СВ. ПАВЛО В АФІНАХ
ДІЇ 17: 16-34

АФІНИ – ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ ЦЕНТР ДРЕВНЬОГО СВІТУ – СТАТУЇ БОЖИЩ ДОВКОЛА – ПРОПОВІДУВАННЯ В ПАРФЕНОНІ – СУТЬ ТЕМИ АПОСТОЛА – ФУНДАМЕНТАЛЬНА ВІДМІННІСТЬ МІЖ ГРЕЦЬКОЮ ФІЛОСОФІЄЮ І БІБЛІЙНИМ ВЧЕННЯМ – ПРАВДА, ВІДКИНЕНА ПО-СВІТСЬКИ МУДРИМИ – ГРЕЦЬКА ФІЛОСОФІЯ ДАЛІ МАЄ ВПЛИВ НА НАТОВП – ТІЛЬКИ ДЕХТО ПОВІРИВ ПРАВДІ

«Бо ми в Нім живемо, і рухаємось, і існуємо» (вірш 28).
Доки Сила позоставався з веріянами, щоб зміцнити та утвердити їх, Тимофій – в Солуні, а Лука – в Филипах, св. Павло подався сам до Афін, тодішнього центра світової культури, знання та мудрості. Це було місто вчених, де проживала більшість відомих філософів світу, що навчала в великих школах, які відвідували найвідоміші та найбільш здібні мислителі. Афіни похвалялися, що за одне століття свого інтелектуального домінування вони дали більше інтелектуальних велетнів, ніж вся решта світу за п’ять століть. Єрусалим був центром істинної релігії; Рим – центром світової імперської влади, натомість Афіни – інтелектуальною столицею світу.
Спробуймо уявити собі св. Павла, як він ходить вулицями цього великого міста, дивуючись його архітектурі – найдивовижнішій у світі, прислухаючись до учителів науки тих днів, дивлячись на монументи, якими місто було густо заставлене. Пліній, історик, каже, що приблизно в той час Афіни мали понад три тисячі вуличних статуй і незліченну кількість дрібних скульптур в домах своїх мешканців. Він розповідає, що на одній вулиці перед кожним домом стояв постамент з бюстом бога Гермеса. На кожній брамі і на кожній її опорі уміщено бога-захисника. Кожна вулиця мала своє святилище.
Не дивно, як читаємо, що серце апостола переповнювало обурення, коли він бачив, як таке освічене місто цілковито поринуло в ідолопоклонство, нічого не знаючи про правдивого Бога! Не стримавшись, він почав говорити до цих по-світськи мудрих людей про великого Творця, про його Мудрість, Справедливість, Любов і Силу. Як звичайно, він знайшов юдейську синагогу і в ній розмовляв з юдеями та іншими побожними особами. Крім того, він щодня розмовляв на торгових площах з усіма бажаючими. Наш переклад говорить, що він сперечався, але мовознавці загально признають, що це слово не відображає думку оригіналу і мало б означати, що він розмовляв, тобто переконував. Спори, в звичному значенні слова, є маловартісними і приносять невелику користь, а то й не приносять жодної.
Дехто називав апостола базікалом, натякаючи, що він не вкладає ані логіки, ані змісту в свої висловлювання. Інші дивилися більш прихильно і навіть були цікаві почути його промову. Отож в Господньому провидінні відкрилася нагода для св. Павла виголосити промову про План Віків мудрим цього світу на Марсовому Полі – очевидно в великій будівлі, званій Парфеноном. Це могло здатися апостолу успішним початком, щоб знайти розсудливих людей, які б справді цікавилися Євангелієм, котре він проголошував. Однак цікавість афінян, як і інших світських людей сьогодні, була тільки поверховою. Вони хотіли знати про кожну нову теорію, щоб краще захищати свою власну позицію, яку вони вже зайняли для себе.

НАДМІРНА РЕЛІГІЙНІСТЬ АФІНЯН

Англійський переклад каже, що апостол почав свою проповідь, звинувативши своїх слухачів в тому, що вони надто забобонні. Яким би правдивим не здавався цей вислів, він був би нерозумним, бо мимоволі викликав би упередження та образив би його слухачів вже з самого початку. Тож зробимо добре, якщо перекладемо це слово як «надто релігійні», а не як «надто забобонні».
Апостол далі звернув увагу, що статуями, яких вони наробили, афіняни вшановують незліченну кількість богів, і що на додаток він побачив жертовник Незнаному Богу. В певному значенні слова, з їхнього боку це була релігійна крайність – безглуздя. Розум мав би підказати їм те, що нас навчає Об’явлення, а саме, що є лише один живий і правдивий Бог. Розум, який блукає і тримається багатьох богів, є справді надто релігійним і обмеженим.

