ПРО ЧАСТКОВО ДОБРОВІЛЬНІ ГРІХИ ПЕРЕД ПОСВЯЧЕННЯМ

Гріх потрібно розглядати з двох різних точок зору. Біблія говорить, що всі є грішниками, бо в Едемі весь рід був на суді і весь рід був засуджений. Ці грішники могли або спалити в тій чи іншій мірі своє сумління, роблячи речі, які, як їм відомо, є погані, і таким чином деградувати розумово, морально і фізично, або могли боротися проти гріха і власних слабостей, намагаючись покращити свій характер і своє життя. До якої міри вони робили одне чи друге, до такої міри вони зростали або вироджувалися.
Але у випадку світу Бог сьогодні не бере до уваги ані однієї, ані другої поведінки. Він подбав про те, щоб усі, хто хоче повернутися до згоди з Ним, мали сприятливі можливості в Тисячолітньому віці, відновляючись повністю до Божого образу та подоби. Це буде їхній час проби. Те, що людство робить тепер, не визначає його вічної долі, хоча теперішня поведінка впливає на характер людей, роблячи їх більше чи менше придатними відгукнутися на нагоди наступного віку. Теперішнє життя деяких людей, здається, робить їх такими твердими, що потрібно буде багато шмагань у наступаючому віці, перш ніж вони зможуть бути приведені до стану слухняності і здатності навчатися, якщо, звичайно, вони взагалі відгукнуться і своїм серцем прийдуть до згоди з порядками царства. Те, що люди роблять тепер, може деградувати або підіймати їх, але не приведе їх ні до вічного життя, ні до вічної смерті, бо весь світ є під вироком першої смерті, весь є під покаранням, яке прийшло на Адама.
Бог виразно сказав, що має бути майбутнє життя, майбутня надія, сказав чому так зараз є і як має відбутися звільнення від цього вироку. Більше того, Він дав особливе Послання в теперішньому віці, на яке деякі з нас радо відгукнулися. Ми вирішили для себе, що оскільки Бог так милостиво має намір запропонувати вічне життя кожній людській істоті і тепер охочий прийняти тих, котрі бажають бути в згоді з Ним, то ми готові відвернутися від гріха і жити всупереч йому, бути слугами Бога та праведності. Всі, хто займає таку позицію, є спрямовані Господом через Його Слово і Його провидіння до умов та вимог, на яких вони можуть стати членами громади Христа, громади Церкви. Божа постанова є така широка, що вона зробила щедрі приготування для всіх їхніх потреб.
Тому лише тепер є така річ як гріх на смерть, добровільний гріх, який вирішить їхню вічну долю. Апостол Павло, як мовне знаряддя Господа, говорить, що коли ми, церква Христа, грішимо добровільно, отримавши дух Бога, – після того як ми прийшли до знання Правди, якою вона є в Ісусі, і скуштували небесного дару – не залишається більше жодної жертви за гріхи, а тільки знищення (Євр. 6: 4-6; 10: 26-31). Якщо ми грішимо добровільно після того як полишили гріх, тоді наша поведінка свідчить про спотворення розуму, про зміну серця, про повернення до валяння в болоті. Ніхто, крім Церкви, не може цього зробити, бо лише вони перейшли від смерті до життя. Ми уклали чесну угоду з Господом, і Він не зігнорує її. Він зобов’язуватиме нас до неї, і ми мусимо або виконати нашу угоду або отримати покарання – вічну смерть.

