«ПРИЙМІТЬ СЛОВО ПОТІХИ»

«Усяке подратування, і гнів, і лютість, і крик, і лайка нехай буде взято від вас разом із усякою злобою. А ви один до одного будьте ласкаві» (Еф. 4: 31, 32).
 Той самий Апостол, якому належать слова нашого вірша, в іншому місці класифікував ці злі плоди, перелічені тут, як вчинки тіла та диявола. Він говорить, що ті, хто робить таке, не успадкують Божого Царства, і показує, що ці риси пов’язані з нашою грішною природою. Але ми, котрі залишили світ, котрі відкинули його дух, підлягаємо як Нові Створіння в Христі найбільш урочистим зобов’язанням привести нашу грішну природу з її нахилами до зла у повне підкорення новій природі, привести старе створіння під контроль розуму Бога, Святого Духа, святої волі, розпинаючи тіло і приводячи кожну думку у полон слухняності Христові. Господь з кожним днем все більше прищеплює нам цю думку.
Св. Павло порівнює ці плоди противника і грішного тіла з дорогоцінними плодами Божого Духа. Цей Дух є Небесним, Богоподібним, тоді як інший – «земний, тілесний та демонський». Віра, доброта, тихість, лагідність, терпеливість, мир, самоконтроль, любов – ось Небесні плоди. Вони є прямою протилежністю духові противника. Намагаючись виконувати волю Бога, розвивати милі якості Святого Духа, ми стикаємося з постійною боротьбою з успадкованими слабостями нашого грішного тіла. Хтось може за порівняно короткий час добитися успіху у здоланні цих діл тіла і лукавого, а іншим доведеться вести постійну велику боротьбу. Але перемога над цим злим станом мусить бути здобута, інакше нам ніколи не буде дарований вхід у Царство. Господь уважно стежить за ревністю і запалом, з яким ми намагаємося позбутися цих вчинків грішного тіла, цих поганих рис характеру. Знаючи наші природні слабкості, кожен з нас повинен так пильнувати і стерегти себе, так взивати до Господа про допомогу, так наповнювати своє серце і розум Словом Господа, щоб зуміти залишатися чистим і вільним від домішки гріха.
Переходячи до розгляду перестороги апостола, згаданої в нашому вірші, здається, що він вважає однією з найгірших рис «усяке подратування». Роздратування є збудженим станом, прямою протилежністю лагідності. Воно представляє ворожість в серці і дуже тісно пов’язане з останньою згаданою рисою – «злобою». Злі наміри в серці ведуть людину до недоброзичливості, до бажання заподіяти шкоду іншому. Цілком ймовірно, що дух незадоволення і злоби, допущений у серце, пошириться на всі справи життя і доведе Нове Створіння до повного краху. Його вплив є надзвичайно згубним. Буває таке, що хтось розсердиться, відчує короткочасне бажання помститися, але без відчуття, яке переростає в тривале роздратування, без тривалої злоби; але тілесна лють і гнів є грішними, небезпечними, і обов’язково (якщо їх не перемогти) доведуть до роздратування та злоби.

«І ЯК БАЖАЄТЕ, ЩОБ ВАМ ЛЮДИ ЧИНИЛИ»

