СВЯТІСТЬ

Представляючи справу святості, досконалості характеру, схожості на Христа, ми в Викладах Святого Письма були уважними, звертаючи увагу на те, що це не означає досконалість плоті, яка, як скрізь вчить нас Біблія, є неможливою. Ми показали, що мова йде про досконалість серця, намірів, волі, намагань. “Блаженні чисті серцем, бо вони будуть бачити Бога”. “Господа Христа святіть у ваших серцях”. “Перемініться відновою вашого розуму” (Мт. 5: 8; 1 Петр. 3: 15; Рим. 12: 2).
Однак дехто може подумати, що мова йде про досконалість плоті, і може потрапити в крайність, в яку люди вже потрапляли в минулому, вважаючи, що в ділах, словах і думках вони такі ж досконалі, як Господь. Це може привести до свого роду духовної пихи, дуже шкідливої, адже це небіблійний висновок. З іншого боку, деякі більш совісні з Господнього народу, усвідомлюючи недосконалість власної плоті – власної поведінки, слів, думок – можуть зовсім знеохотитися і відмовитися бігти далі.
Дехто настільки уявив собі, що він досконалий плоттю, що вже не потребує Одежі Христової Праведності. Це серйозна помилка, як видно з притчі про Весільний Одяг, де показано, що роздягнутися з Одягу Христової Праведності (відмовитися від нього) означає позбутися права бути в громаді Господнього народу. Таку особу викидають в зовнішню темряву світу: вона позбавлена знання та світла Теперішньої Правди. Ми завжди повинні пам’ятати усю міць слів апостола: “Ви маєте в Нім повноту” (Кол. 2: 10), а також слова Учителя: “Коли ж у Мені перебувати ви будете” і “Без Мене нічого чинити не можете ви”  (Ів. 15: 5, 7).
Для багатьох це важка тема, та ще й з різних причин. Коли ми вперше почули Євангельський поклик, ми “з природи були дітьми гніву, як і інші” (Еф. 2: 3). Потім, коли ми намагалися прийти до Небесного Отця, то побачили, що Він нас не прийме, якщо ми не ввійдемо визначеними Ворітьми – через Ісуса. Далі ми побачили, що Ісус нас не прийме, не стане нашим Заступником і не дозволить нам ввійти в сім’ю Бога, якщо ми не зробимо повного посвячення нашого життя для Нього, підкоряючи власну волю, погоджуючись взяти хрест і йдучи слідами Учителя. Коли ж ми підкорили власну волю, наш Відкупитель приписав нам Свою заслугу, ховаючи наші власні вади і роблячи нас прийнятними для Бога. Цей дар образно називається весільним одягом.
Але приписання заслуги Спасителя було дане старому, а не Новому Створінню. Лише тоді, коли наш Спаситель одягнув нас, ми стали прийнятними для Небесного Отця, Котрий виправдав нас в дусі, в розумі, і дав нам зачаття Своїм Святим Духом. З тієї миті ми стали Новими Створіннями в зародку, але без відповідного духовного тіла. Господь залишив нас в плотському тілі, вкритому Одягом Христової Праведності. Доки ми, як Нові Створіння, мешкаємо в плоті як в наметі, воля Отця полягає в тому, щоб ми зростали в благодаті, зростали в знанні, зростали в любові – зростали у всіх плодах і благодатях Святого Духа.
Зростати у всьому в Помазаника має Нове Створіння, а не тіло. Нове Створіння ніколи не було грішником. Від самого початку, тобто від зачаття, воно є святе. Отже Нове Створіння переходить не від гріха до праведності, а від однієї міри знання та оцінювання праведності до іншої. Кожен крок Нового Створіння є поступом в Христі – духовним поступом. Господь подбав в Біблії про духовний хліб та духовну воду для Нового Створіння, тому його поступ залежатиме тільки від їх прийняття та засвоєння.
Отже розвиток характеру є щоденним і навіть щогодинним надбанням цих Нових Створінь. Характер Ісуса щораз більше стає їхнім духом, станом їхнього розуму. Якщо вони збережуть своє початкове посвячення, якщо впроваджуватимуть в чин уроки Господнього Слова, якщо зростатимуть сильними в Господі через прийняття Господа та Його Духа, то ставатимуть щораз більше копією дорогого Божого Сина. Вони вже від самого початку сталися Його копією стосовно чистоти та посвячення. Їхнє випробування пов’язане з постійною слухняністю, постійною відданістю і здобуттям більшої міри знання Божого Слова, Божого Плану. На зразок свого Відкупителя вони повинні показувати вірність аж до смерті – повне підкорення волі Небесного Отця, повну відданість.
Але ми не повинні плутати Нове Створіння з плоттю, ані не порівнювати їх занадто. “А ви не в тілі, але в дусі, бо Дух Божий живе в вас” (Рим. 8: 9). Тіло має свої природні смаки, потяги, уподобання внаслідок спадковості. Ці речі побороти до кінця неможливо. Отже, як каже апостол, Нове Створіння має постійну сутичку Духа з плоттю. Плоть воює проти Духа, а Дух – проти плоті, і супротивні вони один одному (Гал. 5: 17). Нове Створіння веде добрий бій віри, вірно стоячи за Господа і намагаючись усіляким чином шукати волю Бога – так, як це робив Спаситель. Це може означати різні зіткнення з власною плоттю і, як каже св. Павло, означає карання себе – утримання власного тіла в покорі. Згідно з Біблією, це бій до кінця. Якщо переможе плоть, Нове Створіння помре. Це означатиме Другу Смерть. Якщо переможе Нове Створіння, це означатиме смерть плоті.
