СВ. ПАВЛО ПЕРЕД ФЕЛІКСОМ
ДІЇ 24: 1-21

СВ. ПАВЛО В КЕСАРІЇ, РИМСЬКІЙ СТОЛИЦІ ЮДЕЇ – ДОПИТ РИМСЬКИМ УПРАВИТЕЛЕМ – ЗВИНУВАЧЕННЯ НА АДРЕСУ АПОСТОЛА – ЗАХИСТ СВ. ПАВЛА – ВЧЕННЯ ПРО ВОСКРЕСІННЯ ЯК ОСНОВНА ТЕМА ПРОПОВІДУВАННЯ – ВОНО ЗАГУБИЛОСЯ З-ПЕРЕД ОЧЕЙ БАГАТЬОХ ТАК ЗВАНИХ ХРИСТИЯН НАШИХ ДНІВ – РИМСЬКИЙ УПРАВИТЕЛЬ ЦІКАВИТЬСЯ ВЧЕННЯМИ АПОСТОЛА – ДВОРІЧНЕ УВ’ЯЗНЕННЯ СВ. ПАВЛА

«І я пильно дбаю про те, щоб завсіди мати сумління невинне, щодо Бога й людей» (вірш 16).
Фелікс, римський управитель Юдеї, прийняв в’язня – св. Павла. Вороги апостола, первосвященик та інші юдейські керівники, поспіхом вирушили з Єрусалиму в Кесарію, прагнучи його крові. З собою вони привели римського правника, званого Тертилом, чиє знання римських звичаїв, як сподівалися вони, дозволить їм довести, що св. Павло є небезпечною особою – свого роду анархістом. Тож Фелікс був суддею. Присяжних не було. Тертил, вправний адвокат, висунув свої звинувачення і ствердив їх з допомогою свідків з Єрусалиму.
Римський повірений похвалив управителя за вдале оберігання миру, придушення всякої форми бунту і збереження спокою та порядку. Це успішно проклало шлях до наступного прохання законника, щоб управитель гідно продовжував так робити і позбавив землю від нестерпного заколотника – апостола. Здобуто свідків, які свідчили про перший заколот в храмі в Єрусалимі і про те, як наступного дня синедріон поділився надвоє і виникло загальне заворушення. Апостола звинуватили в тому, що він є ватажком секти званої назореями; також було сказано, що він посіяв неспокій між юдеями та греками у всьому світі.
Так представив справу Тертил. Він звинуватив в’язня у святотатстві – в тому, що св. Павло осквернив храм. Зі сказаного виникало, що власне апостол викликав бунт у святилищі. Свідки мали підтвердити, що ці звинувачення є правдою.
Управитель Фелікс дав знак апостолу, що той має право відповісти на звинувачення. Св. Павло почав свій захист із зауваження, що він задоволений тим, що його суддя займає це становище вже якийсь час і добре обізнаний з юдейськими звичаями, тому може зрозуміти речі, які не могла б зрозуміти нова особа: що апостол прийшов у Єрусалим поклонитися, як це чинять юдеї, і святкувати одне з їхніх релігійних свят. Він прийшов не піднімати бунт, а прославити Бога за юдейським звичаєм, і жоден свідок не ствердив, що він у храмі сперечався або збирав довкола себе натовп. Звинувачення є неправдою. Він не робив нічого такого ані в синагогах, ані деінде, і його вороги не можуть довести те, в чому вони його звинувачують.
Відповідь апостола була логічною і повною. Однак управитель далі не міг зрозуміти чому, за таких обставин, мало б виникнути заворушення. Тому св. Павлу довелося пояснити, що юдеї неприязно ставляться до нього задля його відмінних релігійних переконань, а не задля якогось поганого вчинку з його боку.

