ОСОБЛИВІ СПОКУСИ НОВОГО СТВОРІННЯ

"Бо ми маємо не такого Первосвященика, що не міг би співчувати слабостям нашим, але випробуваного в усьому, подібно до нас, окрім гріха. Отож, приступаймо з відвагою до престолу благодаті, щоб прийняти милість та для своєчасної допомоги знайти благодать" (Євреїв 4: 15, 16).

У лекції, яка записана в цьому посланні, апостол Павло підвів своїх читачів до пункту розуміння, що хоча Господь Ісус не був священиком згідно з юдейським порядком, ані не був членом покоління Левії, однак Він був Священиком за особливим божественним розпорядженням. Він увійшов на Свою священицьку службу в час Свого зачаття і помазання святим Духом, яке отримав, коли христився в Івана. Його праця як Первосвященика ще триває і не завершиться аж до кінця Його тисячолітнього панування. Тепер Він є Священиком на найвищому рівні, божественному рівні. Хоча при воскресінні Він став так велично, так високо піднесений над людьми, проте цей великий Первосвященик, найвищий з усього дому синів, є Тим, Кого може торкнути відчуття нашої людської немочі. Він розуміє нашу недосконалість, наші проби, наші труднощі, бо за днів Свого тіла Він мав схожі проби, схожі труднощі.

Постає питання: як Ісус міг мати такі самі труднощі, які має мати? Як Він міг випробовуватися в усіх відношеннях як мати? Він ніколи не був матір’ю. Як Він міг спокушуватися як батько? Він ніколи не був батьком. Як Він міг бути спокушуваний як п’яниця або в багатьох відношеннях, у яких спокушується зіпсуте людство, якщо Він був досконалий?

Ми відповідаємо: апостол не згадував про спокуси зіпсутого людства. Він говорить, що Він був "випробуваний в усьому, подібно до нас". Він говорив про нові створіння. Ми не знаємо жодної спокуси, яка прийшла б на нашого Господа, окрім тих, які прийшли на Нього як на нове створіння. Він був спокушуваний, як ми спокушувані як нові створіння в Христі. Він не був об’єктом для кожної спокуси, яка атакує нас з боку зіпсутих нахилів, пристрастей і стремлінь, які приходять на нас як членів деградованого роду Адама. Ці спокуси не є спокусами для нового створіння. Ті, хто вступив на службу під знамено Єгови, повинні любити праведність і ненавидіти беззаконня. Таким був розум нашого Господа.

Кожен, хто в своєму розумі любить зло і схвалює зло, дає доказ, що він не має розуму Христа, і не буде належно одним з класу "ми", згаданого тут, оскільки його спокуси не будуть подібні тим, які мають духовно-зачаті нові створіння, подібні тим, які мав Ісус. Ті, котрі раніше жили в гріху, повинні достатньо знати про його небажаність. Ті, котрі практикували гріх, мали б мати задовольняючий доказ його нечестивої природи, його згубних і руйнівних наслідків. Отож ми, котрі втекли від гріха і ввійшли до Божої родини, не бажаємо повертатися до його пут, як пес до своєї блювотини або свиня до свого валяння в болоті. Це взагалі не наші спокуси. Наші спокуси є набагато витонченіші.

Спокуси в напрямку самолюбства
Оглядаючись на життя нашого Господа після Його хрищення в Йордані, бачимо як Він був спокушуваний. Однією з Його спокус було вжити Свою силу, дану Богом. Він був дуже голодний і знаходився в місці, де не могло бути ніякої їжі. Противник пропонував, щоб Він використав Свою чудесну силу на створення їжі для Себе, наказавши камінню стати хлібом. Він міг це зробити, бо ми пригадуємо, що не при одній нагоді Він чудесним чином створив їжу, щоб нагодувати натовп, а іншого разу перетворив воду на добірне вино. Але в цьому випадку Він відмовився вжити цю силу для задоволення власної потреби. Дух посвяти Отцю привів Його на пустиню для молитви, роздумування і вивчення Божого Слова, приготовляючи до початку Його жертовного служіння.

Ми не маємо сили перетворити каміння на хліб або воду на вино. Проте ми маємо деякі привілеї та нагоди. Наприклад, нагоду говорити в імені Господа і розповідати про Його доброту і про Його чудовий план для людського спасіння. Все це є привілеєм для нас, котрі йдуть слідами Ісуса. Тут спокусою є робити ці речі для особливої власної користі. До прикладу, ми можемо братися за проповідування правди з думкою осягнути велику честь або високу платню. На тих, котрі є Божими слугами, часто приходить ця спокуса – вжити цю силу Бога і правду Бога для власного звеличення. До якої міри кожен робитиме це, до такої міри він буде впадати в спокусу.

Іншим способом спокуси Ісуса була пропозиція кинутися з наріжника Храму і таким чином привернути до Себе увагу всього народу. Цей вчинок довів би, що Він володіє надлюдською силою, і натякнув би, що Він перебуває під особливим захистом Бога. Таким чином Він міг чудесно виставити Себе і вважався б кимсь великим. Противник, вірний своїм звичним методам, неправильно використав Святе Письмо, намагаючись переконати Учителя, що Бог обіцяв оберегти Його саме в такому випадку: підтримати Його, щоб не вдарилась об камінь Його нога. Але Ісус обурився цим хибним представленням Святого Письма і відповів: "Ще написано: Не спокушуй Господа Бога свого". Він відмовився спокушувати Бога, випробовувати Його через неправильне застосування Його обітниці. Написане Слово було Його притулком і силою в кожній спокусі.

