Багато хто запитує стосовно правд, представлених в «Studies in the Scriptures» («Виклади Святого Письма») та «The Watch Tower» («Вартова вежа»): звідки вони прийшли і як розвинулися до своєї нинішньої симетрії та чудових пропорцій. Чи вони були наслідком видив? А може Бог якимось надприроднім шляхом дав пояснення цих прихованих досі таємниць Свого Плану, чи особа, котра їх написала, є кимось більшим, ніж звичайна істота? Можливо, вона присвоює собі надприродну мудрість або силу? Як приходить таке об’явлення Божої Правди?
Ні, дорогі приятелі, ми не присвоюємо собі жодної вищості, ані не намагаємось возвеличитись в очах наших братів з Дому Віри, хіба що робимо це так, як велів Учитель, кажучи: «І хто хоче бути між вами першим, – нехай буде вам за слугу» (Мт. 20: 27, Rotherham). Отже, наше становище між людьми світу і номінальної церкви є далеким від вивищення, хоча скрізь мовиться навпаки Ми цілком задовольняємось чеканням вивищення у властивому в Господа часі (1 Петр. 5: 6). Тому відповідаємо словами апостола: «Чому ви дивитесь на нас, немов би ми вчинили власною силою оце?» Та ж ми такі самі люди, як ви – з такими ж недугами та кволістю – які палко прагнуть через подолання багатьох лих, знеохочень і т.п. бігти до мети по нагороду нашого високого покликання, прагнуть для себе, як вірні дослідники Божого Слова, бути, як ми вже казали, тільки вказівним пальцем, щоб допомогти вам прослідити самим зі священних сторінок чудовий план Бога – повірте, не менш чудовий для нас, як для вас».
Правди, представлені нами, не були відкриті ані в видивах, ані в снах, ані гучним голосом Бога, ані всі одразу, але поступово, починаючи з 1870 року і особливо з 1880 року. Теперішнім відкриттям Правди треба завдячувати не людській винахідливості або гостроті сприймання, але простому факту, що прийшов властивий в Бога час. Коли б ми не промовляли або не було знайдено іншого знаряддя, тоді кричало б саме каміння.
Ми пропонуємо нижченаведену історію не лише з тієї причини, що нас вмовляли дати короткий перегляд Божого керівництва на стежці світла, але передусім тому, що ми вважаємо за потрібне розповісти про Правду скромно, роззброївши помилкову уяву і упереджені неправдиві свідчення, а також щоб наші читачі могли побачити, як Господь досі керував нами і допомагав нам. Якщо в цій історії згадуватимуться імена та погляди інших, які товаришували нам, то ми будемо намагатися наголошувати лише на тих моментах, які потрібні для зрозуміння нашої позиції та Господнього керівництва. Ми також не є в змозі перерахувати всі непомітні прояви Божественної милості, в яких була випробувана наша віра, вислухані наші молитви і т.д., пам’ятаючи, що наш Господь і перша Церква не залишили жодного такого прикладу хвалькуватої віри, а, навпаки, застерігали, кажучи: «Ти маєш віру? Май її сам про себе...»
Ми не повертатимемось, щоб розповісти, як світло почало проникати крізь хмари упереджень та забобонності, що оповивали світ під папським пануванням Середньовіччя. Відтоді і дотепер кожен реформаторський рух, вірніше, реформаторські рухи, мали свою частку у виведенні світла з темряви. Ми, натомість, обмежимось розглядом правд жнива, представлених у виданнях «The Watch Tower Bible and Tract Society», які називалися «Millennial Dawn» («Світанок Тисячоліття») та «Zion's Watch Tower» («Вартова Вежа Сіону»), а тепер називаються «Studies in the Scriptures» («Виклади Святого Письма») та «The Watch Tower» («Вартова Вежа»). Почнемо розповідь з подій 1868 року, коли редактор, на той час посвячена вже кілька років Божа дитина і член Церкви Конґреґаціоналістів та «Young Men's Christian Association» («Християнської Асоціації Молодих Людей»), почав сумніватися стосовно багатьох давно прийнятих вчень.
НАРИС РОЗВИТКУ ТЕПЕРІШНЬОЇ ПРАВДИ
Мені, ознайомленому з Катехізисом, вихованому в пресвітеріанстві і з допитливим з природи розумом довелось, як тільки я почав думати самостійно, стати легкою здобиччю логіки невір’я. Однак річ, яка спочатку загрожувала повним крахом віри в Бога та Біблію, була, під Божим провидінням, спрямована для мого добра, зруйнувавши лиш моє довір’я до людських вчень та систем хибного представлення Біблії.
Поступово я був ведений до розуміння того, що хоч кожне вчення містило певні елементи правди, в цілому вони збивали з пуття і суперечили Божому Слову. Серед інших теорій я спіткнувся на адвентизмі. Одного вечора мені довелось, може здатися, випадково, заглянути до запиленого, тьмяного залу в Алехені (Allegheny), Пенсильванія, де, як я чув, відбувалися релігійні зібрання, і де я хотів побачити, чи групка людей, котра тут збиралася, могла запропонувати щось більш розсудливе, ніж вчення великих церков. Тут я вперше почув деякі погляди Других Адвентистів (Second Adventists) проповідника м-ра Джонаса Вендела (Jonas Wendell), нині покійного. Отже, я виражаю почуття заборгованості адвентистам, а також іншим віровизнанням.
Хоча його викладення Святого Письма не було зовсім виразним і дуже далеким від того, яке ми маємо сьогодні, воно було достатнім, щоб під Божим керівництвом наново утвердити мою хитку віру в божественне натхнення Біблії і показати, що написане апостолами та пророками тісно взаємопов’язано. Почуте повернуло мене до моєї Біблії, щоб досліджувати її зі ще більшим запалом та дбайливістю, і я завжди дякуватиму Господу за Його керівництво. Хоча адвентизм не привів мене до жодної з правд, він дуже допоміг позбутися омани і приготував до пізнання Правди.
ПЕРШИЙ ТЬМЯНИЙ ПРОБЛИСК БОЖОГО ПЛАНУ
Я швидко почав зауважувати, що ми живемо десь близько закінчення Євангельського віку, близько часу, в якому, як сказав Господь, розумні, пильні Його діти повинні прийти до виразного знання Його плану. В той час я особисто і ще кілька шукачів правди з Пітсбурґа (Pittsburgh) та Алехені утворили зібрання для вивчення Біблії, і період між 1870 та 1875 роками був часом постійного зростання в благодаті, знанні та любові до Бога і Його Слова. Ми довідалися дещо про любов Бога, про те, як вона подбала про все людство, як усі мають бути пробуджені з гробу, щоб їм представити повний любові Божий план, і як усі, хто в той час покаже віру в викупну працю Христа і виявить послушність залежно від знання Божої волі, зможуть (через Христову заслугу) прийти назад до повної гармонії з Богом і отримати вічне життя. Такою, як ми зрозуміли, мала бути праця реституції, провіщена в Діях 3: 21.
Та хоча ми розуміли, що Церква покликана до спадкоємства з Господом в Тисячолітньому Царстві, нам досі не вдалося чітко побачити велику різницю між нагородою Церкви, яка тепер знаходиться на випробуванні, і нагородою вірних зі світу після їхнього випробування, при закінченні Тисячолітнього віку: тобто, що нагородою перших має бути слава духовної, божественної природи, натомість для останніх має бути слава реституції, відновлення до досконалості людської природи, яку голова людського роду мав свого часу в Едемі.
