ЯКИМ ЧИНОМ МИ ДОСЯГАЄМО РОЗВИТКУ, ЯК НОВІ СТВОРІННЯ
ДІЯЛЬНІСТЬ
СВЯТОГО ДУХА В НАС
ВАЖЛИВІСТЬ ПОСВЯЧЕННЯ
ЯК ВИНОГРАДАР ПОВОДИТЬСЯ ЗІ СВОЄЮ ВИНОГРАДИНОЮ
УМЕРТВЛЮВАННЯ ВЧИНКІВ ТІЛА
БОЖА НАГОРОДА ДЛЯ ТИХ, ЩО ПРИНОСЯТЬ ЖЕРТВУ
"Бо коли
живете за тілом, то маєте вмерти, а коли духом умертвляєте тілесні вчинки,
то будете жити" (Рим. 8:13).
Тут апостол Павло заявляє, що умертвлювання вчинків тіла через Святого Божого
Духа повинно бути найбільш істотним для осягнення вічного життя. Але до тих,
котрі стали Його учнями, Господь сказав: "Хто вірує в Сина, той має вічне
життя". І знову: "Поправді, поправді кажу вам: хто слухає слова
Мого, і вірує в Того, Хто послав Мене, - життя вічне той має, і на суд не
приходить, але перейшов він від смерті в життя" (Івана 3:36; 5:24). У
своєму першому листі апостол Іван говорить: "Ми знаємо, що ми перейшли
від смерті до життя, бо любимо братів", і: "Хто має Сина, той має
життя" (1 Івана 3:14; 5:12).
Ми не повинні розуміти, що Св. Павло заперечує нашому Господу і апостолу Івану.
Наш Господь Ісус і Св. Іван говорили з точки зору Бога - з точки зору права.
Ті, що прийняли Христа і одержали Його заслугу поєднання, вийшли з-під осуду
смерті Адама. Їхні теперішні недосконалості, а також минулі гріхи, є прикриті
цією заслугою. Через посвячення і сплодження з Святого Духа вони стали новими
створіннями в Христі. Тому вічне життя, приготоване для таких, вже вважається
їхнім, доки вони перебувають під шатою Христової праведності. Вони тепер є
"спасенні надією".
Апостол Павло говорить про цю справу з точки зору її повного завершення, коли
Церква осягне своє духовне тіло, абсолютну досконалість і отримає дійсну повноту
безконечного життя. Ми осягнемо це лише у воскресінні. Жодне життя не може
бути вічним в дійсному сенсі, хіба що воно триває вічно, а цього не можна
ствердити, поки ми не вчинимо міцним своє покликання та вибрання. Однак воно
зараховане нам так довго як ми вірно задовільняємо Божі умови та обствини.
В теперішніх земних умовах життя не може тривати завжди, навіть коли б кара
смерті була повністю усунена, бо такі умови не є сприятливими для цього. Умови
та обставини повинні бути радикально змінені, перш ніж життя зможе існувати
безконечно і бути радісним в його повноті.
Зародок життя, який ми одержали через наше сплодження як нові створіння, є
досконалий настільки, наскільки він розвинувся; але він повинен постійно зростати
і розвиватися, повинен робити поступ, поки ми остаточно не народимось досконалими,
завершеними новими створіннями в першому воскресінні. "Блаженний і святий,
хто має частку в першому [головному] воскресінні! Над ними друга смерть не
матиме влади".
Багато напоминів,
звернених до цього класу духовно сплоджених осіб, як правило, взагалі не має
відношення до світу в загальному. Апостол Павло говорить нам, духовно сплодженим
Божим синам, про те як ми повинні готувати себе до народження у властивому
часі. Він говорить, що цю велику підготовчу працю ми повинні виконати через
Духа, через Божу силу. Дух, або Божа сила діє різним чином. Наприклад, нам
є дане Боже послання правди, яке втілює різні риси великого Божого плану,
показуючи нам, якою є воля Господа щодо нас. Чим більше ми досліджуємо і розуміємо
цей план, тим більшою буде діяльність цієї святої Божої сили в наших серцях.
