БІЛЬШІ СТРАЖДАННЯ – БІЛЬША НАГОРОДА
2 КОРИНТЯН 4: 16-18

НЕ СЛАБНУТИ У ВИПРОБУВАННІ – ЗЕМНИЙ ЧОЛОВІК ГИНЕ – НОВЕ СТВОРІННЯ РОСТЕ – ЩО ТАКЕ ЛЕГКІ СТРАЖДАННЯ? – СКІЛЬКИ ЇМ ТРИВАТИ? – ЯКА ЇХНЯ МЕТА? – ЯК НАМ ОСЯГНУТИ ЦЮ МЕТУ?

«Невидиме ж вічне» (вірш 18).
Яку велику християнську відвагу показували слова та вчинки св. Павла! Однак той, хто витерпів стільки поневірянь, і був, можна сказати, в самому горнилі, каже: «Через те ми відваги не тратимо, бо хоч нищиться зовнішній наш чоловік, зате день-у-день відновляється внутрішній». Ах, ось у чому суть: йдеться про відновлення внутрішнього чоловіка, Нового Створіння! Клопоти зовнішнього чоловіка були б справді жахливими, коли б не внутрішній чоловік, який по-іншому дивиться на речі і вчиться цінних уроків та досвіду з труднощів зовнішнього. Внутрішній чоловік має Боже запевнення, що коли Бог за нього, то протидія з боку всіх інших є нічим. Він має запевнення, що Бог спрямує всі його труднощі для найбільшого благополуччя. Він також має запевнення від Господа, що слава майбутнього буде пропорційною випробуванням, вірно перенесеним сьогодні.

УЧАСТЬ В ХРИСТОВИХ СТРАЖДАННЯХ

Так ось таємниця великого запалу апостола для Бога, для Церкви, для Правди! Він зносив все як той, хто Невидимого бачить природними очима (Євр. 11: 27). Св. Павло жив подвійним життям в тому сенсі, що для людей він був Савлом з Тарсу, а насправді був Павлом, слугою Бога, Новим Створінням в Ісусі Христі. Світ його не знав, але він знав себе, знав свого Бога; його спонукувала Божественна сила і Послання Божого Слова, яке промовляло до нього мир і єдність з Богом через Христа, а також повідомляло про славу, честь та безсмертя, що чекають всіх вірних в кінці шляху.
Ця таємниця власного досвіду апостола є відкритою для всієї Божої родини духовно зачатих дітей, котрі вірно продовжують йти слідами Ісуса і є навчені Ним через Слово. Ми не маємо такого яскравого прояву Божественної милості, який мав Ісус, Голова Церкви, та апостоли – провідні члени Церкви; однак, в загальному, ми маємо ті самі Божі милості, ті самі Божі обітниці, ту саму надихаючу надію, яку мали вони. Не забуваймо витривалість апостола, коли читаємо його слова: «Бо теперішнє легке наше горе достачає для нас у безмірнім багатстві славу вічної ваги» (2 Кор. 4: 17).
Апостол наводить аналогічну думку, коли, пишучи про воскресіння, каже, що так само буде з Церквою у воскресінні. Всі вірні будуть прославлені, вшановані, удосконалені, отримають благословення – але не всі отримають однакове благословення, бо як «зоря від зорі відрізняється славою, так само й воскресіння мертвих» (1 Кор. 15: 41, 42). Ця сама лекція є наведена в пророцтві Даниїла, де згадується воскресіння, а самі воскреслі є зображені як зорі, чия краса та велич різняться між собою (Дан. 12: 1-3).
Апостол міркував так: якщо страждання Христа за божественною постановою мають бути мірилом грядущої слави Христа, тоді він хоче бути учасником з Господом в теперішніх стражданнях, щоб змогти також бути учасником з Ним в грядущій славі. Замість казати собі або іншим: «Я роблю більше, ніж мені належиться в Євангельській праці; тож деякі з вас повинні прийти і допомогти мені, щоб я трохи відпочив», – св. Павло дивиться на справи по-іншому. Він каже, що хоче і палко бажає доповнювати, наскільки це можливо, недостачу страждань Христа (Кол. 1: 24). Для нього було найбільшою радістю мати утиски, знаючи, що утиски розвинуть плоди Святого Духа в його характері і приготують його до Царства (Рим. 5: 3-5). Разом з цим пам’ятаємо запевнення Біблії, що тільки тоді, коли ми страждаємо з Христом, ми будемо з Ним царювати, і тільки ті, котрі стануть мертвими з Ним, будуть жити з Ним.

ТАЄМНИЦЯ ЙОГО ВІРНОСТІ

Багато хто усвідомлює, що легко ввійти на християнський шлях, коли все сприяє цьому. Дехто жваво біжить якийсь час, але потім щораз більше втомлюється робити добро. Апостол, здається, ніколи не втомлювався. Він завжди був готовий – вчасно і невчасно, було це йому зручно або ні. Він завжди і скрізь був готовий проповідувати Євангеліє – кожному, хто мав вуха слухати. Таємниця його наполегливості наведена в 18-у вірші словами: «...Ми не дивимося на видиме, а на невидиме».
Що ці слова означають? Вони означають, що св. Павло мав духовний зір. Щоправда, він бачив земні принади, але вони втратили для нього свій приваблюючий вплив з причини наявності духовного зору, сприйняття невидимих речей. Очами віри він бачив Небесного Отця, прославленого Господа Ісуса, небесні воїнства, грядуще Царство слави, честі та безсмертя. Вірою він бачив велике Тисячолітнє Царство, що розстелялося перед ним, і чув Божественне запрошення статися спадкоємцем у цьому Царстві – приєднатися до співспадкоємства з Учителем та Відкупителем. Він прийняв це запрошення, став під знамено Учителя і розумів, що все інше в світі практично не має жодної вартості порівняно з цими вічними речами, які Бог обіцяв. Він мав довіру до Божого Слова.
Так само є з Господнім народом сьогодні. Ми можемо бачити користь від політики, громадського становища, багатства, бізнесу і т.д. і т.п. Але всі ці земні цілі та амбіції мають порівняно мало вартості для нас, бо ми побачили новим зором Нового Створіння небесні речі. Наші вуха почули Боже Послання. Ми зуміли збагнути речі Духа – речі, які Бог зберіг для тих, хто Його любить; речі, яких око не бачило і вухо не чуло, ані які не ввійшли до серця земної людини (1 Кор. 2: 9). Ми усвідомлюємо щораз більше, що всі речі теперішнього злого світу мають тимчасовий характер; що вони повинні проминути у Новій Епосі, яка вже є в дверях; і що земні почесті та можливості втрачають свою вартість з кожною хвилиною.
Ми бачимо речі, які Бог пропонує нам як вічні речі. Хіба дивно, що Біблія наголошує на важливості доктрини? Хто міцно стоїть в доктрині з істинно біблійної точки зору, той міцний в Господі. В кого немає знання про Царство, або ж немає духовного зору та слуху, той мимоволі буде кволим і йому бракуватиме доказу, що він є Новим Створінням в Христі Ісусі (2 Кор. 5: 17).
R5951 (1916 р.)