АРЕШТ СВ. ПАВЛА
ДІЇ 21: 27-40

ПОВЕРНЕННЯ АПОСТОЛА З ТРЕТЬОЇ МІСІЙНОЇ ПОДОРОЖІ – МІСІОНЕРИ СЕРДЕЧНО ПРИЙНЯТІ ЦЕРКВОЮ В ЄРУСАЛИМІ – «СТРАХ ПЕРЕД ЛЮДИНОЮ ПАСТКУ ДАЄ» – БЕЗУСПІШНА ПОСТУПКА УПЕРЕДЖЕННЮ – НЕБЕЗПЕКА ДЛЯ СВ. ПАВЛА З БОКУ НАТОВПУ – ДОПОМОГА РИМСЬКОГО ГАРНІЗОНУ ФОРТЕЦІ АНТОНІЯ – ПОСОЛ ХРИСТА СТАВСЯ В’ЯЗНЕМ – НАГОДА СВІДКУВАТИ ПРО ПРАВДУ – СТРАЖДАННЯ ЗА ХРИСТА

«Будеш ти свідком Йому перед усіма людьми про оте, що ти бачив та чув» (Дії 22: 15).
Прибуття св. Павла та його товаришів до Єрусалиму було його поверненням з третьої місійної подорожі до поган. Він не був тут сім років. По дорозі до Єрусалиму Господь послав йому пересторогу, повідомляючи, що він може сподіватися труднощів – кайданів та ув’язнення в Святому Місті. Та незламний посол Христа разом зі своїми супутниками все ж прибув сюди. Вони принесли з собою кошти від церков Малої Азії та Греції для церкви в Єрусалимі, яка, мабуть, переживала в той час значні фінансові труднощі.
Зустріч після прибуття носила приватний, особистий характер, і вони змогли відчути прояви тієї самої повної любові братньої спільності, про яку ми згадували в нашій лекції за 27 серпня. Наступного дня, який, очевидно, був П’ятидесятницею (Дії 20: 16), Церква зібралася разом, щоб привітати апостола та його товаришів більш офіційно. Св. Яків Менший, очевидно, був у той час визнаним провідником Єрусалимської Церкви. Св. Павло нагадав про свої пригоди під час третьої місійної подорожі і про Господнє благословення на його служіння Правді, не дивлячись на дозволені труднощі. Можемо припустити також, що в той самий час він передав зібрані кошти від братів-поган.

НЕПОТРІБНА ПОСТУПКА

Короткий опис свідчить про те, що брати в Єрусалимі були трохи збентежені присутністю св. Павла серед них. Вони не лише побоювалися за його особисту безпеку, але хвилювалися чи його прибуття не викличе загального переслідування, бо діяльність та наполегливість апостола зробили його добре відомим між юдеями впливової частини світу, в якій він працював. Юдейський звичай, що повні запалу побожні особи часто приходили в Єрусалим обходити свята (5 М. 16: 16), давав можливість юдеям Святого Міста бути ознайомленими з релігійними новинами цілого світу.
Св. Яків та його товариші припустили, що на святкуванні П’ятидесятниці можуть бути присутні юдеї з Ефесу, Афін, Коринту, Солуня і т.д. Вони знали, що діяльність св. Павла є загально відомою, і що дехто, навіть християни-юдеї, збентежені поширенням його вчення про те, що Закон є мертвий, і ніхто більше не зобов’язаний приділяти йому увагу. Брати наполягли, щоб св. Павло спростував ці частково хибні уявлення, пішовши до храму і приєднавшись до декотрих братів, котрі прийняли назорейський обіт (4 М. 6: 1-21). Вони не радили йому приймати обіт, а лише бути разом з цими братами, мов би похвалюючи те, що вони зробили; він понесе їхні витрати, які включали не лише бриття голови та спалення волосся, але й вартість складання чотирьох тварин в жертву за кожного.
Мабуть, св. Яків та провідники церкви добре розуміли становище св. Павла, хоча їхні розуми ще не збагнули так виразно, як його розум, повного зруйнування «серединної перегороди», яка перед тим відділяла юдеїв від поган, ані не оцінили настільки повно факт, що Закон був лише слугою і мав на меті привести в Школу Христа, тобто приготувати до того, щоб статися синами Бога.
Св. Павло навчав поган, що їм не потрібно ставатися юдеями, ані повторювати юдейські ритуали; що замість шукати Божественну милість через образи та тіні, вони повинні звернутись до Христа і до Його позаобразного виконання вимог Закону. Він навчав, що Закон не міг спасти ані юдея, ані поганина, що тільки віра в Христа може привести душу до єдності з Богом. Він навчав, що хоча деякі Божі благословення ще залишаються для юдеїв (Рим. 11: 25-29), однак протягом цього Євангельського віку Бог вибирає Духовне Насіння Авраама з юдеїв та поган. Він навчав, що коли хтось – юдей або поганин – намагається виконувати Закон з метою заслужити вічне життя, він зазнає невдачі, бо «жодне тіло ділами Закону не виправдається перед Ним» (Рим. 3: 20-31; Еф. 3: 1-7; Гал. 3: 8, 16, 29).

