ПРАГНУЧИ ЧЛЕНСТВА В БОЖОМУ ЦАРСТВІ

«Шукайте ж найперш Царства Божого й правди Його» (Матвія 6: 33).
На початку земного служіння нашого Господа юдейський народ був запрошений статися Царством Бога. Пропозиція найважливішого Божого благословення була «перше юдеєві». Багато століть вони були особливим Божим народом. Їх покликано статися Богу «царством священиків та народом святим» – особливим Його скарбом, що мав складатися зі священичого класу та вибраного святого народу (2 М. 19: 5, 6). Ми не думаємо, що весь Ізраїль від часу отримання Закону міг статися Небесним Царством, яким би вірним він не був. Ніхто не міг належати до класу Царства до приходу Ісуса на землю, бо Він був Предтечею цього класу. Пропозиція була дана юдеям за Його днів. Але ті з народу, котрі жили попередньо і були вірні Богу, віддані своїй Угоді, отримають велике благословення від Господа на людському рівні. Їх задіють, щоб благословити всі народи під владою Духовного Ізраїлю – Божого Царства, яке нині запроваджується.
Особлива милість Бога до народу тілесного Ізраїлю і те, що він був вибраний серед інших народів, полягала особливим чином в тому, що він був насінням Його вірного приятеля, Авраама. Бог обіцяв Аврааму, що за його віру та слухняність його насіння має отримати благословення. Ізраїль аж ніяк не був святіший чи кращий за інші народи (Див. 2 М. 32: 9-13; 5 М. 9: 4-8). Але Бог вибрав їх Своїм народом заради їхніх батьків.
При першому приході нашого Господа прийшов час запропонувати членство в Царстві, прийшов час випробувати весь народ Ізраїлю, переконатися в тому, чи вони готові до цього особливого благословення. Ісус був Тим, Хто запропонував це Царство, бо Він посвятився як Жертва за гріх, котра мала становити основу встановлення Царства на землі.

СПРАВЖНІ ТА ХИБНІ УЯВЛЕННЯ ПРО ЦАРСТВО

Проповідь на Горі, з якої взято наш уривок, наголошує на щирості та цілеспрямованості серця, які обов’язкові для тих, хто хоче стати членом класу Царства. Учитель дає зрозуміти, що не всі з цього привілейованого народу, котрі чули Його Послання, будуть готові його прийняти. Багато захопилося тогочасними справами – тим, що вони їстимуть, що питимуть, в що зодягнуться. Але щоб бути готовим прийняти запропоноване благословення, щоб бути прийнятним для Бога, слід приділяти Царству першочергову увагу. «Шукайте ж найперш Царства Божого й правди Його», – заохочував Спаситель, – а не земних речей. Якщо Царство є на першому місці, то всі земні речі будуть додані. «Все це вам додасться», – ось Його обітниця.
Не всі юдеї були готові прийняти такого суворого Вчителя. В них були свої плани – робота, політика, громадські становища. Тому запрошення Ісуса полишити все і здобути Царство, про яке вони нічого не знали і яке здавалося їм незрозумілим, не знайшло в них негайного відгуку. Дванадцять апостолів були серед перших, котрі прийняли Його пропозицію. На той час, коли Ісус помер, приблизно п’ять сотень приєдналися до Нього як Його учні. Про них сказано, що сотня й двадцять з них зібралася в горішній кімнаті в день П’ятидесятниці, де вони прийняли зачаття Святим Духом. Після П’ятидесятниці ще кілька тисяч юдеїв опинилися перед вибором зробити Царство своєю першочерговою справою. Однак і вони були лише незначною меншістю серед народу Ізраїлю.
Впродовж цього Євангельського віку було мале число тих, котрі почули Поклик, прийняли умови і постановили вчинити Боже Царство головною справою свого життя. Сатана намагався переконати багатьох з них, що цим Царством є папство, або що ним є Великобританія, чи Росія, чи ще якесь царство на землі. Іншим він представив хибне тлумачення слів апостола: «Бо Царство Боже [це]... праведність, і мир, і радість у Дусі Святім», намагаючись переконати, що Царство Бога полягає тільки в праведності та святості життя – доброго життя через силу Господнього Духа. Наскільки все це є далеке від вчення Святого Письма про Царство, можна побачити вивчаючи тему Божого Царства, представлену святими пророками, апостолами та нашим Господом Ісусом. Ми справді маємо хитрого ворога!

ЯК ХРИСТИЯНИ МОЖУТЬ ВИКОНАТИ БОЖИЙ ЗАКОН?