Так і деякі Христові учні спокушуються робити речі в дусі безрозсудності, сподіваючись, що Бог захистить їх від поганих наслідків поведінки, яка була б протилежна законам природи, або збереже їх від наслідків, які були б природним результатом деяких дій. З боку Божої дитини це було б самовпевненістю. Підтекстом такої поведінки є: "Бог захистить мене, Він не дозволить, щоб мені завдали шкоди". Припускати, що робити те, на що Бог ніколи не давав дозволу в Своєму Слові, а потім сподіватися чуда, яке відверне зло, яке є наслідком цього, є повністю неправильним і невиправданим. Якщо ми наважуємося виходити в холодну чи штормову погоду невідповідно одягненими, коли немає потреби так робити, і через це ризикуємо підхопити хворобу, то ми робимо неправильну і невиправдану річ. Наші тіла належать Господу, і ми не маємо жодного права робити щось непотрібне, що було б небезпекою шкоди чи смерті. Лише обов’язок або необхідність виправдовують таку поведінку.

Спокуса йти на компроміс
Інша спокуса, яка була представлена нашому Господу, полягала в тому, що Він поглянув на царства світу, а потім отримав запевнення, що всі вони будуть дані під Його контроль без віддання Себе на страждання, без наміченого Богом болісного шляху, якщо Він впаде і поклониться сатані, визнає Його авторитет замість авторитету Єгови. Слова сатани натякали, що він не вимагав би такого страждання і жертви, яких вимагає Бог; що коли б Ісус лише співпрацював з ним, все було б зроблено гладко і успішно. Наш дорогий Господь відповів: "Відійди, сатано! Бож написано: Господеві Богові своєму вклоняйся, і служи Одному Йому". Так кожна пропозиція хитрого противника зазнала невдачі. Ісус мав броню Божого Слова і був безпечний перед будь-якою атакою.

Такі спокуси можуть прийти на нас. Нам можуть натякнути, що коли б тільки ми не були надто суворі, а певною мірою співпрацювали б зі світом і його духом, то ми могли б мати кращі успіхи і більший вплив на людей. Таким був аргумент противника для Учителя: "Співпрацюй зі мною, і ми приведемо цілий світ туди, де Ти зможеш дати їм велике благословення". Але Ісус не звернув з Отцівської дороги. Спокуси і пропозиції такого роду часто приходять на Господній народ. Ми побоюємося, що багато тих, які вважають себе Його послідовниками, йдуть на компроміс зі світом і противником. Церковні системи потрапили власне в цю пастку противника. Це, безперечно, була серйозна помилка, яка дорого коштувала. Спокуси і пропозиції такого роду часто приходять на Господній народ.

Спокуси віддавати злом за зло
Ми маємо також спокуси віддавати злом за зло і лайкою за лайку. Наш Господь мав таку спокусу саме перед Своїм розп’яттям. Коли Він був переданий первосвященикам і став перед юдейським Санхендрином, то не показував їм, що? Він може зробити. Ісус міг би виголосити дуже нищівну критику на тодішнього первосвященика; Він справедливо міг би дати їдкі зауваження про характер первосвященика. З силою красномовства, яку мав, Він міг би вчинити велике замішання. Можливо, Він відчував порив у цьому напрямку, але залишився спокійним і дозволив, щоб Його вели, як ягня на заколення. І ми також маємо спокуси того ж роду – спокуси платити злом за зло, відповідно поводитися з людьми, віддавати їм те, на що вони заслуговують.

Наш престол милості
Коли ми усвідомлюємо, що не завжди маємо успіх, опираючись цим спокусам, ми повинні пам’ятати, що маємо престол благодаті, до якого можемо приходити і знаходити милість і благодать в час потреби. Ми можемо приходити до нашого великого Первосвященика. В старовину первосвященик займав дуже високе і почесне становище. Наш Первосвященик піднятий значно вище. Роздумуючи про це, ми спочатку можемо бути схильні вважати Його дуже строгим, до Якого нелегко доступити. Але апостол говорить, що ми повинні пам’ятати, що це Той, Хто є нашим Спасителем, Хто помер за нас, і що хоча Він так велично піднятий і сидить на престолі слави, однак Його престол є також престолом милості.

Прийти до престолу Спасителя не є те саме, що прийти прямо до престолу Отця. Престол Єгови є престолом справедливості, а престол Ісуса є престолом милості. Тут ми можемо отримати милість, якщо нам не вдалося піднятися до найвищого критерію. Ми повинні пам’ятати, що наш милостивий Первосвященик знає які саме проби ми маємо. Якщо ми старалися поступати якомога краще і зазнали невдачі, Він знає як оправдати нас і бути дуже співчутливим. Ми повинні пам’ятати, що ця Ублагальня є саме для цієї мети – виявити милість до нас.

Отож, коли ми усвідомлюємо, що в наших спокусах і випробуваннях Господь, бачачи наші найщиріші зусилля і старання, є за нас, це чинить нас міцнішими для опору в інший час. "Він знає, і любить, і турбується". Тому ми ніколи не повинні знеохочуватися, а приходити до Нього знову й знову, пам’ятаючи, що Він ніколи не втомлюється нашим приходом і не відішле нас з нічим.