ЯК ВЕЛИКЕ ВІДСТУПНИЦТВО ПРИНЕСЕ ДОБРІ НАСЛІДКИ

“...Любові правди вони не прийняли, щоб їм спастися. І за це Бог пошле їм дію обмани, щоб у неправду повірили, щоб стали засуджені всі, хто не вірив у правду, але полюбив неправду” (2 Солосян 2: 10-12).
Сучасних біблійних підручників так багато, і вони такі доступні, а слова первісних Писань, перекладені на “пекло”, так виразно пояснені в цих підручниках, що немає причин, чому б щирий дослідник Божого Слова не міг виразно побачити, що саме Біблія вчить на цю тему. Ми не повинні перекладати на Бога відповідальність за помилкові думки стосовно майбутнього покарання, бо Він не є автором гріха або темряви, або неправди в будь-якому вигляді. Всі Його чини досконалі; Він “справедливий”; Його ім’я – ЛЮБОВ. Якщо так, то Він ніколи не створив жодної істоти з наміром вічно її мучити. Також відповідальність за доктринальні відхилення не лежить цілком на людстві, котре мало більше необізнаності, аніж злого умислу стосовно цієї доктринальної неправди, хоча з боку частини людства все ж таки можна було простежити певну міру свавілля.
Апостол Павло в першому розділі Послання до Римлян каже, що після того, як люди пізнали Бога, вони не вшанували Його як Бога і не бажали зберегти знання про Нього в своєму розумі, але свідомо покинули Його (Рим. 1: 18-28). Цей апостол в іншому місці стверджує, що “бог цього віку”, “князь цього світу”, сатана, котрий втратив своє священне становище і став Божим противником через нечестиві прагнення, засліпив розум людства (2 Кор. 4: 4; Ів. 12: 31; 14: 30). Він є великим спокусником, про якого Господь сказав: “Він був душогуб споконвіку [відколи створено людину], і в правді не встояв, бо правди нема в нім. Як говорить неправду, то говорить зо свого, бо він неправдомовець і батько неправді” (Ів. 8: 44).
Учитель ще раз згадав про це в Об’явленні, коли розповів нам про завершення Євангельського Віку та запровадження грядущого Віку, кажучи, що тоді сатана має бути зв’язаний на тисячу років, щоб не зводити більше народи, доки не скінчиться тисяча років, даючи зрозуміти, що досі він зводив людей у світі весь час. Сатана почав говорити неправду дуже давно. Його перша велика брехня була сказана нашій матері Єві ще в Едемі (1 М. 3: 4, 5; 2 Кор. 11: 3). Ця брехня, яку він сказав матері Єві, відтоді старанно поширюється, а саме: “Умерти не вмрете” – Бог вас обманув; ніхто не вмирає; те, що називають смертю, є тільки нагодою скинути з себе смертне тіло, як скидають одяг; це тільки перехід до іншої форми життя – більш бажана зміна. Проте Біблія весь час переконує нас, що смерть є насправді, що смерть означає смерть.

СТРІМКИЙ РОЗВИТОК ГРІХА ПЕРЕД ПОТОПОМ

Між словами сатани і твердженням Бога існує непримиренний конфлікт. Бог дозволив людині піти її власним шляхом, як про це нагадує св. Павло в Посланні до Римлян, і ми навели це як цитату. Людство не бажало пам’ятати про Бога, тому Бог дозволив людям деякий час чинити усіляку розпусту (Рим. 1: 28-32). Та хоча Він дав світу право керуватися власною волею, Він його не покинув. Від початку Бог постановив, що в своєму часі – після того, як людство засвоїть потрібний урок, – воно буде визволене з гріха та смерті, тобто всі, “хто захоче”. Деякий час Бог дозволяв людям вирішувати самим, чи вони будуть слухатися голосу сумління, якого ще трохи позосталося в людині; чи вони будуть слухатися Його слів повчання в тій мірі, в якій здатні їх пізнати, – чи, навпаки, віддадуть перевагу словам сатани та спонуканням зла. Більшість пішла за сатаною, ворогом Бога.
Противник поширював ці неправди та омани для того, щоб протистояти Богу та праведності. Від самого початку він настільки досяг в цьому успіху, що за 1656 років від створення наших перших батьків в Едемі багато святих ангелів потрапили в гріх і приєдналися до противника в розбещенні людства (1 М. 6: 1-5). Врешті світ настільки переповнився зіпсуттям, що Бог знищив людство з лиця землі разом з незаконним потомством деградованих ангелів і знову почав розмноження людського роду від Ноя та його сім’ї, котрі залишилися незіпсованими – “невинними у своїх поколіннях” (1 М. 6: 1-22).