Однак на той час ми лише починали здобувати загальний погляд на Божий план і позбуватися багатьох довго шанованих неправд, тож час на ясне розуміння всіх подробиць в повній мірі ще не настав. Тут я повинен з вдячністю згадати допомогу братів Джорджа Стетсона (George Stetson) і Джорджа Сторса (George Storrs), згодом редактора «The Bible Examiner» («Дослідник Біблії»), нині покійних. Дослідження Божого Слова з цими дорогими братами вело мене крок за кроком на «зелені пасовища», до більш світлих надій для світу, хоча лише в 1872 році я здобув ясний погляд на діяльність нашого Господа як ціни викупу і зрозумів, що основа всіх надій реституції ґрунтується на цьому вченні.
Досі я, читаючи свідоцтво, що всі, хто в гробах, повиходять і т.д., все ще сумнівався, чи це справді стосується всіх – чи слід вважати, що це включає розумово неповноцінних та немовлят, котрі померли без відповідного знання, для котрих теперішнє життя з його досвідом принесло дуже мало користі. Та коли в 1872 році я почав вивчати справу реституції з точки зору викупної ціни, даної нашим Господом Ісусом за Адама і остаточно за всіх загублених в Адамі, це цілковито прояснило справу реституції і дало мені остаточну певність, що ВСІ повинні повиходити з своїх гробів і бути приведені до ясного знання Правди і повної можливості здобути вічне життя через Христа.
Так пройшли роки 1868-1872. Наступні роки – до 1876 року – були роками постійного зросту в благодаті та знанні групки Біблійних дослідників, з котрими я зустрічався в Алехені. Ми зробили поступ від наших перших примітивних і непевних уявлень про реституцію до більш ясного розуміння подробиць; та властивий в Бога час на ясне світло ще не настав.
В той час ми також почали розуміти різницю між нашим Господом як «людиною, що дав Самого Себе», і Господом, Який прийде знову, – духовною істотою. Ми зрозуміли, що духовні істоти можуть бути присутні, залишаючись невидимими для людей – саме так, як ми вважаємо і як представили в «Викладах Святого Письма», том 2, розд. 5. Нам було дуже прикро за помилку Других Адвентистів, котрі сподівалися Христа в тілі, навчаючи, що світ і все в ньому, за винятком Других Адвентистів, буде спалене в 1873 або 1874 pоці, і чиї хронологічні дати, а також розчарування та сумнівні ідеї щодо мети та способу приходу нашого Господа принесли той чи інший закид нам і всім, хто очікував і проголошував Його близьке Царство.
ПРИЗНАННЯ ХРОНОЛОГІЇ
Такі поширені помилкові погляди стосовно мети та способу Другого Приходу Христа спонукали мене до написання брошури «The Object and Manner of the Lord's Return» («Мета і спосіб Господнього повернення»), яку видано в кількості майже 50 000 примірників.
Приблизно в січні 1876 року моя увага була особливим чином звернена на тему пророчого часу, пов'язаного власне зі згаданими вченнями та сподіваннями. Трапилося це так: я отримав журнал під назвою «The Herald of the Morning» («Вісник поранку»), надісланий мені його редактором містером Н.Г. Барбуром (N.H. Barbour). Відкривши його, я за зображенням на обкладинці одразу впізнав, що він має відношення до Адвентизму, і переглянув з певною цікавістю, щоб побачити, яку наступну дату встановлено для спалення світу. Уявіть собі моє здивування та задоволення, коли з його змісту я довідався, що редактору починають відкриватися очі на справу, яка вже кілька років так радувала наші серця тут в Алехені, – що метою повернення нашого Господа не є знищення всіх поколінь землі, а благословення; що Його прихід має бути схожий на прихід злодія, однак прихід не в тілі, а як духовної істоти, невидимої для людей; що зібрання Його Церкви і відділення «пшениці» від «куколю» відбуватиметься в кінці цього віку без будь-якого усвідомлення з боку світу.
Я зрадів, що інші приходять до такого ж прогресивного розуміння, однак повною несподіванкою для мене були дуже обережно сказані слова, що на думку редактора «The Herald of the Morning» пророцтва свідчать про те, що Господь вже присутній в світі (невидимий і ніким не зауважений), що жнивна праця збирання пшениці та куколю вже відбувається, і що цей погляд підтверджують ті пророцтва часу, які ще кілька місяців тому він вважав такими, що не справдилися.
Це була зовсім нова думка: чи можливо, щоб пророцтва часу, якими я так довго нехтував – задля їх невластивого застосування адвентистами – справді вказували на час, коли Господь буде присутній невидимим чином, щоб встановити Своє Царство, і що, як я добре розумів, не можна дізнатись жодним іншим шляхом? Принаймні, мені здавалось розсудливим, і навіть дуже, сподіватися, що Господь звістить Свій народ про це – особливо коли Він обіцяв, що вірні не мають бути залишені в темряві зі світом, і що хоч «День Господній» прийде на інших, мов злодій вночі (крадькома, несподівано), так не має бути з Його пильними, повними запалу святими (1 Сол. 5: 4).
Я пригадав собі деякі аргументи, вжиті моїм приятелем Джонасом Венделом та іншими адвентистами на доказ того, що 1873 рік стане свідком спалення світу і т.п., тобто хронологію світу, яка показувала, що шість тисяч років від Адама закінчилися разом з початком 1873 року, а також інші аргументи, взяті зі Святого Писання, які тепер, здавалося, співпадали. Чи можливо, щоб ці докази часу, які я обминув як неварті уваги, справді містили важливу правду, яку адвентисти застосували неправильно?
ВАЖЛИВЕ ВІДКРИТТЯ
Сповнений бажання довідатися, звідки б це не було, про все, що Бог має нас навчити, я одразу написав до містера Барбура, повідомивши про мою згоду щодо інших пунктів і бажаючи, перш за все, знати чому і на основі яких біблійних доказів він твердить, що Христова присутність і жниво Євангельського віку датуються від осені 1874 року. Відповідь показала, що моє припущення було вірне, а саме, що аргументи стосовно часу, хронологія і т.д. були тими самими, які використали Другі Адвентисти в 1873 р. Вона також засвідчила, що м-р Барбур та його співпрацівник м-р Д.Г. Патон (J.H. Paton) з Мічіґан до того часу були Другими Адвентистами, і коли дата 1874 p. проминула, коли світ не згорів, і вони не побачили Христа в тілі, вони якийсь час просто відмовчувались. Простеживши пророцтва про час, які, здавалося, проминули не виконавшись, і не зумівши знайти жодного недоліку, вони почали ставити собі питання, чи не сталося так, що час був правильним, а їхні сподівання – хибними, і чи бачення реституції та благословень для світу, яких навчали інші, не є саме тим, чого треба сподіватися.
Правдоподібно, незадовго після розчарування, яке приніс з собою 1874 рік, один читач «The Herald of the Morning», маючи примірник «Emphatic Diaglott», зауважив в ньому щось, що вважав особливим, тобто, що в Мт. 24: 27, 37, 39 грецьке слово «parousia», яке в нашому загальному перекладі перекладено як «прихід», в Diaglott перекладається як «присутність». Саме це було ключем, вживаючи якого, вони були ведені з допомогою пророчого часу до правильних поглядів стосовно мети та способу повернення нашого Господа, а тоді до зрозуміння часу, коли мають статися речі, які, згідно з вказівкою Божого Слова, стосуються Парусії Христа. Ось так Бог часто веде Своїх дітей з різних відправних точок Правди. І де серця є щирі і віддані, вони неминуче будуть притягнені разом одне до одного.
