СВ. ПАВЛО В СОЛУНІ ТА ВЕРІЇ
ДІЇ 17: 1-15
СПОСІБ НАВЧАННЯ В ПЕРШІЙ ЦЕРКВІ – ВАЖЛИВІСТЬ НЕУПЕРЕДЖЕНОГО ВИВЧЕННЯ БІБЛІЇ – ВИКУП ЯК ОСНОВНИЙ ПУНКТ ЄВАНГЕЛІЯ – ДЕХТО УВІРУВАВ – БІЛЬШІСТЬ ОЗЛОБИЛАСЯ – МІСІОНЕРІВ ЗВИНУВАТИЛИ В ЗРАДІ – ЛИХОСЛІВ’Я ЯК ЗБРОЯ ЗАЗДРОСТІ ТА ПИХИ – БОЖИХ СЛУГ ЗАВЖДИ ПЕРЕСЛІДУЮТЬ.
«Його Бог підвищив Своєю правицею на Начальника й Спаса» (Дії 5: 31).
Залишаючи Филипи, св. Павло, Сила та Тимофій пройшли зі сотню миль на південний захід і зупинилися в місті Солуні, найбільшому торговому місті Македонії, відомому сьогодні як Салоніки. По дорозі вони минули два міста, котрі, мабуть, не були відкриті для їхнього Послання і де не знайшлося жодного приготованого серця. Филипи були одним з небагатьох міст, де Євангеліє здобуло успіх перш, ніж місто до певної міри потрапило під вплив юдаїзму. Очевидно, розпорошення юдеїв скрізь по цій околиці так чи інакше познайомило їхніх сусідів зі справжнім Богом, з дотриманням Його Законів, з Його об’явленнями та обіцяним Месією.
В Солуні місіонери знайшли юдейську синагогу і за своїм звичаєм прийшли на богослужіння. Три суботи вони змагалися з громадою з Писання. Слово, перекладене в вірші 2 як «змагалися», означає діалог, дискусію. Св. Павло дискутував про Біблію з юдеями. Слушність такого способу очевидна. Юдеї були знайомі з месіанськими пророцтвами, і хоча вони зводили свої помешкання серед поган, проте, як каже апостол, весь час сподівалися виконання великої обітниці, даної Аврааму і потвердженої Ісаку та Якову, – зв’язаної клятвою Угоди (Дії 26: 7; Євр. 6: 13-19).
Ця форма проповідування Євангелія в значній мірі вийшла з ужитку серед християн. Але це чудова форма. Ми спробували відновити її скрізь серед приятелів Теперішньої Правди, особливо радячи Веріанські Біблійні дослідження і дискусії над Божим Словом з допомогою підручників. Наслідки вражають. Цим способом багато хто здобуває більш ясне бачення Правди, ніж можна отримати від звичайних викладів. Хоча ми радимо будь-який спосіб вивчення Біблії, проте особливо радимо цю форму, яку Господь благословив більше від інших для просвітлення Свого народу в кінці Євангельського віку. Такий спосіб приносить користь всьому зібранню, бо не вимагає здібного ведучого як при інших способах. Небезпекою для здібних ведучих інколи буває їхня здатність піти в хибному напрямку і повести за собою тих, хто надто покладається на їхній догляд.
Для такого дослідження Біблії вживається підручник і книга з питаннями. Підручниками є «Виклади Святого Письма». В цих томах вчення Біблії представлене в формі, яка сприяє легкому засвоєнню. Кожна тема викладена послідовно, даючи посилання на різні частини Біблії, в яких даний предмет згадується. Нас не дивує, що ті з Божого народу, хто пізнав вартість такого методу вивчення Біблії і тримається його, мають ясніше від інших розуміння Слова.
СУТЬ ВЧЕННЯ СВ. ПАВЛА
Після розповіді про те, як апостол вів дискусію з юдеями про Євангельське Послання, нам дещо пояснено про його спосіб. Він відкрив їм Писання, показуючи про Месію те, що вони попередньо не зауважили, тобто, що Христу слід було зазнати смерті і встати з мертвих, перш ніж Він міг бути обіцяним Царем. Юдеї знали Писання, в яких згадувалися страждання Месії, але вони нехтували ними, тримаючись тільки тих, які стосувалися Його Тисячолітнього Царювання в славі, честі та силі.
Вони потребували саме те, що Господь дав їм в особі апостола, – когось, хто б пояснив їм Писання, відповів на їхні запитання і допоміг знайти відповіді на їхні випитування зі Святого Письма. Св. Павло показав їм зв’язок між обома сторонами пророцтв про Месію, звернувши увагу на факт, що смерть панувала над людським родом в результаті влади первісного, вкоріненого гріха, і що ніхто не міг звільнитися з цього стану без Відкупителя. Месія справді має царювати над Своїм Царством, над світом, але перед цим мало прийти відкуплення, зняття прокляття смерті. Далі він навів факти про смерть Ісуса, «Справедливого за несправедливих», і показав, що воскресіння нашого Господа було саме тим, про що говорили пророки, і було потрібно, щоб Він міг у властивому часі дати провіщене благословення Ізраїлю під його Новою Угодою і міг благословити світ через Ізраїль (1 М. 2: 17; 3: 19; 12: 3; Єз. 18: 4, 20; Єр. 31: 31-34).
