«ПРОСТІ СТЕЖКИ НОГАМ ВАШИМ»

«Чиніть прості стежки ногам вашим, щоб кульгаве не збочило, але краще виправилось» (Євреїв 12: 13).
Ось голос сурми, яка скрізь закликає Господній народ бути на осторозі, щоб протистояти нашому великому ворогу – сатані! В слово «сатана» ми включаємо всі хитрощі нашого великого противника, через які він підстерігає, щоб ввести в оману і зловити в пастку Воїнів Хреста. Він дійсно є противником всього світу в тому, що є противником Бога і всіх мудрих та милостивих задумів і законів, які Бог вчинив, щоб захистити людей від низхідних і згубних тенденцій гріха.
З відомостей, які дійшли до нас з різних джерел, ми схильні вірити, що цивілізованим світом переходить велика хвиля неморальності і хтивості. Без сумніву, остання війна і різноманітні нові обставини, які вона відкрила, мають багато спільного з цим поганим станом. Навряд чи могло бути інакше. Але, на додаток, виглядає, що наш великий противник протягом тисяч років вважав хтивість, неморальність своїми найкращими способами, щоб атакувати людський рід, і особливо тих з людства, хто визнав Господа і праведні закони, які Він встановлює для всіх, хто буде Його народом.
Дослідники Біблії, знайомі з історією образного Ізраїлю, пригадають, що саме в цьому напрямку Валаам і Балак з таким великим успіхом снували інтриги проти Ізраїлю, спроваджуючи на ізраїльтян божественні кари. Св. Павло говорить нам, що саме таким способом наш рід, на початку створений на образ Бога, впав у таку велику деградацію. «Бо, пізнавши Бога, не прославляли Його як Бога і не дякували, але знікчемніли своїми думками, і запаморочилось нерозумне їхнє серце. Називаючи себе мудрими, вони потуманіли. …Видав їх Бог у пожадливостях їхніх сердець на нечистість, щоб вони самі знеславляли тіла свої. …А що вони не вважали за потрібне мати Бога в пізнанні, видав їх Бог на розум перевернений, – щоб чинили непристойне. Вони повні всякої неправди, лукавства, зажерливості, злоби, повні заздрості, убивства, суперечки, омани, лихих звичаїв, обмовники, наклепники, богоненавидники, напасники, пишні, винахідники зла» і т.д. (Рим. 1: 21-32).
Якщо хтось дивується, як наш рід дійшов до теперішнього розбещеного стану, то в попередніх словах апостола він має повне пояснення. І тепер, після розповсюдження Євангелії протягом більше, ніж вісімнадцяти століть – після того, як Біблія була надрукована кожною мовою, і коли освіта є настільки загальною, що практично кожен може читати Біблію, і коли знання на кожну тему зросло в такій мірі, чи не дивно бачити, що давні методи нашого противника знову є панівними? Знову вчені називають себе мудрими і безглуздо відкидають мудрість згори; знову лютує неморальність: панують гнів, злоба, ненависть, суперечки, наклепи, плітки, війни і вбивства. Господь, здається, дозволяє людству навчитися лекції, що цивілізація не дає спасіння, як декотрі сподіваються.
Біблія представляє людей як птахів, а великого противника як птахолова, який старається заманити в сильце і вбити їх; але святі зображені як барвисті птахи, особливо привабливі для цього птахолова. Проти них він вживає свої хитрощі і пастки, усіляко намагаючись їх упіймати.

БЛАЖЕННІ ЗАСОБИ БЛАГОДАТІ

Кілька років тому, за Господнім провидінням, ми були скеровані представити Обіт Господеві, який щиро рекомендували Його народу і який, віримо, приніс йому велике добро. Не щоб цей Обіт, або якийсь інший обіт, міг бути більший чи ширший, ніж обіт самопожертви, який кожен з Господнього народу взяв на себе перш ніж став прийнятний для Господа і зачатий Святим Духом; але цей Обіт довів, що він корисний Його святим в тому, що звернув їхню особливу увагу на деякі небезпеки на шляху, даючи поради щодо їхнього перебування в Господній ласці.
Близько 20000 з посвяченого Господнього народу написали нам про своє бажання бути вписаними до переліку тих, котрі прийняли цей Обіт. Від дуже багатьох з них ми почули, яке велике благословення прийшло на них внаслідок їхніх зусиль вірно слідувати за різними пунктами цього Обіту – як їхні ноги були бережені від спотикання; яку допомогу вони отримали щодо своєї спільності з Господом; як вони зміцнялися духом, коли щоденно перед Престолом Благодаті згадували всіх інших, котрі прийняли цей Обіт; яке благословення вони також отримали, щоденно пам’ятаючи про жнивну працю і свої привілеї в ній; як вони стали більш обережними через постанови щодо спіритизму і окультизму і щодо своєї спільності з особами протилежної статі.
З думкою, що багато хто могли б бути читачами «Вартової Вежі» тепер, котрі не були в той час, коли цей Обіт був представлений, ми друкуємо його знову.