Щоправда на той час ще не було жодних книг, ані інших публікацій, які представляли б пророцтва стосовно часу саме так, як вони тоді вже були зрозумілими. Тому я оплатив містеру Барбуру кошти подорожі, щоб він приїхав зустрітися зі мною до Філадельфії (де влітку 1876 року я провадив свої особисті справи) і представив мені – якомога повніше і на основі Писання – що пророцтва вказують на 1874 рік як на дату, коли почалася Господня присутність та «жниво». Він приїхав, і його доказ задовольнив мене. Будучи особою твердої переконаності, цілком посвяченою Господу, я відразу спостеріг, що особливий час, в якому ми живемо, має важливий стосунок до нашого обов’язку та праці як Христових учнів; що оскільки ми знаходимося в часі жнив, то має проводитись жнивна праця, і що Теперішня Правда є серпом, яким, як цього бажає Господь, ми повинні скрізь між Його дітьми виконувати жнивну працю.
Я запитав мр-а Барбура, що для цього робить він та «The Herald». Він відповів, що не зроблено нічого; що майже всі читачі «The Herald» – адвентисти, які пережили розчарування, і вони втратили інтерес і припинили підписку, внаслідок чого кошти вичерпалися. Можна сказати, що «The Herald» тимчасово припинив існування. Я сказав йому, що тепер, коли він по-новому віднайшов світло на справу реституції (бо коли ми зустрілися вперше, він багато довідавсь від мене про повноту реституції, основаної на достатності даного за всіх Викупу, натомість мені довелось багато навчитись стосовно часу), він, замість того, щоб бути розчарованим та відмовлятись від праці, повинен, навпаки, відчути, що в нього є для проповідування свого роду «добра новина», якої він ніколи досі не мав, і що відповідно має зрости його запал. Водночас знання факту, що ми вже є в жнивному періоді, дало мені поштовх поширювати Правду так, як ніколи досі. Тому я одразу вирішив енергійно віддатися справі Господа та Правди.
ПОЧАТОК ЖНИВНОЇ ПРАЦІ
Я постановив згорнути свої справи і віддати час та засоби для великої жнивної праці. Отже, я відіслав містера Барбура назад додому з грішми та настійною вимогою викласти стисло, в формі книжки, цю Радісну Новину саме так, як він її тоді розумів, включаючи пророчі вказівки часу. Натомість я закрив свій бізнес в Філадельфії, приготовляючись цілком віддати себе праці, подорожуванню та проповідуванню.
Приготована таким чином невеличка книжка, яка містила 196 сторінок, мала назву «The Three Worlds» («Три світи»). І хоча це не була перша книжка, яка навчала про реституцію, ані не була перша книжка, яка трактувала пророцтво стосовно часу, однак вірю, це була перша книжка, яка поєднала ідею реституції з пророцтвом стосовно часу. З продажі цієї книжки та з мого гаманця ми покрили кошти нашого подорожування. Через деякий час до мене прийшла думка залучити ще одного працівника жнива, і я послав за містером Патоном, котрий одразу відгукнувся, і ми таким самим чином сплатили кошти його подорожі.
Зауваживши, як швидко люди забувають почуте, ми стали перед очевидним фактом, що хоч зібрання є дуже корисними для того, щоб пробудити інтерес, однак потрібен щомісячний журнал, щоб цей інтерес підтримувати і розвивати. Тому, мабуть, було Господньою волею, щоб один з нас осів у котромусь місці і знову почав регулярне видання «The Herald of the Morning». Я запропонував зробити це містеру Барбуру, оскільки в нього вже був досвід складати текст до друку, і він міг робити це більш ощадливо, натомість м-р Патон і я подорожуватимемо далі і заповнюватимемо його шпальти при кожній нагоді. На заперечення, що друкарську машину вже продано і що гроші, які надійдуть від нових передплатників, не дозволять підтримувати видання довгий час, я відповів, що дам грошей для закупівлі друкарської машини та ін., і залишив кілька сотень доларів в банку під чек містера Барбура, щоб він розпорядився ними так ощадно, як тільки міг, тоді як м-р Патон і я будемо подорожувати далі. Оскільки виглядало, що це була Господня воля, ми так і зробили.
Після цього, подорожуючи штатами Нової Англії, я зустрів містера А.П. Адамса (A.P. Adams), на той час молодого методистського служителя, який глибоко цим зацікавився і цілим серцем прийняв послання, яке мені довелось протягом тижня проголошувати для його конгрегації. Згодом я представив його кільком малим зібранням зацікавлених осіб з довколишніх міст і сприяв у всьому, в чому міг, радіючи ще однією особою, котра через навчання згодом стане співпрацівником на жнивному полі. Приблизно в той час мене дуже підбадьорило поповнення в особі м-ра А.Д. Джонса (A.D. Jones), службовця, якого я найняв на роботу в Пітсбурґу – ділового та багатообіцяючого молодого чоловіка, шо швидко став активним і цінним співпрацівником в жнивній праці і якого добре пам’ятають деякі наші старі читачі. М-р Джонс якийсь час біг наполегливо, але чи то честолюбство, чи щось інше остаточно привело його до повного краху віри і залишило нам болючий приклад правдивості мудрих слів апостола: «Не багато-хто будьте, брати мої, учителями, знаючи, що суворіший суд матимемо» (Як. 3: 1, Diaglott).
«Ось сатана домагався, щоб пересіяти вас як пшеницю» (Лк. 22: 31).
Досі все йшло без перешкод. Ми отримали велике благословення від Правди, але ще не були якимось особливим чином випробувані в нашій любові та відданості їй. Та вже влітку 1878 року – паралельного часу до розп’яття Господа і сказаних Ним слів, процитованих попередньо, – почалось пересівання, яке триває відтоді і яке повинно, рано чи пізно, випробувати кожного, хто приймає світло Теперішньої правди.
«Не дивуйтесь огневі, що вам посилається на випробування, немов би чужому випадку для вас», бо цей «огонь діло кожного випробує, яке воно є»: чи він будував свою віру безпідставно (з дерева, сіна та соломи замість коштовних каменів об’явлених Богом правд); чи будував її на сипучому піску людських вчень (еволюції і т.п.), чи на міцній скелі, Викупі – єдиній певній основі, про яку подбав Бог. Ті, котрі будуватимуть на скелі, особисто спасуться, навіть коли б їм довелось будувати нелогічні переконання, які «вогонь» та потрясіння цього дня випробування повалять та цілковито поглинуть. Але ті, котрі будують на будь-якій іншій основі – незалежно від того, чи вони вживають добрі чи погані матеріали, – напевно, зазнають повної руїни (Лк. 6: 47-49; 1 Кор. 3: 11-15).
Метою цього випробування та пересівання є, очевидно, вибір всіх, чиї бажання серця є несамолюбні, котрі повністю і без застережень посвячені Господу, котрі настільки охочі чинити Господню волю і настільки довіряють Його мудрості, Його шляху та Його Слову, що відмовляються від того, щоб їх хтось відтягнув убік від Господнього Слова чиїмось софізмом або власними задумами та ідеями. Вони в час пересівання будуть зміцнені і ще більш зростять свою радість в Господі і своє знання Його планів, навіть коли б їхня віра була випробувана таким чином, що з кожного боку від них тисячі потраплятимуть в оману (Пс. 91: 7).
