З МАЛЬТИ ДО РИМУ
Дії 28: 11-24, 30, 31

Кінець подорожі до Риму – Зустріч з братами – Нові прояви братньої любові – Св. Павло скликає провідних юдеїв Риму – Проголошення та викладення Євангелії – Деякі знову відмовились прийняти послання.
«Бо я не соромлюсь Євангелії, бо ж вона сила Божа на спасіння кожному, хто вірує, перше ж юдеєві, а потім гелленові» (Рим. 1: 16).
Ранньою весною, 60-го року н.е. центуріон Юлій та його воїни відділу Августа вирушили іншим судном з Мальти до Риму зі св. Павлом та іншими в’язнями. Апостола супроводжували Лука та Аристарх. Подорож, яка пройшла без якихось особливих пригод, завершилася висадкою на берег в Неаполітанській затоці, в Путеолі, морській гавані Риму, яка є островом довжиною сто п’ятдесят миль. Тут вони чекали ще сім днів, доки центуріон не отримав наказ з Риму про те, що робити з в’язнями.
Ця затримка дала св. Павлу можливість зустрітися з невеликою групою християн, які мешкали на Путеолі. Не сумніваємось, що він скористався з нагоди вислати кілька слів до християн в Римі, котрим ще раз передав, що прагнув з ними побачитися і що Господь пообіцяв йому, що вони зустрінуться. Подорож до Риму продовжувалася пішки. По дорозі апостол часто був підбадьорений проявами християнської любові братів. Деякі з них зустріли його в Аппіфорі, за сорок три милі від Риму; ще інша група посланих братів спіткала його в Тритаверні, що за тридцять миль від цього великого міста.
Багато відомих полководців проходило цим шляхом зі своїм військом до імператорського міста, щоб прийняти почесті та оплески. Але мало проповідників отримали такі великі почесті, які супроводжували св. Павла. Дорога до Риму і назад становила для однієї групи братів шістдесят миль, а для іншої – вісімдесят шість миль. Запис показує нам, що завдяки цим проявам любові і зацікавлення апостол пізнав справжній дух братерства, який панував між християнами в Римі. Брати, очевидно, вирушили в дорогу для власного підкріплення і радості, не усвідомлюючи при цьому, що апостол потребував саме такого вияву їхньої любові.
Коментуючи згадане, певний талановитий письменник каже: «Ми часто забуваємо, що великі люди переважно є самотні; і хоча ми вагаємось говорити їм люб’язні слова, однак вдячні слова за те, що зроблено, підбадьорюють кожного, хто отримує більше критики, аніж похвали. Кілька днів тому один редактор показав мені лист, який він щойно отримав від когось, хто вважався, так би мовити, найбільш обдарованою людиною серед американського народу, дякуючи йому за милі слова з останньої передовиці. Мій приятель сказав, що спочатку він був вражений, що така велика людина могла звертати увагу на щось, що він сказав. Але потім він зрозумів вартість доброзичливого признання навіть найбільших та найрозумніших людей».

«У НАЙНЯТІМ ДОМІ СВОЇМ»

Те, що проти св. Павла не висунуто жодних звинувачень в поганому характері, і що центуріон, котрий його пильнував протягом подорожі, став його приятелем, було достатньою причиною, щоб апостола не трактували як звичайного в’язня, але дозволили жити у найнятім ним домі під доглядом воїна, до котрого його прикуто легким ланцюгом. Хоча йому не дозволялося йти туди, куди він хоче, він міг приймати друзів та інших, котрі звертались до нього.
Важко навіть підрахувати, скільки в усьому цьому було Божественного провидіння. Воїни на варті змінювалися кожних кілька годин, тому апостол, очевидно, міг спілкуватися щонайменше з шістьма з них щодня. Ось так поступово він ближче познайомився майже з усією імператорською вартою, і багато з них змогло ближче пізнати християнське вчення та християнський приклад. Вважається, що завдяки цим воїнам Євангельське Послання було занесене у Францію, Німеччину та Великобританію. Справді, «Бог діє дивними шляхами!»
Св. Павло напевно мав якісь фінансові засоби. Кажуть, що перед цим він отримав спадок. Святе Письмо натякає, що Фелікс тримав його в’язнем в Кесарії з надією отримати хабара за його визволення, що означає, що йому було відомо дещо про маєток св. Павла.