ПРОДОВЖЕННЯ ЗЛИХ ДІЛ САТАНИ

Невдовзі сатана знову зайнявся своїми злими ділами, тому за днів Авраама, лише кілька століть згодом, весь світ знову занечистився ідолопоклонством та гріхом. Злі духи – грішні ангели, в котрих Господь після потопу забрав право матеріалізуватися в людських тілах, продовжували свій обман шляхом використання людських істот як медіумів для спілкування з людьми – чи то наділяючи їх ясновидінням, чудесним слухом, керуючи їхньою рукою при написанні і т.п., чи дійсно захоплюючи їхнє тіло і використовуючи його як власне. Все це робив сатана та інші грішні духи, над якими він поставив себе князем (Еф. 2: 2; 6: 12), щоб переконати людство в тому, що Бог його обманув і лукавив тоді, коли виносив вирок смерті батькові людського роду з наміром, щоб вирок перейшов також на його потомство. Вони хотіли, щоб люди повірили, що той, хто вмирає, насправді не є мертвий – що він не перестав існувати, а живий ще більше.
Ця велетенська неправда перешкодила людству збагнути Правду та істинні факти. Бог цілковито панує над ситуацією, але дозволяє сатані та його легіонам мати владу над бунтівним людством, щоб остаточно дати урок людям та ангелам.
Через чотириста двадцять сім років після великого потопу Бог покликав Аврама, випробував його відданість та слухняність і склав з ним угоду (як нагороду за його вірність), яка полягала в тому, що в його насінні остаточно благословляться всі племена землі. Свого часу нащадки Якова, внука Авраама, були вибрані, щоб стати особливим народом Бога на умовах Угоди Закону. Цей народ вжито, щоб образно представити великий Божий план спасіння всього людства. Він мав бути відокремленим від інших народів землі.
Хоча Бог уклав особливу Угоду з народом Ізраїлю, і цей народ обіцяв бути слухняним Його Закону, однак він, як і інші народи довкола, потрапив в ідолопоклонство і звертався до чаклунів, відьом, магів та медіумів грішних ангелів. Це набуло такого поширення, що Бог наказав, що кожен, хто стане медіумом, має бути покараний смертю. Ізраїльтяни погодилися бути народом Бога, тому Він їх застеріг, щоб вони були обережними в стосунку до цих злих духів.
За днів нашого Господа ці грішні духи настільки активізувалися в Ізраїлі, що багато Його чудес стосувалося зцілень та визволення скривджених дияволом і опанованих одним або більшою кількістю лютих демонів, які доводили людей до нестями. Ізраїль до певної міри потрапив під вплив фальшивих ідей язичництва, і це особливо проявилося у випадку деяких партій панівного класу. Садукеї були скептиками, матеріалістами, що повністю заперечували воскресіння мертвих та не вірили ані в ангелів, ані в духів.
Розумові негаразди та психічні розлади стали більш поширеними між людьми, ніж хвороби тіла. За часів нашого Господа великого впливу досягла грецька філософія і, перш за все, вчення про безсмертя душі. Ось так велика брехня сатани “умерти не вмрете” набула поширення. Греція, як і всі язичницькі народи, мала багато богів і божеств, тож греки вшановували демонів, грішних ангелів (5 М. 32: 16, 17; Пс. 106: 34-38; 1 Кор. 10: 19, 20).