«НЕЗНАНОМУ БОГОВІ»

Напис на одному з вівтарів «Незнаному Богові» став темою проповіді апостола. Він став проповідувати їм про справжнього Бога та про Ісуса Христа, Котрого Бог послав. Він показав їм Божественну Справедливість і її вимоги, які деградований рід Адама не може задовольнити. Апостол показав, що все людство є під осудом як негідне вічного життя. Далі він показав, що Бог так полюбив світ, що послав Свого Сина стати задовільною ціною за нас, щоб відкупити людство від осуду і дарувати йому привілеї воскресіння. Він пояснив, що цей справжній Бог не є ані каменем, ані деревом, ані такими не є Його скульптурні подоби, і ті, «що Йому вклоняються, повинні в дусі та в правді вклонятись» (Ів. 4: 24).
Апостол цим самим звернув увагу афінян на Бога, більшого від того, якого вони собі уявляли. Він показав довжину і ширину Божественної любові – що вона не обмежується одним народом, але що «Він з одного створив, щоб замешкати всю поверхню землі», призначивши окреслені доби, щоб вони могли пізнати Його, залежно від границь свого замешкання, бо Він хоче, щоб Бога шукали всі вони, чи Його не відчують і не знайдуть.
Яка правда! Декому з нас Господь об’явився і привів до пізнання Себе, давши нагоди для ще більшого пізнання і милості. Однак багато хто ще є в незнанні, і час та пора привести їх до знання ще не настали в повній мірі. Він дає Себе віднайти тим, хто хоче Його знайти – хто не пристає до гріха, хто серцем лине до Бога і прагне знайти Його. Тільки до такого класу Він звертається. Як приємно знати, що після зібрання Вибраних цього Євангельського Віку Він остаточно змусить кожне коліно схилитися, кожен язик визнати і зробить, що знання Його слави наповнить всю землю!
Апостол, звертаючись до філософів, говорив з точки зору логіки замість намагатися дискутувати про дану річ з точки зору Божественного Об’явлення, як він зробив би, коли б говорив до зібраних юдеїв або християн. Отож для стоїків та інших вчених мужів Афін він стався філософом, щоб змогти краще спрямувати їх до справжньої філософії та Плану Віків. Наприклад, коли б він промовляв до юдеїв або християн, то, мабуть, наголосив би на факті, що всі, котрі без Христа і без Божественної милості, є під Божественним осудом; але, звертаючись до філософів, він виклав Правду з іншої точки зору. Апостол звернув увагу на факт, що в одному значенні слова весь людський рід є братами і всі є Божими дітьми, нащадками.
Зауважте логіку такого аргументу. Якщо людство є нащадками Бога, то люди повинні, як Його діти, бути на Нього хоч трохи схожими. Якщо так, то золоті, срібні і кам’яні статуї є мізерним представленням справжнього Бога. Сама людина, як дитя, тобто нащадок, Бога, набагато краще представляла б Його, коли б проявляла вищі прикмети характеру.

«НЕ ЗВАЖАЮЧИ Ж БОГ НА ЧАСИ НЕВІДОМОСТІ»

Св. Павло сподівався питання своїх слухачів: «Чому ти прийшов сюди говорити нам про цього Бога? Якщо Він наш Творець, а ми Його діти, то чому Він не послав нам слова вже давно? Чи ж ми відповідальні за те, що не вшановуємо Його, якщо ми про Нього не знали?» Відповідь апостола була такою: «До теперішнього часу ви не були відповідальні. На таке незнання та ідолопоклонство «Бог не зважав» – не брав до уваги, бо досі Його великий План ще не розвинувся настільки, щоб посилати до вас таке Послання. Тепер Бог дає вам звернення. Він наказує всім людям скрізь каятися в гріхах, в неправедності і приходити назад до згоди з Ним».
Тут могло б виникнути запитання: «Чому власне зараз говорити людям каятися, а не іншого часу?» Ми відповідаємо, що апостол дав на це пояснення, кажучи, що власне ЗАРАЗ Бог наказує всім людям каятися, бо Він призначив інший День Суду. Під час першого суду на випробуванні був Адам. Він виявився негідним вічного життя і був засуджений на смерть. Весь його рід перейняв його вирок смерті. Але зараз, у властивий час, Христос помер, щоб відкупити Адама і його рід від вироку смерті і цим відкрити шлях для іншого Дня Суду, тобто випробування стосовно вічного життя і смерті.
Це друге випробування, або День Суду, буде не тільки для тих, хто житиме в той час, але він матиме справу з усім людством – з кожним народом, нацією, племенем і мовою, «з усіма людьми». Це означає пробудження з мертвих. В іншому випадку мільйони людей, котрі вже померли, ніколи не змогли б мати Божої благодаті і нагоди скористатися з неї. Доказ, що таким був Божий задум і що Він може підняти мертвих, є, за словами св. Павла, продемонстрований фактом, що Той, Хто помер для відкуплення людства, повстав з мертвих і в своєму часі буде готовий виконати все, що Божественний План приготував не тільки для живих, але й для мертвих членів людського роду, і дати всім сприятливу нагоду мати вічне життя. Більше того, ця блаженна нагода тепер представлена тим, хто чує.