ВЧЕННЯ ПРО ВОСКРЕСІННЯ

Св. Павло признався, що він нічого не змінив у своїх юдейських переконаннях – що він далі вірить в те, чого навчає Закон і про що пишуть пророки; що він далі тримається фундаментального юдейського вчення про конечність воскресіння мертвих; що він далі має віру в Обітницю, що завдяки воскресінню мертвих Боже благословення остаточно прийде для Ізраїлю, а через Ізраїль для всіх племен землі. Він сказав, що привчає, школить себе, вправляється в тому, щоб берегти своє сумління чистим, вільним від порушень Божественного та людських законів.
Це було величне свідоцтво. Його переконливість мала б вплинути не лише на управителя, але й на юдеїв, які злочинним шляхом намагалися відібрати життя в апостола за невеликі розбіжності думок на релігійні питання. Який урок ми маємо! Перед нами римський управитель та суддя зовсім не бездоганної репутації; законник-обвинувач, охочий продати свій талант за гроші, не звертаючи уваги на принципи справедливості; юдейський первосвященик, образ на великого Месію, який зв’язався з тими, хто намагався перекрутити справедливість і знищити «сіль землі»! Наш Господь сказав наперед, що деякі Його учні стоятимуть перед царями і князями і при цьому не повинні лякатися. Він стоятиме поруч, щоб давати їм допомогу (Мт. 10: 17-22). Як буквально це виконалося у випадку св. Павла! Як явно Господь стояв поруч і давав йому потрібні слова!
Далі апостол пояснив, що він приніс милостиню для свого народу, пожертвування поган, які почули його Послання про Божу благодать. Деякі юдеї з Малої Азії знайшли його очищеного в храмі, однак не з натовпом чи з колотнечею. Цих юдеїв слід було б покликати як свідків. Або ж окремо треба було покликати тих, хто висував проти нього звинувачення. Вони мали б розповісти про те, що було наступного дня після нападу юрби, – того дня, коли його привели перед синедріон: розповісти, що він робив такого, щоб підбурювати в храмі, або що поганого вони знайшли в ньому. З цього всього можливим було лише одне звинувачення, а саме, що він, знаходячись посеред них, вигукнув: «За воскресіння мертвих приймаю від вас суд сьогодні!»
Зрозуміло, що управитель навіть не міг подумати, що в цьому є щось на зразок бунту або анархії! В’язень був правий, а ті, хто його звинувачував, помилялися.

ЗАГУБЛЕНЕ ВЧЕННЯ

Свідчення апостола показує нам, що у всіх своїх проповідуваннях він клав особливий натиск на вчення про воскресіння мертвих – справедливих і несправедливих. Як жаль, що в наші дні це вчення в значній мірі загубилося! Дуже мало християн взагалі згадує про воскресіння. Дуже мало коли-небудь чуло проповідь на цю тему. Чому?
Відповідаємо, що між християнський народ проникла велика неправда стосовно того, яким є стан мертвих. На думку католиків та протестантів лише святі придатні йти на небо після смерті. Одні і другі погоджуються, що туди можуть бути прийняті тільки завершені характери. Одні і другі приймають слова нашого Господа про Царство: «Мало таких, що знаходять [його]» (Мт. 7: 13, 14). Наші католицькі приятелі розповідають, що майже все людство – погани, католики та протестанти йдуть в чистилище, де століттями зазнають жахливих мук, які очистять їх від гріха і приготують до неба. Багато протестантських приятелів кажуть нам, що вони не бачать навіть такої надії; що з їхньої точки зору тільки «мала черідка» йде до неба; що всі маси людей, не готові бути в присутності Бога, повинні йти деінде, і що єдиним місцем для них є пекло вічних мук, з якого не буде жодного порятунку.
Ми не будемо сперечатися ані з одними, ані з другими. Обидва погляди надто жахливі, щоб бути розумними і справедливими, не кажучи про те, щоб мати в собі любов! Ми вважаємо за краще звернутися до слів Ісуса та апостолів і зауважити, що згідно з їхніми вченнями мертві є насправді мертвими і їхня єдина надія, як говорить апостол, є «надією на воскресіння», надією, що «настане воскресіння праведних і неправедних» (Дії 24: 15).
Біблія навчає не про воскресіння тіла, а про воскресіння душі, і «Бог... тіло дає» під час пробудження (1 Кор. 15: 38). Коли б то всі християни прийшли до тями і дослідили Писання! Тоді вчення про воскресіння мертвих здобуло б належне місце і зникла б більшість мороку середньовіччя – мороку, який непокоїв нас, засмучував наші серця і відвернув багатьох від Бога та Біблії до невір’я.