Далі апостол показав, що спочатку має бути зібраний вибраний клас, щоб бути разом з Месією в Його Царстві, який зобов’язаний продемонструвати, що він гідний цього, кладучи власне життя в посвяченні для Його служби. Тож підсумковий аргумент апостола був такий: «Христос – Той Ісус, про Якого я вам проповідую».
ВПЛИВ НА СЛУХАЧІВ
Деякі юдеї повірили Посланню і стали на бік св. Павла та Сили. Але таких, мабуть, було менше. Серед них було кілька побожних греків та немало шляхетних жінок. Настав час для поділу. Тут, в Солуні, як і скрізь, пшениця з юдеїв мала відокремитися від класу полови (Мт. 3: 11, 12). Її зібрано до євангельської клуні, до Епохи Духа. Вона перейшла від Мойсея до Христа, від тілесного Ізраїлю до нового Духовного Ізраїлю, покликаного, щоб бути Царським Священством, особливим народом для Божественного задуму.
Тільки меншість юдеїв змогла прийняти це Послання. Решта озлобилася. Вони почали заздрити успіху, досягнутому цими чужинцями, котрі були в місті всього кілька тижнів, однак вже справили значне враження на поган, на котрих вони попередньо ніяк не могли вплинути, щоб навернути їх до юдаїзму.
Не маючи жодних переконливих аргументів, жодних логічних висновків, щоб подолати аргументи цих місіонерів, невіруючі юдеї вдалися до звичної тактики сатани – перекрутити, звести наклепи і цим викликати упередження, ненависть, злобу. Вони навіть підняли бунт в місті: натовп напав на дім Ясона, в котрого замешкали ці місіонери. Не знайшовши місіонерів, натовп вирушив уперед, потягши Ясона та інших віруючих до магістрату і кажучи при цьому: «Ті, що світ сколотили, і сюди ось вони поприходили!» «Гляньте, Ясон прийняв їх і приєднався до їхнього лиходійства. Вони виступають проти влади та імператора; вони навчають, що є інший цар – Ісус».
Майже таке саме звинувачення висунуто проти нашого Відкупителя, коли Його привели на суд до Пилата. В цьому є доля правди, бо імператори вважалися не тільки цивільними володарями світу, але й Pontifex Maximus, тобто провідними релігійними правителями. Хоча Царство, яке проповідували Ісус та апостоли, є небесним, духовним, проте Послання містить в собі думку, що у властивому часі це небесне правління, тобто влада, пошириться на всі земні справи, і Царство Месії буде по всьому світі – «під усім небом» (Дан. 7: 27).
Цілком зрозуміло, що такі слова зі світської точки зору могли вважатися змовою. Звичайно, для юдеїв було непростимо вживати свій вплив в цьому напрямку, адже їм було добре відомо, що всі сподівання та обітниці, яких тримався їхній народ, ґрунтувалися саме на такій надії Царства. Проте їхня пиха та ненависть засліпила їх і не дозволила бачити несправедливість такої поведінки, коли вони підбурили натовп поган. Нас не повинно здивувати, якщо в недалекому майбутньому фальшиві християни – ті, котрі мають невластивий стан серця, щоб прийняти послання Теперішньої правди, – схоже будуть винуватити нас у змові, бо ми проповідуємо «Царство дорогого Божого Сина», яке незабаром буде встановлене в силі та великій славі, посеред громадського безладу та анархії. Нас також не здивує, якщо саме ці фальшиві християни підбурять натовпи та правителів проти нас.
«ТІ, ЩО СВІТ СКОЛОТИЛИ»
Юдеї розуміли, що мова йде про конфлікт між юдаїзмом та християнством; що там, де вони стикаються, виникає сутичка, і що одне або друге буде подолане. Схоже, ті, котрі в даний час є сліпі до Теперішньої Правди, лихословлять нас майже тими самими словами. Але правдивість тверджень не можна заперечити. В той час Євангеліє Христа викликало розбіжності в юдейській системі так само, як це робить Євангельська Правда сьогодні в християнстві. Власне це провістив наш Господь Ісус, коли сказав: «Не думайте, що Я прийшов, щоб мир на землю принести. Я не мир принести прийшов, а меча... Вороги чоловікові домашні його!» (Mт. 10: 34-36).
Наш досвід, як і досвід апостолів, підтверджує правдивість слів нашого Господа. Завзята сутичка триває. Однак коли б юдеї зрозуміли дану річ, вони не мали б причини так хвилюватися. Вони мали б знати, що Послання Євангелія буде прийняте відносно небагатьма, і ті небагато, котрі відійдуть, навряд чи будуть великою втратою.