Пересівання почалося так: стосовно слів ап. Павла (1 Кор. 15: 51, 52), що «не всі ми заснемо, та всі перемінимось – раптом, як оком змигнути» і т.п., ми далі трималися погляду адвентистів і, зрештою, всіх християн, що свого часу живі святі будуть несподівано і чудесним способом підхоплені в тілах, щоб назавжди бути з Господом. Але тепер наше знайомство з пророцтвом стосовно часу спрямувало наші сподівання підхоплення святих до того моменту Віку, який є паралеллю Господнього воскресіння, бо багато паралелей між юдейською та християнською епохами ми вже зауважили, і вони становили одну з важливих рис згаданої нами невеликої книжки «The Three Worlds» («Три світи»).
Ми тоді ще не розуміли, як розуміємо сьогодні (див. «Виклади Святого Письма», том 3, розд. 7), що квітень 1878 року позначає час початку встановлення Божого Царства шляхом прославлення усіх, хто вже заснув у Христі, і що «переміна», яку ап. Павло згадує в 1 Кор. 15: 51, має для всіх зі згаданого класу прийти у мить вмирання – від цієї дати і далі впродовж всього жнивного періоду, доки всі живі члени («ноги») тіла Христа не будуть перемінені до стану славних духовних істот. Та коли в той час не трапилося нічого, що ми могли б побачили на власні очі, повторне дослідження справи показало мені, що наша помилка полягала в сподіванні побачити, як всі живі святі будуть перемінені одразу, без вмирання, що є загальноприйнятим в номінальній церкві хибним поглядом, який ми на той час ще не зауважили і не відкинули.
В результаті уважного вивчення ми почали приходити до нашого теперішнього ясного бачення справи. Згодом я спостеріг, що в словах апостола «не всі ми заснемо» слово «заснемо» не є синонімом слова «помремо», хоча загально саме так вважають. Навпаки, вжитий тут вираз «засинати» означає несвідомість. Апостол прагнув дати нам зрозуміти, що від певного часу під час Господньої присутності Його святі, вмираючи як інші люди (Пс. 82: 6, 7), не залишатимуться жодного часу несвідомими, але в мить смерті будуть «перемінені» і отримають обіцяне духовне тіло. Протягом всього Євангельського віку вмирання супроводжувалося несвідомістю, «сном». Це залишалося правдою в стосунку до всіх святих, котрі «поснули в Ісусі», аж до часу, коли Він прийняв становище Царя (Об. 11: 17), що, як ми показали, відбулося весною 1878 року. (Див. «Виклади Святого Письма», том 2, стор. 208, 209).
В той час Цар «збудив на Свою подобу» всіх членів Свого тіла, Церкву, котра «спала», і внаслідок цього (оскільки настав час на встановлення Його Царства) вже немає потреби, щоб «ноги», тобто останні члени, які залишилися, мали переходити до «сну», несвідомості. Навпаки, тепер кожен з них, коли він закінчує свій шлях і є вірний до смерті, відразу отримує Корону Життя. Оскільки він є перемінений вмить, як оком змигнути, то ніяк не можна сказати, що він спить або перебуває в несвідомості. Отже, слова Об’явлення 14: 13 «Блаженні ті мертві, хто з цього часу вмирає в Господі» стосуються 1878 року.
Бачимо, що повторне дослідження виявило подальше світло на стежці і стало добрим мотивом для заохочення та доказом постійного Господнього керівництва.
ЗАПЕРЕЧЕННЯ ВИКУПУ
В той самий час, як я отримав допомогу для здобуття більш ясних поглядів і світліших надій і старанно намагався допомогти іншим, весна 1878 року виявилась аж ніяк не благословенною для м-ра Барбура і для тих багатьох, на кого він мав вплив. Відкинувши очевидне та просте пояснення, викладене попередньо, м-р Барбур, мабуть, відчув, що він обов’язково повинен запропонувати щось нове, аби відвернути увагу читачів від невдалого припущення, що святі мали бути підхоплені живими. Як все-таки небезпечно для будь-кого відчувати на собі надто велику відповідальність або намагатись нав’язати нове світло! Нас болісно вразило, коли незадовго після цього м-р Барбур написав статтю для «The Herald», заперечуючи доктрину поєднання – заперечуючи, що смерть Христа була викупною ціною за Адама та його рід, – і кажучи, що смерть нашого Господа могла допомогти сплатити покарання за гріх людини стільки ж, скільки проколена шпилькою муха і завдані їй страждання та смерть можуть вважатися земним батьком справедливим надолуженням провини своєї дитини. Я був вражений, бо гадав, що м-р Барбур мав ясне розуміння праці Христа (нашої жертви за гріх), нашого добровільного Відкупителя, Котрий, радо виконуючи Божественний план, дав Себе як викуп, відповідну ціну, щоб сплатити покарання Адама – щоб Адам і все його потомство могли у властивому часі звільнитися від гріха та смерті.
Та наскільки іншим (від запропонованої ілюстрацією м-ра Барбура жалюгідної карикатури на Викуп) було охоче, розумне, повне любові самопожертвування нашого Відкупителя на основі плану, задуманого і виявленого Нескінченною Мудрістю! Очевидно, я приписував м-ру Барбуру більш ясні погляди, ніж він коли-небудь мав, або ж він добровільно зняв і викинув Весільний Одяг Христової праведності. Власне, останнє стало для мене єдиним поясненням, бо згодом він визнав, що попередньо вважав Христову смерть Викупом за людину.
Не гаючись, я написав статтю до «The Herald» зі спростуванням неправди, доводячи потребу того, щоб «один помер за всіх» – «справедливий за несправедливих»; що Христос виконав все, що було написано, тому Бог міг бути справедливим і пробачити та звільнити грішника від покарання, яке Він справедливо на нього наклав (Рим. 3: 26). Я також написав до м-ра Патона, звертаючи його увагу на фундаментальний характер знівеченого вчення і на те, що час та всі обставини відповідають притчі про того, хто скинув весільний одяг саме перед весільною гостиною (Мт. 22: 11-14).
М-р Патон відповів, що він досі не бачив цієї речі в такому виразному світлі, бо м-р Барбур мав рішучий, категоричний спосіб представлення справ, який певний час виправдовував його. Я наполіг, щоб тепер, розуміючи всю важливість вчення, він також написав статтю для «The Herald», в котрій без ноти сумніву засвідчив би дорогоцінність крові Христа. Він так і зробив. Ці статті з’явились в «The Herald» від липня до грудня 1878 року.
ЗАПОЧАТКУВАННЯ «THE WATCH TOWER»
Для мене стало зрозумілим, що Господь більше не підтримуватиме мене фінансово, якщо я матиму яким-небудь чином справу з чимось, що діє всупереч фундаментальному принципу нашої священної релігії. Тому після найстаранніших, хоча й марних, зусиль виправити помилку я цілком відмовився від «The Herald of the Morning» і від подальшого спілкування з м-ром Барбуром. Але я відчував, що недостатньо самої лише відмови від спілкування, аби виявити мою постійну відданість нашому Господу та Відкупителю, Котрого справа була грубо атакована особою, яка намагалась збити овець з пуття, до того ж при значній моїй підтримці та заохоченні, коли я зовсім щиро вірив в його вірність Господу. Отже, я зрозумів, що Господня воля в тому, щоб я започаткував інший журнал, в якому було б високо підняте знамено хреста, була б захищена доктрина Викупу, а Добра Вість великої радості проголошена так широко, як це тільки можливо.
