БОРОТЬБА ХРИСТИЯНИНА З ПИХОЮ
“Зброя бо нашого воювання не тілесна, але міцна Богом на зруйнування твердинь, ми руйнуємо задуми, і всяке винесення, що підіймається проти пізнання Бога, і полонимо всяке знання на послух Христові” (2 Кор. 10: 4-5).
Воїни Хреста є різні, і вони по-іншому озброєні, аніж воїни в світі. Ми воюємо проти духа світу і проти плоті. Це боротьба не тільки проти пороків, які проникли в нашу плоть через непослух нашого прабатька, але й проти природного опору плоті жертвувати собою. Плоть інстинктивно намагається уникнути жертви. Наша боротьба є також проти невидимих духовних ворогів. Світ використовує мечі і гармати як зброю в бою. Господь забезпечив нас Своєю зброєю, а саме: бронею праведності, шоломом спасіння, щитом віри, Мечем Духа і взуттям “готовності Євангелії миру”. Все це зброя захисту, окрім Меча. Меч – зброя нападу (Еф. 6: 11-18).
Християнин повинен орудувати “мечем духовним, яким є Слово Боже”, для добра, щоб вжити його проти сатани та гріха. Але в цьому вірші думка полягає, мабуть, в тому, що ми не уповноважені боротися зі світом, а повинні бути віддані Господеві, щоб боротися з гріхом в собі і скрізь, де ми маємо на це право, відбиваючи напади противника. Застосування наших можливостей в упокоренні себе означає великий крок на шляху жертви, на шляху битви. Бог дав нам “цінні та великі обітниці”. Нове Створіння стає сильним завдяки цим обітницям – завдяки усвідомленню важливості цих обітниць і споживанню їх.
ПОВАЛЕННЯ РОЗУМОВИХ ТВЕРДИНЬ
Апостол звертає увагу на те, що ці твердині, які ми повинні знищити, є в нас самих. Гріх укріпився в нашому розумі, в нашій уяві. Пиха, самолюбство та різні інші види гріха отаборилися в нас на протязі довгих століть деградуючих тенденцій нашого роду. Ці речі зробили глибокі борозни в нашому єстві і міцно закріпилися в ньому. Однак апостол застерігає: “Хай гріх не панує над вами”. Зруйнуйте цю твердиню. Підпорядкуйте всю свою істоту волі Бога.
Показуючи нам, чим є ці твердині – що вони є в нашому розумі – апостол каже: “Руйнуємо задуми, і всяке винесення, що підіймається проти пізнання Бога”. Наші задуми можуть бути різними. Нас можуть облягати фальшиві вчення та забобони, які прийшли до нас з далеких віків. Господнє Слово – єдина річ, яка може справді повалити їх і допомогти побачити істинний характер Бога, допомогти побачити Його славні обітниці для Церкви тепер і для світу в майбутньому. Господнє Слово – єдина річ, яка може здолати ці задуми – неуцтво, пересуди, пиху, безбожні амбіції, пусті спекуляції і всяку думку, що веде нас геть і перешкоджає праці благодаті в нашому серці та розумі. Ці задуми тілесного розуму підносяться проти істинного знання Бога, Духа Бога – є “винесенням”, як називає його апостол.
Ми не повинні “величатися”. Апостол не має на увазі, що ми не повинні думати про величні духовні речі, бо в іншому місці він говорить: “Думайте про те, що вгорі, а не про те, що на землі” (Кол. 3: 2). Іншими словами, покладіться своїми почуттями на те, що найвище. Але в світі “винесення” є чимось зовсім іншим. Це щось, що вивищує себе понад те, що справді високе, що є від Бога. Господні діти мають бути покірні, не гордовиті, не чванькуваті від пустих почестей, земних планів та амбіцій. Бажання займати якесь становище між людьми, красуватися в товаристві, мати багатство та вплив, здобути щось, що принесе нам повагу людства, є спокусою, проти якої учень Христа повинен себе берегти.
Особи, які опікувалися розумово неповноцінними, звернули увагу на те, що найбільша проблема виникає з уяви. Кажуть, що в притулку для божевільних можна зустріти когось, хто уявляє себе царем; ще інша особа уявляє себе царицею; хтось бачить себе казково багатим і підписує чеки на мільйони. Мова йде про гіпертрофовану самооцінку. Тільки Господь знає, як багато та чи інша особа приділяла уваги вихованню в собі цієї риси. Але кожен так чи інакше завжди має з цим справу. Буйна фантазія і бажання бути великим може опанувати особу, тобто може здобути над нею владу.
