ГОЛОВА МАЄ КЕРУВАТИ ЧЛЕНАМИ ТІЛА
“Глядіть, не відвертайтеся від того, хто промовляє. Бо як не повтікали вони, що зреклися того, хто звіщав на землі, то тим більше ми, якщо зрікаємся Того, Хто з неба звіщає” (Євр. 12: 25).
Ці слова звернені не до світу, але до членів Тіла Христа, – до тих, котрі залишили світ і вступили в стосунки угоди з Богом.
Апостол буквально перед тим змалював сцени, які відбулися біля гори Сінай, де Бог через Свого ангела розмовляв зі Своїм образним народом Ізраїлю. Далі він каже, що коли суворе покарання прийшло на всіх в Ізраїлі, котрі не послухалися голосу, який дав їм заповіді, то ще суворіше покарання буде для тих духовних ізраїльтян Євангельського віку, котрі, прийшовши до життєво важливих стосунків з Божим Сином, як члени Його містичного Тіла, відмовляться слухати та підкорятися.
Щоб в людському тілі панувала злагода, кожен член повинен швидко відгукуватися на те, що диктує голова. Уявімо собі, що моя рука мимовільно нервово смикається, і коли розум наказує руці підняти склянку з водою, щоб напитися, рука, судорожно тремтячи, несподівано кидає склянку через плече і випліскує рідину. Що діється з моєю рукою? Вона хвора; порушено зв’язок між нею та головою, тому рука відмовилася слухатися наказів голови. Або ж уявімо собі, що моя кінцівка паралізована, тому, коли моя голова наказує їй рухатися, вона залишається нерухомою і відмовляється нести тіло. Зв’язок між цим членом і розумом припинився, тому сигнал від голови не отримано. Яке замішання, яку проблему це створило для мого тіла!
Так само з Тілом Христа. Якщо якийсь член Тіла стає духовно хворим, якщо порушено досконалу злагоду між Головою, Ісусом Христом, і тим чи іншим членом, у всьому Тілі виникнуть клопоти і нездужання. Якщо зв’язок зруйновано зовсім, то член стає непотрібний і є видалений з Тіла. Наш Господь зображує цю річ тоді, коли називає Себе Виноградиною, а членів Свого містичного Тіла – галузками, кажучи, що кожна галузка в Ньому, що не приноситиме плоду, буде відтята.
ГОЛОВА – НАЙВАЖЛИВІШИЙ ЧЛЕН
До якої дбайливості повинна надихати ця думка кожного члена Христа! Ми повинні розуміти, що самі по собі ми є нічим. Ми є лише скромним знаряддям, яке Бог вживає для здійснення Свого дивовижного Плану.
Жоден з нас взагалі не потрібен для Його задумів. Це дуже велика милість, що Отець дозволяє нам співпрацювати в Його великому ділі під головуванням Свого Сина Ісуса Христа. Бог створив План і виконує його згідно зі Своїми власними задумами. Наш Господь Ісус є важливим фактором у здійсненні Божих намірів.
Нас запрошено не для того, щоб бути керівниками, а для того, щоб виконувати вказівки, бути слухняними. Найбільше благословення, яке ми можемо мати, це мати право співпрацювати з нашим великим Головою, Котрий під доглядом Єгови, великого Голови над усім, керує працею.
Шляхом досвіду та спостереження сама по собі насувається думка, що, мабуть, буде значна кількість відтятих від членства в Тілі Христа, і навіть більше того, – відтятих від усякої надії майбутнього життя. Ані тепер, ані будь-коли не може знайтися жодного місця в Божій сім’ї для тих, хто свавільний та впертий, хто не є ведений Господом і шукає власний шлях та зрікається Того, Хто з неба звіщає.
В Євреїв 10: 28, 29 апостол каже, що ті, котрі не послухалися Мойсея, “немилосердно повмирали”. Далі він говорить про тих, котрі приймуть “гіршу кару” (Хом.).