Йдучи за керівництвом Господа, я відмовився від подорожування, і в липні 1879 року з’явився перший номер «The Watch Tower and Herald of Christ's Presence» («Вартова Вежа та Вісник Присутності Христа»). Від самого початку журнал став особливим захисником справи Викупу, і з Божою благодаттю сподіваємось, що так буде весь час.
Якийсь час ми мали дуже болісні випробування. Читачі «The Watch Tower» («Вартової Вежі») і «The Herald» («Вісника») були тими самими; і відколи започатковано «The Watch Tower», а згаданий запас коштів для «The Herald» вичерпався, м-р Барбур не тільки забрав з банку гроші, які я поклав туди, і почав поводитися зі всім, що він мав в своєму розпорядженні, як зі своїм власним майном, але й вилив на редактора «The Watch Tower» найбрудніші особисті образи, намагаючись не дозволити, щоб «The Watch Tower» і доктрина викупу мали відповідний вплив на читачів. Це, звичайно, привело до поділу – як завжди є в таких випадках. Звинувачення на мою адресу, які дехто вважав правдивими, мали передбачуваний наслідок і створили в думках багатьох упередження до справи Викупу. Тому багато хто відвернувся від нас.
ЩЕ ІНШІ ВІДКИДАЮТЬ ВИКУП
Але Господь далі виявляв Свою милість, яку ми вважаємо більш вартісною, ніж прихильність всього світу. Власне в той час м-р Адамс запозичив погляди м-ра Барбура і так само покинув вчення про Викуп. Тому, з огляду на розуміння нами притчі про весільний одяг, дане в той час, м-р Барбур і м-р Адамс, скинувши весільний одяг Христової праведності, вийшли зі світла в зовнішню темряву світу стосовно речей, які вони так ясно розуміли, тобто часу і способу Господньої присутності. Відтоді вони далі чекали на Христа, весною та осінню, аж до весни 1892 року, який, наскільки ми чули, став їхнім останнім розчаруванням*.
-------------------------------
* М-р Барбур помер через кілька років після того, як ця стаття вперше вийшла з друку.
------------------------------
Під час цього важкого випробування, або, як ми могли б назвати його боротьбою за справу Христа, ми мали щирого співпрацівника в особі м-ра Патона, котрий до літа 1881 року був цінним помічником і захисником вчення про майбутні благословення через Христа, які ґрунтуються на викупі, даному за всіх на Голгофі. Книжка «The Three Worlds» («Три світи») вже деякий час не друкувалася, тому нам спало на думку обов’язково поновити її видання або видати зовсім нову книжку, яка б охоплювала ці самі речі.
М-р Патон погодився підготувати її до друку, а м-р Джонс запропонував сплатити всі видатки, пов’язані з друкуванням та оправою, а також дати м-ру Патону стільки примірників книжки, скільки він зможе продати. Як винагороду за його час, відданий для приготування книжки, я добровільно і охоче відгукнувся повідомити про неї в «The Watch Tower» (ось чому адреса м-ра Джонса була, власне кажучи, єдиною, яка згадувалася в оголошеннях). Він добре знав, що, порекомендована мною, вона матиме значний попит, і його праця напевно дозволить повернути кошти з прибутком. (Ці книги ми не продавали за такими низькими цінами, які ставимо на «Studies in the Scriptures» («Виклади Святого Письма»)). Я не тільки погодився на це, але й передав м-ру Патону особисті кошти, потрібні для видання книжки, а також сплатив за його бажанням частину друкарського рахунку.
НАСТУПНЕ ПЕРЕСІВАННЯ
Врешті я єдиний опинився перед лицем фінансових труднощів, пов’язаних з виданням цієї книжки, названої «Day Dawn» («День зоріє»), бо автор і видавник отримали за неї гроші, а я тільки давав усі оголошення. Ми вважаємо за потрібне розповісти всі ці подробиці внаслідок однобокого і тільки часткового викладення фактів і невластивого їх представлення, яке згодом було опубліковане і поширене в формі брошури м-ром Патоном, який пізніше також став захисником «іншого євангелія», для якого хрест Христа вже не є осередком і яке заперечує, що Христос «купив нас Своєю дорогоцінною кров’ю» (Гал. 1: 6-9). Відтоді м-р Патон опублікував ще іншу книжку, яка хоч і мала таку саму назву, що й книжка, для якої я давав оголошення, однак будувалася на іншій, фальшивій основі, яку я не міг рекомендувати і не рекомендував, але вважав оманливою софістикою, що намагається зруйнувати всю будівлю християнського світогляду, хоча й містить при цьому достатньо правд, до яких ми прийшли спільно. Це робило її привабливою і одночасно небезпечною для всіх, хто не є вкорінений і міцно утверджений на Скелі Викупу.
Фальшива основа, представлена в цій останній книжці, «Day Dawn», була полагодженням древнього язичницького вчення про еволюцію, яке заперечує не тільки гріхопадіння людини, але й, як наслідок, усяку потребу в відкупителі. Вона, навпаки, твердила, що людина піднялася і ще має піднятися з нижчого стану, в якому її створено, не через відкуплення і реституцію до втраченого стану, а через поступову еволюцію, тобто розвиток, аж врешті людина через свої добрі вчинки здобуде божественну природу. М-р Патон твердив, що наш благословенний Господь Сам був деградованою та недосконалою людиною, завданням котрої на землі було розп’ясти плотську природу (яку, за Його словами, Він мав), щоб показати всім людям, як розпинати власні плотські, грішні похоті.
Хочемо зауважити, що темрява і виродження, – які обгорнули весь світ в його деградованому, відкинутому стані і які лише посилилися в пору панування папського духівництва під час середньовіччя, – зіткнувшись зі світлом знання, яке Бог дозволяє тепер у світі, поступово привели людей до думки, що теперішнє знання є лише частиною процесу еволюції. Цей погляд, як ми показали в «Викладах Святого Письма», Том 1, стор. 163, хоч вкрай хибний, став під час цього жнивного періоду причиною передбаченого відступлення від віри в Біблію (Пс. 91:7). Здається, що зовсім мало християн є достатньо утвердженими в Правді, щоб зуміти встояти в випробуванні цього «злого дня», в якому багато впаде і лише деякі встоять.
Історія того, як м-р Патон відвернувся від нас і від Викупу і почав опиратися речам, які свого часу виразно бачив і захищав, є важливою, бо все це сталося причиною ще іншого пересівання, тобто випробування, читачів «The Watch Tower» (яких на той час було вже значно більше), адже м-р Патон був шанованим братом і співпрацював з нами, подорожуючи як представник «The Watch Tower» та його вчень (його витрати частково сплачували нові та колишні передплатники «The Watch Tower», а також я за рахунок моїх власних грошей), тож його, на відміну від редактора, особисто знала більша кількість наших читачів. Було це так:
В 1881 році м-р Барбур, продовжуючи публікувати «The Herald» і намагаючись знівечити вчення про Викуп, спостеріг, як я під час своєї подорожі, проповідуючи, користуюся малюнком Намету, щоб проілюструвати, як Христова жертва була показана в жертвах образного Ізраїлю. Тож він написав статтю про Поєднання, в якій намагався показати, що жертви Дня Поєднання зображували щось зовсім інше, ніж насправді. Я одразу побачив суперечливість його пояснення, адже в одному вірші телець і козел символізували щось одне, а в інших, де вони згадувалися, щось зовсім друге. Відомо, що люди загально не є надто уважні. Зайняті життєвими клопотами, вони схильні приймати поверхове пояснення, без критичного розгляду слів Святого Письма та їхнього контексту.