Так само сьогодні. Наші дорогі приятелі в різних віровизнаннях бояться, що Теперішня Правда масово захопить їхніх людей. Але вони помиляються. Вона забере тільки вибраних і залишить решту. Пшениця є досить малочисленою порівняно з куколем, і зараз проходить збирання тільки пшениці. Кукіль треба залиши в снопах – в сектантських групах. Він не повинен жодним чином потрапити до пшениці, готової до клуні. Відокремлення пшениці від куколю не мало і не могло відбуватися в минулому, але має відбуватися і відбудеться тепер, в жнивах цього Віку.
Очевидно, що Господь не міг дозволити, щоб на Ясона та інших скоїли напад раніше, ніж закінчилася праця розповсюдження і ті, хто мав вуха, щоб слухати, отримали добру нагоду почути Послання. Правителі Солуня поставили Ясону та іншим віруючим умову, що їм доведеться розплатитися грішми або майном, якщо ці християнські місіонери далі викликатимуть заколот. З цього св. Павло та Сила зрозуміли, що їхня праця в Солуні прийшла до завершення, і їм не варто наражати на небезпеку як саму Справу, так і своїх приятелів подальшими публічними виступами. Тому св. Павло погодився залишити місто таємно, без розголосу.
ШЛЯХЕТНІШІ ВЕРІЯНИ
Наступним місцем зупинки була Верія. Місіонери за звичкою пішли спочатку до синагоги. Зі здивуванням вони відмітили для себе, що юдеї тут дуже щиросерді. Читаємо: «Ці були шляхетніші за солунян, і слова прийняли з повним запалом, і Писання досліджували день-у-день, чи так воно є». Вжите грецьке слово «шляхетний», очевидно, означає особу шляхетного роду, що належить до вищого та більш шляхетного класу, ніж люди міста, зайняті переважно торгівлею. Шляхетність характеру є важливою, незалежно від того, де її можна зустріти і звідки вона походить. Справжня шляхетність означає розсудливість – на відміну від упередження.
Веріани були розсудливими. Кажучи, що вони вірять всьому написаному в Законі та Пророках і сподіваються Месії, вони радо прийняли слуг Бога, які намагалися, перш за все, звернути їхню увагу на «давніше написане». З усією готовністю розуму вони почали досліджувати Писання не тільки в суботу, але й щоденно, щоб побачити, наскільки свідчення Закону та Пророків підтримують аргументи апостола. Як можна було сподіватися, багато шляхетних осіб прийняло Радісну Вістку. Як дивно буває, коли особа шляхетного і розсудливого розуму, раз ознайомившись зі славним Посланням Божої любові та милості через Христа – Його планом вибрання Церкви тепер і благословення всіх народів землі через Церкву згодом – перестає вірити в це або приписує таке Євангеліє авторству тієї чи іншої людини. Внутрішні докази переконують, що Євангеліє не є від людини ані через людину, але від Господа!
Читаємо, що багато шляхетних веріян повірило – юдеїв та греків, чоловіків та жінок. Ось порада всім нам. Ми повинні мати те чи інше бачення та переконання стосовно Божественного Слова, але воно не повинно бути аж таким нерозсудливим, щоб перешкодити нам здобувати далі знання з цього джерела. Ми повинні «випробовувати духів», вчення, науки. Проте це не означає, що ми повинні «хитатися... від усякого вітру науки». Ми повинні знати, в Кого ми повірили, і, раз переконавшись, не повинні легко відвертатися від належно утвердженої віри.
Якщо ми задоволені тим, що будуємося на Скельній Основі, даній нам в Божественному Об’явленні, то повинні сподіватися, що усяке подальше світло, яке ми отримаємо, не суперечитиме тому, що ми вважаємо біблійним і в згоді з Божественним характером. Навпаки, ми повинні сподіватися, що все подальше світло Божественного Слова буде погоджуватися з основами нашої віри. Будь-яку річ, яка відсуває убік або знецінює перші принципи вчень Христа, слід одразу відкинути.
ПЕРЕСЛІДУВАННЯ В КОЖНОМУ МІСТІ
Якщо ці місіонери Христового Хреста були пильними і наполегливими, то такими ж виявилися слуги неправди. Юдеї Солуня довідалися, що місіонери знаходяться у Верії, тож вони зчинили заколот і неспокій в народі. Місіонери зробити висновок, що це знак, і треба йти далі.
Будьмо пильними, щоб бачити Господнє провидіння. Не уникаючи переслідування в звичному значенні слова, будьмо готові йти далі, якщо переслідування стають неминучими, і такий крок здається вказівкою від Господа, що Він має для нас службу в іншому місці. Зазнавши переслідування, св. Павло пішов в Афіни. Згодом за ним пішли туди Сила та Тимофій.
R5913 (1916 р.)