ПРОПОВІДУВАННЯ ЮДЕЯМ В РИМІ

Господній слуга не був млявим у використанні даних Богом привілеїв. Він не знав, коли вони можуть бути забрані, то ж, перш за все, зустрівся з християнськими братами. Але вже третього дня після свого прибуття до Риму він послав за юдейськими провідниками та старшими синагог, бо в той час в імператорському місті було аж сім синагог. Павло прагнув передати їм з перших рук новину чому він тут і чому він в’язень. Після цього він забажав проповідувати їм Євангелію Христа.
Юдейські провідники прийняли запрошення і відвідали апостола. Очевидно, що вони зробили це охоче з кількох причин. По-перше, юдеї в Римі зазнавали переслідувань, які три роки перед тим змусили Акилу та Прискиллу полишити місто. Зараз ці переслідування трохи ослабли, однак вони тримали серця юдеїв у більш упокореному стані, ніж було б в іншому випадку. По-друге, юдеї напевно цікавилися своїми співвітчизниками в біді і особливо тими, кого, як вони побачили, римська влада трактувала особливим чином, – давала велику свободу, яку мав св. Павло.
Безумовно, Господнє провидіння було в даній справі, і особлива форма обмеження апостола лише сприяла речі, яку він представляв. Юдеї остерігалися піднімати заколот проти того, хто, хоч був в’язнем, проте був трактований з великою увагою, був під безпосереднім наглядом воїна і бунт проти котрого означав би для них пряму відповідальність перед Юлієм, правдоподібно, префектом Преторіум – «начальником варти».
Св. Павло пояснив своїм гостям, що хоча він є в’язнем з причини юдеїв Палестини, він не був невірний своєму народу або його звичаям. В римському суді його визнали невинним, але задля власної безпеки змусили з’явитися перед імператором. Навіть в той час він не висував жодних звинувачень проти своїх співвітчизників. Св. Павло сказав їм, що він радий представити їм добру новину про те, що давно очікуваний Месія, на якому ґрунтувалися сподівання юдеїв, прийшов.
Зверніть увагу на мудрість апостола в представленні справи. Він не тільки не виявив недоброзичливості до тих, хто був причиною його ув’язнення, але й сказав своїм слухачам, що терпить ув’язнення задля своєї відданості Ізраїлю та його надії. Доброзичливість часто породжує доброзичливість. Юдейські провідники відповіли якомога прихильніше, що вони не мають нічого проти апостола і будуть раді вислухати його історію з його власних уст. При цьому вони визнали, що мають певне упередження до вчень, які він захищає, бо їх досягли недобрі чутки про християнство – що йому «скрізь спротивляються».