Чим глибшим є наше посвячення, тим більшою буде наша прихильність до всіх
замислів Господа і тим більш ревно ми будемо бажати виконувати добру божественну
волю.
Бог через Свого Святого Духа не діє тепер ні на кого, лише на особливий клас.
Усе, що існує в природі, є, в загальному, результатом дії Божої сили, Його
духа; але в нашому тексті апостол має на увазі лише вплив Божого духа на душу.
В писаннях Нового Заповіту чинність Св. Духа відноситься лише до тих, котрі
стали Божим народом на умовах, викладених нашим Господом Ісусом Христом. Усі
такі є під особливою Божою опікою. Бог розпочав цю добру працю в нас. Це не
є від людини, ані через людину. Тому ми зобов'язані дивитись на Бога, щоб
завершити цю працю, яку Він розпочав, і повинні повністю і сердечно співпрацювати
з Ним.
Ми повинні йти до Божого Слова і досліджувати його з молитвою, використовуючи
всі допоміжні засоби, надані для цього Його провидінням, стараючись добре
засвоювати значення цього Слова і стараючись впровадити його в наше життя.
Як є необхідним споживати природну їжу, щоб наші тіла були сильні і стійкі,
так само Бог дав нам духовну поживу, щоб ми могли отримати духовне підкріплення
і силу, і могли розуміти Його волю. Ця Божа діяльність через Його Святого
Духа на нас і в нас є поступовою чинністю, яка наступає після нашого сплодження.
Багато з нас було так затемнено неправдами наших попередніх вірувань, що з
першого погляду ми не були здатні бачити глибокі речі Божі. Тому нам необхідно
досліджувати і збиратись разом з тими, котрі мають цю саму дорогоцінну віру.
Якщо для деяких це є неможливим з причини віддалі, то вони можуть спілкуватися
з братами, принаймні, через засоби друкованого слова.
Коли ми приходимо
до яснішого зрозуміння всього, що означає повне посвячення для Бога, то наші
думки на цей предмет поступово змінюються. Коли ми вперше приступили до Бога,
то багато з нас думало, що Божою волею щодо нас було прийняти Христа за свого
Спасителя і тоді жити добрим, пристойним, моральним життям, насолоджуватись
будь-якими законними способами, добре дбати про наші тіла і відвідувати в
неділю церкву та, можливо, інші зібрання. Ми думали, що всі, які цього не
чинили, будуть втрачені і що для них нема жодної надії в майбутності. Але
зовсім не таким є Божий план. Тепер ми навчилися краще. Бог показав нам, що
єдиний шлях, яким Церква Христа взагалі може осягнути небесне насліддя, веде
через знищення людської природи та її інтересів, через відмову від всіх земних
надій та амбіцій.
Спочатку ця думка є новою для нас, і постає питання: "Чи дійсно Бог бажає,
щоб я умертвлював, нищив свою людську природу? Чи ж я не повинен старатись
розвивати всі мої природні таланти і вповні їх використовувати? Чи ж я не
повинен жити тілесним життям, при умові, що я не грішу?" Той, хто не
є сплоджений з Божого Святого Духа, буде говорити: "Чому ні, поступай
згідно з природними бажаннями, але тримайся в певних рамках. Якщо ти любиш
ходити в театр, або на футбол, то йди і втішайся. Якщо чарка спиртного не
шкодить тобі, то випий її. Якщо маєш природний талант до музики або до малювання
чи до чогось іншого, то твоїм обов'язком є вповні це використати". Це
є світська порада.