«ДЕЯКІ НАСМІХАЛИСЯ З ВОСКРЕСІННЯ»

Жодна інша релігія, крім релігії Біблії, не навчає про воскресіння мертвих. Всі інші релігії вчать, що смерть є лише облудою – що коли люди вмирають, вони насправді стають ще більш живими, ніж перед смертю; що коли вони втрачають свідомість, то стають ще більш свідомими, ніж попередньо. Лише Біблія навчає в відповідності зі здоровим глуздом, що мертві є МЕРТВИМИ і «не знають нічого». Лише Біблія навчає, що майбутнє життя залежить від воскресіння мертвих.
Лише Біблія навчає, що відкуплення мертвих залежить від смерті нашого Господа Ісуса Христа. Лише Біблія навчає, що Відкупитель повинен прийти вдруге – не щоб знову страждати, не як людина, але як Господь життя і слави на духовному рівні, щоб перемінити Свою вибрану Наречену до Своєї власної природи, щоб з’єднатися з нею в Своїй славі Царства і щоб встановити між людьми давно обіцяне панування праведності, про яке ми молимося: «Нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі».
Філософи Афін того часу, як філософи наших днів і кожної епохи, висміювали вчення про воскресіння мертвих. Деякі з них взагалі заперечували майбутнє життя. Інші вважали, що людське життя безконечне і не підлягає знищенню. Всі виступали проти вчення Біблії про вирок смерті, про відкуплення смертю та про воскресіння з мертвих. Всяке зацікавлення більшості вченням апостола зникло, коли вони почули, що уся ця філософія ґрунтується на воскресінні мертвих.
Для світського розуму ніщо не здається таким ірраціональним і позбавленим логіки, як ця риса християнської релігії. Сьогодні вчення про воскресіння стає для багатьох випробуванням. Небагато хто може прийняти його. А хто його не приймає, той напевно потрапить в одну з пасток неправди, яку противнику дозволено поставити для всіх, хто відкидає Божу раду.

НЕБАГАТО ВЕЛИКИХ АБО МУДРИХ

Однак місія апостола не була надаремно, бо читаємо, що «деякі мужі пристали до нього». Правда є магнітом, який притягує серця відповідного характеру. Апостол не сподівався навернути багатьох з цих філософів. Він знав, що небагато мудрих, багатих, великих та вчених згідно з мірилом цього світу можуть знайтися між тими, кого Господь сьогодні кличе бути Нареченою Христа (1 Кор. 1: 26-29). Він знав, що час для них почути буде під час Тисячоліття – в Дні Суду, випробування, про який він розповідав філософам. Декотрі, відмовляючись слухати, казали: «Про це будемо слухати тебе іншим разом». Але якщо Правда не промовила до них одразу, то досить сумнівно, чи те саме Послання промовить згодом.
Чи ж цей принцип не справджується тепер? Хіба ж Господь не шукає виключно Малу Черідку? Хіба ж прийняття Правди не вказує на тих, хто притягнений до Господа і є ведений Його Святим Духом? Хіба неспроможність бачити красу та силу Правди не є доказом того, що вони її недостойні? Вдовольняймось, якщо можливо, тим, щоб благословити Правдою усякого, кого Господь Бог покликав і притягнув. Вдовольняймось тим, що інших треба залишити до властивого в Господа часу (1 Тим. 2: 5, 6) після того, як ми представили їм Правду. Осуд смерті триватиме над усіма за винятком Дому Віри, доки не прийде час встановлення дійсного Царства. Тоді тілесний Ізраїль буде благословенний на умовах Нової Угоди. Кров, щоб запечатати цю Угоду, – кров Христа – в цьому віці проходить процес приготування через страждання Голови, в яких Тілу дозволено мати частку (Кол. 1: 24). Тоді, в умовах Нової Угоди Закону, сліпі очі і глухі вуха Ізраїлю відчиняться; для них буде довершене поєднання, а через них – для світу.
Очевидно, що цей привілей поєднання буде відкритий всьому світу людства, і люди, ставшись прозелітами, матимуть частку в благословеннях Нової Угоди з Ізраїлем. А яким славним буде наш привілей, якщо ми виявимося вірними: бути учасниками з нашим Господом в запровадженні Нової Угоди в чин і, як Посередник, благословити Ізраїль та світ!
R5918 (1916 р).