ОБІТ ГОСПОДЕВІ

1. Отче наш, що єси на небесах! Нехай святиться Ім’я Твоє. Нехай Твоє панування щораз більше входить у моє серце, а Твоя воля буде виконана в моєму смертному тілі. Покладаючись на підтримку обіцяної Тобою благодаті допомагати через Ісуса Христа, нашого Господа, в кожній потребі, складаю цей обіт.
2. Щоденно буду пам’ятати перед Престолом Небесної благодаті про загальні інтереси праці жнива і особливо про частку, якою я сам маю привілей втішатися в цій праці, а також про дорогих співробітників, де б вони не знаходились.
3. Обіцяю ще старанніше, якщо можливо, ще ретельніше перевіряти мої думки, слова і вчинки з метою бути більш придатним до служби Тобі і Твоїй дорогій черідці.
4. Обіцяю Тобі, що буду на осторозі, щоб протистояти всьому, що близьке до спіритизму та окультизму, і, пам’ятаючи, що є лише два пани, буду всіма розумними шляхами опиратися пасткам, які приходять від противника.
5. Далі обіцяю, що, за винятком згаданого нижче, буду всякого часу і на кожному місці поводитись наодинці з ким-небудь з протилежної статі так само, як поводився б з ним привселюдно – в присутності зібрання Господнього народу.
6. І наскільки це розумно і можливо, буду уникати знаходитись в одній кімнаті наодинці з ким-небудь з протилежної статі, хіба що двері в кімнату будуть широко відчинені.
7. Винятки у випадку братів – дружина, діти, матір і тілесні сестри; у випадку сестер – чоловік, діти, батько і тілесні брати.

СЛОВО ЗАСТЕРЕЖЕННЯ

Ми чули від декого, що хоча вони мали великі благословення, коли старанно дотримувалися цього Обіту, однак поступово вони ставали недбалими щодо нього, почали втрачати свої благословення і потрапляли в гріх. Дорогі брати, ми ніколи не будемо поза небезпекою, доки ми є в тілі. Отож кожну річ, яку ми можемо зробити, перебуваючи на боці Господа, на боці праведності, як Нові Створіння, зачислені під знамено нашого Відкупителя, ми повинні робити – для захисту наших власних критеріїв і для допомоги іншим в боротьбі проти світа, тіла і противника, в яку ми вступили.
Заголовний вірш цієї статті жоден з Воїнів Хреста ніколи не повинен забувати. Навіть найміцніші потребують пам’ятати його, і, звичайно, слабші особи потребують слухатись його. Ми всі є кульгаві. Ніхто не є здатний ступати прямо, досконало, в сліди нашого Господа. В найкращому випадку ми шкутильгаємо. Тож як важливо, щоб ми робили все найкраще, щоб уникнути проб і спокус, які будуть особливо тиснути на нас з причини наших тілесних слабостей! Як ми повинні старатися ходити близько до Господа і міцно триматися Його руки, коли переходимо через проби і труднощі теперішнього часу!
Чи не говорить дехто, що така поведінка показує слабість і залежність? Безперечно, це так; і, безперечно, хтось, хто не знає про свою слабість і залежність від Господа, не засвоїв свого першого уроку! Не стидаймося впорядковувати своє життя так, щоб, наскільки можливо, уникати спокус, бо це мудра поведінка, яку дораджує Господнє Слово. Бути гордим, самовпевненим і готовим скрізь покладатися на себе свідчить про дух, який не є в близькій спільності з Господом, Котрий показує Своє лице покірним і смиренним.
Якщо тепер приходять особливі проби на світ і на Господніх послідовників, ми можемо сподіватися, що вони будуть щораз суворішими в наступаючі дні і роки. Необхідно, щоб Господні послідовники були відважні, сильні, рішучі робити добре – особливо в усіх справах самоконтролю! «Хто панує над собою самим [своїм розумом], ліпший від завойовника міста», – ось натхнені слова. Стараймось бути великими з божественної точки зору – приємними Господу, добре пильнуючи наші слова, думки і діла не тільки задля себе, але й в інтересах усіх, з ким маємо справи. Таким чином ми щораз більше будемо променистим і сяючим світлом, звіщаючи чесноти Того, Хто покликав нас із темряви до дивного світла Свого (1 Петр. 2: 9).
R5974 (1916 p.)