ВИПРАВДАННЯ – ЯКЕ? КОЛИ? ЯК?
Виправдання насправді означає лише одне, а саме: вчинити правим, вчинити справедливим. Виправдання може бути частковим або повним. У випадку Авраама воно було частковим. Він був виправданий до спільності з Богом через його віру і слухняність, але не був виправданий до життя, бо таке повне виправдання не було б здійснене без викупної праці Ісуса, яка не була і не могла бути виконана за днів Авраама.
Виправдання Євангельської церкви є миттєвою справою. «Бог Той, що виправдує». Але основою цього виправдання є жертва, здійснена Ісусом, закінчена на Голгофі. Перш ніж Спаситель застосує до нас заслугу Своєї жертви, ми повинні пізнати Його, довіряти Йому, прийняти Його умови учнівства і повністю посвятитися як Його учні, аж до смерті. В мить, коли Він застосовує до нас заслугу Своєї жертви, покриваючи наші недоліки, ми є прийнятні для Отця, прийняті до Його сім’ї через зачаття Святим Духом і таким чином, відтоді, прийняті як члени церкви первородних, чиї імена записані на небі.
Виправдання світу не буде миттєвим, а поступатиме вперед протягом тисячі років – Тисячоліття. Про світ тоді можна буде сказати, що він умовно виправданий через Посередника та Його Царство, але його виправдання буде завершене лише в його абсолютній досконалості наприкінці Тисячоліття, коли він буде представлений Отцю і прийнятий Ним. «Бог Той, що виправдує». І Він приймає до вічного життя і до Своєї сім’ї на будь-якому рівні існування лише тих, котрі є досконалі.
ОЧИЩЕННЯ ТІЛА НЕ Є ВИПРАВДАННЯМ
Той, хто хоче навернутися до Бога під час Євангельського віку, знаходить Його поступово. Спочатку він бачить, що Бог вчинив певне приготування, через яке Він може бути справедливим, а однак виправдовувати грішників. Далі він бачить, що смерть Ісуса є шляхом, який приготував Бог. Далі він бачить свої власні слабості та гріхи – нечистоти, і відповідно старається позбутися їх. Він може і повинен в значній мірі очиститися від бруду тіла, але це не виправдує його, не чинить його досконалим, тому що по спадковості він є грішним, недосконалим, і не може бути очищений інакше, ніж через божественне застосування заслуги приношення за гріх. Після вмивання в Умивальниці – усунення нечистоти тіла – віруючий підходить близько до дверей Намету і там «прив’язує» себе – зв’язує себе обітами посвячення, віддаючись цілковито Господу і Його службі, якою б вона не була.
Всі вищезгадані кроки того, хто бажає спільності з Богом, є властивими кроками, накресленими в Слові. Ми зображуємо того, хто іде цією дорогою, як умовно виправданого; інакше кажучи, він є на правильній дорозі і робить те, що може, щоб здобути виправдання. На цій дорозі він матиме благословення розуму й серця та схвалення його сумління, і буде привілейований Господом у тому сенсі, що божественне провидіння відкриватиме йому знання про властивий шлях, як дістатися до свого виправдання – вказуючи йому на необхідність перерахованих кроків, включаючи посвячення, тобто прив’язання себе до дверей Намету. Грішник, який наближається до Бога, не може зробити більше нічого. Тепер настає Божий час діяти. Божа милість до грішника є повністю через Ісуса, Котрий був призначений «великим Первосвящеником». Справою Ісуса є прийняти посвяченого (козла) і пожертвувати його. І ті, кого Ісус, як Божий Первосвященик, приймає, є прийняті Отцем і є зачаті Отцем до божественної природи і т.д. Мить, коли Ісус і божественна справедливість через Ісуса приймають грішника, є миттю виправдання.
З цієї миті грішник відвернувся від гріха, почав шукати Господа і ходити, наскільки здатний, дорогами праведності – відкидаючи нечистоту тіла. З цієї миті така особа має новий розум (волю), відмінний від розуму (волі), який він мав, коли любив гріх і служив йому. Цей новий розум є новим розумом тіла, тому що ця особа ще не була зачата святим Духом. В мить, коли Первосвященик приймає її, приписує Свою заслугу, а Отець зачинає її святим Духом – в цю мить особа з новим розумом є виправдана і зачата Духом; відтоді вона є новим створінням. Нове створіння не підлягає виправданню, тому що нове створіння не вчинило гріха і не має жодного гріха, від якого мало б бути виправдане. Виправдання отримало старе створіння, наділене новим розумом, і в мить виправдання воно жертовно вмирає. Про нове створіння можна було б сказати як про виправдане в тому ж сенсі, в якому було сказано про Ісуса – «оправданий Духом,.. у славі вознісся» (1 Тим. 3: 16). В цьому застосуванні слова «виправданий» є думка: «доведено, що справедливий», «доведено, що досконалий»; а не вчинений справедливим.
МИР ПРОПОРЦІЙНИЙ ПОСТУПУ
До цього класу повністю посвячених, виправданих, прийнятих Отцем через зачаття Святим Духом, стосуються слова апостола: «Отож, виправдавшись вірою, майте мир із Богом через Господа нашого Ісуса Христа» (Римлян 5: 1). Але цей вірш не стосується нікого, хто не досяг пункту посвячення і прийняття, і хто просто наближається Подвір’ям. Такі особи, однак, мають певну міру миру, яка залежить від поступу. Певна міра миру і радості досягається розумінням, що існує дорога назад до Бога через намагання відкинути гріх і наблизитися до Нього. Але мир Церкви, згаданий апостолом в цьому вірші, може стосуватися лише тих, котрі прийшли до стану Синів Бога. Бог не є в мирі ні з ким іншим.
Неможливо, щоб хтось протягом цього Євангельського віку мав точно такі самі випробування, які були дані Аврааму, тому що умови є інші. Авраам повністю довіряв Богу і, наскільки він розумів, очевидно, був повністю посвячений Божій волі аж до смерті. Іншими словами, якщо б Авраам жив у цьому Євангельського віці, він був би одним з повністю посвячених, повністю виправданих, духовно зачатих, але оскільки він жив перед Євангельським віком, перш ніж Христос помер за наші гріхи, його посвячення не могло привести його до повноти виправдання та його привілеїв.
Дехто заплутався, думаючи про виправдання як про дві частини – законне і дійсне. Ми нічого не знаємо в Біблії, що робить такий поділ у виправданні. Воно є законним і дійсним одночасно. Воно не могло б бути дійсним і незаконним, і не могло б бути незаконним, а однак дійсним.
Наше виправдання (представлене «Весільними Шатами», які ми зодягаємо, коли є прийняті Господом) покриває не нове створіння, а лише тіло, яке законно вважається мертвим, жертовно. Іншими словами, виправдання не означає процес вчинення справедливим, а вже досягнутий стан справедливості. Одягнення «Весільних Шат» означає наш вхід в сім’ю Бога як членів церкви; скинення їх означало б відкинення нами благодаті Бога і означало б другу смерть.
Виправдання для світу, як вже пояснювалося, буде досягнуте інакше. Можна сказати, що виправдання світу, під великим Посередником, буде поступовим – кожен ставатиме справедливим, кожен приходитиме до щораз більшої згоди з божественними вимогами і отримуватиме щораз більшу реституційну досконалість. Однак потрібно пам’ятати, що «Бог є Той, що виправдує», і що світ не буде в Божих руках, доки не завершиться Тисячолітній вік. Тоді всі, схвалені Отцем і прийняті Ним до вічного життя, будуть виправдані в повному значенні. Це буде миттєва дія.
R5959 (1916 р.)