СВ. ПАВЛО НЕ ПОВІВСЯ НЕПРАВИЛЬНО

Насправді все це не завадило св. Павлу зробити так, як наполягали старші в Єрусалимі зробити для чотирьох чоловіків, що знаходилися під назорейським обітом. Бриття голови і принесення жертв, які вимагалися по Закону для вчинення обіту, в жодному значенні слова не входили в суперечність із заслугою Христової жертви, ані нічого до неї не додавали. Однак, на нашу думку, можна було обрати більш рішучий шлях. Очевидно, що той самий спосіб, який мав зняти напругу, лише збільшив її.
Проте не забуваймо, що Господь міг покерувати справою по-іншому, коли б вирішив так зробити. Пам’ятаймо, що Він знав наперед про труднощі, які мали спіткати апостола Павла, і провістив їх. Хто перебуває в тісних стосунках з Господом, той має запевнення, що всі його кроки є керовані Ним, і що все співпрацюватиме для добра тих, хто любить Бога і покликаний згідно з Його постановою (Пс. 37: 23; Рим. 8: 28). Якою потіхою є ці запевнення для всього Господнього народу! Не дивно, що він може бути спокійний, може мати відпочинок і мир навіть під час бурі та лиха.
Хтось може запитати: «Чи не було гріхом для апостола та інших християн брати хоч якусь участь в жертвах у Храмі? Чи ж не припинилися всі юдейські жертви в Христі?» Ми відповімо, що зовсім ні. Жертви, які вказували на Христа, і які Він виконав, вже не були далі властивими. Але жертви, які приносили назореї в зв’язку зі своїми обітами, зображували не Христові жертви, а посвячення і відданість людей, позаобраз яких виконається переважно в Тисячолітті. Тому для апостола не було гріхом приєднатися до цієї церемонії, хоча ми сумніваємось в мудрості такого кроку. Ми схильні думати, що це було лише умовним визнанням поваги до Юдейського Храму та його служінь, бо в той самий час вже був започаткований справжній Храм та справжнє служіння. Сама Церква є позаобразним Храмом, в якому Бог присутній Своїм Святим Духом від П’ятидесятниці.

ПОВЕДІНКУ СВ. ПАВЛА ЗРОЗУМІЛИ НЕПРАВИЛЬНО

Кілька днів намагання показати, що св. Павло частково підтримує закон, видавалося успішним, та коли сім днів завершувалися, апостола впізнали юдеї, які прийшли з Азії. Вони бачили його з Трохимом, греком з Ефесу, і прийшли до висновку, що останній був одним з чотирьох, кому побрили голову. З юдейської точки зору це мало б бути тяжким злочином, бо тільки юдеям дозволялося входити в священні місця, прилеглі до храму, зовні яких був двір для жінок, а також двір для поган. Обидва двори були розділені кам’яною огорожею, яку апостол в іншому місці згадав як «серединну перегороду» (Еф. 2: 14).
Ця стіна була приблизно півтораметрової висоти і містила невеличкі обеліски на певній відстані один від одного, на яких виднівся напис, що «Жодна людина з чужого народу не повинна входити за балюстраду та огорожу довкола Храму. Якщо когось впіймають на цьому, нехай він знає, що він сам стягнув на себе кару смерті, яка буде виконана». В цьому злочині звинуватили св. Павла, а не грека, який, як вважали, був введений в оману апостолом. Ось так життя св. Павла потрапило в небезпеку з боку натовпу, який швидко зібрався на крики юдеїв з Азії, що осквернено Храм.
Доки натовп побивав апостола, намагаючись завдати йому смерті, Клавдій Лісій, тисяцький, воєначальник римського загону, з якого сформовано гарнізон Замку Антонія, що був поблизу Храму, довідався про заколот і поспішив туди з групою воїнів. Побиття негайно було припинене, бо хоча юдеї не навчилися поважати верховенство римського права, вони поважали його військову силу.
Обидві руки апостола прив’язали ланцюгами до воїна. Воєначальник намагався встановити причину заколоту, та не міг зрозуміти суперечливі твердження. Тому він відвів в’язня під вартою до замку. Але натовп, незадоволений тим, що йому не вдалося позбавити св. Павла життя, стрімко рушив уперед, щоб вихопити його у воїнів і негайно вбити. Тиснява натовпу змусила воїнів проштовхуватися вперед, щоб не втратити в’язня. В результаті апостола підхопили на руки, і воїни понесли його по сходах.

АПОСТОЛУ ДАНО ДОЗВІЛ ПРОПОВІДУВАТИ

Відвага Христового посла і його готовність скористатися з кожної нагоди розповісти Послання свого Вчителя були ще раз чудово продемонстровані на прикладі. Ми могли б сподіватися, що побиття, якого він зазнав з боку натовпу, а також досить суворе трактування, перш ніж він дістався до дверей замку, могли наповнити його страхом та переживаннями. Та він, навпаки, був спокійний і зібраний. Із самовладанням св. Павло попросив тисяцького дати йому право звернутися до людей. Мабуть, він здогадувався, що люди не зрозуміли того, що він робив і думав, що кілька сказаних ним слів заспокоять їх.
Римський воєвода був здивований, що апостол вільно розмовляє грецькою мовою. Він думав, що св. Павло був «тим єгиптянином», котрого згадує історик Йосиф Флавій і котрий буквально напередодні зібрав велику кількість незадоволених юдеїв і представився їм як Месія. Він, як і його послідовники, створив для римської влади багато клопотів. Св. Павло відповів, що він юдей і походить з відомого міста, і потім ще раз попросив права звернутися до людей, що йому і було дозволено.
R5942 (1916 р.)