СВІДЧЕННЯ ПРО БОЖЕ ЦАРСТВО

В призначений день юдеї прийшли послухати слова апостола. Від ранку до вечора він цитував, пояснював і викладав з Закону і Пророків про те, що Ісус є Месія; що Він зараз збирає Духовне Насіння Авраама, щоб воно було Його Царством; що коли Його клас Царства буде повним, він прославиться в Першому Воскресінні; що тоді почнеться праця, доручена Насінню Авраама, – благословити всі племена землі (Гал. 3: 8, 16, 29).
Напевно апостол також розповів про чистоту життя та вчень нашого Господа і представив факти на доказ Його воскресіння з мертвих. Напевно він свідчив про те, що Господь вже не є людиною, але славною духовною істотою, присутність котрої, як це бачив сам св. Павло, сяяла яскравіше сонця в полудень. Напевно він також звернув увагу на Високий Поклик Церкви і пояснив, що ця нагода статися Духовним Ізраїлем дана, перш за все, Тілесному Ізраїлю; і що погани, згідно зі словами пророків, мали бути покликані доповнити вибране число, яке Бог передбачив для цієї слави. Напевно він пояснив, що цей Поклик включає страждання, жертву і самовідречення тепер з боку тих, хто прагне мати частку в славі Небесного Царства, коли воно буде встановлене при Другому Приході Месії та воскресінні єдиної справжньої Церкви (Рим. 8: 28-30, 17-19).
Коли дехто з його аудиторії заперечував Месію, св. Павло намагався далі вплинути на них, або ж, принаймні, вплинути на віруючих, цитуючи слова пророка Ісаї (6: 9, 10) і показуючи, що Бог завчасу знав і звістив, що більшість юдеїв відкине Месію, коли вони про це дізнаються. Наш Господь сказав до них: «Ви вухом почуєте, та розуміти не будете, дивитися будете оком, але не побачите!» Апостол не був відповідальним за наслідки Правди на його слухачів. Щиро прагнучи зробити їм добро, він зробив все, що від нього залежало, щоб представити Правду мудро. Отже відповідальність лежить на слухачах, а не на св. Павлі, не на Господі.
Апостол не мав на увазі, що глухі до Євангелії будуть вічно мучитися. Вони втратять велике благословення – чудовий привілей статися спадкоємцями Божими і співспадкоємцями з Ісусом Христом Відкупителем в Його Тисячолітньому Царстві. Вони втратять частку зі святими в славній праці підняття людства, яка в той час відбуватиметься. Вони втратять привілей, бо недостойні його. Ось тому вони й були сліпими до Правди. Якщо негідним особам дозволити бачити, чути і розуміти Євангельське Послання, їхня відповідальність збільшиться і, цілком можливо, що Божественні наміри так чи інакше натраплять на перешкоди.

ЧОМУ ВІДКИДАЮТЬ ЄВАНГЕЛІЮ

Деякі юдейські провідники повірили Посланню св. Павла, а деякі – ні. Так є завжди. Правда є шукачем і дослідником серця; вона також відокремлює. Господня ціль полягає в тому, щоб Правда притягнула лише один клас – чистих серцем, «справжніх ізраїльтян». Вона відокремлює і відкидає тих, котрі не є в належному стані серця, бо навіть в своєму релігійному житті керуються самолюбством. Не всі готові до Теперішньої Правди. Деякі шляхетні та доброзичливі люди в багатьох відношеннях мають упередження в розумі або серці, і це заважає їм приймати Добру Вість. В інших є любов до секти, партії, з якою вони себе ототожнюють і вчення якої так чи інакше має суперечити Правді через неправду, яку вони містять в собі. Ще інші мають страх перед людьми, який ставить пастку – боязнь непопулярності, свідомість того, що вірність Євангелії Христа означатиме самопожертву, відмову від власної волі.
Тепер, як і тоді, Господь вживає цього роду випробування, щоб відокремити пшеницю від куколю, золото від жужелиці. Ми не можемо сподіватися, що Він робитиме по-іншому. Тому наші молитви і наші намагання повинні бути в напрямку повної чесності перед Господом, перед братами і перед Його Правдою: любов до Правди перевищує всі інші речі. Про клас, який впаде в цей час випробування, Господь каже, що Він пошле йому дію обмани, щоб той повірив брехні, бо не прийняв Правду в її любові (2 Сол. 2: 10, 11).
Майже два роки св. Павло залишався в таких умовах, проповідуючи Царство Бога і пояснюючи як його можна здобути в даний час, ставшись членами Вибраної Малої Черідки, Нареченої Христа, котра (як встановлене Царство) буде протягом Тисячоліття благословити цілу землю. Він навчав, що все це залежало від Господа Ісуса Христа і Його жертви; що без відкуплення, яке в Христі Ісусі, не може бути жодного прощення гріхів, жодного вічного життя, жодного класу Царства на духовному рівні, а лише вічне знищення (Дії 3: 23).
На цьому розповідь про діяльність св. Павла закінчується. За переказами, через два роки він був звільнений; знову відвідав Церкви Малої Азії, а потім пішов в Іспанію. За якийсь час він повернувся до Риму як в’язень без помилування. Провівши якийсь час у Мамертинській в’язниці – в жахливій темниці, він врешті загинув як мученик. Перекази також говорять, що його римське громадянство врятувало його від розпинання, і що замість цього його обезглавили. Кафедральний собор св. Павла в Римі, кажуть, був збудований поблизу місця його страти.
R5975 (1916 р.)