Оскільки Ізраїль був образним народом, то кара смерті, яка приходила на нього за деякі провини, була лише образом на кару смерті, яка мала прийти на тих з Духовного Ізраїлю, які добровільно не слухаються голосу Бога, Котрий промовляє до нас через Свого Сина. Кара, яку понесли уперті члени природного Ізраїлю, була лише тимчасовою, бо протягом Тисячолітнього Віку вони збудяться і матимуть нагоду разом з усією рештою світу прийняти Христа і ввійти під вимоги Нової Угоди, яка діятиме в той час. Але ті, котрі протягом теперішнього Віку просвітилися, були зачаті Божим Святим Духом, але відпали – зреклися вірності Христу, – потраплять під покарання Другої смерті – повне зникнення.
Отже, це і є “гірша кара” (Хом.), про яку згадує апостол. Ця кара смерті – без надії повернення – буде заподіяна також тим зі всього світу, котрі в той час випробування в наступному Віці будуть добровільно неслухняні голосу Бога, Котрий промовлятиме через великого Посередника Нової Угоди – Христа, Голову і Тіло – Ісуса та Його Церкву.
ЗЛІ НАСЛІДКИ ВІДМОВИ ВІД СВІТЛА
Ось аргумент апостола: “Огляньтесь, брати, на історію Ізраїлю в минулому. Побачте, як час від часу вони нехтували посланнями, які Бог посилав їм устами ангелів та Мойсея, слуги Бога; як часто їм траплялися лиха за непослух та нехтування, і як багато з них понесли кару смерті. Якщо кара була такою суворою за недбальство під Законом, даним через Мойсея, то якими будуть наслідки недбальства та вчинків наперекір словам Того, хто зараз промовляє з неба, – коли вони вважають кров Угоди, якою були освячені, звичайною річчю, буденною річчю, і чинять всупереч Духові благодаті – всупереч Богу, ігноруючи Його єдиний задум для поєднання!” (Євр. 6: 4-8; 10: 26-31; Дії 3: 23).
Є особи, які ніколи повністю не посвятилися, які ніколи не стали на Господньому боці, але мали значне знання Правди. Вони почули істинне Послання Євангелії; вони відчули її силу, її слушність; вони збагнули в своєму серці, що це – Боже Послання. Вони відчули, що воно в якійсь мірі притягує їх. Однак з певної причини вони відвернулися від Небесного Голосу. Вони не належать до класу, до якого звертається апостол в нашому вірші, бо Послання до Євреїв, як і всі апостольські Послання, звернені до “святих братів” (розділ 3: 1), “святих”.
Всі, котрі почули Євангельське Послання з тією чи іншою мірою розуміння та сприйняття, мають стосовно нього певну відповідальність. Відвернутися від часткової міри світла означає зробити черствим власне серце. Здається, що той, хто відкинув це Послання, до певної міри зрозумівши його важливість, вже ніколи не буде притягнений до нього в такій самій мірі, як попередньо. Це Послання вже не здаватиметься йому таким чудовим, як перший раз. Хто зумів заглянути в майбутнє, хто чує зараз про доброту Бога, і не м’якне від думки про власну недосконалість та потребу в Спасителі, можливо, ніколи не прийме Божу милість, навіть в наступному віці, коли нагода реституції буде відкрита для всього людства. Ось думка, над якою всі, хто чує, повинні добре поміркувати (Рим. 2: 4).
Проте ніхто не стає повністю відповідальним, доки він не ввійде в стан духовного зачаття, бо ніхто не може бути випробуваний стосовно вічного життя, доки він спершу не звільниться від вироку Адамової смерті. Вирок першої смерті має бути скасований, перш ніж когось можна знову поставити на випробування життя або смерті. Отже, бачимо дивовижну милість Бога в задумі, що ті, котрі тепер мають увійти в Христа, не є поставлені на випробування в ту саму мить, коли вони чують про Христа, коли дізнаються, що двері повернення до Бога відчинені для всіх, хто погодиться на ці умови.
