“ОСЬ ДО ПОГАН МИ ЗВЕРТАЄМОСЬ”
ДІЇ АПОСТОЛІВ 13: 13-15, 42-52
ПЕРША МІСІЙНА ПОДОРОЖ СВ. ПАВЛА – ЙОГО ПРОПОВІДЬ В АНТІОХІЇ В ПІСІДІЇ – ПОДВІЙНІ НАСЛІДКИ ЙОГО ПРОМОВИ – ШАЛЕНИЙ ОПІР З БОКУ ЗАСЛІПЛЕНИХ СЕКТАНТСЬКИМ УПЕРЕДЖЕННЯМ – ПЕРЕКРУЧЕННЯ ТА НАКЛЕПИ ЯК МЕТОДИ ПРОТИВНИКА ДЛЯ БОРОТЬБИ З ПРАВДОЮ

“Я світлом поставив Тебе для поган, щоб спасінням Ти був аж до краю землі” (вірш 47).
З Антіохії Павло та Варнава вирушили до морського порту Селевкія, де вони сіли на корабель до острова Кіпр. Цей острів був такою ж доброю місцевістю для початку праці, як будь-яка інша, але його перевага була в тому, що це була батьківщина Варнави, котрий знав діалект народу, його звичаї і т.п. З ними пішов брат Варнави, Іван Марко, автор Євангелія Марка, син Марії з Єрусалима.
Хоча Павло та Варнава добре розуміли факт, що погани тепер можуть мати доступ до благословень Євангелія, проте в кожному місці вони заходили до юдейської синагоги. Юдеї вірили Мойсею та пророкам, тому сподівалися Месії. Вони неминуче мали б бути в кращому стані розуму, щоб прийняти Послання Євангелія, ніж погани, котрі не знали про це нічого і котрих ще треба було навчити. Справді, більша частина навернених відколи воскрес наш Господь і до падіння Єрусалима в 70 році н.е. складалася, мабуть, з юдеїв, і до того часу лише незначне число поган прийняло Христа.
Місійна подорож очевидно зайняла багато часу, адже утрьох вони йшли від села до села, проповідуючи Христа, доки не дійшли до міста Пафи, на другому кінці острова. Там вони знайшли Сергія Павла, чоловіка розумного, управителя острова. Ще перш ніж місіонери прийшли туди, він прочув про них, однак противник, який це спостеріг, почав баламутити його через Еліму, юдейського чаклуна та ворожбита, котрий здобув прихильність проконсула і вважався його приятелем. Ми не повинні дивуватися, що людина тверезого розуму, якою нам показаний проконсул, так цікавилася ворожбитом та його справами. Навпаки, пам’ятаймо, що сьогодні багато здібних людей також є частково під впливом того ж противника та його знарядь – медіумів духів. На додаток до всього, ворожбити колись були вченими і чудотворцями одночасно, і також були відомими людьми.

КОНФЛІКТ МІЖ ПРАВДОЮ І НЕПРАВДОЮ

Коли проконсул прочув про Павла та Варнаву, то послав по них, бажаючи дізнатись більше. Відтак настало зіткнення сил світла та темряви, Правди та Неправди. Між ними немає згоди; вони суперечать одне одному у всьому. Також у цьому випадку, як тільки ворожбит побачив, що проконсул потрапляє під вплив Правди, він, щоб цьому запобігти, вжив всі можливості. Це відкрило нагоду для чудового прояву Божественної сили через апостола Павла, котрий осудив ворожбита, сказавши про нього відверто все і сказавши також, що він осліпне і якийсь час не буде бачити навіть сонця. Сліпота прийшла на Еліму поступово – спочатку затуманення зору, а потім повна темрява.
Цей прояв Божественної сили став переконливим для проконсула. Не подумайте, що ця подія навернула його, але почувши про вчення і маючи можливість порівняти його зі своїми попередніми поглядами і поясненням Еліми, він зміг через цю подію прийти до правильного висновку і став на Господньому боці.

ВІДХІД ІВАНА МАРКА

Св. Павло та його товариство не затримались в Пафі, але вирушили до Малої Азії. Коли вони прибули в Пергію в Памфілії, Іван Марко закінчив там своє служіння і повернувся до Єрусалима. Чи то труднощі, чи знеохочення, чи туга за домом – не знаємо – позбавили його на певний час запалу як слуги Господа, і це виявилося йому не на користь. Якою б не була причина, апостол Павло не вважав її цілком достатньо, бо іншого разу, коли Варнава запропонував, щоб Марко супроводив їх іще раз, св. Павло відмовився (Дії 15: 36-40). Він не зробив би цього, коли б відхід Марка був виправданий необхідністю.
Однак в тому, що трапилося з Марком, є певний елемент заохочення. Згодом він, мабуть, став відданим воїном Хреста і знову був задіяний в Господній службі, і ми бачимо, що апостол Павло по достоїнству оцінив його вірність (Кол. 4: 10; 2 Тим. 4: 11). Господь дуже милостивий до нас в наших слабостях та недосконалості, і так, як Він повернув Марка, так само охоче поверне всіх, хто навчиться лекцій зі своїх невдач і щиро шукатиме відновлення в праці і привілеїв служби.