Після того, як я обдумав все ще раз, я по-новому переглянув 16-й розділ Книги Левит. Розуміючи непослідовність тлумачення м-ра Барбура, я, однак, міг лише визнати, що не розумію цього і не можу дати зв’язного пояснення, яке б відповідало всім подробицям, які описані так виразно і які мали б мати своє особливе значення. Що я міг зробити? Читачі «The Herald» та «The Watch Tower» могли потрапити в оману, якщо б їм не допомогти вибратися зі скрутного становища. Якщо б я просто сказав, що пояснення «The Herald» суперечить собі, а, отже, є помилковим, то це могли зрозуміти неправильно. Багато хто міг би подумати, що я заперечую цю думку, керуючись духом суперництва, бо завжди є люди, які все зводять до особистих стосунків, суперництва, духа поділення і не можуть зрозуміти інших, котрі мають вище, більш шляхетне бачення і думають завжди і тільки про Правду, не зважаючи на особи.
«ТІНІ НАМЕТУ КРАЩИХ ЖЕРТВ»
Як у всякому випробуванні, я прийшов з цим до Господа, розповівши Йому, як це все виглядає в моїх очах, яку стурбованість я відчуваю за цих дорогих овець, котрі, відчувши гостроту смаку завдяки засвоєній частині Правди, тепер були, через свій голод, виставлені на облуду сатани. Я сказав Йому, що знаю, що Пастир – Він, а не я, проте Йому, мабуть, буде до вподоби моє піклування про овець і моє бажання бути Його слугою і звіщати їм Правду, Дорогу і Життя. Я сказав, що глибоко пройнятий обставинами, та оскільки прийшов час дозволити фальшивий погляд, щоб звести недостойних, то в Нього, мабуть, має бути і властивий час, щоб зробити Правду на цю тему зрозумілою, щоб достойні встояли і не відпали від Правди.
Маючи віру, що прийшов властивий час на правильне розуміння значення юдейських жертв, які всі християни вважають образами «кращих жертв», і що Господь дозволить проникнути в них, коли я тільки досягну такого стану розуму, який буде найбільш придатний прийняти світло, я молився з довір’ям, що коли настав в Господа час і Він бажає Собі вжити мене як Своє знаряддя для проголошення послання для Своєї дорогої сім’ї, то я б хотів позбутися в своєму серці і розумі будь-яких упереджень, котрі могли б стати на моєму шляху, і хотів би бути ведений Його духом до правильного розуміння.
Маючи віру, що на мою молитву буде дано ствердну відповідь, я наступного ранку був готовий досліджувати і писати. Весь час до полудня я провів у старанному вивченні тексту та інших місць Святого Письма, котрі могли б пролити світло на нього – особливо Послання до Євреїв – звертаючись до Господа за мудрістю та керівництвом. Але жодного вирішення змісту важкого уривку до мене не прийшло. Так минув полудень, вечір і весь наступний день. Я полишив все інше і дивувався, чому Господь зволікає так довго. І ось на третій день близько полудня вся річ сталася для мене такою ясною, як сонце в білий день – такою виразною, переконливою і гармонійною з усім змістом Святого Письма, що я не міг засумніватися в її правильності, і відтоді ніхто не зміг знайти в ній вади. (Згадане було опубліковано кількома тиражами в формі брошури під назвою «Tabernacle Shadows Of The Better Sacrifices» («Тіні намету кращих жертв»).
Тоді я зрозумів, чому Господь вів мене до пояснення так повільно і обережно. Я потребував особливого приготування серця, щоб повністю оцінити все, що воно містило, і я ще більше переконався, що це не є від моєї власної мудрості, бо коли б це було від мене, то чому б воно не прийшло одразу? Я побачив, що розуміння цього предмету мало принести широкий вплив на всі наші надії та бачення всіх правд – не з метою спростувати старі правди або їм заперечити, але, навпаки, розташувати їх у відповідному порядку та згоді і виправити наші викривлення та перекручення.
Наприклад, вчення про виправдання вірою я завжди в тій чи іншій мірі плутав (як, зрештою, і розум кожного) з вченням про освячення, яке закликає до самопожертвування та вчинків. Все це відразу сталося ясним і зрозумілим, бо образи показують, що всі ми, як грішники, потребували, передусім, викупної жертви Христа, щоб вірою присвоїти собі її заслуги; що таким чином ми є виправдані (пораховані вільними від гріха), якщо вірою приймаємо Христову жертву за нас і посвячуємось Богу. Образ також показує, що тільки тоді, коли ми таким чином очищені в Господніх очах (через прийняття завершеної Христової праці, як нашого Викупу-жертви, і приписання нам Христової заслуги), Бог охочий прийняти наше жертвоприношення і нас як співспадкоємців з Христом: якщо ми будемо вірними до кінця, йдучи Його слідами, нам буде дана милість співспадкоємства з Ним.
НАСТУПНЕ СВІТЛО, ПРОЛИТЕ НА ПИСАННЯ
Тут я вперше побачив, що великий привілей бути співспадкоємцями з Христом і учасниками з Ним в отриманні божественної природи є тільки для тих, хто матиме з Ним участь в Його жертві і службі для Правди. Я також вперше зрозумів, що Господь був першою з цих жертв – жертвоприношенням за гріх. Отже, ніхто з Божих слуг, пророків та вірних, котрі жили і померли перед Христом, не був священиком за Його чином і не мав частки в жертві з Ним, навіть якщо декого з них каменували, перерізали пилою, а ще інших вбили мечем за вірність Божій справі. Хоча вони здобудуть вартісну і велику нагороду, проте належатимуть до іншого класу і рангу, ніж ті, хто від дня П’ятидесятниці покликаний жертвувати себе і бути співспадкоємцем з Христом у Царстві.
Я також вперше побачив, що Господній Приємний День – це Євангельський вік, тобто час, протягом якого Бог приймає жертву кожного, хто приходить до Нього через Христа, велику Жертву за гріх; і коли цей Приємний День закінчиться, тоді нагорода співспадкоємства і божественної природи прийде до свого завершення. Коли цей великий день жертви, Євангельський вік (справжній день Поєднання), закінчиться, коли всі члени тіла Христа закінчать участь з Ним в жертві своїх прав, як виправданих людей, і будуть прославлені, для світу почнуться благословення – Тисячолітні благословення, куплені їм за Божою благодаттю їхнім Відкупителем.
Це привело мене, перш за все, до чіткого розуміння відмінності природи: тобто чим є людська природа, чим є ангельська природа і чим є божественна природа, як це показано в «Викладах Святого Письма», Том 1, розділ 10. І хоча я попередньо вживав вираз «реституція» загально, щоб дати означення певній блаженній переміні, то тепер, при більш ясному світлі, я почав розуміти, що велика праця реституції може означати лише те, на що вказує саме слово, – відновлення того, що загинуло (Мт. 18: 11), відновлення до первісного стану, від якого людина свого часу відпала.
Тоді я побачив, що Божий план, коли він здійсниться, не приведе всі Його створіння до рівня божественної природи, але Бог запланував мати ранг істот, званих ангелами, котрі, досконалі, завжди будуть іншого рангу, іншої природи, ніж божественна. Він також запланував мати рід істот людської природи, з-посеред яких Адам був лише зразком, взірцем, і майбутній земний дім котрих – Рай, Едем – також був зразком, взірцем. Я також зрозумів, що Бог запланував, щоб Христос та спільники з Ним в жертві та спадщині були Божими знаряддями для благословення деградованого роду і відновлення його до досконалості, яку мав Адам в Едемі, – до стану, який Бог назвав «дуже добрим» і в якому людина була образом свого Творця.
