НЕ ПРОТИВИТИСЬ ЗЛУ

"Глядіть, щоб ніхто нікому не віддавав злом за зло, але завжди дбайте про добро один для одного й для всіх". "Не противитись злому" (1 Солунян 5: 15; Матвія 5: 39).

Мабуть, кожний врівноважений чоловік має природну схильність домагатися справедливості від тих, хто його кривдить. Очевидно, почуття справедливості є у всіх людей і веде їх до відчуття, що, якщо до них віднеслись несправедливо, то для тих, котрі погано повелись з ними, повинно бути визначене якесь покарання; і першим їхнім поривом є добиватися справедливості. Божий закон заснований на справедливості, "око за око, зуб за зуб". Наш розум інстинктивно визнає цей закон відплати.

Протягом існування Юдейського народу, їхній закон вимагав, щоб була чинена справедливість. Якщо б віл Шіми з покоління Веніамина заколов вола Еліаба з покоління Завулона, то віл Шіми мав бути вбитий, або за нього мало бути дане повне відшкодування; бо власник заколеного вола повинен був бути повністю винагороджений. І так було у всіх справах.

Принцип справедливості є властивою річчю. Для світу було б погано, якщо б справедливість не визнавалась. Світські суди є спробою давати справедливість, так що, якщо чийсь віл є заколений, то власник може йти до суду і отримує відшкодування. Ми бачимо праведність цього улаштування, його мудрість. Але у випадку церкви Господь вчинив нове приготування. Церква є покликана з світу, і її члени повинні усвідомлювати, що вони більше не є зі світу. Вони повинні ступати в сліди Ісуса. Вони повинні страждати несправедливо. Ісус посвятився страждати за несправедливих. Ті, хто є послідовниками Ісуса, повинні мати Його Духа жертвування на користь інших. Кожен, хто в цьому відношенні не наслідує Його приклад, виявляє, що він не має Духа Христа. І кожен, хто не має Духа Христа, краще б не починав ступати в Його сліди, бо такий не матиме частки в Його славі.

ХРИСТИЯНИ НЕ ДОМАГАЮТЬСЯ СПРАВЕДЛИВОСТІ

"Бо й Христос не Собі догоджав". Коли до Нього погано віднеслись, Він не говорив: "Не кривдь мене, я відімщу тобі". Не таким був Господній дух. Він знав, що з Ним повинні були погано поводитись. Він пам'ятав доручення, яке дав Йому Отець. Він тримав в розумі, що ті, з ким Він мав справу, були зіпсутими. Він не намагався добиватися справедливості від них. Він представляв цілу справу Отцю; і заради цілого світу, навіть тих, котрі були несправедливі до Нього, Він помер, щоб в майбутньому всі могли примиритись з Богом через Його смерть.

Як послідовники Ісуса, ми, подібно до Нього, швидше, відмовляємось від наших прав, ніж намагаємось добитися їх. Цим ми відрізняємось від інших. Ми маємо знання Божого плану для прощення гріха. Ми страждаємо як члени Тіла Христа, ми доповнюємо недостачу скорботи нашого Голови, і ми повинні тішитися привілеєм робити це. Але якщо б ми мали віддавати злом за зло і домагатися від кожного справедливості, то ми втратили б наш привілей страждати в ім'я праведності; бо божественним улаштуванням є, що якщо ми страждаємо з Ісусом в інтересах тої правди, за яку страждав Він, якщо ми стаємо мертвими з Ним, то будемо жити і царювати з Ним. Тому, якщо б ми мали незалежного духа світу і говорили: "Якщо ти кривдиш мене, то я поквитаюсь з тобою", – то ми не мали б Духа Христа.

Ісус знав, що волею Отця було, щоб Він був жертвою за гріх, що Він повинен страждати, "Справедливий за несправедливих". І Він запрошує нас іти з Ним цим шляхом, щоб бути учасниками Його страждань і таким чином бути учасниками Його слави в Царстві. Тому кожному Господньому послідовнику слід дивитись, щоб Він не віддавав злом за зло. Можна зрозуміти, що апостол мав на увазі, щоб ніхто братам не віддавав злом за зло; але він розширює це і говорить "нікому" – не лише між собою дотримуйтесь того, що є добре, але й між всіма людьми.

ЗАКЛИКАТИ ДО СПРАВЕДЛИВОСТІ ІНКОЛИ ВЛАСТИВО

Це не означає, що не було б властиво в деяких обставинах звертатися за справедливістю до закону, в якій би країні ми не жили; однак це означає, що, коли закон прийме рішення проти нас, ми повинні підкоритися. Якщо за законом повинні відібрати нашу сорочку і наш плащ, то будьмо покірні закону. До певної міри ми повинні дозволяти, щоб нас обманювали. Якщо судова справа стосується лише особистих почуттів, то не було б властивої основи опиратися. Якщо справа зачіпає Господнє діло, то вона, очевидно, повинна бути справою апеляції про полегшення, щоб ми могли отримати все, що світ охочий дати нам, і що було б на допомогу Євангелії.