ПРОПОВІДУВАННЯ В АНТІОХІЇ В ПІСІДІЇ

Перша зупинка в Малій Азії була в Антіохії в Пісідії. Вже за звичаєм вони відвідали спершу юдейську синагогу. Тут місіонерів впізнали як людей захожих і людей здібних. Після того, як звичне служіння в синагозі почалося читанням визначеного місця з Закону, їх запросили промовити слово до зібраних, які були юдеями з народження та юдейськими прозелітами з поган.
Слово було дане апостолу, котрий виголосив промову. Апостол ствердив факт, що його слухачі мають віру в Божі обітниці стосовно грядущого Царства Месії, тож йому не потрібно було наголошувати в проповіді на темі Царства; радше слухачам треба було пояснити, що Царство та постійне благословення для всіх поколінь землі (як виникає з обітниці, даної Аврааму), неможливе, якщо спочатку якимось чином не буде досягнуте Божественне прощення гріхів світу.
Отже, наміром звернення апостола було показати, що в минулому Бог встановив образне царство, яке ніколи не досягло такого величного рівня, який потрібний для виконання Авраамової обітниці; що потрібне було обов’язкове ВІДКУПЛЕННЯ світу та прощення гріхів. Далі він звернув їхню увагу на Ісуса, Месію – не лише на розп’ятого Месію, але й на воскреслого, Котрий завдяки Своїй смерті за гріхи світу може спасти в повній мірі всіх, хто прийде до Бога через Нього. Цілковито виклавши їм справу, апостол представив своїм слухачам сутність Євангелія Христа – прощення гріхів.
Прощення гріхів далі є сутністю Євангелія, хоча люди сьогодні, як і тоді, неохоче приймають його. Воно розчаровує людей, засуджуючи їх і стверджуючи, що всі є грішними; що “нема праведного ані одного”; що всі потребують такого відкуплення, про яке Бог подбав в Жертві Христа. Воно розчаровує також в тому, що показує необхідність відмови від гріха в серці і, наскільки можливо, намагання опиратися йому в усіх життєвих справах.
Небагато хто має вуха, щоб слухати це Послання. Більшість готова казати: “Проповідуйте нам солодкомовне! Хваліть нас за наше релігійне завзяття! Скажіть нам, які ми виняткові не тільки порівняно з язичницьким світом, але й з усіма, хто поряд. Скажіть нам, що ми – Божий народ і що Бог без нас не обійдеться. Не говоріть нам, що ми грішні, що ми під осудом, як інші, і що всі, хто хоче прийти до Бога через Ісуса Христа, повинні ввійти в ті самі вузькі ворота віри, відмови від гріха і посвячення серця виконувати Божу волю”.

ПОДВІЙНИЙ РЕЗУЛЬТАТ ПРОПОВІДІ

Проповідь апостола принесла подвійний результат. Щирі серцем збагнули Правду про Божу досконалість та про свою власну недосконалість і визнали, що їм потрібен саме такий Спаситель, якого проповідував апостол. Вони одразу підійшли до місіонерів, котрі, побачивши властивий стан їхнього серця, запевнили їх в Божій благодаті, милості; що тепер Послання спасіння через Ісуса є подальшим розгортанням і розвитком тієї ж милості, яка вже поширилася на юдеїв; що вони повинні далі пробувати в Божій благодаті – дозволяти Богу далі керувати ними на Його шляху, далі отримувати Його милості та благословення, які тепер примножилися для них через Ісуса Христа та працю Поєднання, яку Він виконав. Інші були менше приготовані до слів апостола і радше схильні заздрити тій увазі, яка була проявлена до місіонерів та їхніх вчень.
Новини про нову релігію замість юдейської поширилися в маленькому місті, де юдаїзм мав міцну підтримку і велику повагу. Наступної суботи вислухати Послання місіонерів зібралося все місто, хоча більшість прийшла, очевидно, з цікавості побачити різницю між цими вченнями і наукою юдейських вчителів. Така увага до двох захожих чужинців та їхніх нових вчень, які загрожували здолати юдаїзм, природно пробудила дух заздрості в прихильників форм та церемоній, почестей людей та сектантської пихи.
Як наслідок, вони почали перечити мові св. Павла та богозневажати. Це не означає, що вони зневажали Боже ім’я, але вони лихословили, тобто зневажали апостола та Варнаву, наговорювали на них лихе. Можемо припустити, що вони спотворювали мотиви та характер місіонерів. Це звична поведінка тих, хто виступає проти Правди. Так було завжди. Правду неможливо заперечити; їй неможливо протистояти. Але її можна перекрутити, проти неї можна виступити. Представлення Правди можна спотворити, а її посланників – висміяти, зганьбити. Противник, здається, кожного разу обирає саме такий спосіб, і такий спосіб зараз в моді. Той, хто заперечує Правду, не насмілюється вступати з нею у відкриту дискусію, але він її перекручує, подає неправильно, а також говорить зле про її прибічників.