Коли всі ці речі несподівано засяяли так яскраво та виразно, мене перестало дивувати, чому Господь дав мені кілька днів чекання та приготування для здобуття благословення; і я віддав Йому за це хвалу та подяку. Вся стурбованість мого серця і боязнь прикрих наслідків внаслідок помилкового зрозуміння зникла перед цим доказом Господнього керівництва на стежці, що «світить все більше та більше аж до повного дня». Я одразу збагнув, що ці нові відкриття, мабуть, стануть для декого каменем спотикання, а також великим благословенням для інших, котрі готові їх прийняти. Тому, замість опублікувати їх в наступному номері «The Watch Tower» («Вартова Вежа»), я вирішив спершу представити справу особисто більш відомим братам, пам’ятаючи поведінку ап. Павла в схожих обставинах (Гал. 2: 2).
ЩЕ ІНШІ ВІДІЙШЛИ ВІД НАС
Тож я вислав запрошення і гроші, необхідні для дорожніх витрат, чотирьом найбільш відомим братам з проханням зібратися разом. Одним з цих чотирьох був м-р Патон з Мічіґан – єдиний, котрий відкинув перші промені світла. Та навіть він не міг знайти жодної хиби в тлумаченні, хоча намагався, як і інші, сказати щось всупереч або цитувати якийсь вірш Святого Писання, який можна було б вважати запереченням. Та не знайшлося нічого. Кожне наступне питання лише демонструвало міць такого підходу. Я ствердив, що річ, яка знаходиться поза межами критики з боку осіб, найбільш ознайомлених з планом Бога, повинна бути Правдою, її потрібно визнавати та навчати – особливо коли вона так чудово привела до ладу і впорядкувала всі інші риси Правди.
Я також звернув увагу, наскільки важливо для логічної підтримки Викупу зрозуміти річ, на яку він вказує, тобто на відмінності природи – на те, що наш Господь залишив вищу природу і взяв для Себе нижчу, ставши тілом. Мета цієї зміни природи була в тому, щоб Він, як людина, досконала людина, міг дати Себе Викупом за першу досконалу людину, Адама, і таким чином міг відкупити Адама і все загублене в ньому. Я також показав, яким чином в воскресінні Господу за цю велику працю була дана в нагороду божественна природа, ще вища від тієї, яку Він залишив, коли став людиною.
Але чи то розумове бачення м-ра Патона, чи його серце виявилось слабким, але він ніколи не зробив крок вперед і незабаром також покинув доктрину Викупу. Однак він далі користувався словом «Викуп», хоча при цьому заперечував саму ідею, яка міститься в цьому слові. Він не був спроможний дати йому жодне інше визначення, ані навіть обговорити правильність змісту, який ми вкладаємо в нього – який можна знайти в будь-якому англійському словнику і який відповідає значенню грецького слова, з котрого воно перекладається.
Незважаючи на наші найкращі зусилля врятувати його, він мандрував все далі та далі. Мені довелося відмовитись від його статей для «The Watch Tower» з тих самих міркувань, які змусили мене відмовитись витрачати Господні гроші, доручені мені, щоб підтримувати м-ра Барбура в поширенні такої самої шкідливої теорії.
Приблизно в той час м-р Джонс повідомив мене, що копії книжки «Day Dawn», які я закупив останніми, це все, що залишилося. Повідомивши, щоб до офісу «Tower» більше не надсилати замовлень, я скористався нагодою і пообіцяв видати «Millennial Dawn» («Світанок Тисячоліття»), який мав представити План Віків більш виразним і впорядкованим чином, що стало можливим завдяки новому світлу, пролитому на кожну його подробицю лекціями з «Tabernacle» («Намету»).
В цей самий час м-р Патон вирішив, що він опублікує другу книжку під назвою «Day Dawn», відредаговану так, щоб погодити її з його новими поглядами, які ігнорували Викуп, ігнорували виправдання та потребу в обох, і навчали, що всі люди будуть навіки спасенні не якимось чином через жертву Христа, а через розп’яття в собі гріха – через Закон, під яким бідні юдеї намагались сподобатися Богу, але який нікого не виправдав. На мене було кинуто численні і важкі наклепи, бо я викрив ці зміни, бо я сказав, що тираж першого «Day Dawn» вичерпався і що нова книжка є на іншій основі, ніж та, яку я рекомендував.
«FOOD FOR THINKING CHRISTIANS»
(«ХАРЧ ДЛЯ МИСЛЯЧИХ ХРИСТИЯН»)
Того часу я був зайнятий великою працею, про яку багато хто з вас знає, – виданням і розповсюдженням понад 1 400 000 примірників двох брошур: «Food for Thinking Christians» («Харч для Мислячих Християн») і «Tabernacle Teachings» («Лекції Намету»). Разом за розміром вони були приблизно як перший том «Викладів Святого Письма»). Крім цього, в мене назбиралися тисячі радісних і вдячних листів від тих, хто отримав і читав розповсюджені брошури, ставлячи нам питання і звертаючись з проханням про подальший матеріал для читання. До всього цього додалися фінансові труднощі. Отож протягом чотирьох років я натрапляв на перешкоди в виконанні моєї обіцянки видати «Millennial Dawn» («Світанок Тисячоліття»), яка тепер називається «Studies in the Scriptures» («Виклади Святого Письма»). Хочу сказати, що наша обіцянка представити повне видання ще досі не виконана. Шість томів вже вийшли, але сьомий – ще ні. Протягом цих років ми змагалися з величезним об’ємом роботи (який увесь був успішно подоланий ради Господа та Його святих). Щороку ми знову і знову сподівалися знайти потрібні години для завершення першого тому «Millennial Dawn». І той самий великий противник Правди пізніше чинив перешкоди для інших томів.
Дехто, маючи «The Three Worlds» («Три Світи») і старе видання «Day Dawn» («День Зоріє»), мабуть, хотів би знати мою теперішню думку про них – чи я далі вважаю їх корисними для шукачів Правди. На це я відповідаю: «Однозначно, ні». Істотна незрілість поглядів на Божу правду, представлена в них, є далекою від того, що ми розуміємо сьогодні як чудовий план Бога. Речі, виразні тепер, мов світло в полудень, були в той час неясними і заплутаними. Ми не бачили різниці між досконалою людською природою, до якої слухняні зі світу будуть відновлені під час Тисячоліття, і божественною природою, до якої «мала черідка» (вибрані, які жертвують себе в Євангельському віці) незабаром має бути піднята. Все, що сьогодні є очевидне, було тоді затьмарене, заплутане і невиразне. Ми також не розуміли послідовних кроків, тобто рівнів – як це показано на Карті Віків і в «Викладах Святого Письма», Том 1 – які допомогли багатьом побачити різницю між виправданням та освяченням і визначити свій теперішній стосунок до Бога.
