ВИЗВОЛЕННЯ СВ. ПЕТРА З В’ЯЗНИЦІ
ДІЇ АПОСТОЛІВ 12: 1-11
ТРУДНОЩІ ТА ВИПРОБУВАННЯ ПІД ЧАС ПАСХИ – СМЕРТЬ СВ. ЯКОВА – УВ’ЯЗНЕННЯ СВ. ПЕТРА – ЙОГО ЧУДЕСНЕ ВИЗВОЛЕННЯ – МОЛИТОВНЕ ЗІБРАННЯ ВПРОДОВЖ НОЧІ – НАГОРОДА ВІРИ – УРОКИ ДЛЯ НАШИХ ДНІВ – БОЖЕСТВЕННА ОПІКА НАД УСІМА, КОТРІ Є СПРАВДІ ГОСПОДНІМИ – СИЛА САТАНИ – СИЛА БОГА І СИЛА МОЛИТВИ
“Ангол Господній табором стає кругом тих, хто боїться його, і визволяє їх” (Псалом 34: 8).
Ім’я Ірод було родинним іменем кількох царів, які правили Ізраїлем, і при цьому були потомками Ісава – едомлянами. Наша нинішня лекція стосується Ірода Агріппи І, призначеного на царя Юдеї. Він був внуком Ірода Великого, убивці немовлят у Віфлеємі, та племінником Ірода Антипи, котрий стяв голову Івана Христителя, а згодом разом з воїнами знеславив Ісуса і висміяв Його перед самим розп’яттям.
Ірод Агріппа добивався доброзичливості народу – навіть коштом принципів, і докладав зусиль, щоб дотримуватись юдейських обрядів в усіх подробицях. Також він повісив у храмі золотий ланцюг, даний йому імператором Калігулою. Як розповідає історія, у Свято Кучок Ірод наказав читати перед народом Книгу Повторення Закону; і коли читець дійшов до слів “не зможеш поставити над собою чоловіка чужинця, що він не брат твій” (5 М. 17: 15), цар “демонстративно розплакався”. Тоді простолюд запопадливо почав вигукувати: “Не плач, Агріппо, ти наш брат!”
ПЕРЕСІВАННЯ В ПОРУ ПАСХИ
В своєму прагненні добитися прихильності юдеїв, і перш за все впливових, Агріппа наказав стяти голову апостолу Якову. Св. Яків був одним з трьох, котрі зазвичай супроводжували нашого Господа як найбільш довірені особи. Хоча опис служіння цього шляхетного апостола вкрай короткий, в ньому немає жодної згадки про щось інше, окрім запалу та вірності нашому Господу та Його Справі. Цього Якова, котрий помер в заранні Християнської Ери, не треба плутати з автором Послання Якова – “Яковом Молодшим”, котрий, як вважають, був двоюрідним братом нашого Господа і з цієї причини звався “братом Господнім”, як вважалося за юдейською традицією.
Побачивши, що смерть св. Якова принесла велике задоволення юдеям, Агріппа заарештував апостола Петра. Вираз “схопив його” наводить на думку, що пройшов певен час від видання наказу про арешт апостола до часу його ув’язнення, тобто що його заарештували після розшуків. Мабуть, в той час всі апостоли так чи інакше переховувалися, проте св. Петро, понадіявшись на священне значення пасхальної пори, відважився піти, але був заарештований та кинений у в’язницю. Агріппа мав намір вбити його в самому кінці пасхального тижня, та Господь визволив Свого вірного апостола, як це показує наша лекція.
Можемо собі уявити журбу Церкви під час цієї Пасхи, яка напевно пригадувала їм час смерті нашого Господа і те сум’яття, яке запанувало тоді між Його послідовниками. Протягом кількох останніх років ми зауважили, що кожна пора Пасхи, кожне святкування Пам’ятки є часом особливих випробувань та труднощів між послідовниками нашого Господа. Незалежно від того, чи так є насправді, чи ні, Господньому народу не зашкодить бути особливо пильним проти хитрощів диявола в цей час. Пильнуймо завжди і молімось, щоб нам не впасти у спокусу.
Думка про особливі випробування, особливі спокуси від противника в цю пору року здається лежала в основі Пори Посту – періоду особливих обмежень, посту та молитви, який дійшов до нас через древні літописи церковної історії. Той факт, що для багатьох сьогодні Пора Посту є лише формальністю, зовсім не означає, що так є насправді або що так було спочатку. Ми наполегливо рекомендуємо піст та молитву усякого часу, як це радить Святе Письмо, і пропонуємо всім посвяченим, якщо можливо, бути особливо пильними протягом сорока днів напередодні Пам’ятки.
Як ми пояснили, наше самовідречення не стосується тільки їжі та пиття; воно має поширитися на все, до чого ми маємо бажання. Безперечно, дуже проста і обмежена дієта під час весняної пори була б корисною для більшості людства, навіть якщо б з цим не були пов’язані жодні духовні благословення. Зимова холоднеча викликає сильний голод, в результаті чого навесні організм схильний до переїдання, перевантаження. З такого стану його треба звільнити певною стриманістю, яка добре впливає на духовний стан, оскільки переїдання не приносить користі.
МОЛИТВА ЗА СВ. ПЕТРА
Св. Петро правдоподібно був ув’язнений у відомому замку Антонія, де наш Господь був поставлений перед Пилатом і куди забрано св. Павла, коли на нього напав натовп в Єрусалимі. Апостолу дали сторожу з чотирьох четвірок воїнів, які змінювали один одного кожні три години. Двоє з чотирьох воїнів були приковані ланцюгами до рук св. Петра – по одному до кожної руки. Третій воїн стояв під дверима, а четвертий знаходився в галереї, що вела до зовнішньої залізної брами.