ДВІ ЛЕКЦІЇ НА СЬОГОДНІШНІЙ ДЕНЬ

Місіонерів не знеохотила опозиція. Навпаки, вони стали ще сміливіші і дійшли до того, що відверто сказали своїм обмовникам, що ті відкидають Божу милість, Божий План, і роблять це собі на шкоду. Обоє вони показали, що Бог давно благоволить Ізраїлю; що Він, посилаючи їм Слово через Месію, далі має до них прихильність, і що на основі Його розпоряджень обов’язок Його представників – йти далі і говорити Євангеліє кожному, хто має вуха, щоб слухати, – юдеєві першому, а також грекові. Вони показали, що Світильник Правди, запалений нині Богом, не був виключно для юдеїв, як це було з Його попередніми милостями, але, як сказав пророк, він мав бути також “світлом на просвіту поганам” – спасінням до країв землі (Лк. 2: 32; Іс. 42: 6; 52: 10).
Ця риса Євангелія викликала особливий бунт в тих юдеїв, котрі були поганого серця, і, навпаки, виявилася привабливою для небагатьох щиросердих. Так само є тепер. Послання, актуальне сьогодні для християнства, це послання – більше Світла! Воно показує, що Світильник Божого Слова обітниці, якому було дозволено на початку цього віку благословити юдеїв та поган настільки, наскільки очі їхнього розуміння були відчинені, незабаром має поступитися місцем більшому Світлу. Якщо Боже Слово було Світильником для ніг і ліхтарем на шляху вірних понад вісімнадцять століть, то Сонце Праведності незабаром підніметься і заллє весь світ світлом знання доброти Бога.
Ті з Божого народу, в кого добре серце, радітимуть відкритою Правдою. В них не буде жодного почуття заздрості. Однак більшість, повна сектантських планів і самолюбних почуттів, засліплена фальшивою теологією та хибним представленням Божого Слова, буде чинити шалений опір будь-якій думці про Божественну милість для кожного створіння – не лише для тих, хто ще не потрапив до в’язниці смерті, але й для двадцяти мільярдів, котрі вже померли в незнанні про єдине Ім’я, дане під небесами і серед людей, через яке ми повинні спастися. Проте вірні, щиросерді зрадіють довжині, ширині, висоті та глибині Божого Плану, який має виконатися в Тисячолітті через прославленого Христа, Голову і Тіло.

“ТІ, ХТО ПРИЗНАЧЕНИЙ БУВ В ЖИТТЯ ВІЧНЕ”

Багато поган наповнились радістю, почувши, що Божа милість є ширша, ніж вони попередньо думали. Деякі, як можемо здогадуватись, вдовольнились тим, що їм розповіли про щось, що перевищує юдейські вчення. Але, на наше переконання, деякі повірили в істинному значенні слова – прийняли Христа як свого Відкупителя і Законодавця. Так само сьогодні ми бачимо два класи прихильників Теперішньої Правди. Деякі вітають її з радістю і вдячно служать Господу з більшим запалом, ніж будь-коли досі. А деякі просто раді побачити, що немає біблійної підстави для популярної теорії про вічні муки для переважної більшості людей; проте Божественна любов і милість не притягує їх особливим чином.
Чим більше поширювалася Правда, тим лютішими ставали її опоненти, юдейські провідники. Там, де неможливо було заперечити аргументами або логікою, вони успішно чинили опір з допомогою пересудів та забобон, породжуючи низькі думки своїми кривотлумаченнями. Також їм настільки вдалося переконати деяких впливових та відомих осіб міста, що місіонери змушені були відійти.
Написано, що “всі ті, хто призначений був в життя вічне, увірували”. Слово “призначений” можна тут властиво перекласти як “охочий”. Очевидно, що багато хто з тих, котрі почули Євангеліє та його пропозицію вічного життя і були охочі прийняти умови, стали віруючими – слухняними вірі. Так само є далі. Скрізь, куди йде Правда, вона знаходить тих, кому вона подобається і кому не подобається, тих, хто цінить вчення і нагороду, яку воно пропонує, і тих, хто полюбляє утіху гріха або справи і похвалу світу. Зараз є час для кожного, хто почув цю Вістку, зробити для себе вибір. Незабаром число Вибраних буде укомплектоване, і тоді почнеться їхня праця благословення людства, благословення невибраних.

R5889 (1916 р.)