СВ. ПЕТРО ТА КОРНИЛІЙ
ДІЇ АПОСТОЛІВ 10: 1-16, 24-48
КОРНИЛІЙ, ПЕРШИЙ ПОГАНИН, НАВЕРНЕНИЙ ДО ХРИСТИЯНСТВА – ПОЧАТОК НОВОЇ ЕПОХИ – ЗАВЕРШЕННЯ “СІМДЕСЯТИ ТИЖНІВ” ВИНЯТКОВОЇ МИЛОСТІ ІЗРАЇЛЮ – ВИДІННЯ СВ. ПЕТРА – ЗЛАМАННЯ “СЕРЕДИННОЇ ПЕРЕГОРОДИ” – ПРОПОВІДУВАННЯ ЄВАНГЕЛІЯ ПОГАНАМ – “СЛОВА, ЯКИМИ СПАСЕШСЯ ТИ”

“Бо нема різниці поміж юдеєм та гелленом, бо той же Господь є Господом усіх, багатий для всіх, хто кличе Його” (Римлян 10: 12).
Корнилій, римський сотник, був навернений до Бога та праведності, мабуть, ще кілька років перед подією, яка становить тему нашої нинішньої лекції. Хоча він був шанувальником справжнього Бога і щедро давав милостиню, і його любов до праведності та його правильне життя були визнані тими, з ким він мав до діла, однак було потрібне ще щось, перш ніж він міг бути прийнятий Богом у властивому значенні слова. Бачимо лекцію для тих, котрі гадають, що пошана до Бога і моральне життя є усім, що потрібне для божественного прийняття. Оскільки Корнилій у великій мірі мав ці якості вже якийсь час до свого прийняття, то Господній стосунок до нього може стати прикладом для всіх, котрі прагнуть наблизитися до Нього через взаємини угоди.
Як ми побачили, Корнилій, хоча й був відданий цілковито, не був юдеєм і розумів, що знаходиться поза межами Божественної милості. Однак він далі молився до Бога. Хоча нам не сказано про що він молився, однак на основі записів можемо слушно припустити, що він молився про ясніше розуміння Божественного характеру та Плану, а також про те, щоб статися ближчим до Божественної милості і її розуміння та сприйняття.
Корнилій, певно, чув про Ісуса з Назарета і був усім цим стурбований. Можливо, ця стурбованість спонукала його до самовідданої молитви, на яку Господь погодився відповісти чудовим чином, посилаючи ангела, щоб той заспокоїв сотника, що його молитви та милостині оцінені Господом як прояви побожності. Ангел дав зрозуміти, що окрім молитов та добрих вчинків потрібно ще щось. Але про цю додаткову річ ангел не був уповноважений йому говорити. Корнилій потребував пізнати Господа Ісуса з правдивої точки зору. Він мав розвинути віру в нашого Господа як Відкупителя, перш ніж нагадування про його побожність могли мати якесь значення перед Богом або привести його до бажаної сполуки і під Божественну ласку.
Ангел звелів Корнилію послати по апостола Петра, а також сказав йому, що слова, які св. Петро промовить до нього, будуть мати велике значення – істотне значення для його подальшого поступу в знанні та вірі, а через них – в поступі до Божественної милості. Готовність сотникового розуму видно з того, що він негайно послухався. Він не тільки молився, але й був готовий співпрацювати з Богом у відповідь на свою молитву.
Те, що всі три особи, послані привести св. Петра в Кесарію, були богобоязливими, дає нам добрий доказ того, що цей поганин, який шукав Бога і намагався поступати якомога краще, щоб подобатися Йому і вшановувати Його, не ховав своє світло під кошик. Воно сяяло не тільки для його сім’ї та слуг, але й для воїнів, які були в його розпорядженні. Такою повинна бути людина, яку Бог радо визнає, якою б не була її національність або колір шкіри. Усі такі є визнані Господом і привілейовані понад інших світлом та правдою, відколи закінчилася особлива милість для тілесного Ізраїлю. Перед нами є лекція, якої потребує багато хто з Господнього народу. Ця лекція полягає в тому, що ми повинні дозволяти своєму світлу Правди світити через себе на всіх, з ким нам доводиться мати до діла; що дух відданості повинен пронизувати кожну сім’ю, кожен дім –  зі слугами включно.
Очевидно, Корнилій був повний віри в Господа. Він не чекав, щоб побачити чи прийде св. Петро чи ні, а знав, що апостол прийде. Він мав віру в Господні обітниці, дані через ангела, тож зібрав разом своїх приятелів, родичів і свій дім – тих, на кого мав вплив. Вони, як і він сам, мабуть,  щиро прагнули дізнатися все, що можливо, про дорогу життя, дорогу примирення і єдності з Богом, і про принципи, які Він уособлює.