ЮДЕЙСЬКИЙ НАРОД НЕДОСТОЙНИЙ ПОКЛИКУ, ТОЖ ПОКЛИК ПЕРЕЙШОВ ДО ПОГАН

Завдяки загальному поширенню грецької мови, грецька філософія, тобто “знання, неправдиво назване так” (1 Тим. 6: 20), повсюдно захопила розуми мислячих людей. В великій мірі так було навіть в Палестині. Бог передав Свій Закон і Свої пророцтва тільки Ізраїлю. Він сказав: “Тільки вас Я пізнав [визнав] зо всіх родів землі” (Ам. 3: 2). Коли прийшов Ісус, Він сказав ізраїльтянам: “Якщо ви прийняли свідоцтво Івана, то повинні бути готові стати Моїми учнями”. Багато юдеїв мали тільки вигляд побожності. Вони думали, що завдяки Закону Бог так чи інакше спасе їх. Але Ісус сказав, що вони не повинні хвалитися тим, що їхній батько Авраам, бо Бог може підняти дітей Авраама навіть з цього каміння. Він запевнив, що Бог знайде Собі гідне Насіння Авраама.
Праця Ісуса під час Його служіння була започаткуванням цього нового Насіння. Ісус був його Головою. Особливою діяльністю всього Євангельського Віку було покликання та приготування Духовного Насіння Авраама. Обітницю, перш за все, звернено до юдеїв, та відколи вони (як народ) виявилися недостойними, Бог, вибравши з цього народу вірний “залишок”, звернувся до поган, щоб вибрати достатнє число, яке б довершило визначені 144 000, які мали становити згадане Насіння, Церкву Христа, членів Його Тіла. Завершивши цю працю, Христос, Котрий мав бути присутній в світі вдруге, знову мав навідати буквальне насіння Авраама, щоб його просвітити та благословити. Але це благословення прийде до нього через Духовне Насіння Авраама, вірне Насіння.
Наш Господь в притчі про пшеницю та кукіль показує, що серед тих, котрі номінально будуть Духовним Насінням, також буде вірний “залишок”, котрий виявиться гідним вивищення, щоб царювати з Христом. Решта (як і більшість природного насіння) втратить цю велику милість. Справді виконалися слова апостола Павла, що “усі, хто хоче жити побожно у Христі Ісусі, будуть переслідувані”.

САТАНА НАСІЯВ КУКОЛЮ НА ПШЕНИЧНОМУ ПОЛІ

В цій притчі Ісус показав, що після того, як поснули апостоли, великий противник, сатана, прийшов і посіяв насіння “куколю” на Божому пшеничному полі, в Церкві. Це насіння куколю проросло і вродило “кукіль” – імітацію “пшениці”, – який ототожнював себе зі справжньою Церквою і прилічував до вибраних – вважав себе немовби справжньою “пшеницею”. В притчі показано, що слуги прийшли до Пана і запитали, чи не повинні вони вирвати з корінням кукіль з-посеред пшениці. Пан відповів, що цього не слід робити: щоб, виполюючи кукіль, вони не вирвали з корінням саму пшеницю. Він велів, щоб обоє росли аж до часу “жнив”, коли Він знову буде присутній і тоді скаже жниварям: “Зберіть перше кукіль і його пов’яжіть у снопки, щоб їх попалити; пшеницю ж спровадьте до клуні моєї”. Насправді, це поле завжди було полем пшениці, і кукіль не мав права бути на ньому.
Це свідчило про те, що в кінці Євангельського віку, тобто в часі, званому нашим Господом “жнивами”, має проводитися праця розділення. “Поле” в притчі, як сказав Ісус, представляло світ, маси людства. Поганим насінням, посіяним сатаною на пшеничному полі, були переважно грецькі філософські вчення. До того часу, як з боку Нерона, а пізніше Діоклеціана, римських імператорів, прийшли переслідування Церкви, яка зростала, існувала громадка учнів, які міцно трималися Правди та були віддані Христу. Вони зазнали багатьох труднощів і багато з них загинуло через насилля.
Пізніше прийшов достаток та свобода від переслідувань, і це привело багатьох до падіння. Церква привабила до себе увагу грецьких філософів, котрі казали: “Ви, християни, навчаєте багато доброго. Ваш учитель Ісус був великою людиною, великим філософом. Але ми теж маємо великих філософів та вчителів. Ми б хотіли прийти до вас, але для цього нам всім треба мати широкі погляди; ніхто з нас не повинен дивитися вузько. Ми повинні вміти бачити великі істини інших. Сократ, Платон та інші наші великі вчителі навчали про майбутнє життя ще задовго до народження Ісуса”.
Тож християни вирішили, що було б добре, коли б всі погани об’єдналися довкола однієї релігії. Таким чином більшість поступово почала співпрацювати з грецькими філософами і брататися з ними. Маси прихильників язичництва почали визнавати християнство. До них згодом приєдналося багато інших з північних племен Європи. Усі вони принесли в християнство щось зі своїх язичницьких філософських вчень та теорій.

