саме, що вибрана Церква Євангельського Віку є «Церквою Первороджених, на небі написаних». Вони мають бути «здатними служителями Нового Заповіту [Нової Угоди Закону]» (Євр. 12: 23; 2 Кор. 3: 6).
Лише з цими первородними Господь має справу протягом Євангельського віку, «ночі». Лише вони є в небезпеці кари смерті. Як говорить апостол, якщо ми грішимо самовільно, одержавши пізнання правди, то вже за гріхи не знаходиться жертви, а страшливе якесь сподівання суду та гнів палючий, що має пожерти нас, як противників Бога та праведності (Євр. 10: 26, 27). Проте весь світ людей, безперечно, зацікавлений цією Церквою Первородних, її успішним переходом, здобуттям нею вічного життя, бо вона має бути Царським Священством та учителями Нової Угоди, яка незабаром має бути запечатана та вимогами якої всі покоління землі мають бути благословенні. Все людство отримає благословення поєднання з Богом через знання Правди та через благословення Тисячолітнього Царства, пов’язаного з Новою Угодою (Єр. 31: 31-34).

ІСУС – ПАСХАЛЬНЕ ЯГНЯ

Звернувши увагу на клас первородних, ми повинні також виразно глянути на Пасхальне ягня, через заслугу крові котрого відбувся перехід первородних. Ягня є на диво невинною твариною, зовсім не готовою захищатися або чинити опір, тому є відповідною ілюстрацією, образом нашого Господа, Котрий не захищався і Котрий цілковито та добровільно відмовився від Своїх прав та земних інтересів на нашу користь – на користь Первородних. Справді, остаточно з Його жертви матимуть користь також інші (окрім первородних), але первородні мають особливу користь, особисту користь. Досі Бог під час цього Євангельського Віку мав справу лише з цим класом. Лише вони мають Заступника перед Отцем – Ісуса Христа Праведного (1 Ів. 2: 1, 2). Лише вони на даний час є поєднані з Богом.
Всі Божі благословення для невіруючих мають настати в майбутньому, під Нового Угодою, бо лише віруючі можуть бути виправдані вірою та можуть прийняти благословення Угоди Віри – Авраамової Угоди. «Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере», перш за все спасає (переводить) Церкву Первородних. Згодом, в Тисячолітті, Він благословитиме всіх, котрі стануть Авраамовим насінням.
Є образи Церкви, які показують її участь з Господом в Його жертві, але образ Пасхи до них не належить. Пасхальне ягня представляло нашого Господа Ісуса Христа, «Агнця Божого, що на Себе гріх світу бере» (Ів. 1: 29). Але гріх світу ще не є взятий. Наш Господь ще не застосував Свою заслугу за світ, а тільки і виключно за Дім Віри. В іншій жертві, яка представляє нашого Господа та Церкву в спільному жертвуванні (як Голову та членів), тіло тварини розтинали на різні частини та клали з Головою на вівтар, зображуючи Ісуса Христа, як Голову, і Церкву, як Його членів (2 М. 29: 15-18). Суть була в тому, що Пасхальна жертва не мала бути поділена. Її мали їсти цілою – жодна кістка не мала бути зламана. Це представляє не Христа і Церкву, а лише Христа в Його жертві (2 М. 12: 46; Ів. 19: 36).