Сила Божественної благодаті для своєчасної допомоги і здобуття миру посеред тривог добре показана в тому, що за всіх цих обставин св. Петро міцно спав, коли ангел Господній прийшов його звільнити. Важливість події показана також в тому, що Церква в той час не спала, а молилася за апостола. Йому не приставало молитися за власне визволення від влади Агріппи; він вже посвятив своє життя до смерті і властиво мав би відчувати готовність покласти своє життя в той час, якщо б такою виявилася Божественна воля для нього. Просити, щоб йому продовжили життя, означало б просити на зле, і свідчило б про свавілля, несумісне з повним посвяченням Господній волі. Але у випадку Церкви було по-іншому. Проявляючи своє довір’я до Божественного догляду над справами Церкви, брати могли цілком доречно сказати Господу про свою любов до св. Петра і виразити надію, що, можливо, Господня воля в тому, щоб апостол далі був з ними для їхньої радості, утіхи і збудування в “найсвятішій вірі”.
Також втрата апостола Якова, який, очевидно, був провідним апостолом, зробила св. Петра і кожного іншого апостола удвічі ціннішим для Дому Віри. Бог дбав про те, щоб св. Петро дожив до старості, бо таким було пророцтво нашого Господа про нього (Ів. 21: 18, 19). Однак такі крайнощі виявилися благословенням для Церкви, бо збудили її чистий розум, щоб оцінити Божу Справу в цілому і св. Петра зокрема.
ВИЗВОЛЕННЯ АНГЕЛОМ
Між третьою і четвертою ранку св. Петра, котрий мирно спав, збудив ангел, яскравий вигляд котрого допоміг апостолу швидко збагнути, що його визволитель – свята істота. Той попросив апостола встати. Одночасно поспадали ланцюги, якими обидві руки були приковані до воїнів. Виконавши наказ одягнути сандалі і верхній одяг, плащ, апостол попрямував за своїм провідником. Роблячи це, він відчував все ніби уві сні. Так вони минули першу і другу сторожу, тобто двері, і підійшли до великої брами, що вела у місто. Та відчинилася сама, і тоді ангел залишив його.
Слід зауважити, що чудеса сталися тільки там, де це було за межами буквальних можливостей св. Петра. Все, що він міг зробити сам, йому було сказано зробити, тобто, одягнути сандалі, плащ і йти за ангелом. Він міг бути перенесений чудовим чином; сандалі могли самі одягнутися на ноги; він міг отримати новий плащ, проте лекція є більш корисна в тому вигляді, в якому вона була дана. Схоже Господь поводиться з нами сьогодні. Ми повинні пам’ятати, що нам належить зробити все, що в наших силах, а вже Господь скеровує всі речі для нашого добра і Своєю щедрістю достачає відсутнє.
Коли апостол прийшов до тями і збагнув все те, що сталося – що він вільний, його віра зміцнилася. Готовий померти, він побачив, що Господь хоче, щоб він жив, працював і тривав далі. Можемо бути певні, що мати привілей служити далі принесло йому вдвічі більше радості і задоволення, навіть якщо це могло означати наступні жертви і страждання для Господа і Його народу.
Очевидно ангел скерував св. Петра до дому Марії, де в цей час молилися за нього. Опис дому наводить на думку, що це був дім когось заможного. На стукіт св. Петра відповіла мала Роза (Рода), котра, зрадівши мов дитина, коли впізнала голос апостола, замість того, щоб відчинити двері, побігла назад, щоб сказати тим, які молилися в домі, що Петро стоїть біля воріт. Не сподіваючись його визволення в таку годину, дехто подумав собі, що служанка помилилася, і казав, що це, мабуть, його ангел – через пануюче переконання, що ангел доглядає кожну особу з Божого народу і може набувати вигляду того, хто є під його захистом.
Брати були здивовані Господньою відповіддю на їхнє прохання, бо по часу це сталося зовсім несподівано. Зрозумівши, що св. Петро справді стоїть перед ними, вони не стримали почуттів і розпитувань, які апостолу довелось втихомирювати, потискаючи руки. Тоді він розповів дивовижну історію свого звільнення і попросив розповісти про це іншому Якову, двоюрідному брату Ісуса, а також іншим учням. Потім він вирушив у дорогу – чи то до іншого міста, чи до іншого дому, ми не знаємо. У всякому випадку він поступив мудро, без потреби не провокуючи Ірода.
Зі світанком у в’язниці стався переляк. Далі з того самого розділу ми дізнаємось про ще одні відвідини ангелом Господнім. Цього разу він прийшов, щоб вразити хворобою царя, від якої той згодом помер. Весь розділ показує нам силу сатани, силу Бога і силу молитви.
ЗАГОЛОВНИЙ ВІРШ
Наш заголовний вірш є символічним виразом, який ілюструє Божественну опіку над усіма тими, котрі є справді Господніми. Основна думка полягає в тому, що справи Його народу знаходяться під Його постійним наглядом. Чи ми вважаємо ангела Господнього одним з небесного війська, особливо посланим до нас, чи сприймаємо його з точки зору різних природних сил, важелі яких є під Божественною опікою, не так суттєво. Ми маємо запевнення, що Сам Отець любить нас, і що всі небесні сили є обіцяні тим, кого Він прийняв в Ісусі Христі, а вони разом гарантують благословення для всіх, хто перебуває в Божій любові.
Перебувати в ній означає перебувати у Відкупителі. Це означає бути вірним нашому посвяченню, чинити волю Отця настільки, наскільки для нас можливо. Ця воля, сказано, полягає в тому, щоб любити Господа понад усе, любити ближнього як себе самого, і любити всіх членів Дому Віри так, як Христос полюбив нас.
R5887 (1916 р.)