В Ісусовій притчі про таланти, роздані паном його кільком слугам, ці таланти
представляли нагоди служби для того пана. Пан дав кожному зі слуг нагоду і
сподівався, що вони її розумно використають. Схоже наш небесний Пан і Господь
поклав перед своїми слугами певні нагоди, які мали бути вжиті на Його славу,
і кожний мав використовувати їх згідно з своїми здібностями. Ці нагоди є дані
в відповідності до природних можливостей і не порушують їх; але це не означає,
що кожна наша здібність (чи вживання її прославить Бога, чи ні) повинна бути
розвинена і задіяна. Як нові створіння, ми повинні вживати всі наші сили для
Божої слави. Якщо вони не можуть бути таким чином використані, ми повинні
жертвувати їх і вичерпати себе в напрямках, які були б в гармонії з нашою
угодою жертви.
ЯК
ВИНОГРАДАР ПОВОДИТЬСЯ ЗІ СВОЄЮ ВИНОГРАДИНОЮ
До кожного посвяченого,
який ввійшов на цю небесну дорогу, ми б казали: "Ви віддали себе в Божі
руки. Ви просили Господа перемінити вас, відновити ваш розум, цілком переробити,
щоб ви могли бути пристосовані і приготовані до славного становища, обіцяного
Ним. Тому всі ваші сили повинні бути звернені в тому напрямку, в якому ви
повинні бути вишколюваними вашим Господом". Коли б виноградина, підлегла
виноградареві, могла роздумувати і говорити, вона, напевно, сказала б: "Для
мене є природно розвинути рясне листя і випустити в різних напрямках галуззя
та вусики, які підтримували б мене". Але мудрий виноградар наполегливо
відтинає ці зайві саморослі галузки і вусики, які марнують силу соку, який
через те розвиває лише деревину та листя і спричинює, що виноградина чіпляється
до невластивої підпори. Виноградар шукає плодів - багатих, рясних плодів;
і все, що буде перешкоджати досягненню цього, повинно бути пожертвуване. Виноградина
буде хилитися вниз. Виноградар направляє її, щоб вона росла вгору. І так само
наш великий небесний Виноградар навчає свою духовну виноградину, щоб ми могли
приносити рясний врожай плодів на Його хвалу.
Ми більше не належимо до світу. Наш шлях тепер повинен бути такий, який Бог
позначив для нас в Святому Писанні. Якщо ми не умертвлюємо, не нищимо вчинки
тіла, то ніколи не осягнемо вічного життя, обіцяного лише вірним переможцям.
Для того, щоб отримати вічне життя, життя, тепер запропоноване нам - славу,
честь і несмертельність, - ми повинні підпорядкуватися вимогам, даним нам
Великим Учителем. Ми не можемо робити цього нашими власними силами. Це було
б неможливим. Але наш небесний Отець обіцяв працювати в нас, доки ми виконуватимемо
наше спасіння зі страхом і тремтінням.
Дійсна думка слів
"умертвлюйте тілесні вчинки" не є такою як деякі думали - умертвлювати
наше тіло. Як подає історія, і як дехто тепер практикує, ми дізнаємось, що
деякі вважали, що вони повинні мучити і карати своє тіло. Вони били своє тіло
батогами аж до крові. Потім вони одягались в волосяну одежу. Часом рани гнили
від прилиплої волосяниці, що ще більше мучило зболене тіло. Ще інші умертвлювали
своє тіло таким чином, що лягали перед іншими людьми, щоб ті ходили по них
і витирали об них ноги. Ми не заперечуємо, що ті, які це чинили, мали для
цього спонуку, і ми не можемо думати, що це була погана спонука. Але вони
цілком хибно розуміли, чим є біблійне умертвлювання.
Апостол говорить нам, що ми повинні умертвлювати вчинки тіла - природні навички
тілесної натури. Дехто каже: "Це є мій звичай робити так, чи так!"