ГРЯДУЩИЙ СУДНИЙ ДЕНЬ

Вислухавши обидві сторони, управитель-суддя вирішив відкласти справу аж буде вислуханий Клавдій Лісій, командуючий Фортом Антонія, римський офіцер, який здійснював арешт. Водночас св. Павло отримав значну свободу, бо управителю Феліксу, мабуть, стала цілком ясною істинна суть його справи.
За якийсь час управитель, на якого справила велике враження поведінка апостола, викликав його знову – саме тоді, коли була присутня його дружина, юдейка. Він хотів, щоб вона почула Євангельське Послання, яке здалося йому цілком логічним. Св. Павло, безсумнівно, ще раз повторив більшу частину попереднього свідоцтва, а тоді згадав про майбутній суд, випробування, – про те, що вічна доля не визначається на основі теперішнього життя.
Напевно апостол пояснив, що Бог призначив День випробування, суду для всього людства – Тисячолітній день, тисячу років (2 Пет. 3: 7, 8), і протягом нього все людство матиме повне випробування, чи воно варте людської досконалості та вічного життя. Послушні отримають благословення, будуть підняті, здвигнуті щораз вище до досконалості. Свідомо непослушні будуть знищені Другою Смертю.

«СПРАВЕДЛИВА ВІДПЛАТА»

Отож, якщо випробування світу має відбутися в майбутньому віці і якщо в теперішньому віці Бог лише вибирає, обирає Церкву бути Нареченою Свого Сина і співспадкоємицею в Месіанському Царстві, що має благословити світ, то як ці речі могли мати якийсь особливий вплив на Фелікса та його дружину? Двома шляхами, відповімо ми:
(1) Ці речі могли вплинути на них, щоб прийняти Христа і намагатися бути вибраною Церквою;
(2) Дізнавшись про своє майбутнє випробування, вони повинні були б зрозуміти, що слова та вчинки теперішнього життя мають багато спільного зі становищем особи після того, як вона збудиться з гробу. Розпутні, лицемірні, самовпевнені, свавільні, розбещені особи деградують і примножують число зворотних кроків, які їм доведеться зробити в Тисячолітті. І навпаки, кожний добрий вчинок, кожна здобута перемога, кожна поміркованість зроблять особу більш приготованою до майбутнього життя. Кожний благородний вчинок в теперішньому житті має свій вплив на характер і принесе відповідні благословення в Тисячолітньому Судному Дні. З іншого боку, кожний злий вчинок, кожне ламання сумління отримає своє «шмагання», тобто справедливе покарання.
Коли Фелікс слухав апостола, його сумління докорило йому. Згідно з цим вченням йому, як одному з «несправедливих», довелось би багато в чому відповісти в воскресінні. Бачимо, що св. Павло нічого не говорив про пекельні муки, які тверезий розум зобов’язаний відкинути як нерозсудливі. Але навіть без таких тверджень його аргумент був абсолютно переконливим, тобто що «справедлива відплата є для справедливих і несправедливих». Остаточно управитель відправив його зі словами, які добре відомі нам: «Тепер іди собі, відповідного ж часу покличу тебе».
Знову і знову управитель Фелікс викликав апостола, та, мабуть, ніколи його серце не зм’якло і не сталося таким покірним, щоб прийняти апостольське послання і підкоритися Господу. Урок, з цим пов’язаний, полягає в тому, що ми повинні хутко робити все, що вважаємо своїм обов’язком.
Два роки св. Павло залишався в’язнем в Кесарії, маючи зручні умови, готуючись до подальшої служби в своєму житті і написавши кілька послань до різних Церков.
R5953 (1916 р.)