СТРАЖДАННЯ ХРИСТА В ТІЛІ
Той, хто то намагається наблизитися до Бога, зауважить, що кожен крок наближення приносить йому благословення, бо він іде в правильному напрямку – до виправдання вірою.
Однак він ще не ввійшов на повне випробування, повну пробу. Наближаючись далі, навчаючись більше про Бога, очищаючись більше від природного бруду плоті, як наслідку гріхопадіння Адама, він остаточно приходить на роздоріжжя. Тут він бачить, що далі йти неможливо, якщо повністю не посвятитися Богу. Він також розуміє, що йому неможливо здобути якесь становище перед Богом, доки наш Відкупитель Сам не прийме його і не представить його Богу; і що наш Господь Ісус не прийме нікого, хто не віддав себе цілковито і без застережень Отцю через Сина.
Ось тут для нього наступає момент істини. Хто приходить до цього місця і віддає себе беззастережно, той є прийнятий Господом Ісусом, на основі Отцівського Плану. Негайно після того, як Господь прийняв особу, яка віддає себе в посвяченні, Він приписує їй, як тому, хто представляє себе, заслугу Своєї жертовної смерті і вважає її Своїм тілом. Тоді і Отець приймає це тіло і дає зачаття такій особі до нової, духовної природи. Ось так тіло Христа було в процесі жертвоприношення впродовж цього Євангельського віку.
Спершу наш Господь Ісус представив Своє власне тіло. Потім, коли Він завершив цю працю, Він з’явився в присутності Бога і вчинив ублагання за гріхи всіх, котрі мали йти Його слідами, – Церкви (Євр. 9: 24).
Як тільки наш Господь вчинив ублагання за Своїх послідовників, Отець одразу прийняв їхні жертви, як це було показано в даруванні їм Святого Духа в П’ятидесятницю. Тож всі віруючі впродовж цього Віку отримали зачаття від Святого Духа відразу після того, як Отець прийняв їх через великого Заступника Церкви. Тіло цих посвячених вважалося тілом Ісуса (Дії 9: 4, 5). Христос страждав в тілі увесь Вік. Ось так ми бачимо виконання вірша Святого Письма, який говорить, що ми “доповнюємо недостачу скорботи Христової” (Кол. 1: 24).
Різні вірші розповідають нам про те, що власне зараз є час, щоб страждати з Христом, і що потім прийде час ділити Його славу. Св. Петро каже, що пророки давнини говорили про страждання Христа – Ісуса, Голови, і всіх членів Тіла, – а також про прийдешню славу. Ця слава настане одразу після того, як довершаться страждання. Хто матиме частку в стражданнях зараз, матиме також частку в грядущих благословеннях слави, честі та безсмертя – Божественної природи (1 Петр. 1: 10-12; 2 Тим. 2: 11, 12; Рим. 8: 17; 2 Петр. 1: 4; 1 Ів. 3: 1, 2; Як. 1: 12).
СКЛАДОВІ ТІЛА ХРИСТА
Господь Ісус вважає плоть членів Свого Тіла власною плоттю. Отож думка полягає в тому, що в ширшому значенні людські тіла Церкви становлять частину плоті нашого Господа.
Тому бачимо, що теперішнє духовне Тіло Христа складається з духовно зачатої нової природи Нових Створінь Христової громадки, яка замешкує ці земні намети і день за днем намагається привести їх до стану жертвування в усіх відношеннях. Відомо також про прославлене Тіло Христа, що складатиметься лише з “більш ніж переможців”, після того, як відділяться дві громади, які не зуміли вчинити своє покликання та вибрання певним.
Святе Письмо повідомляє нас, що ті, котрі становлять Тіло Христа в плоті, остаточно будуть розділені на три класи, – після застосування нашим Господом випробувань та перевірок. Перший клас становитиме Тіло Христа в славі, “більш ніж переможців”, згаданих св. Павлом в Рим. 8: 37. Другий клас складатиметься з тих, котрі не були цілковито вірними Угоді Жертви, складеній з Господом, і котрі остаточно змушені втратити свої місця в Тілі. Згодом вони вийдуть з великого горя, яким закінчиться цей Вік, і матимуть одяг, вибілений в крові Агнця. Вони будуть стояти перед Престолом, з пальмовим віттям в руках, замість сидіти на Престолі, зодягнувши корони (Об. 7: 9-17; 3: 21; 20: 4, 6; 2: 10). Третій клас буде складатися з тих, хто відкинув свою Угоду з Богом і тому зазнає кари Другої Смерті.