КІНЕЦЬ “СІМДЕСЯТИ ТИЖНІВ” ІЗРАЇЛЮ

Водночас св. Петро, з усіма його упередженнями, які були в юдеїв і які існували протягом століть, потребував приготування, щоб сприйняти приєднання до Церкви першого справжнього поганина. Це відбулося за допомогою видіння. Наступного дня апостол (разом із шістьма братами з Йоппії) пішов до дому сотника  “без жодного сумніву”, бо Господь, мабуть, керував ним у цій справі. Зі всіх учнів св. Петро був найкращий, кого можна було обрати для такої речі: по-перше, задля його запальної вдачі та ревності йти Господнім шляхом швидко та зі щирим серцем; і, по-друге, задля того, що він був найстарший з апостолів і в багатьох відношеннях найвпливовіший. Тому його поведінка мала би більший вплив на інших.
Нам важко збагнути упередження, яке юдеї виношували в собі століттями проти будь-якої думки, що погани можуть статися співспадкоємцями з ними в Авраамовій Обітниці. Вони вважали остаточним, що Божа милість була призначена їхньому народу, і вона не може належати ще комусь, окрім цього народу в тому значенні, що інші будуть однаково прийнятними для Бога. Ці погляди ґрунтувалися на трьох речах: перше, на Божій Обітниці Аврааму, що “поблагословляться в потомстві твоїм усі народи землі”; друге, на тому, що ізраїльтянам загально не дозволялося мати справи з поганами або родичатися з ними; третє, окрім цього всього юдейські правителі до певної міри перебільшували всі ці труднощі.
Але тепер настала інша епоха. “Сімдесят тижнів” милості для тілесного Ізраїлю закінчилися, і Господь почав поширювати Свою милість за межі юдеїв – як ми вже побачили це у випадку ефіопського євнуха. Згідно з Божественним пророцтвом ці “сімдесят тижнів”, тобто 490 років, були особливо призначені як період милості для юдейського народу. Було провіщено, що на початку останніх семи років, “тижня”, прийде Месія і що докладно посередині цих семи років Месія буде погублений смертю, але не за власні гріхи, а за гріхи народу. Було провіщено, що пророцтво позначиться помазанням “Святеє Святих” в П’ятидесятницю і що кінець сімдесятого тижня також позначиться припиненням виняткової Божої милості до Ізраїлю. Це, в свою чергу, позначилося тим, що Євангельська Вістка була послана до Корнилія, і він був зачатий Святим Духом після того, як повірив цій Вістці (Дан. 9: 22-27).

“ЯКИМИ СПАСЕШСЯ І ТИ, І ВВЕСЬ ДІМ ТВІЙ”

Коли св. Петро прибув до дому Корнилія, сотник упізнав в ньому Божого призначеного слугу, щоб донести цю Вістку до нього, тому він впав до ніг апостола і вклонився. Замість дивитися на юдея згори і думати про себе як про представника найвищої влади у світі, Корнилій показав, що він є повний духа покори. Той факт, що його гість представляє Господа, викликав в нього такі ж почуття, що й його почуття серця до самого Господа – почуття шанобливості.
І якщо Корнилій був шанобливим та покірним, то апостол Петро також показав себе не менш шанобливим та відданим Богу, бо він одразу взявся піднімати сотника, кажучи: “Устань, бо й сам я людина”. Св. Петро привертає нашу увагу своєю шляхетною поведінкою, своєю відмовою приймати неуповноважену пошану. Він уберіг себе від значного випробування, одразу відмовляючись від неземних почестей та поваги, визнаючи своє справжнє становище – розбитої і спорожненої посудини, взятої до уваги тільки тому, що Господу вподобалося наповнити його Святим Духом і вжити як посуд милості та правди.
Небагато хто сьогодні схильний віддавати уклін своїм одноплемінникам і небагато хто – за винятком високопосадовців номінальних церков, таких як папи та прелати, – приймати уклін. Але всі вони в цьому мають докір з поведінки св. Петра. Мабуть, в наш час існує мало небезпеки, що хтось з братів отримає надто багато почестей від людей, бо дух нашого часу звернений в протилежному напрямку. Однак там, де виявляється дух віддавання пошани, обов’язок брата, якому її виявляють, – відмовитися від цього і вказати на Господа як на справжнього Доброчинця нас всіх – Того, від Кого походить всякий добрий і досконалий дар, незважаючи на шляхи, які Йому до вподоби вжити.
Увійшовши в дім і побачивши групу зібраних щирих, богобоязливих поган, св. Петро поставив пряме питання: “З якої причини ви слали по мене?” Тоді Корнилій розповів про своє минуле, про бажання мати спільність з Богом, про своє намагання жити так, щоб це подобалося Богу, про видіння, яке він мав, і про прибуття апостола у відповідь на це видіння, про своє сподівання, що він почує те, що йому було обіцяне – про “слова... якими спасешся і ти, і ввесь дім твій” (Дії 11: 14).
Корнилій не спасся тим, що давав милостиню, не спасся своїми молитвами, ані Посланням, переданим йому св. Петром. Але Послання апостола – “слова”, пояснення суті, – дозволити Корнилію та його домашнім збагнути вірою велике відкуплення, яке є в Ісусі Христі, і, таким чином, спастися. Спасенні в одну мить від свого відчуження від Бога і від осуду (як грішники), вони отримали передчуття повного спасіння, яке їм мало бути дане у Другому Приході нашого Господа.