Але Біблія говорить, що ми не повинні іти шляхом, на якому народились, бо
всі ми народились грішниками. Тепер ми маємо Божого Духа, Святого Духа, який
провадить нас дорогою, якою ми повинні поступати. Ми повинні умертвлювати
в собі все, що не є повністю схвалене нашим новим розумом, все що буде заважати
смерті старого створіння (яке вже вважається мертвим) і заважає розвитку нового
створіння. Деякі риси смертного тіла повинні бути знищені, і проти них треба
боротись весь час. Інші якості людського тіла повинні бути використані в служінні
праведності. Свого часу ми були запродані під гріх. Але ми стали викуплені
назад і тепер маємо розум Христа.
Тепер ми повинні поводитись з нашим людським тілом як із земною посудиною,
щоб вона була вжита на славу Богу. Під керівництвом Св. Духа ми тепер повинні
знати як вживати цю земну посудину. По-перше, ми повинні пам'ятати, що вона
вважається мертвою як людське тіло, ставши пожертвуваною з Христом, коли ми
вчинили наше посвячення бути мертвими з Ним. По-друге, що в той час, коли
воно вважається мертвим, це тіло насправді стало побуджене, оживлене, відроджене
до служби новому створінню як його власність, як його слуга замість духовного
тіла, яке ми повинні мати, але якого ще не отримали. Кожна властивість цього
тіла, яка може бути вжита на користь новому створінню, повинна бути використана.
Ми не повинні говорити: "Якщо я вживаю деякі мої природні таланти, то
можу цим принести потіху чи задоволення іншим, або можу сприяти якійсь праці
реформи". Для нас питанням є: "Чи вживання цих природних талантів
допоможе мені як новому створінню, чи допоможе в праці збирання і приготування
нареченої Христа для її майбутньої праці?" В цьому полягає наша теперішня
місія. Інші речі нехай чинять інші люди. Отже, ми пізнаємо, що процес розвитку
нас самих як нових створінь і допомога в будуванні братів у найсвятішій вірі
вимагає нашого зосередження і означає постійну боротьбу нової природи проти
старої. Апостол називає це боротьбою духа проти тіла. Наш розвиток на подобу
Христа вимагає, як говорить апостол, щоб ми чинили добро всім людям, коли
маємо нагоду (якщо це не вступає в конфлікт з нашою угодою посвячення), і
особливо домівникам віри.
Оскільки наше тіло тільки вважається мертвим, а не є таким насправді, ми постійно
повинні бути на осторозі. Наш язик, якщо тільки він не є стережений пильно
і з молитвою, є схильний говорити наклепи, або, можливо, робити гострі зауваження.
Всі наші члени повинні бути приведені до гармонії з Богом та Його волею. Ми
повинні мати почуття, виражені в словах гимну, який часто співаємо:
"Хай мої очі бачуть лиш Ісуса".
Ми повинні постійно шукати Його керівництва. Дивлячись на Нього, ми повинні
ставати більше і більше відповідними Його славній подобі. Ми повинні старатись
бачити все з божественної точки зору. Ми ніколи не станемо досконалими тілом,
але доки ми наметуємо в цьому тілі, нашим обов'язком і привілеєм є змушувати
тіло чинити волю нового створіння.
Наше людське тіло було колись невільником гріха, невільником речей цього теперішнього
злого світу. Тепер ми повинні сказати: "Це тіло належить Господу. Я мушу
контролювати його для слави Господа. Я вирішив день за днем примножувати мою
владу над цим тілом, щоб більш і більш повно вживати його в службі моєму Цареві.
Я не повинен чинити безглуздих речей. Я не буду стрибати з храмової вежі,
щоб довідатися, чи Бог берегтиме мене в той час як я стараюсь показати, що
є особливим улюбленцем небес. Але під керівництвом Святого Духа я повинен
добитися в цього тіла всього, що можу, в службі для Того, Кого я визнав моїм
новим Учителем".