Нам неможливо судити в цьому один одного. Дехто з найбільш відданих Господніх людей може мати велику боротьбу зі своєю плоттю. Збоку їх можна судити занадто суворо і думати, що вони недостатньо віддані. Але тільки Бог знає серце. В деяких випадках, як натякає св. Павло, важко судити правильно навіть самого себе – важко знати, до якої міри Нове Створіння зробило все залежне від нього, щоб вести добрий бій проти плоті, і до якої міри для нього можна знайти виправдання за неспроможність досягти найвищих ідеалів. Св. Павло каже: “А для мене то найменше, щоб судили мене ви чи суд людський, бо я й сам не суджу себе... Той же, Хто судить мене, то Господь” (1 Кор. 4: 3, 4). Часом бій настільки налягає, а світ, тіло та противник настільки тіснять Нове Створіння, що для сторонніх перемога може здатися зовсім примарною. Тільки Бог знає наскільки можна було добитись кращого.
Проте кожен християнин знає: якщо його серце було вірним Господу і якщо перемога виявилася тільки частковою, все ж Нове Створіння здобуло цінні уроки і в своїй вірності та витривалості показало відданість Господу та принципам Його праведності, Його урядування. Ми мали б бути досконалі, однак, як Нові Створіння, ми маємо цей скарб в глиняних начиннях, а вони є недосконалі. Тому наші результати, беручи до уваги плоть, є незадовільні. Проте вони задовільні для Господа, якщо ми наполегливо відстоюємо праведність, відкладаючи убік тягарі, усуваючи перешкоди та намагаючись враз з кожною невдачею ставати міцнішими для подолання наступних спокус, проб та труднощів.
Випробуванням характеру Ісуса була покора, відмова від всього заради виконання волі Отця аж до смерті, хресної смерті. Це показало Його любов до Отця, Його відданість принципам, представленим в характері та становищі Отця. Такими є проби всіх послідовників Ісуса. Хто має таку любов і відданість, той є копією дорогого Божого Сина – не по плоті, а по духу.
Маймо повне переконання стосовно величної досконалості характеру Небесного Отця і нашого Спасителя, а також стосовно факту, що таке прагнення серця обов’язково має бути в нас, якщо ми хочемо мати розум Христа. Господь може дозволити більше випробувань та труднощів для нас, коли ми стаємо старшими та міцнішими. Інколи Він дозволяє великий бій зсередини або ззовні, або одне і друге, і тоді Нове Створіння є на випробуванні витривалості. Господь зовсім не має наміру, щоб ці суворі випробування розчавили Нове Створіння. Навпаки, намагання протистояти противнику і всякому злу має зробити Нове Створіння сильнішим. Ми маємо обітницю: “[Він] не попустить, щоб ви випробовувалися більше, ніж можете, але при спробі й полегшення дасть” (1 Кор. 10: 13).
Так само було з нашим дорогим Відкупителем. При самому завершенні Його служіння прийшли Його найсуворіші випробування, і Він взивав в агонії духа: “...Коли можна, нехай обмине ця чаша Мене”. Тріумф Нового Створіння показаний в наступному реченні: “Та проте, не як Я хочу, а як Ти”. Як було зі Спасителем, так само є з учнями: боротьба, бій до кінця мандрівки. У випадку Вчителя кожне випробування приносило перемогу. У випадку Його послідовників є по-іншому (через успадковані слабості плоті) – хіба що Господь по Своїй благодаті змінює часткові поразки в перемогу.
Нове Створіння, навіть якщо воно було частково розбите, має заохочення апостола приходити з відвагою до Престолу Небесної Благодаті, щоб здобути милість і знайти благодать для допомоги в майбутніх потребах. Роблячи так, воно робить те, що Бог хоче від нього і що передбачив для нього. “Коли ж кажемо, що не маєм гріха [коли стосовно нашої плоті ми кажемо, що не маємо жодних недоліків в слові, ділі та думці], то себе обманюємо, і немає в нас правди! Коли [ж] ми свої гріхи [вади] визнаємо, то Він вірний та праведний, щоб гріхи нам простити, та очистити нас від неправди всілякої” (1 Ів. 1: 8, 9). Він справедливий, бо такий Його План. Це Його постанова, щоб Йому бути справедливим і виправдовувати того, хто вірить в Ісуса.
Визначивши наперед Свій стосунок до слабостей нашої плоті, Бог не йде на компроміс з гріхом. Приймаючи цей порядок, ми, як Нові Створіння, також не йдемо на компроміс з гріхом. Грішить не Нове Створіння. Його надії, сподівання та прагнення є слушними. Але внаслідок слабостей плоті та грішного оточення Нове Створіння не може робити все так, як хоче, а повинно постійно боротися, підносячи планку все вище і вище і намагаючись досягти її в міру здобуття ясного знання Божественної волі. Це і є принесенням плоду, розвитком характеру, жаданим в очах Господа через Ісуса Христа, і це неможливо зробити жодним іншим чином, бо наші найкращі зусилля так чи інакше спотворені вадами нашої плоті.
Ось так ми усвідомлюємо потребу в тому, щоб постійно перебувати в одязі Христової праведності – постійно бути зодягнутим в весільну шату, дану Ним, – аж прийде наша славна “переміна”, переміна воскресіння. Тоді минеться наша плоть і все, що Бог передбачив, щоб заховати її вади, бо ми будемо Новими Створіннями, повноцінними, маючи духовне тіло і духовний розум. Апостол наголошує на цьому, кажучи: “Тіло й кров посісти Божого Царства не можуть”. Ми всі маємо перемінитися. Він пояснює цю переміну так: “Сіється в неславу, у славі встає, сіється в немочі, у силі встає, сіється тіло звичайне, встає тіло духовне” (1 Кор. 15: 42-44).
R5902 (1916 р.)