Господнє Слово радить нам: «Сонце нехай не заходить у вашому гніві». Немає значення, що спонукало вас до цього, ви повинні подбати, щоб ця справа залагодилася якнайшвидше. Не можна таїти чи плекати лють або гнів, бо це обов’язково призведе до постійного роздратування і ненависті. Слово лють здається не таким сильним, як гнів. Напевне, гнів у недосконалій, грішній істоті є глибокою, рішучою і тривалою люттю, чимсь, сповненим образи і помсти. Обмова є більш умілою, більш витонченою справою, більш облудною, більш злісною. Багато людей стають такими слабкими в характері, такими неврівноваженими, що вони не знають, як правильно застосувати Золоте Правило у своєму щоденному житті. Вони говорять про інших таке, що вони не хотіли б, щоб інші говорили про них. Вони ставляться до інших так, як не хотіли б, щоб інші ставилися до них. Господні діти – ті, котрі зобов’язалися Божою святою Угодою і котрі визнають себе Божими послами, – повинні усіляко уникати такої поведінки.
Ми не кажемо, що немає такої речі як праведна лють, праведний гнів. «Щоденно на злого Бог гнівається». Навіть зараз Його праведний гнів запалився проти народів землі, і Він розбиває їх, доки повністю не повалить. Якби увесь гнів був поганим, то Сам Бог був би винний у гріхові. Але Божий гнів, Його лють, завжди є властивою річчю. Це не тілесний гнів або роздратування. Бог гнівається на злі вчинки, і цей гнів означає, що Він їх покарає. Однак Писання ніколи не говорить про Господа як про запеклого або озлобленого. Бог є Любов; Він терпеливий і добрий навіть до поганих. Він робить усе по справедливості та з любов’ю.
Отож, якщо це правомірно для Бога мати певну лють, певний гнів, чи буде правильно з нашого боку виявляти в тих чи інших випадках лють або гнів? Як ми вже згадували, можуть бути хвилини, коли хтось може справедливо розлютитися. Наприклад, ми повинні в якійсь мірі відчувати гнів проти себе. Якщо ми бачимо, що неналежно скористалися своїми можливостями, якщо ми були легковажними і недбалими у пильнуванні своїх «думок і слів, і вчинків», було б добре розсердитися і навіть розгніватися на себе. Але якщо серце є праведним, то нам не слід бути ані занадто обуреними, ані знеохоченими через свої невдачі в цьому напрямку, а слід уважніше намагатися, з Господньою допомогою, перемагати, стараючись отримати урок з кожної зробленої нами помилки.

ПОТРЕБА У СЕРЙОЗНОМУ ДОСЛІДЖЕННІ СЕРЦЯ

Не маючи права, ані спроможності судити серце іншого, ми повинні бути дуже повільні до гніву і дуже обережні з тим, як ми висловлюємося. Нам слід пам’ятати, що тільки Господь має право карати. Господній народ повинен боротися проти всіх цих слабостей, цих вад тіла, які спонукує противник та його воїнство – люті, гніву, суперечок, злоби, ненависті. Ми повинні боятися цих речей, як боялися б моровиці.
Яку пильність, яке ретельне вивчення себе, яку палку молитву про допомогу повинна нести з собою ця думка! Як ми повинні оберігати свій язик від лихослів’я, обмови, наклепу, бо це є наслідком браку любові і наслідком злоби. Пильнуючи свій язик, ми повинні пам’ятати, що ці злі слова походять з серця. Тому наше серце треба зробити і утримувати таким вірним Христові, в такій злагоді з Божим Святим Духом, що з нього не випливатиме гірка вода.
Псалмист говорить: «Щоб злоязична людина міцною не була на землі». Також прочитайте пораду св. Павла Титові (3: 2-8) і Тимофієві (1 Тим. 3: 11). О, якби дух любові, лагідності та піклування один про одного міг так щедро перебувати в кожному членові Церкви Христа, щоб кожний не тільки стримувався говорите погане про брата або сестру, але щоб було болісно слухати наклепницьку розповідь про когось і особливо про спів-подорожнього на «вузькій дорозі»! Коли цього вдалося досягти кожному члену кожного зібрання, наскільки тісніше вони були б зв’язані узами Християнської любові!
Як вже згадувалося раніше, ми віримо, що більшість дорогих друзів постійно розвиває цей дух любові та уваги, однак дехто з них і далі має багато можливостей для покращення. Шкода, яку можна завдати язиком, є майже необмежена. Отож з якою пильністю і молитвою ми повинні дбати про наш вплив! Ми заохочуємо уважно перечитати 6 Том, стор. 590-597, Студії Святого Письма. Добре, щоб свій чистий розум ми спонукували шляхом пригадування. Віримо, що час для завершення нашої праці побудови характеру є коротким. Ми повинні пам’ятати про це щораз більше, особливо коли бачимо, як один за одним члени Тіла Христа переходять поза завісу. Тож намагаймося через молитву і щоденне та щогодинне старання ставати в усіх справах копією дорогого Божого Сина і почути, коли настане наш час, милі слова Господа: «Гаразд!»
R5973 (1916 р.)