Все це є необхідним для розвитку нашого характеру, який є обов'язковим для
нашої великої майбутньої праці не тільки в надходячому віці, але й на вічні
віки. Ми є покликані до співнасліддя з Христом. Ми ледь-ледь можемо збагнути,
що це означає. Ми ніколи не були б приготовані до такого вивищення, коли б
не виявились переможцями. А це означає, що існує щось реальне для поборювання.
Поборювання означає розвиток характеру, зростання міцними в Господі. Він заявляє,
що покликує лиш таких, які справді так перемагають.
БОЖА
НАГОРОДА ДЛЯ ТИХ, ЩО ПРИНОСЯТЬ ЖЕРТВУ
Люди в світі будуть
мати тисячу років, щоб привести свої тіла до досконалої гармонії з Господньою
волею, і від них не вимагатиметься жертвувати законними бажаннями їхніх тіл.
Але від нас вимагається, після прийняття теперішнього поклику, жертвувати
інтересами тіла, і ми маємо дуже обмежений час, щоб розвинути необхідний характер.
Бог тепер вибирає і скеровує лише тих, які з власної волі бажають класти своє
життя з Христом. Вони люблять Його понад усе, і Йому сподобалось називати
цих святих Своїми коштовностями. Жодні добрі речі не будуть скриті перед ними.
"Чого око не бачило й вухо не чуло, те Бог приготував був тим, хто любить
Його". Такі крокують від ласки до ласки, живучи не за тілом, а за духом.
Для світу це виглядає так, ніби їхнє життя є дуже важке. Крім того, Біблія
говорить: "Через багато страждань нам треба ввійти в Царство Боже"
(Хом.). І далі: "Та й усі, хто хоче жити побожно у Христі Ісусі, - будуть
переслідувані" (2 Тим. 3:12). Коли чоловік не відречеться себе самого
і не візьме свого хреста, і не піде за Ісусом, він не може бути Його учнем.
Але з другого боку всі правдиві християни погодяться з апостолом, що є можливим
досягнути такого рівня розвитку, на якому вони радітимуть в усіх цих досвідченнях,
радітимуть в той самий час, коли їхнє тіло є впокорюване, умертвлюване. Це
не означає, що ми природно так відрізняємося від інших людей, що будемо радіти
від того, чого вони не люблять, але ми бачимо причину, чому можемо радіти.
Ми знаємо, що це є Божий план щодо нас, і що через таке умертвлювання тілесної
волі, тілесних речей ми зростаємо в Божій ласці.
"Мир великий для тих, хто кохає Закона Твого, - і не мають вони спотикання".
Вони мають Божий мир, пануючий в їх серцях. Вони мають знання, що усі їх справи
є під Божим наглядом. Світ має свої труднощі та страх. Деякі, багаті речами
цього світу, є занепокоєні страхом, що вони помруть в притулку для вбогих.
Багато скнар було знайдено неживими з купою захованих грошей, бо вони все
життя боялись, що до них прийдуть нестатки та злидні. Деякі мали різні інші
передчуття. Але ті, котрі надіються на Господа, мають мир, який світ не може
знати і не може забрати. Він є вищий над усе те, що світ може запропонувати.
Але ми не можемо пояснити це світові. Світ не може цього збагнути. Часом він
говорить про посвячених Господу людей: "Чи вони є немудрі?" Світ
не може розуміти наших надій, які є так благословенно дійсними для нас. Ті,
які вступили до школи Христа і є навчені від Нього, знають про це. Ми всі
знаємо, що за будь-які речі, від яких ми відмовилися тепер, наш Бог вже тепер
дасть нам щедру винагороду в наших духовних благословеннях, а також радість;
а після цього ми маємо невимовну славу, обіцяну Його святим, яка чекає нас
відразу за завісою.
"Хай міцно утвердяться наші серця,
Хай кожен правдиво радіє,
Палаюча, любляча наша хвала
Нехай щораз більше рясніє.
На "речі невидимі", вгору глядім,
Щоб вічно у небі зостатись,
Від ласки до ласки, Спасителю наш,
Дозволь, поможи підніматись!"