ТІЄЇ НОЧІ

Пам’ятайте, що перехід відбувався вночі, а не вдень. Коли настав ранок, ізраїльтяни виходили з Єгипетської землі на свободу, на волю з рабства. Але протягом ночі вони все ще були в рабстві, чекаючи визволення, яке могло настати тільки після переходу первородних. Та ніч образно представляла Євангельський Вік.
Та сама думка є дана нашим Господом, коли Він казав: «Отак ваше світло нехай світить перед людьми», а також: «І не запалюють світильника, щоб поставити його під посудину, але на свічник, і світить воно всім у домі» (Мт. 5: 15, 16). Апостол Петро виражає ту саму думку, кажучи: «І ми маємо слово пророче певніше. І ви добре робите, що на нього вважаєте, як на світильника, що світить у темному місці, аж поки зачне розвиднятися, і світова зірниця засяє у ваших серцях» (1 Петр. 1: 19). Також пророк, говорячи про Церкву, каже: «Для моєї ноги Твоє слово світильник, то світло для стежки моєї» (Пс. 119: 105).
Інші численні вірші Писання відносяться до нової Тисячолітньої епохи як до Світанку, в якому Сонце Праведності світитиме і нестиме зцілення в Своєму промінні, і в якому зникнуть тіні забобон та вчинків темряви. Доречність цього образу повинна бути очевидною для кожного розсудливого розуму. Божі діти є дітьми Дня в тому значенні, що їхні надії та почуття належать не темряві гріха, не нічній порі, але Дневі, Царюванню Праведності, про яке вони моляться: «Нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі».
Вісімнадцять століть тому наш Господь сказав, що Він прийшов у світ як Світло, але люди полюбили темряву більше, ніж світло (Ів. 8: 12; 3: 19-21). Лише деякі побачили в Ньому «спражнє Світло». Проте остаточно Він «просвітить кожну людину, що приходить на світ» (Ів. 1: 9). Справді, Його Церква була запрошена статися з Ним одним цілим, носієм світла. Якщо вони будуть вірні і дозволятимуть своєму світлу світити тепер, то згодом стануть частинами великого Сонця Праведності, яке зцілить світ своїм промінням. Наш Господь звернув на це увагу в притчі про Пшеницю та Кукіль. Він сказав, що в кінці цього віку Він збере пшеницю у клуню, і тоді «праведники, немов сонце, засяють у Царстві свого Отця» (Мт. 13: 43). Як мало є таких, котрі мають «вуха слухати» і приймають чудове послання Божественного Плану!

КРОВ НА ОДВІРКАХ ВПРОДОВЖ УСІЄЇ НОЧІ

Ізраїльтянам було наказано покропити тієї ночі бокові та верхній одвірки свого дому кров’ю ягняти. Це вказувало на те, що всі, котрі хочуть належати до Дому Віри, мають вірити в дорогоцінну кров Христа і, тим самим, мають бути «виправдані вірою», незалежно від деномінацій. Віра в неї зробить нас членами Дому Віри, але це ще не свідчить про те, що ми належимо до первородних. Вибрані, Святі (Царське Священство) займають становище старшинства в Домі Віри, але не на основі прожитих років, а духовного розвитку. Вони є священиками, старшими в сенсі вищого розвитку подоби характеру свого Відкупителя, що свідчить про їхню віру та слухняність.
Треба виразно сказати, що таким є біблійне вчення. Ми не тільки повинні вірити, що Ісус жив і що Він помер. Ми, перш за все, повинні вірити, що Він помер жертовним чином, «справедливий за несправедливих», і повинні прийняти нашу частку в відкупленні, яке Він здобув Своєю дорогоцінною кров’ю. Кроплення кров’ю одвірків в образі означало публічне визнання дорогоцінної крові Божого Агнця, Його смерті, та її дієвості для нас, що і було показано.
Треба пам’ятати, що ізраїльтянам було наказано не виходити з дому серед ночі, бо коли Господь проходитиме, щоб вдарити єгиптян, Він побачить кров на бокових та верхньому одвірках і не дозволить ангелу-губителю зайти до їхнього дому (2 М. 12: 1-13). Наказ, щоб ніхто з тих, хто є за дверима, покропленими кров’ю, не виходив назовні протягом ночі, має особливе застосування та значення для первородних. В позаобразі це означає, що будь-хто з нас, хто є первородним, не повинен виходити з-під крові в сенсі заперечення заслуги, дієвості крові Ісуса, бо покаранням за це буде смерть – Друга Смерть, безнадійне знищення (Євр. 6: 4-6; 10: 26-31).

СПОЖИВАЮЧИ ЯГНЯ

Як кров ягняти позначала дім віри, а не лише первородних цього дому, так споживання ягняти стосувалося не лише первородних, але всього дому. Наш Господь сказав: «Тіло Моє то правдиво пожива», а також, «То є хліб, що з неба зійшов.. Хто цей хліб споживає, той жити буде повік» (Ів. 6: 55, 58). Іншими словами, була потрібна не тільки Ісусова смерть, як вартісна жертва, але й потрібно було, щоб усі, котрі хочуть мати користь від Його жертви, споживали Його – присвоювали собі заслугу Його Жертви.
Споживання ягняти зображувало, тобто символізувало засвоєння Домом Віри тих земних прав та вигод, які були втрачені внаслідок неслухняності Адама і були відкуплені Ісусовою смертю. Іншими словами, це означає прийняття нами виправдання від гріха. Ми їмо вірою, тому сказано, що ми «виправдані вірою». Вірою нам дозволено вважатися повністю відновленими до Божої милості через заслугу Христової Жертви – так само, як ми були позбавлені Божественної милості через ганебність гріха Адама. Споживання ягняти означає, що ми оцінюємо ці речі і засвоюємо для себе. Чим більше ми їмо, тим більше маємо відчуття задоволення свободою від осуду та нашим поверненням до Божественної милості через заслугу нашого Пасхального Ягняти.