ПОСТУПОВЕ ЗРОСТАННЯ ПАПСТВА

З часом цей отруйний осад змішали і влили до “золотої чаші” Правди, яку відступна “жінка”, так звана Церква Бога, тримала перед світом. Вона “всю землю напоювала”, “вином розпусти її впивались мешканці землі” (Єр. 51: 6-13; Об. 17: 1-5, 15). Неправда поширювалася далі, і дух честолюбства поступово витіснив дух покори та відданості Богу, приносячи бажання уникати страждань і бути шанованими в людей. Церква, в міру того як умови сприяли її успіху, організувалася в вигляді папської ієрархії. Єпископа Риму назвали папою, кажучи, що він представляє нашого Господа Ісуса перед Церквою та світом. Папа сів на престолі слави і став панувати одноосібно, віддаючи накази царям і пануючи як духовний та земний князь. Поганське вчення про безсмертя душі, поєднане з почерпнутою з язичництва ідеєю про муки злих людей після смерті, стало основою вчення про вічні муки єретиків та страждання чистилища після смерті майже всіх католиків, щоб приготувати їх до неба.
Ці ідеї та теорії були представлені Данте в його великій епічній поемі “Божественна Комедія”. Згідно з його представленням, над брамами Інферно виднівся напис, що всі, хто туди ввійшов, позбулися надії. Це – місце для тих, кого мали мучити вічно. В ньому знаходилися всі єретики, адже жодний добропорядний католик туди не потрапляв. Було ще інше місце, зване чистилищем, де присуджували різні покарання за різні гріхи. Процес очищення різнився в часі залежно від ступеня гріха, а також від літургій, замовлених за них друзями на землі, і від грошей, заплачених за їхнє визволення. Ось так справи йшли далі, і в Церкві намножувався “кукіль”. Людям погрожували вічними муками, якщо вони не будуть ходити до церкви і підтримувати ієрархію, і казали, що їхні немовлята, які померли, не отримають спасіння.
Папство твердило, що тисяча років Христового царювання, Тисячоліття, обіцяне в Святому Письмі, яке наступає після Другого Приходу Христа, почалося у 800 році н.е. за часів папи Леона ІІІ, котрий назвав себе представником Христа, Його Намісником, щоб замість Нього почати Христове царювання. В тому ж році “папські землі” були передані Церкві імператором Карлом Великим. Закінчилося “Тисячоліття”, як вважають, в 1799 році, коли Наполеон конфіскував території, передані Церкві, і забрав папу Пія VI в’язнем у Францію, де той помер. Наступну свободу від папських переслідувань і широке розповсюдження Біблії на різних мовах папські проводирі назвали “коротким часом”, провіщеним в Об’явленні, який мав прийти після тисячолітнього Царювання Христа на землі. Вони сподіваються, що незабаром знову здобудуть свою колишню владу, престиж і ще раз зацарюють над усіма, а їхнє панування буде постійним.
Папське Тисячоліття відоме в історії як “Середньовіччя” (“Темні віки”). В той час папство запровадило та силоміць нав’язало народам Європи фальшиві вчення та практики. На основі його теорії воно обов’язково мало завоювати світ. Папство намагалося добитися цього силою, що підштовхувало до великих переслідувань, відомих як інквізиція. Протягом цих темних століть мільйони людей були катовані, їх проганяли і вбивали різними способами за відмову підкоритися наказам відступницької церкви, керованої папами, єпископами та священиками. Для цього використовували агентів та шпигунів, щоб схопити та покарати кожного, хто наважився сказати щось проти папської ієрархії або не віддав поклон в жалюгідному приниженні перед її владою.
Ось так народи Європи зріднилися з язичництвом і поринули в оману, забобони та возвеличення людей, які неправдиво вважали себе особливими, повноважними представниками Бога на землі. Справді, ці псевдоапостоли Бога, як стверджує пророцтво Даниїла (7: 25), думали “позмінювати свята та права”. Їм здалося, що вони мають право змінити Божі закони, якщо їм таке заманеться. Вони навіть думали змінити час Царювання Христа, як це вже було нами показано. Вони також поставили гидоту літургії, яка відсувала убік “сталу [раз за всіх] жертву” Христа, стверджуючи, що під час літургії Христа знову і знову приносять в жертву безкровним способом. Цим вони звели нанівець біблійне вчення, що одне жертвоприношення Ісуса на Голгофі було самодостатнім для скасування гріха. (Див. “Виклади Святого Письма”, том ІІ, розділ 9).
Ми не висуваємо звинувачення в тому, що релігійні проводирі середньовіччя робили все це зумисне. Віримо, що багато з них самі були зведені противником і думали, що вони виконують Господню волю. Ці неправди були нав’язані церкві поступово. Її провідники виявилися у великій мірі спантеличеними. Тільки Бог може визначити повну вину кожного з них. Поступово язичницьке християнство, більш жорстоке та невблаганне в розповсюдженні та примусовому запровадженні, ніж саме язичництво, було прийняте європейськими народами, і вони сталися тим, чим було і далі є те, що відоме як “християнство” – Христове Царство. Славне вчення Святого Письма про воскресіння також відійшло на задній план, бо яку користь з воскресіння мертвих мала би безсмертна душа, яка не може померти? Вчення Платона про безсмертя людини було більш переконливим для тіла, ніж істинне уявлення про смерть. Адже неприємно було думати про смерть як про ворога людини, як про осуд, винесений Богом внаслідок гріха Адама.