ПИХА ВЕДЕ ДО РОЗУМОВОЇ НЕВРІВНОВАЖЕНОСТІ
Так само є з християнами. Увійшовши в Церкву Христа, вони є більш податливі на амбіції бути кимось великим, робити великі речі, знаходити і поширювати якесь велике вчення, відкривати якесь нове пояснення Святого Письма або якийсь новий образ. Все це є “винесення”. Наш Господь виголосив проповідь на цю тему, кажучи нам, що коли б нас запросили на гостину, ми не повинні займати перші місця, але останні, і тоді, можливо, нас вшанують. Бажати цих речей, домагатися їх означає зводити “твердині” пихи і грішної амбіції в своїй уяві, прагнути вивищення та почестей. Наступною приходить думка, що ми є великі, гідні уваги, особливої уваги. В цьому і полягає розумова неврівноваженість. Насправді ми всі малопомітні і зовсім малозначущі у виконанні Господнього Плану.
Господь міг би виконати Своє велике діло без нас і нашої допомоги набагато швидше, ніж з нами. Але Він великодушно дозволяє нам мати частку в Його ділі для нашого добра та благословення. Він поводиться з нами, як з дітьми, і виховує нас. Зачавши нас Своїм Святим Духом, Він допомагає нам долати наші слабості і нагороджує нас, коли ми їх перемагаємо. Він муштрує і картає нас, щоб приготувати до величного і славного майбутнього. Частиною цього муштрування, як воїнів Царя царів, є наша боротьба проти самоповаги і бажання робити щось велике, особливе за мірками цього “теперішнього злого світу”.
“ПОЛОНИТИ ВСЯКЕ ЗНАННЯ”
Думка про те, як здолати грішні та непотрібні задуми міститься в кінцевих словах нашого вірша: “полонити всяке знання на послух Христові”. Все, що ми робимо, ми повинні спочатку обдумати. Часом ми кажемо: “Я зробив не подумавши”. Це означає, що ми щось зробили, не придавши цьому серйозної уваги. А наш розум не повинна займати жодна думка, яка не є в повній згоді з Божим Словом. Як Христос був слухняний Отцю в усьому, кажучи: “Проте не Моя, а Твоя нехай станеться воля”, так само кожен з нас повинен привести свої думки під послух Христові. Наш Відкупитель є нашим Прикладом.
Всі члени Тіла Христа повинні мати той самий розум, який був в Христі, повинні показувати дух нашого Учителя. “Тож покоріться під міцну Божу руку, щоб Він вас Свого часу повищив” (1 Петр. 5: 6). Ніхто не може цілковито слідувати за Господом, не маючи в великій мірі духа покори і не підкоривши свої думки Господу. Сьогодні не той час, щоб вихвалятися і показувати, як ми можемо блищати. Ми повинні “звіщати чесноти Того, Хто покликав вас із темряви до дивного світла Свого” (1 Петр. 2: 9), Хто покликав нас Небесним Покликом – не за наші заслуги, а заради Своєї слави та благословення інших. Божа слава завжди повинна бути нашою головною турботою. Ми повинні бути умілими слугами Господа завдяки Його благодаті, а не власним силам. Якщо ми маємо бути звеличені в кінці, то ми повинні бути покірні, повинні радо служити всім сьогодні. Ми маємо радіти тим, що служимо – не тільки тоді, коли це пов’язано з почестями, але й тоді, коли таке служіння є непомітним чи нікому невідомим.
Для нашого навчання Бог передбачив певні уроки самовладання, приведення себе добровільно до повного послуху Богу, щоб згодом бути Його представниками і вимагати від світу слухняності Божим вимогам. Загально прийнято, що ніхто не вмітиме керувати іншими, доки він сам не навчиться слухатися. Коштом великого страждання наш Господь Ісус навчився того, що означає слухняність. Він без вагань і цілковито підкорився Богу. Цей Дух Христа має проявлятися і розвиватися в нас, щоб ми були готові до майбутньої праці Христа, праці Тисячолітнього Віку.
