ПРАВИЛЬНЕ І НЕПРАВИЛЬНЕ СУДЖЕННЯ БРАТІВ
"Один Законодавець і Суддя, що може спасти й погубити, а ти хто такий, що осуджуєш ближнього" (Якова 4: 12).
В цьому Посланні св. Яків обговорює факт, що в церкві проявлялась упередженість – що деякі без належної причини вважалися негідними високої пошани, як інші. Це детально висловлено в другому розділі. Деяким, котрі були багаті і впливові, відводили найкращі місця в їхніх зібраннях і відносились до них з великою повагою і шаною. Іншим, котрі були бідні і прості, відводили скромні місця і відносились до них з недостатньою ввічливістю, ніби вони були особами нижчого рангу. Братів судили всупереч вказівкам Господа. Апостол вказує, що гріхом є осуджувати чи шанувати когось з якоїсь іншої точки зору, крім характеру. Він заявляє, що оскільки є лише один Законодавець, Єгова, то є лише одне велике мірило. Той, Хто дав це мірило, цей закон, повинен бути Суддею Свого власного закону, хоча Він може призначати різних представників. Його особливими представниками повинні бути Христос і церква, з’єднана з Ним в славі як судді. Але вони судитимуть тим мірилом, яке дав великий Законодавець, і не буде ніякого іншого закону, який змагався б з ним.
Оскільки це правда, і оскільки існують приготування, через які ми є прийняті як Божі діти, то хто є той, що береться говорити, яку міру божественної ласки або неласки може мати кожен з цього класу? Хто повинен говорити, котрий буде знищений в другій смерті, а котрий збережений на життя? Бог має справу особисто з кожним з тих, хто прийнятий в Його сім’ю. Отож сам факт, що хтось був таким чином прийнятий, є доказом, що Бог побачив у цій особі щось приємне для Своїх очей. Якщо Той, Хто є законодавцем, побачив у ньому щось достатньо позитивне, щоб вибрати такого і помазати його Своїм святим Духом, яке право має хтось інший осуджувати того, кого Бог вважав гідним схвалення?
ЦЕРКВА НЕ УПОВНОВАЖЕНА СУДИТИ ТЕПЕР
Ми можемо побачити в якійсь особі деякі властивості, які здаються більше чи менше несправедливі, неправедні. Але ми не повинні осуджувати. Ми не можемо бачити серце. Ми можемо припускати, що хтось буде переможцем, а він не буде. Або ми можемо припускати, що він не буде переможцем, а він може бути ним. Тому ми не повинні "судити передчасно нікого". Ми повинні уникати осудження братів.
Це не означає, що ми не були б здатні розгледіти вчинки явної невірності Богу. Але замість того, щоб виставляти свої власні критерії, ми повинні визнати для себе і для будь-кого іншого єдиний критерій, який дав Господь, а саме: "Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією силою своєю, і всім своїм розумом, і свого ближнього, як самого себе" (Луки 10: 27). Ось в чому суть великого закону Бога. Ми повинні судити себе цим законом, дивитися, до якої міри ми так любимо Бога і любимо наших ближніх, як себе. Це наша першорядна праця суду.
Апостол Павло особливо вказує, що якщо хтось в церкві живе, порушуючи закон Бога, то ця справа повинна бути піднята церквою. Це не стосується жодного випадку, крім випадку явного відхилення від Господнього закону. Цього не застосовують, якщо особі трапиться сказати: "Зелене", коли ми вважаємо, що вона повинна сказати: "Зеленувате", або якщо вона якимось чином нехтує переконаннями якоїсь іншої особи. Це має бути випадок явного порушення принципів праведності, викладених в Божому Слові. Якщо про когось відомо, що він вчинив нам справжню шкоду, то ми повинні піти до нього самі. Якщо він відмовляється слухати, то ми можемо взяти двох або трьох інших з церкви. Якщо він і далі відмовляється визнати своє зло, справа може бути належним чином представлена увазі церкви. Однак протягом усього цього часу цей брат не може бути відтятий від признання. Тільки якщо він і далі продовжує робити речі, які суперечать божественному улаштуванню, або відмовляється загладити вину за скоєне зло, він повинен бути відтятий від спільності.
Нашою справою не є судити інших, а судити себе, щоб привести себе до якомога вищого критерію. Нехай інші побачать наші добрі діла, щоб таким чином вони могли славити нашого Отця, що на небі. Це Господь судитиме Свій народ. Тому ми повинні приймати, що коли хтось в Господній сім’ї порушує свою угоду, то Господь зверне увагу на цей випадок. Ми не повинні судити його мотиви, ми можемо лише бачити, коли його зовнішня поведінка є поганою. І навіть тоді ми можемо помилятися. Але ми не можемо судити серця. Тільки Бог є компетентний робити це. Бог дав закон, і Він є Той, Хто вирішує, чи особа старається дотримуватись цього закону.
МІРИЛО СУДУ ДЛЯ НОВОГО СТВОРІННЯ
Апостол Павло говорить до церкви: "Ви бо не під Законом, а під благодаттю" (Рим. 6: 14). Але тут, в нашому вірші, св. Яків, здається, говорить, що ми є під законом і під Законодавцем. Як нам погодити ці два вірші Святого Письма? Ми відповідаємо, коли св. Павло сказав: "Ви бо не під законом", – він мав на увазі Угоду Закону. Угода Закону, яку Бог уклав з Ізраїлем в давні часи, була річчю, яка відрізнялася від самого закону Бога. Це була домовленість між Господом та Ізраїлем про те, що вони повинні робити і що Бог повинен робити. Вони були під цією Угодою Закону. Погани ніколи не були під цим законом. Вони були без Бога.
Апостол Павло натякає (Римлян 8: 4), що "виконалось виправдання Закону на нас, що ходимо не за тілом, а за духом". Хоча природний Ізраїль не був здатний дотриматися закону Бога під своєю угодою, ми, Євангельська церква, здатні дотриматися його під нашою угодою. Тими, хто є під Божою угодою протягом Євангельського віку, визнані тільки нові створіння; тіло пораховане мертвим. Нове Створіння, будучи прийнятим до Божої сім’ї, все ще залишається в володінні свого недосконалого тіла і мусить діяти через нього. Воно мусить робити все, що може, щоб контролювати це тіло і вживати його для слави Бога. В своєму серці, своєму розумі, своєму старанні воно, Нове Створіння, може виконувати Божий закон досконало.
Вирішальними будуть не недосконалі діла смертного тіла, а наміри серця і зусилля Нового Створіння. Як говорить апостол Павло, тіло мусить триматися в покорі і мусить бути підкорене. Що стосується церкви, внаслідок суду божественного закону, божественного Законодавця, буде жити або помре Нове Створіння.
Апостол Павло, в згоді з думкою нашого вірша, говорить, що ні світ, ні брати не здатні його судити – що лише Господь, Котрий може читати серце і знати всі обставини, випробування і слабкості, проти яких ведеться боротьба, може належно судити. Він навіть заявляє: "Я й сам не суджу себе" (1 Коринтян 4: 3). Ми не повинні ані засуджувати інших, котрі заявляють, що поступають добросовісно, як діти Господа, ані засуджувати себе, якщо знаємо, що ми дійсно стараємось так поступати. Роблячи все, що можемо, через помічну Господню ласку, ми просто повинні прагнути день у день розвивати плоди святого Духа і служити нашому Учителю, полишаючи всі наслідки на Нього.