СІЯТИ ТІЛУ – ЗБИРАТИ СМЕРТЬ

«Не обманюйтеся, Бог осміяний бути не може. Бо що тільки людина посіє, те саме й пожне» (Галатів 6: 7).
В цьому вірші апостол, судячи з усього, наголошує на факті, що недостатньо посвятитися Богу. Щирістю своєї поведінки ми повинні показати, що в наше життя увійшла перетворююча сила. Якщо казати, що ми – Нові Створіння, і при цьому змінюватись лише на словах, далі сіючи тілу, то наслідки будуть не на словах, а на ділі, і ми пожнемо заплату – тління. Можна обманути інших і можна обманути себе, але Бога обманути не можна. Якщо ж ми, намагаючись якомога краще зрозуміти Господню волю, будемо класти своє життя, сіючи Духу, то пожнемо вічне життя.
Апостол звертається до святих, до посвяченого Божого народу, до тих, хто представив своє тіло живою жертвою і чия жертва виявилася прийнятною через заслугу Христа. Ставшись Новими Створіннями через зачаття Святим Духом, вони йдуть вперед, щоб здобути досконалість на духовному рівні.
Якщо ж ми, належачи до цього класу, будемо жити по тілу – будемо стосуватись до бажань плоті – то помремо. Це не означає, що коли хтось з Божого народу має якесь земне бажання або в його розумі з’явилося якесь погане почуття, він помре в ту саму мить або відразу буде відтятий від усякої надії майбутнього життя на духовному рівні. Річ у тому, що коли ми живемо по тілу – женемось за бажаннями плоті, йдемо саме таким шляхом в житті – то це закінчиться смертю. Кожна насінина, посіяна так, веде до смерті. А якщо ми сіємо плоті, то з плоті пожнемо тління.

ПОТРІБНО ХОЧ ТРОХИ ДБАТИ ПРО ТІЛО

Коли ми сіємо тілу, це зовсім не означає, що ми хочемо сіяти тілу. Апостол дає зрозуміти, що клас, до якого він звертається, не хоче сіяти тілу, а хоче робити зовсім протилежне. Та якщо ми справді сіємо тілу – тілесним похотям або якимсь земним прагненням, що суперечать новій природі, – то згодом з’явиться врожай. Ми можемо хотіти мати кращий одяг, смачнішу їжу, жити на кращій вулиці і в гарнішому домі, але це не обов’язково грішні речі. Це речі тіла, але апостол тут має на думці зовсім інше. Він має на увазі речі грішної плоті, які завжди суперечать Духу.
Якщо ми робимо речі, які, як знаємо з вчення Божого Слова, Він не буде схвалювати, то цим ми сіємо насіння тілу. Кожна п’ядь, якою ми поступаємось, – чи то в думці, чи в слові, чи в ділі – означає відповідну втрату духовних сил, і Нове Створіння стає слабшим. Це може бути в стосунку до їжі, одягу, нашого дому, нашого часу і т.д., і в цих випадках воно буде сіянням тілу. Якщо на основі того, як ми розуміємо Господню волю, ми йдемо шляхом утримання нашого тіла в стані, найкращому для служіння, і при цьому наше тіло, наша плоть, має жадання до деяких речей, які не будуть для нашого духовного добробуту, Нове Створіння повинно сказати: «Ні, це не для тебе«, або «Ці речі надто дорого обійдуться тобі».
Небагато хто вчинив своє тіло жертвою, і, власне, до таких промовляє апостол: «Як Нове Створіння, я кажу Старому Створінню, тілу: «Я дам тобі речі, які є для твого добра. Не думаю, що Господь бажає, щоб я вбив тебе відразу, бо мені потрібна твоя служба, але Господь хоче, щоб я навчився самовідречення. Ти не отримаєш те, що хочеш зараз, бо насправді це тобі не потрібно. Однак за якийсь час ти, можливо, його отримаєш, якщо я вважатиму, що тобі це буде потрібне і буде добре для тебе».

КОВАЛЬ ТА ОСЕЛ

Якщо Нове Створіння дає вільну волю старому створінню – що читати або що їсти, скільки спати, коли вставати, куди йти, як довго прогулюватися і т.д., то Нове Створіння буде мати повні руки клопотів, чи не так? Дух Господа повинен мобілізувати Нове Створіння в думці, слові та вчинку і вирішувати, що саме воно має робити, що їсти, куди йти, тобто має контролювати все. Якщо ми сіємо Духу, якщо ми ходимо за Духом, ми будемо переможцями, пожнемо вічне життя. Не треба поступатися старому створінню. Поступаючись, ми сіємо насіння тілу, і за якийсь час старе створіння почне говорити: «Ти вже звик мені це давати і повинен дозволяти мати далі». Тож наслідки для Нового Створіння можуть бути катастрофічними.
Це нагадує мені одну з казок Езопа, яку багато з вас читали.
«Одного морозного, погожого ранку осел просунув свого носа в двері кузні, де було тепло від розпаленої печі. Побачивши його, коваль промовив: «Іди собі!». На що осел відповів: «Який ти скупий! Я ж тільки хочу погріти носа». За якийсь час коваль оглянувся і бачить, що осел вже й голову просунув у двері. «Іди, забирайся!» – вигукнув він. Осел заходився благати дозволити йому хоча б трохи вдихнути тепла і казати, що голова його зовсім не заважатиме ковалю. Минуло трохи часу і коваль запримітив, що осел вже наполовину зайшов у кузню. «Йди геть, йди геть!» – знову вигукнув він. Та осел стояв на своєму: «Хочу зігрітися!» Що тут було робити? І коваль мовчки погодився. Коли він знову глянув, аж ось осел вже в кузні. Коваль підбіг і почав розмахувати руками: «Забирайся, забирайся!» На що осел зі здивуванням сказав: «Котрий з нас має забиратися?», потім повернувся і боляче хвицнув коваля. Ось так, все вийшло як хотів осел».

«КІНЕЦЬ ЇЇ СТЕЖКА ДО СМЕРТІ»

Так само буде з нами, якщо ми крок за кроком почнемо поступатися бажанням тілесного розуму. Кінець такої стежки жадань тіла, як навчає нас апостол, є смерть. Св. Павло не каже, що її початком є смерть, а що початок такої стежки веде до смерті. Якщо старе створіння пішло на манівці, то треба вернутися і пройти назад кожен крок, бо інакше справа є безнадійною. Нове Створіння повинно сказати старому: «Ти не маєш мені вказувати!» Старе створіння повинно знати, що паном є Нове. Нове Створіння розвивається за рахунок старого, старої природи, яку слід умертвити.
Ці речі не стосуються світу тепер, але будуть стосуватися його грішного тіла колись. Якщо хтось в Тисячолітньому віці поступиться грішній плоті, поступово віддаляючись від Господа, то кінцем такої стежки буде смерть. Та люди матимуть усіляку підтримку для своїх зусиль, щоб опиратися гріху та розвивати праведність. Наш вірш стосується Церкви Христа тепер і то в найповнішому значенні. Нехай ті з нас, котрі сьогодні є на випробуванні вічного життя та смерті, пильнують і моляться!
R5934 (1916 р.)