КРОВ НОВОГО ЗАПОВІТУ

Рік за роком (понад шістнадцять століть) юдеї дотримувалися Пасхи на основі Божественної постанови – не лише жертви ягняти і споживання її тієї ж ночі (після кроплення одвірків кров’ю), але й наступного семиденного свята. Пасхальний тиждень представляв радість та веселощі, благословення та милості спільності з Богом, що ґрунтувалися на заслузі Пасхального ягняти – на його жертві та його споживанні. Та юдеї не розуміли значення того, що вони робили, і не потрібно було, щоб вони це розуміли. Коли в Бога настане свій час, їм буде дане пояснення.
Такий властивий час прийшов тієї ночі, коли нашого Господа зрадили – у ніч чотирнадцятого дня першого місяця, у ніч образного забиття Пасхального ягняти. Учитель зібрав довкола Себе Своїх дванадцять апостолів. Вони мали звичну Пасхальну вечерю з печеного ягняти, і опісля наш Господь встановив те, що ми зазвичай називаємо «Останньою вечерею» – новим символічним представленням позаобразної Пасхи.
Те, що наш Господь встановив, мало зайняти для Його послідовників місце юдейського звичаю, щоб передати ту саму думку, але на вищому рівні, представляючи ясніше, краще розуміння справи. Замість ягняти мав бути прісний хліб, представляючи тіло нашого Господа. Це Він роздав Своїм апостолам, кажучи: «Це тіло Моє, що за вас віддається. Це чиніть на спомин про Мене» (Лк. 22: 19). Споживання прісного хліба представляло присвоєння собі заслуги Христової жертви – виправдання вірою.
Тоді наш Господь додав нову річ – «чашу». Хоча всі віруючі можуть споживати хліб, тобто можуть усвідомлювати виправдання заслугою Його жертви, проте тільки окремий клас віруючих запрошений бути учасниками крові. Чаша представляла смерть. Зазвичай споживання кров (під юдейським Законом) означало бути винним крові, тобто бути відповідальним за смерть (3 М. 17: 10-14). Але наш Господь дав Своїм учням плід виноградини як символ Своєї крові і підтвердив слушність цього, кажучи: «Оця чаша Новий Заповіт у Моїй крові, що за вас проливається», і «за багатьох». «Пийте з неї всі» (Лк. 22: 20; Мт. 26: 27, 28).
Це запрошення пити Його кров означає участь з Христом як Його членів в жертві земного життя, земних інтересів, надій, задумів, амбіцій – всього. Всі, котрі приймають це запрошення пити Його кров, віддають своє життя тій самій службі, якій Він віддавав Своє життя. Ця думка є чимось додатковим до всього того, що стосувалося образної юдейської Пасхи. Ніде немає жодного натяку на те, щоб хтось з дому пив кров забитого ягняти. Однак ми, котрі тепер приймаємо запрошення нашого Господа мати частку в Його крові та класти своє життя з Ним на захист Правди, тим самим вважаємо себе старшими братами в Домі Віри, членами Первородних з нашим Господом, нашим Відкупителем, а також майбутнім Царським Священством.
Тому той, хто свідомо приймає Пасхальну Вечерю, визнає дві речі: (1) Що він вірить в Ісуса, як Пасхальне Ягня, та оцінює і приймає заслугу Ісуса – своє виправдання, – вірою; (2) Своє членство в Тілі Христа, всі члени якого погоджуються бути ламаними, – тобто членство в тій «малій черідці», вірність якої проявляється в тому, що вона п’є чашу Вчителя – бере участь з Ним в Його жертві, страждає з Ним, щоб царювати з Ним (1 Кор. 10: 16, 17; 2 Тим. 2: 11, 12).

SM557