В міру прийняття і засвоєння Правди, вона дає нам дух здорового розуму. Вона не робить наш мозок досконалим, однак належне її прийняття принесе покору, вміння вчитися, розважливість думок, серйозність. Вона веде нас до того, щоб пильно слухатися вказівок нашого Небесного Порадника. Вона дає розуму більшу врівноваженість, ніж та, про яку ми коли-небудь знали. Ця врівноваженість повинна зростати в міру того, як ми йдемо далі добрим шляхом і стаємо дисциплінованими воїнами Господнього війська. Але якщо Правду не прийняти в дусі Правди, в її любові, це не тільки не принесе жодної користі, але й може породити дух пихи та хвалькуватості.
Ця риса пихи здається особливо пов’язана з усякими видами безумства. Багато мешканців притулків для божевільних уражені в великій мірі високою думкою про себе – більшою, ніж слід. Їхній розум в значній мірі незбалансований в цьому напрямку. Обов’язково потрібно виховувати в собі бажання бути близько Господа, адже воно завжди приносить покору і належне усвідомлення того, що ми недостойні Його і надто малі перед Ним.
ТРИМАТИСЯ ПОРУЧ З ХРИСТОМ – ЄДИНИЙ БЕЗПЕЧНИЙ ШЛЯХ
Сатана дуже активний в тому, щоб упіймати Господніх дітей в теперішньому “злому дні”. Можемо навести ілюстрацію, яку ми вживали попередньо і яка, здається, добре показує, в чому для нас полягає особлива небезпека і в чому ми повністю безпечні. Уявімо собі велике коло, в центрі якого знаходиться Христос. В колі є багато місця, отож можна розглядати різну ступінь близькості до Господа. Нехай зовнішня границя кола представляє найдальшу межу, де Бог має опіку над Своїми дітьми. Отже, кожен, наближаючись до зовнішньої лінії, тим самим потрапляє в становище більшої небезпеки. Віримо, що в міру того, як кожен з нас живе близько до великого Центра кола – нашого Господа Ісуса – він безпечний. Якщо ми не можемо цього досягти і дозволяємо собі віддалятися або мандрувати геть від Нього, ми наближатимемось до небезпечної точки і будемо податливі на злі впливи ззовні. Якщо ми зайдемо аж за зовнішню лінію, то в нашому випадку вже не буде повернення.
Господь оточив людський рід своєрідним бар’єром від небезпеки. Цим бар’єром є, головним чином, людська воля. Той, хто віддав свою волю, свій розум Господу, щоб у ньому виконалася Його воля, виставлений на суворі та підступні напади противника, який намагається, перш за все, звести і впіймати в пастку справжніх дітей Господа, щоб знову запровадити їх в рабство гріха. Хто входить під його вплив, той поступово потрапляє в оману.
Нам усім від народження бракує здорового розуму. Немає потреби сперечатися, кому скільки бракує. Зброя, яку нам дає Господь, це не тільки вміння цитувати Святе Письмо. Це не є також вміння дискутувати і дебатувати, хоча таке вміння є дуже добре при потребі. Істинна річ, яку Бог шукає, знаходиться в нашому серці. Він не дивиться скільки ми знаємо, бо міг би при бажанні за кілька хвилин наповнити нас великим знанням. Господь хоче бачити, до якої міри ми покірні, терплячі, повністю підкорені Його волі. Стараймось мати щораз більше Духа Господа, духа здорового розуму і щире бажання допомагати один одному.
“Господь буде судити народа Свого” (Євр. 10: 30). Хто потрапить в клопоти через недостатню пильність, тому Господь дасть певні випробування, які принесуть йому користь, якщо будуть правильно сприйняті. Пам’ятаймо слова застереження, сказані апостолом Павлом: “Бо коли б ми самі судили себе, то засуджені ми не були б” Господом (1 Кор. 11: 31). Це означає, що коли ми занедбуємо судити себе, то Він це робить за нас. Тоді Він нас шмагає, щоб ми виправилися і могли здобути небесну нагороду та милість, яка нам має належати як Новим Створінням в Христі, якщо ми залишимось сумирними та вірними до смерті. Якщо ми далі є покірні і повні духа смирення, не прагнучи нинішніх почестей та вивищення, а готові з досконалою терпеливістю чекати на слушний в Господа час, то наше вивищення прийде неодмінно, і ми будемо навіки ділити Престол Спасителя та Його славу.
R5889 (1916 р.)