МИ ЗБИРАЄМО ТЕ, ЩО ПОСІЯЛИ
ГАЛАТ 6: 1-10

МОВА ТУТ ЙДЕ ПРО ЦЕРКВУ, А НЕ ПРО СВІТ – НЕРОДЮЧИЙ ҐРУНТ І НЕНАВМИСНІ БУР’ЯНИ СПАДКОВОСТІ – СІВБА Є ДОБРОВІЛЬНОЮ СПРАВОЮ І ОСОБИСТОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ – ЩО ОЗНАЧАЄ СІЯТИ ТІЛУ? – ЩО ОЗНАЧАЄ СІЯТИ ДУХУ? – ЧИМ Є ЖНИВА? – КОНТЕКСТ.

“Бог осміяний бути не може. Бо що тільки людина посіє, те саме й пожне!” (вірш 7).
Відомо, що кожна особа відповідає за кожний свій добровільний вчинок та слово. Відомо, що в певному сенсі кожна людська істота пожинатиме те, що вона свідомо чинила в житті. Отож кожна людська істота може взяти для себе корисний урок з нашого заголовного вірша і здобути благословення залежно від того, як вона дотримуватиметься духа цього вірша.
Проте ми не повинні забувати, що апостол звертається не до світських людей, а до святих. Він звертається до Церкви, а Церква складається виключно з осіб, які залишили світ, відвернулися від гріха, прийняли Господа Ісуса за свого Спасителя і Заступника у Отця та посвятили своє життя цілковито і без застережень, щоб чинити Божественну волю. Зачаті Святим Духом, вони названі в Біблії Новими Створіннями в Христі (2 Кор. 5: 17). Для них “стародавнє минуло, ото сталось нове” – нові надії, нові цілі, нові прагнення, нові сподівання, нові критерії. Апостол звертається до цих духовно зачатих дітей Бога, а не до когось іншого.
Судячи з Біблії, Бог має великі і багаті плани для людства на майбутнє, а не на тепер. Тепер відбувається вибір Церкви Христа, святого класу Нареченої зі світу, щоб в майбутньому вона була Царською Сім’єю – після завершення і удосконалення в Першому, тобто Головному, Воскресінні (1 Петр. 2: 9). Тоді вона (ця Царська Сім’я) буде, як Боже Царство, мати справу з людським родом, спрямовуючи, навчаючи, підносячи і благословляючи всіх охочих та слухняних. Тоді світ матиме свою нагоду сіяти і жати (Дії 3: 19-23).

ҐРУНТ І НАСІННЯ

Серце християнина є посвяченим ґрунтом від самого початку – відтоді, коли Бог прийняв його як дитину. Під Божественним доглядом потрібно виховувати особливі квіти та плоди. Вони є названі плодами і благодатями Святого Духа. Всі християни, слухняні Голосу з Неба, намагаються виполоти і знищити бур’яни гріха та самолюбства, які природним чином проростають в їхній плоті по спадковості.
На самому початку плоть батька Адама була досконала. Бур’яни гріха ще не були посіяні в ній. Але зараз не існує бездоганного ґрунту, і скрізь ростуть бур’яни. Кожний християнин, який хоче, щоб посвячений садок його серця приносив рясні плоди, приємні Господу, повинен вести завзяту і постійну боротьбу з бур’янами гріха, щоб його серце могло прийняти добре насіння, пропоноване в Божественному Слові.
Пильність потрібна не тільки, щоб справитися з бур’янами, але й щоб тримати ґрунт у відповідному стані, щоб насіння могло в нього потрапити, прорости і принести добрий плід. Християнин повинен також боротися з колючками, які наш Господь Ісус образно згадує, як турботи теперішнього життя і оману багатства, які неминуче заглушать Слово та зроблять життя неврожайним і безкорисним (Мт. 13: 22).
Християнин, який сподівається отримати нагороду від Учителя, “Гаразд,.. увійди до радощів пана свого”, повинен бути дуже пильним, щоб посіяти добре насіння в садку свого серця. Вчинки, слова і думки є добрим насінням, тому їх треба сіяти дбайливо і наполегливо. Вони приносять мирний плід праведності – покору, вдячність, терпеливість, довготерпіння, братню ввічливість, любов. Якщо ці плоди та квіти Святого Духа ряснітимуть в садку серця, вони, за словами св. Петра, зроблять християнина готовим отримати щедрий вхід “у вічне Царство Господа нашого й Спасителя Ісуса Христа” (2 Петр. 1: 11).
Важливо, щоб ми сіяли добре насіння, і є лише одна комора, з якої воно походить – Слово Бога. Хто приділяє найбільшу увагу словам нашого Господа Ісуса через апостолів та пророків і береже це насіння чистим – вільним від осквернення світською мудрістю (так званою вченістю) і традицій людей (віровчень), – той найкраще приготований приносити плоди та квіти, які сподобаються Вчителю.

ЩО ОЗНАЧАЄ СІЯТИ ДЛЯ ТІЛА

Дехто з Господнього народу робить помилку, коли сіє для тіла після того, як він посвятився Господу і погодився сіяти тільки для Духа на основі Господньої волі. Сіяти для тіла не означає повний бунт проти Господа, а радше придбання і сіяння поганого насіння – непридатного насіння. Віддавати час, силу, гроші і т.п. для пошуків насолод, земних речей або багатств – з успіхом або безуспішно – означає сіяти для тіла.
Усяке нехтування християнською угодою зі своїм Богом веде до тління – до смерті. Однак дехто може вернутися по своїх слідах, якщо він зауважить, що витратив свої таланти неправильно. Але в таких випадках він втрачає час, енергію та нагоду, бо якщо він навіть здобуде вічне життя, то воно, безумовно, буде на менш славному рівні, ніж тоді, коли б він був вірний від самого початку. Тому заохочуймо себе та своїх ближніх сіяти для Духа – дотримуватись славних обітниць, даних нам Богом, які ми прийняли і з якими повинні пов’язувати кожне зусилля в розвитку плодів та благодатей Духа.

СТАВЛЕННЯ ДО БЛИЗЬКИХ НАМ ХРИСТИЯН

В контексті апостол наполягає, щоб кожний християни зосібна намагався нести свій тягар, а не обпирався на братів. Кожен повинен пам’ятати про власну відповідальність і не втомлюватися робити добро. Кожен повинен пам’ятати про жнивний час, про час збирання, коли всі, хто не ослаб, хто не втомився, а продовжує наполегливо працювати, отримає нагороду.
Крім того, апостол наполягає, щоб кожен з нас, намагаючись робити для себе саме так, був м'якосердий до іншого і навіть до всіх людей. “Тож тому, поки маємо час, усім робімо добро, а найбільш одновірним”.
Говорячи про одновірних, апостол наполягає, щоб ми, виявивши, що брат упав в прогріх, показали свою духовність, проявляючи духа покори і ввічливості до того, хто є в прогріху. Ми повинні носити тягарі одні одних і так виконувати Закон Христа. Ми повинні виховувати дух покори, пам’ятаючи, що ми самі можемо в майбутньому упасти в прогріх – якщо вже не потрапили в минулому. Ми повинні вчитися думати про себе скромно. Насправді ми є нічим порівняно з тим, що досконале. Наше становище перед Господом виникає не з людської досконалості, а з властивої волі – добрих намірів, повністю посвяченого серця.
R5899 (1916 р.)