Під час Євангельського віку Бог має справу тільки з тими, котрі становлять ці класи. Він не приймає нікого, хто не досяг пункту повного посвячення, бо на випробуванні життя або смерті є Нове Створіння, а не плоть. Хто стається Новим Створінням, той чує голос Бога особливим чином, бо духовно зачатий клас отримує, так би мовити, новий слух і новий зір, і Нові Створіння можуть розуміти духовні речі, можуть чути і бачити як ніколи досі.
ОСВЯЧЕНІ ПРАВДОЮ
Дуже важливо, щоб всі духовно зачаті зберігали в своєму серці таку відданість і ходили в житті так послідовно, щоб вони могли бути Тілом Христа в славі. Наш Господь і далі звертається до цього класу; тому кожному з нього треба бути обачним, щоб нічого не зректися з того, що Голова каже Своїй Церкві. Воля Голови має виконуватися Тілом.
В Своїй останній молитві наш Господь, перебуваючи з учнями, молився за них: “Освяти Ти їх правдою! Твоє слово то правда” (Ів. 17: 17). Ми не можемо освячуватися без Божого Слова. Його не може замінити ніщо. Тож слухаймо Його Голос, який промовляє до нас звідти. Він каже нам, що ми є в Школі Христа, Котрий стався нашим Вчителем. Через Його навчання, через пророцтва та різні життєві досвіди Він навчає Своїх учнів покори, лагідності, терпеливості, довготерпіння, братньої ввічливості, любові. Хто не навчився покори, той ще навіть не вивчив перший урок в Школі Христа. Покора є основою любові. Також дуже важливою є лагідність. Груба та невихована особа не є в відповідному стані бути вжитою Господом. Вона повинна стати лагідною, щоб не кривдити братів і не бути для них спотиканням. Їй треба навчитися братньої ввічливості, щоб любити їх, бути для них допомогою. Це і є Господній Дух.
Ми повинні статися такими покірними, такими смиренними і допитливими, щоб завжди – яким би шляхом Бог не посилав нам вказівки, чи то через випробування, чи труднощі, чи хворобу, чи словами книги, брошури або гімну, – ми були готові вчитися. Все, що розсіює наш морок, наше неуцтво, наші забобони, що веде нас з темряви до дивного світла Бога, є напевно від Нього, бо ми не можемо це робити самі від себе.
ГОЛОС, ЩО ПРОМОВЛЯЄ З НЕБА
Божий Голос лунає сьогодні по всій землі, промовляючи гучніше, ніж будь-коли досі, і кажучи нам, що світ є на межі великої зміни епох, – що Відкупитель має незабаром прийняти Свою велику владу та царювання. Нехай ті, котрі чують, вважають, щоб не зректися Послання цієї години. Якщо вони зречуться Того, Хто промовляє з Неба, – як більшість з них це робить, – то горе, яке на них прийде, буде ще суворіше: “скорбота велика настане... якої не було з первопочину світу аж досі й не буде” потім.
Багато століть тому, коли була укладена Угода Закону біля гори Сінай, посередником якої був Мойсей, Голос Бога потряс землю. Св. Павло, пророчо знаходячись в сьогоднішньому дні і звертаючи увагу на той час, каже, що Божий Голос ще раз затрясе не лише землею – суспільством, – але й небесами – церковною владою (Євр. 12: 26-29). Уважно слухаймо цей голос. Будьмо покірними і виховуймо риси характеру, які приготують нас до того, аби бути вжитими Учителем, щоб звіщати про Нову Епоху і про благословення, які надходять для всього людства через Царство Месії.
SM356