ЛЮБОВ У ЗІБРАННЯХ

«Любіть один одного ви, як Я вас полюбив», – ось настанова Учителя (Ів. 15: 12). «І ми мусимо класти душі за братів», – пише апостол (1 Ів. 3: 16). «І кожен, хто любить Того, Хто породив, любить і Того, Хто народився від Нього» (1 Ів. 5: 1). Так, справді, всі, хто належить до Церкви Христа, вже мають дух любові в час зачаття духом. Якщо чинити поступ в приготуванні до Царства, цей дух любові зростатиме та ряснітиме щораз більше, доки не буде удосконалений у воскресінні. Тоді ми матимемо наші нові тіла, які дозволять нашим люблячим серцям проявитися в повній мірі. Водночас бачимо, як часто дорогі брати Господа суворо випробовують один одного, надокучають один одному, не будучи в змозі заохотити до любові та добрих вчинків, а, швидше, підбурюючи до суперечки!
Хоча ми властиво повинні приписати такі слабості не Новому Створінню, а старому, проте не слід ніколи забувати, що ріст Нового Створіння означає смерть старого, то ж в якій мірі наша плоть не є мертвою для гріха та самолюбства, в такій мірі ми, як Нові Створіння, ще не досягли бажаного ідеалу.
Редактор часто отримує листи від старших зібрань з проханням дати пораду, як вирішувати справи в зібраннях, а також від членів зібрань, які запитують, як їм бути з обраними старшими та дияконами. Обрані слуги зібрань часто мають відчуття, що брати, які їх обрали, не мають до них достатньо довір’я і не доручають їм в належній мірі вести справи зібрання – що зібрання саме залагоджує справи і лише питає ради старших. В таких випадках ми радимо, щоб старші цілковито задовольнялися таким станом справ, – тобто, що зібрання, як одне ціле, представляє Господа, і що жоден слуга зібрання не має права перевищувати повноваження, які зібрання надає йому голосуванням.
З нашого досвіду відомо, що дослідники Біблії відчувають велику потребу захистити свої права і виконати обов’язки, які Господь доручив їм. Для них простимо навіть те, що вони виявляють в цьому надто великий запал – якщо брати до уваги приклади довкола нас серед протестантів та католиків, владу священиків, а також схильність духовних захоплювати владу та авторитет, ігноруючи при цьому еклесію.
З іншого боку, зібрання часто відчуває, що старші ним керують, верховодять – навіть якщо так не є насправді. Часом воно нарікає, наприклад, що старші захоплюються промовами і намагаються зробити виклад при кожній нагоді, інколи навіть перетворюючи зібрання свідоцтв та молитов і веріанські дослідження в нагоди для промов. Якщо сказано, що перевага віддається веріанським дослідженням і зміни в порядку, встановленому зібранням, є небажані, то старші часом ображаються на зібрання, кажучи, що їх не цінять. Іншого разу вони або ображаються на тих, котрі мають відвагу доброзичливо нагадати їм про це, або вважають себе винятком, гадаючи, що це подобається зібранню, – що може свідчити про значну самопереоцінку.

ПАСТИРСЬКА РАДА

Важко сказати, що порадити зібранням у випадку, коли старші втрачають не Духа Господа, а, мабуть, належну рівновагу здорового розуму. Загально ми скеровуємо тих, хто запитує, до обширної статті на дану тему в Викладах Святого Письма, том 6, і просимо їх прочитати її ще раз і діяти відповідно. Але, прочитавши, дехто з дорогих Господніх овець далі не знає, як добитися належного біблійного порядку і утримати свободу зібрання, не дозволяючи старшому завдавати шкоди собі та інтересам зібрання.
Наша загальна порада братам полягає в тому, щоб представити такі справи Господу в молитві, одночасно пильнуючи скористатися з кожної нагоди добитися того, що, віримо, є Господньою волею для зібрання. З одного боку слід відмітити, що було б великою помилкою для зібрання дозволити старшому верховодити, або, як сказав св. Петро, «панувати над спадком Божим» (1 Петр. 5: 3), бо це було б шкідливим як для інтересів старшого, так і для інтересів зібрання.
З іншого боку, зібрання повинні намагатися уникати причепливості та вишукування вад. Вони повинні оцінювати Дух Господа, дух відданості, знання Правди та вміння її представляти – де б це не виявлялося – і повинні радо допомагати один одному знаходити можливості для розвитку в благодаті, знанні та вимові – кожен згідно з талантами, які Господь дарував йому, та відповідно до вказівок Господнього Слова. Треба розвивати вміння терпіти один одного, бажання вмивати ноги іншим (символічно), і оцінювати в інших усі риси подібності до Христа.
Кожен старший повинен дбайливо дізнаватися волю зібрання, зрозуміло виражену цим зібранням стосовно порядку та влаштування його справ. Однак при цьому не слід висувати надто великих вимог стосовного того, як має бути виражена воля зібрання. Іншими словами, ми повинні дбати про те, що задовольняє більшість зібрання. До старших не треба чіплятися за те, що думка, яка задовольняє зібрання, не була сказана якимось особливим, винятковим чином. Іншими словами, меншість в зібранні не має права непокоїти зібрання і викликати суперечку тільки за те, що методи, яким віддає перевагу меншість, не були ретельно дотримані. Кожен член зібрання має повну свободу виразити своє переконання тоді, коли для цього є можливість, – особливо під час виборів. Але він повинен повністю задовольнитися, висказавши свою думку та позицію, і пристати до переконання більшості, яка висказалася за або проти.