Підрахунки часу, які пропонували ці книжки, відсутність важливих пунктів і залишення читача в сумніві стосовно того, що автор намагався ними ствердити, вели до плутанини в розумі і створювали враження, що пророцтва стосовно часу є тільки ключем і не служать жодній конкретній меті. Відповідаю найбільш рішуче, що я б не рекомендував жодної з цих книг і не користувався ними сьогодні. Свого часу я був менш уважний до того, що я поширюю чи рекомендую, але щодня я вчуся бути більш обачним стосовно того, який харч я кладу перед зголоднілими Господніми вівцями. Господь навчив мене, що бути вчителем – відповідальна справа, навіть якщо йдеться про поширення тієї чи іншої книжки або газети. Навіть книжку «Food for Thinking Christians» («Харч для Мислячих Християн»), яка вже не друкується, але публікувалася і розповсюджувалася в 1881 році, я більше не рекомендую, бо вона є менш послідовною, а, отже, менш виразною від пізніших публікацій.
ЩЕ ІНШЕ ПЕРЕСІВАННЯ
Варто розповісти ще про один розділ з нашого життя, оскільки він свідчить про ще одне потрясіння та пересівання. М-р А.Д. Джонс дав пропозицію започаткувати газету того ж спрямування, що й «The Watch Tower» («Вартова Вежа»), щоб публікувати в ній деякі більш прості риси Божого плану і зробити її свого роду місіонером та вчителем для початківців. Знаючи його чітке становище в справі Викупу, я побажав йому Божого благословення і рекомендував перший примірник його газети «Zion's Day Star» («Ранкова Зоря Сіону») (яку вже не друкують багато років) майже десятьом тисячам наших читачів, щоб, як згодом виявилося, декотрі з них поповнили ряди невір’я, а ще інші взагалі зреклись Викупу. Бо хоч «Day Star» протягом кількох місяців йшла у властивому напрямку і займала те саме становище стосовно Викупу, що й «The Watch Tower», відмовляючись з тих самих міркувань від статей, спрямованих проти Викупу, які надсилав для її шпальт м-р Патон, однак ще того самого року вона відверто пішла в напрямку невір’я і цілком відкинула решту Біблії і ті її частини, які навчають про гріхопадіння Адама та про Викуп з нього Христом.
Все це означало чергове напруження, чергове пересівання, чергову втрату друзів, які помилково припустили, що критика нами фальшивих вчень була спонукана духом суперництва, і котрі не одразу змогли збагнути, куди ведуть його вчення, ані те, як важливо міцно триматися перших принципів Христових вчень – що Христос помер за наші гріхи і встав для нашого виправдання.
Цей процес потрясіння та пересівання продовжувався далі і ще не закінчився, адже всі повинні бути повністю випробувані. Річ не в тому, хто впаде, але «хто встояти може», як наголошує апостол. І нам треба було ще раз повторити собі апостольську пересторогу: «Тому то, хто думає, ніби стоїть він [має надто велику певність, як св. Петро, кажучи, що «якби й усі спокусились про Тебе, – я не спокушуся ніколи»], нехай стережеться, щоб не впасти».
ВИПРОБУВАННЯ ВСІХ ХРИСТИЯН
Вчення про інший шлях спасіння (спасіння всіх), не через хрест Христа, є не тільки помилкою, яка з 1874 року пересіває всіх, хто приходить до світла теперішньої Правди, але й випробуванням для всього християнства (Об. 3: 10). Це вчення розповсюдилося між усіма класами християнського народу і особливо між служителями всіх сект. Число тих, хто вірить, що Христова смерть передбачає ціну Викупу за гріх Адама, стає меншим щодня. Справді, відбулося масове полишення вчення про гріхопадіння людини в Адамі і про її відкуплення від цього гріхопадіння «людиною Ісусом Христом» (1 Тим. 2: 5, 6). Псалмист пророчо змалював, що тисяча впаде збоку того, хто стоятиме (Пс. 91: 7).
Прийшов час для кожного сміливо сказати про себе. Хто не на боці хреста і здобутому на ньому Викупу, той проти нього! Хто не збирає, той розкидає! Хто мовчить в цій справі, коли на неї нападають зі всіх сторін вороги – чи то з боязні, чи з сорому, чи з байдужості – той не вартий цієї Правди і напевно швидко спіткнеться. Хто з якоїсь причини сидить бездіяльно, коли знамено хреста є атаковане, той не є воїном цього хреста і не вартий такого імені, а, отже, не знайдеться між переможцями, котрі успадкують все. Бог дозволяє ці пересівання, щоб пересіяти усіх, котрі не є «переможцями», і випробувати та показати «малу черідку», котра, мов невеличкий загін Гедеона, здобуде перемогу і почесті свого Вождя в славі.
Чи ви, дорогі брати та сестри, готові до цього? Зброя Правди була дана вам вже досить давно, та чи ви її одягли? Чи ви зробили її своїм малим та великим щитом, своїм захистом проти підступних хитрощів злого?
Не будьмо зведені знаряддями, які він часто використовує. В цьому він так само спритний, як в своєму представленні перекручень Правди.
Пророк вдало порівняв цю заразну інфекцію до моровиці (Пс. 91: 6). Моровиця поширюється тому, що люди перебувають в фізичному стані, який чинить їх вразливими на захворювання. Лікарі кажуть, що організм, котрий є в доброму, здоровому стані, знаходяться в меншій небезпеці захворіти. Так само духовна моровиця поширюється не тільки тому, що на неї податливі всі, хто не має ясного розумового бачення вчень Христа, але й з іншої причини. З нашого серця походить життя, тож понад усе слід перебувати в правильному стані серця. А як у вас справи з серцем? Чи воно горде, хвалькувате, незалежне, самовдоволене та свавільне? Якщо так, пильнуйтеся; ви будете дуже податливі на цю епідемію, незалежно від того, як далеко, на вашу думку, ви є від неї.
Моліться про покірливе, смиренне, лагідне серце, в якому мешкає Відкупитель, в якому чути тільки голос Христа і царює Ісус. З таким серцем ви є в безпеці. Якщо ви покірні та приниженого духа, то ніколи не вважатимете можливим відкупити самого себе від осуду, успадкованого через Адама, шляхом жертвування теперішніх грішних бажань, але утікатимете до хреста, де Сам Бог відчинив Джерело для очищення з гріха та нечистоти, теперішньої та минулої.
ЧИ ЦЕ ВАС НЕ ОБРАЖАЄ?
Ми припускаємо, що ця стаття образить декого, хоча вона не є для того, щоб образити когось. Вона написана на захист покірних від софістики омани. «Хто зійде на гору Господню [в запропоноване Царство], і хто буде стояти на місці святому Його? У кого чисті руки та щире серце [хто дбайливо спрямовує своє життя згідно з принципами святості], і хто не нахиляв на марноту своєї душі [не плекає земні амбіції або чванливість, але терпляче чекає славу, яка прийде після теперішнього самопожертвування], і хто не присягав на обману [ігноруючи або занедбуючи свою угоду з Богом], – нехай носить він благословення від Господа [славу Царства і співспадкоємство з Христом], а праведність [досконалість – повне визволення від теперішніх вад тощо] – від Бога спасіння свого!» (Пс. 24: 3-5). «Шукайте правди, шукайте смирення, – може будете сховані ви в день Господнього гніву [в цьому «злому дні» тенет, ям, літаючих стріл і згубної моровиці]» (Соф. 2: 3). «Пильнуйте й моліться, щоб не впасти на спробу» – щоб «не попсувалися ваші думки від простоти й чистоти, що в Христі». Нехай всі покірні в повній мірі усвідомлять собі випробування цієї години. І хоча багато-хто кидає камені спотикання на шляху «ніг» Христового Тіла, нехай кожен воїн хреста буде пильним не тільки, щоб стояти самому, але й щоб помагати іншим стерегти «ноги» (Пс. 91: 11, 12).
R5909 (1916 р.)