ЄДИНЕ СПРАВЖНЄ ЄВАНГЕЛІЄ

Ми дивимося з непідробним інтересом на проповідь апостола, щоб виразно збагнути життєдайне Послання, дане ним, від якого походить спасенна віра Корнилія та його близьких. Виклад св. Петра був тим самим Євангельським Посланням, яке він не раз виголошував раніше. Темою був Ісус та жертва за гріхи, яку Він довершив, померши на хресті. Це було Послання надії воскресіння з мертвих через Ісуса Христа, засвідчене Його воскресінням завдяки могутній Силі Бога. Це було Послання, що після того, як наш піднятий Господь з’явився перед лицем Бога за Церкву, Отцю було до вподоби приймати грішників на умові віри, шанування і слухняності праведності за власною спроможністю.
Проповідь св. Петра була “старою, старою Повістю”, яка для багатьох стала нудною і несмачною, але яка для кожної душі у властивому стані є Отцівським Посланням прощення гріхів і поєднання смертю Його Сина. Немає іншого Євангелія, і ті, котрі пропонують інше послання, не є в своєму служінні послами Бога, посланниками і мовними знаряддями Його Святого Духа (Гал. 1: 6-12).
Апостол Павло каже нам, що “Богові вгодно було спасти віруючих через дурість проповіді” (1 Кор. 1: 21-25). Тобто Богові було вгодно прийняти власне такий спосіб звіщення Правди про Свій План відкуплення і прийняти та виправдати тих, котрі повірять в це свідоцтво і приймуть його. Сьогодні це свідоцтво можна поширювати з допомогою листів, брошур, книг або усним проповідуванням. Не має жодного значення, яким чином розповсюджують і приймають справжнє Послання; однозначно це Послання приходить через людські знаряддя, а не через ангелів, ані через діяльність Святого Духа осторонь людських знарядь.
Ми повинні тримати в своєму розумі ці уроки Божих методів і повинні застосовувати їх у земних справах. Не слід сподіватися, що Господь зворушить або навчить наших приятелів, родичів, сусідів, а треба пам’ятати, що Він доручив цю почесну річ Своєму Царському Священству. Відповідно ми не повинні бути лінивими, а повинні палати духом, служити Господеві – служити Правді будь-яким і кожним чином, відкритим нам.

СУД ЖИВИХ І МЕРТВИХ

Розповівши це Послання, св. Петро пояснив Корнилію, що Ісус наказав Своїм Апостолам свідчити людям, що Він є тим, кого Бог призначив бути Суддею живих і мертвих. Грядущий суд, тобто випробування, світу є важливою частиною Євангельського Послання, і ним не треба нехтувати під час проповідування Євангелія.
Яка користь може припасти світу зі смерті Христа, якщо не буде жодного майбутнього суду, випробування для нього? Всі були засуджені раз в Адамі, і його осуд перейшов на всіх (Рим. 5: 12; 1 Кор. 15: 22). Світ вже не потребує жодного подальшого суду на основі Адамової провини та своїх слабостей. Суд за цю провину вже є повний, і нічого не можна до нього додати. Суддею був сам Єгова, а вироком – смерть.
Але зараз це Євангеліє містить факт, що Христос має бути Суддею світу. Це означає, що на Адама та його рід чекає нове випробування стосовно життя. Цей факт сам по собі означає звільнення від первісного вироку смерті, відкуплення від Адамового вироку, а також особисте випробування, щоб визначити які члени відкупленого роду будуть вважатися гідними вічного життя. Так, це і є “радість велика, що станеться людям усім”, навіть якщо противник обманув переважну більшість, щоб думати навпаки – що жодне нове випробування (таке, яке Адам мав на початку) не буде дане всьому світу, купленому дорогоцінною кров’ю Христа.
Все свідчить про те, що таке випробування не могло початися, доки Ісус на став Суддею. Тому ніхто з тих, хто помер протягом чотирьох тисяч років до Його земного служіння, не міг бути суджений Ним. Ніхто з них не міг бути на випробуванні стосовно вічного життя. Всі повинні мати свідомість факту, що світ в цілому ще не був на випробуванні відколи наш Відкупитель був призначений Суддею, і що він не є на випробуванні сьогодні, а, навпаки, загальна маса людей у світі не знає Судді, не розуміє Закону, ані не має жодного уявлення про вимоги, істотні для вічного життя.
Це точно відповідає вислову св. Петра, який ми розглядаємо, а також вислову св. Павла, що Бог “визначив день, коли хоче судити поправді ввесь світ через Мужа, що Його наперед Він поставив” (Дії 17: 31). Як свідчив апостол, цей День все ще належав до майбутнього за його часу і далі є в майбутньому. З інших віршів Святого Письма дізнаємося, що цей День є Тисячолітнім Днем – “в Господа один день немов тисяча років”. Єдиний суд – випробування – від часу воскресіння нашого Господа існував для Церкви і був питанням вічного життя або вічної смерті. Церква, духовний Ізраїль, мала багато усіляких переваг над рештою людства, бо протягом Євангельського віку цей клас є “покликаний Його [Бога] постановою”, щоб більше ніж переможці могли стати співспадкоємцями з Ісусом в Його майбутньому ділі судження світу (2 Петр. 3: 7, 8; 1 Кор. 6: 2).