ДІЯЛЬНІСТЬ РЕФОРМАЦІЇ – “МАЛА ПОМІЧ”

Праця реформування, яка всупереч шаленому опору поступово перейшла (в шістнадцятому столітті) у відому нам Велику Реформацію, принесла часткове полегшення святим Бога – Його справжній Церкві – за котрими полювали, котрих переслідували і намагалися знищити. Навіть у найтемніші роки темних віків були нечисленні святі, котрі ніколи не падали на коліна перед Ваалом. Вони запечатали власною кров’ю своє свідчення віри в живі вчення Святого Письма. У відповідний час ці вчення здобули достатньо пошани, щоб викликати Реформацію, завдяки якій святі “були споможені малою поміччю”. Однак їхні провідники з часом були переможені “лестощами” і в значній мірі поступилися бажанням здобути владу та вплив між народами. (Див. “Виклади Святого Письма”, том. ІІІ, стор. 27-32 та 95-99).

ВАЖЛИВЕ ПИТАННЯ І ВІДПОВІДЬ НА НЬОГО

Хтось може запитати, чому Бог дозволив ці жахливі умови? Чому Він дозволив, щоб Його пшеничне поле заросло куколем? Наш Господь знав, що такі умови прийдуть колись, як це видно з притчі про пшеницю та кукіль. Божий задум був в тому, щоб дозволити ці труднощі як великий урок для Церкви, для ангелів та остаточно для всього світу. Слід було дозволити запровадження, ріст і появу гірких плодів цих неправдивих вчень, щоб показати жахливі наслідки неправди, безбожних амбіцій та гріха. Наслідком також був розвиток і відокремлення в дусі справжніх святих Бога від безлічі куколю. Обидва мали рости разом у вавилонській системі аж до часу жнив. Тоді мало прийти повне розділення обох класів.
Зараз ми знаходимося в цьому часі розділення. Очі нашого розуміння є відкриті, і ми бачимо, що ці неправди та порочні практики не є від Бога, і про них не навчає Його Слово. Ми бачимо, як попередив нас Учитель, що “дотепер Царство Небесне страждає від шалених нападів, і лихі люди намагаються здобути його силоміць” (WBTC). Переважна більшість так званих християн далі засліплена димом середньовіччя, який довгий час оповивав їхні очі. Сьогодні насилля стосовно святих Бога трапляється нечасто з огляду на сучасні закони та громадські настрої, хоча в декого цей дух переслідування є такий, як був колись, і їм би тільки здобути владу. Далі відбувається проголошення тих самих небіблійний вчень, частково видозмінених, щоб пристосувати їх до більш вишуканих ідей сьогодення. Водночас біблійне вчення про воскресіння опинилося на звалищі.
Хоча сьогодні служителі інколи зачитують уривки Святого Письма про воскресіння, проте одразу інтерпретують їх по-іншому, ніж пояснює саме Святе Письмо. Деякі з них далі проповідують, що остаточно буде воскресіння тіла, яке приєднається до свого духа. Про щось таке Біблія не навчає, і це є повним абсурдом з огляду на їхню теорію про безсмертя душі, яка, як вони кажуть, є перенесена під час смерті до свого вічного помешкання. Біблія вчить, що мертві є мертвими і що має бути воскресіння душі, істоти, Его. Наш Відкупитель помер, щоб відкупити людський рід, який помер в Адамі, і на третій день був піднятий Отцем з мертвих. Якщо тіло “скидається” при смерті, щоб дух міг бути вільний від його тягаря, то чому б дух мав потребувати його знову в недалекому майбутньому? Це було б вічне пониження для духа, який звільнився від свого попереднього тваринного тіла на кілька років або століть!