СПРАВА САВЛА ІЗ ТАРСУ

Але жодні гріхи, які ми вчинили до посвячення, не є згаданими добровільними гріхами, які приведуть до другої смерті. Такі добровільні гріхи чинять після посвячення. Візьмімо за ілюстрацію досвід Савла з Тарсу. Виглядає, що Савл не вчинив добровільний гріх, коли переслідував церкву Христа, бо пізніше він сказав, що справді вважав, що виконував Божу службу. З цього добре видно, як такий сильний характер, як Савл з Тарсу, міг думати, що він служив Богу, коли каменував св. Степана і робив інші схожі речі. Він вважав, що послідовники Ісуса з Назарету порушували Юдейський Закон і намагалися повалити юдаїзм. Він думав, що цим він підтримує Божі інституції. Йому і на гадку не приходило, що він робив щось протилежне Божій волі. Коли він був повалений надприродним світлом і почув, як Господь промовив: «Савле, Савле, чому ти Мене переслідуєш?» – то був здивований і сказав: «Хто Ти, Пане?» Для нього було дивною думкою, що він переслідує Господа, бо він вважав, що служить Богу. Проте коли він побачив свою помилку і усвідомив, що переслідує Господній народ, то відразу змінився і цілковито погодився з божественною волею. Щирістю свого серця він засвідчив, що не чинив зла навмисно.
Ми не можемо припускати, що коли б Савл, каменуючи св. Степана, вчинив добровільний гріх, то Господь відкрився б йому і послав свого слугу Ананія дати йому вказівки. Незважаючи на це, Савл вчинив погано і отримав певну міру шмагання, покарання. Його напівсліпота протягом життя була в якійсь мірі відплатою, виправленням, і допомогла втримати його покірним, коли він згодом отримав об’явлення (2 Кор. 12: 7-9).
Наскільки ми розуміємо Святе Письмо, заслуга Христової смерті не покриває добровільний гріх жодного виду, а лише ті гріхи, які вчинені нами ненавмисно. Здається, що тих, котрі люблять гріх, котрі надають перевагу гріху, Євангельське Послання цього віку не досягає, а найбільше досягає тих, котрі не є задоволені собою, а просто мають труднощі з причин слабостей плоті. Якщо колись, перш ніж прийти до Господа, ці особи чесного серця вчинили певною мірою добровільні гріхи, то вони, ймовірно, мали пізніше певні випробування, які були чимось на зразок шмагань, певні страждання через це – перед посвяченням або потім.

МИ ПОЖИНАЄМО ТЕ, ЩО ПОСІЯЛИ

Коли хтось стає новим створінням у Христі, то, зрозуміло, що всі справи старого створіння юридично залагоджені перед Божим Законом. Кожен, хто входить в склад Христа, стає мертвим в очах Бога як людська істота. Та якщо в своєму минулому житті він порушив певні закони невластивим життям, вчиненням гріхів, які вплинули на його здоров’я, то насіння тих гріхів і далі буде в його тілі. І він, можливо, впродовж усього свого життя буде змушений переносити наслідки минулих поганих вчинків. Якщо, наприклад, в момент спалаху гніву чи під впливом алкоголю він, перш ніж стати християнином, вчинив злочин, йому, мабуть, доведеться страждати через це до кінця свого життя. Але це не означатиме, що такі гріхи не були покриті заслугою Христа. Це була б природна відплата за поганий вчинок, за порушення Божественного Закону і, мабуть, людського закону. Його гріхи були наслідком Адамових слабостей, а не цілком добровільними; і коли він віддає своє серце Господу, вони більше не згадуються йому.
Тому, на нашу думку, жодні гріхи християнина до посвячення не зарахуються йому після посвячення, хоча слабість чи нездатність, яка виникає з колишніх гріхів, може залишатися в ньому, доки він перебуває в тілі, і він (вона) може завжди боротися з цими слабостями або з їхніми наслідками. «Що людина посіє, те й пожне» – ось універсальний Закон Бога, який діє в нашій істоті, навіть якщо хтось через викупну жертву Христа є прийнятий до родини Бога і отримав прощення. Якщо б не відкуплення через Ісуса, всі ці гріхи означали б вічну смерть. Ніхто не може потурати гріху, щоб це не залишало відбиток на розумі і на тілі, тому новому створінню доводиться боротися з цим набагато більше. Але воно має Господнє співчуття і  за нього постійно застосована заслуга Спасителя як покриття за ті гріхи і недоліки, проти яких воно бореться. Воно має престол благодаті, до якого щодня може приходити за очищенням через дорогоцінну кров, і до якого може іти в кожний час потреби.
Факт, що гріхи, яким потурають у волі, залишають свої наслідки в розумі і в тілі, які можуть потребувати років для викорінення, повинен спричинити те, щоб навіть ті, котрі не є посвячені Господу, жили чистим, бездоганним життям, намагаючись, наскільки можливо, бути в згоді з законами свого існування. Якби весь світ міг зрозуміти важливість цього і поступав відповідно, він мав би з цього велику користь в віці, який наступає, коли весь світ буде на пробі вічного життя або смерті.
R5933 (1916 p.)