ЄВАНГЕЛІЄ ДЛЯ ПОГАН

Корнилій та його віддані супутники чекали, власне, на таке Послання Божественної благодаті, і як тільки ці слова злетіли з вуст апостола, вони були швидко і радо сприйняті серцями його слухачів, котрі на той час прийняли Ісуса з такою ж повнотою сприйняття, як сам св. Петро. А так як їхні серця були у властивому стані перед Богом, то апостолу, мабуть, цілком слушно було б промовити до них, що “тепер, брати, слід було б вам охриститися в Ісуса водним хрищенням, символізуючи ваше повне посвячення бути мертвими з Ним як Його вірні послідовники”.
Але св. Петро, будьмо певні, не був готовий до такого кроку. Він був здивований, що Богу угодно, щоб погани взагалі щось знали про чудові задуми спасіння в Ісусі, які вже самі по собі є благословенням. Але він ще не був готовий до того, щоб погани були прийняті Господом, по суті, на тих самих умовах і з тими ж проявами Божественної милості, що і юдеї. Щоб поповнити недостатність його знання і щоб дати йому урок, Святий Дух був даний Корнилію та його товаришам без покладання рук – так само, як він був даний зібраним в Єрусалимі в П’ятидесятницю.
Св. Петро швидко засвоїв урок. Його готовність вчитися у великій мірі виникала з його покори та щирості серця, повноти посвячення Господу і бажання, щоб Божественна воля виконалася в кожній подробиці. Апостол та його приятелі з Йоппії, “ті, хто з обрізання”, були здивовані Божою милістю до поган. Але в них не було заздрості. Вони радо вітали як очищених, як братів всіх, на кого Господь вказав як на прийнятих до Його спільності.
Наслідком злиття Духа стало урочисте зібрання свідоцтв. Запис каже, що вони “Бога звеличували”, прославляли Його, раділи зі свого прийняття і т.п. Тоді св. Петро звернув їхню увагу на символічне хрищення і на слушність його дотримання. Нам не представлений його аргумент на дану річ. Можливо, він пояснив, що вони, публічно символізуючи таким чином своє посвячення Господу, зміцнять свою віру, підтримають власну рішучість жити і вмирати Господніми. Можливо також, він показав їм красу суті занурення в воді як символу смерті і поховання з Христом і воскресіння до нового життя в теперішньому часі і до нового життя в досконалому тілі при Другому приході нашого Господа.
Тоді апостол попросив висловитись присутніх і, перш за все, братів, які супроводжували його з Йоппії, щоб дізнатися, чи немає в них якихось заперечень, або щоб вони показали, чому б ці дорогі брати не мали отримати кожне благословення і кожну річ, про яку Бог подбав для Своїх вірних, попри те, що вони є поганами від народження. Вони повірили в Бога, дали доказ свого посвячення і своїх добрих діл ще перед тим, як пізнали Господа і Його славний План. І тепер вони були прийняті Богом, Котрий показав Своє прийняття злиттям Святого Духа на них. Оскільки не висунуто жодного заперечення, св. Петро повелів, щоб всі вони охристилися в ім’я нашого Господа. Посланий навчити їх, він виголосив своє послання без ноти сумніву.

R5879 (1916 р.)