Ці фальшиві ідеї затьмарили істинне уявлення про Царство – про те, що Бог вибирає членів класу Царства, що ми не тільки повністю посвячуємо те небагато, що в нас є, Господу на Його умовах, але й повинні постійно впроваджувати цей обіт посвячення в чин, вважаючи все інше втратою та сміттям, щоб тільки здобути членство в цій славній громадці, Головою якої є Ісус. Таке затьмарення розуму далі є в більшості, котра називає себе іменем Христа, проте укомплектування Тіла членів Христа все-таки відбувається попри завзяті зусилля сатани запобігти цьому. Зараз число є майже повне. Щоправда ті небагато, хто ще входить зараз, віримо, лише займають місця, звільнені іншими, котрі через невірність втратили відкладений їм вінець, бо ми розуміємо, що повне число вже прийняло пропозицію і було зачате Духом, коли закінчився загальний поклик, тобто восени 1881 року. (Див. Дослідження Святого Письма, Том ІІІ, розд. 6 – «Праця жнив»).
Шукаючи Боже Царство, ми, як погани, повинні розуміти, що Господь не відступився від Свого первісного задуму, зробивши пропозицію Ізраїлю, що для здобуття вічного життя вони повинні виконати Закон. Іншого шляху немає. Бог нікого не піднесе до почестей Царства, хто ламає Його Закон. Тож виникає питання: «Як нам виконати Закон?» Якщо юдеї не могли його виконати протягом всіх шістнадцяти століть, то як можемо виконати ми? Хіба ж не каже Господь через апостола, що ділами Закону не виправдається перед Ним жодна плоть? Зрозуміти це означає зрозуміти одну з Божих глибин, а саме, що «Бог у Христі примирив світ [тих зі світу, котрі тепер приймають Євангельський Поклик] із Собою Самим, не зважавши на їхні провини» (2 Кор. 5: 19).

«ВАШІ ТІЛА ТО ЧЛЕНИ ХРИСТОВІ»

Христос виконав Закон і задовольнив Божественну Справедливість за всіх, котрі сталися Його під час Євангельського віку. Його заслуга приписана тим, хто виконує Закон в своєму серці. Їм заважає виконувати його в абсолютній мірі слабість деградованої плоті, яку вони не в змозі контролювати. Тож св. Павло каже, що праведність Закону виконалася в нас, котрі ходимо не за тілом, а за Духом: перш за все через приписання Своєї заслуги нашому смертному тілу, нашій плоті, і цим наш Відкупитель ховає наші природні недоліки. Друге, Він вважає нас мертвими як людських істот, бо наше тіло є посвячене, виправдане і пожертвуване. Ми зачаті до нової, духовної природи. Відтоді наше смертне тіло вважається тілом Нового Створіння. Воно вже не є людським тілом, адже воно пожертвуване. Насправді воно оживлене, щоб бути слугою Нового Створіння. Оскільки це тіло далі є людським, йому потрібна одежа праведності, щоб носити її до кінця цього життя. Вона є дана нашим Спасителем.
Апостол Павло, говорячи про наше людське тіло з точки зору нашого нового споріднення в Ісусі Христі, каже: «Хіба ви не знаєте, що ваші тіла то члени Христові?» (1 Кор. 6: 15). Бог більше не вважає наше плотське тіло тілом людської істоти. Воно є членом Христа, власністю духовного Нового Створіння. Це Нове Створіння виконує Закон Бога. Якщо трапиться невдача, то винним не є Нове Створіння, але недосконала плоть. Вона прикрита чистою, білою одіжжю Христової праведності, і Бог дивиться на неї як на бездоганне тіло Нового Створіння. Ось так ми стоїмо досконалі перед Божим Законом; ось так праведність Закону виконалася в нас, котрі ходимо не за тілом, а слідами Ісуса.

СВОБОДА В ХРИСТІ ЦЕ НЕ СВОБОДА ЇСТИ ТА ПИТИ

Наш вірш заохочує нас шукати Божу праведність. Це означає, що для тих, кого Бог зараз кличе, Він подбав про праведність. Ця праведність є в Христі і повинна бути прийнята кожним, хто приходить до Бога, бо не маючи Божої праведності і підтримки, яка її супроводжує, він не зможе досягти Царства.
Нове Створіння настільки є в згоді з Господом, що намагатиметься привести своє смертне тіло в повне підпорядкування Закону Любові. Воно намагатиметься бути цілком справедливим до своїх ближніх, до братів, вдячним і милим до всіх. Все його життя буде віддане тому, щоб досягти членства в Небесному Царстві. Це дозволить йому служити справі Божої праведності. Там, де є нехтування Божими планами, воно покликане захищати їх всяким розумним чином. Воно перебуватиме на боці праведності та правди. Такими є всі, котрі справді шукають Царство.
Коли апостол Павло говорить, що Боже Царство – це не їжа і пиття, але праведність, мир і радість в Святому Дусі, ми повинні розуміти, як показано в контексті, що привілеї тих, котрі належать до класу Царства, не полягають лише в свободі їсти та пити заборонене тим, хто є під Законом, або тим, хто є в неволі поганських забобон. Наша свобода – це щось значно більше. Юдеям, які сталися послідовниками Христа, було сказано, що вони тепер вільні від постанов Закону, які обмежували їх в їжі і т.п. Тож чи вони далі їстимуть свинину, чи щось інше, відтепер залежало від умов та обставин. Вони здобули свободу в Христі, якої, як юдеї, не мали попередньо.
Але св. Павло показує, що це не найважливіша свобода – мати змогу їсти устриці, свинину та іншу заборонену Законом їжу. Такий дозвіл не мав бути особливим благословенням. Основним елементом свободи в Христі є дійсна праведність та святість, яка є благословенням і потіхою для всіх, котрі є Божими синами. Апостол також не твердив, що Царство становлять праведність, мир і радість. Це тільки благословенні наслідки членства в класі Царства. Ось благословення, які є спадщиною тих, котрі є спадкоємцями Царства, навіть якщо вони все ще є, так би мовити, неповнолітні, далі навчаються і готуються до служіння Царства за завісою. Весь Господній народ повинен радіти істинною праведністю, праведністю Бога, і шукати її понад усе.
R5917 (1916 р.)