Ми бачимо, що у випадку нашого Господа, коли Його несправедливо засудили, Він запитував стосовно справедливості справи. Він представив справу на суд. Це не було опором. У випадку Св. Павла ми пам'ятаємо не лише, що він втікав з деяких місць, де його переслідували, але й, що в інших випадках він апелював, і це було мудрим, до вищого суду. Наприклад, одного разу, усвідомлюючи, що ціла справа була несправедливою, і бачачи, що юрба навколо нього була двоякого роду – деякі були саддукеями, а деякі фарисеями, і що фарисеїв було більше, він вигукнув: "Я фарисей і син фарисея. За надію на воскресення мертвих мене судять!" Так він звернувся до фарисейської частини натовпу і більше чи менше викликав конфлікт з саддукеями. Він сказав: я схожий до фарисея моєю вірою в воскресіння з мертвих. Він не вчинив зла саддукеям, а просто намагався викликати співчуття і підтримку тих, хто мав таку саму віру і зацікавленість воскресінням, щоб таким чином переконати їх не переслідувати його. В іншому випадку апостола несправедливо мало не побили; і коли його зв'язали, він сказав до сотника, що стояв неподалік: "Хіба бичувати дозволено вам громадянина римського та ще й незасудженого?" Це негайно привело до звільнення апостола з цього неприємного становища. Він не говорив: "Якщо ви будете мене бичувати, то я вчиню цей день сумним для вас!" Нам не відомо навіть, щоб Св. Павло жалівся, коли до нього погано відносились. Ми маємо всі причини припускати, що він не зробив би так. При іншій нагоді, коли його дуже жорстоко побили, ми не маємо жодної відомості, що він намагався відвернути несправедливість. Він просто прийняв цей випадок як Господній дозвіл.

У випадку, коли він посилався на своє римське громадянство і запитав, чи закон дає вам право кривдити мене, нам дано ключ щодо нашої власної поведінки в подібних обставинах. Ми так само можемо сказати, якщо б нас незаконно арештували або перешкоджали виконувати Господню працю: "Чи ви поступаєте згідно з вказівками закону? Чи я порушив яке-небудь його положення? Хіба я не маю прав громадянина цієї країни?" І якщо службовець перевищив свої повноваження, то потрібно вказати на положення закону, розумно, без вияву духа відплати.

БОЖЕСТВЕННИЙ ЗАКОН ЛЮБОВІ

Повертаючись до справи віддавання злом за зло, ми могли б запитати: Припустимо, що до нашого дому вкрався грабіжник, і нам вдалося його виявити; чи повинні ми посадити його в тюрму? Один погляд був би: "Так, посадіть його в тюрму. Наведіть на нього злу годину". Інший погляд був би: " Ні, ми зовсім не бажаємо помсти. Ми не хочемо робити йому кривди у відповідь". Але в той же час тут, на свободі, є чоловік, який порушує закони і загрожує безпеці та інтересам суспільства. Отже, ми відчували б, що повинні повідомити про цього чоловіка владу і передати його справедливості. Ми бажали б захистити громадськість, а також перешкодити злочинцеві в його злих вчинках.

Такою, здається, є думка Святого Письма – що наскільки це стосується наших сердець, ми повинні бути повністю бажаючими терпіти зло в ім'я праведності; бо ми є покликані страждати задля праведності. Ми не повинні віддавати злом за зло. Ми не повинні опиратися злу в сенсі намагання відплатити і помститися за скоєну нам кривду. Краще, нехай зло повториться. Так поступав Учитель; і це є частиною нашої угоди з Господом – мати участь в переслідуваннях і стражданнях нашого Голови, переносити протистояння і несправедливість в ім'я правди, в ім'я Христа.

Чим більше ми маємо цієї безкорисної любові, тим більше ми будемо подібними до Бога. Бог є безкорисним, тоді як цілий світ є самолюбним. Але це природно, що після шести тисяч років досвіду з гріхом людство є самолюбним. Дійсно, чи не було б дивно, якщо б цілий світ не мав печаті самолюбства, бажання просувати свої інтереси за рахунок інших? Але ця лінія поведінки є протилежна до божественного закону Любові. Тому ми, як діти Бога, повинні старатися очищатися від особистого самолюбства і шукання тільки власного добра. Ми повинні старатися робити добро кожному, наскільки це можливо згідно з мудрістю і нашими нагодами, особливо тим, котрі є співчленами Тіла Христа, котрі йдуть тим самим вузьким шляхом самопожертви.