Сучасні церковні системи наскрізь просякли усілякими поганськими вченнями – грецькою філософією, пантеїзмом, буддизмом, раціоналізмом, спіритизмом і т.п. Усі вчення про безсмертя душі, про триєдинство Бога, про муки після смерті, про реінкарнацію душі після смерті, про спілкування живих з мертвими були запозичені в язичництва і є чистісіньким язичництвом. Номінальні системи сьогодення воістину стали Вавилоном, плутаниною! І зараз, в жнивному часі цього віку, Бог кличе Свій народ з нього, і ця праця вже майже завершена. Він виплюнув ці номінальні системи зі Своїх уст (Об. 3: 14-20; 17: 1-5; 18: 1-24; 19: 1-8).
Свого часу ми запитували, чому Божа воля була в тому, щоб дозволити такий стан речей. Але в світлі, яке сяє сьогодні, ми думаємо, що можемо виразно бачити причину. Віримо, що Бог бачив те, що ми починаємо бачити сьогодні, а саме: той, хто ніколи не пізнав природу та наслідки гріха, хто ніколи не пізнав згубні наслідки цих потворних вчень, ніколи не зміг би оцінити Правду так, як цінять ті, на кого вони мали вплив і хто був ними зв’язаний.
Яке велике полегшення приходить в наш розум і серце, коли ми вибираємось з густої темряви у славне світло Божої Правди, яке є в Ісусі! Яке чудове враження це справляє на нас! Ми уявляємо собі, як люди, збудившись зі сну смерті, будуть обережно озиратися довкола, чекаючи обставин, які, як їх вчили, мали б існувати за межами цього життя. Багато озиратиметься зі страхом за вогняним полум’ям і муками, весь час запитуючи: “А де ж диявол?” Коли любов Бога, показана в Його чудовому задумі для людства, стане для них явною, коли їм розкажуть, що вони знаходяться під праведним пануванням Месії, єдина мета якого – добро для всіх людей, коли вони почнуть усвідомлювати безмежну доброту Бога, то яким, уявіть собі, буде вияв радості з боку нещасного, закованого в темряву, проклятого гріхом світу!
Всі щиросерді, всі, хто прагне добра (коли умови для цього стануть сприятливими), оцінять славний характер нашого великого Творця так, як вони ніколи не могли цього зробити досі. Отже, бачимо, що в Бога була Своя мета, щоб дозволити шість тисяч років панування поганих умов, – Своя мета для Церкви і Своя мета для світу і для всіх створених розумних істот, а також ще нестворених. Ми сподіваємось і віримо, що коли Бог зробить все це виразним, тоді всі побачать, що Його дороги справедливі і праведні. Ми чекаємо, коли Він в належному часі в повній мірі продемонструє Свій характер; і цей час, віримо, вже зовсім близько.
R5909 (1916 р.)