СПОЧАТКУ СПРАВЕДЛИВІСТЬ, ПОТІМ ЛЮБОВ

Завжди пам’ятаймо, дорогі брати та сестри, що хоча ми шукаємо любові та її  уз досконалості, наша власна діяльність має мірятися, перш за все, абсолютною справедливістю. Лише тоді до цього можна додати скільки завгодно любові. Наприклад, під час виборів необдумано висунуто кандидатуру котрогось брата для певної служби в зібранні, проте він зовсім некомпетентний для такого становища. Не треба шукати вини цього брата, бо він має свободу прийняти номінацію і показати власну нерозсудливість. Але, з іншого боку, ми не повинні почувати себе зобов’язаними його згодою, ані не повинні боятися образити брата, кандидатуру якого подано, і повинні проголосувавши за нього так, як на нашу думку, було б волею Господа в цій справі. І якщо зібрання проголосувало проти, брат, якого висунули, не має жодного права ображатися, а повинен, швидше, захоплюватися відвагою братів, котрі відхилили його кандидатуру.
Брат, у випадку якого зібрання проголосувало проти, не має права питати зібрання або когось з членів, чому вони голосували проти нього. Це їхня справа, а не його. Вони лише скористалися з права, яке мали згідно зі своїм сумлінням. Це справа, яка стосується справедливості. Любов, в сенсі людського співчуття, не повинна мати місця в таких питаннях, де Слово Господа визначає правила, яких має триматися кожен член Еклесії. Невміння бачити принципи справедливості – праведності, лежить в основі майже всіх труднощів у зібранні. Ми просимо, щоб всі, хто потрапив у такі труднощі, представили справу Господу в молитві, а тоді розглянули її в світлі абсолютної справедливості.
В Шостому томі Викладів Святого Письма ми намагалися відстояти думку, що воля зібрання, наскільки це можливо, має бути виражена більшістю – принаймні 85 відсотками від загальної кількості. Однак це  не означає, що справедливість або любов передасть всі справи зібрання решті п’ятнадцяти відсоткам і дозволить їм диктувати волю, щоб, наприклад, давати їм вирішувати, що не буде жодних обраних старших або дияконів, тому що меншість зберігає за собою п’ятнадцять відсотків від загальної кількості і наполягає на своєму баченні, так що вся праця зібрання припиниться. В цьому не було б ані любові, ані справедливості, і на щось таке не можна дати згоди.
Правилом більшості є критерій справедливості, і все, що ми запропонували понад це, є поступкою з боку любові – спробою задовольнити смаки та уподобання, якщо це можливо, усього зібрання, або ж, принаймні, більшості зібрання. Більшість повинна з любов’ю намагатися врегульовувати справи зібрання, щоб вони, по можливості, підходили кожному члену зібрання. І наскільки це не вдається зробити, настільки існуватиме намагання внести безлад і розкол в зібрання. І хоча поділ групи на два зібрання є завжди небажаний, хоча йому треба протистояти, і всі мають жертвувати щось, щоб зберегти «єдність духа в союзі миру», однак поділ зібрання на якийсь час є кращим, ніж постійні незгоди, які заважатимуть духовному поступу всіх учасників.
R5921 (1916 р.)