ТИША ПОСЕРЕД БУРІ

“Як упокій він дарує, – хто тоді потривожить?” (Йова 34: 29, Кул.).
Елігу, котрий сказав ці слова, був молодим чоловіком, що жив за днів Йова, а це, правдоподібно, було за часів Авраама. Він був одним з чотирьох приятелів Йова, і Йов покликав його в скрутну хвилину, щоб мати підтримку. Наймолодший зі всіх, він вагався говорити аж так сміливо, як інші приятелі Йова. Та вислухавши сказане ними, він спостеріг їхню помилку.
Факт, що деякі слова є записані в Біблії, не обов’язково свідчить про те, що вони натхнені Богом або є правдою. Ще в молодості ми мали розмову з особою, котра в кінці кінців процитувала нам уривок зі Святого Письма, який, здалося, суперечив усій решті Писання. Ми сказали: “Якщо це знаходиться в Писанні, то ми б хотіли знати де воно є”. Наш опонент пошукав і знайшов: “І диявол сказав...”. Зрозуміло, немає жодної підстави вірити в те, що диявол є натхнений, і немає жодної підстави вірити, що слова диявола натхнені.
Слова Елігу були такими ж розумними, як слова утішителів Йова – і, можливо, навіть розумнішими, але вони були, наскільки нам відомо, тільки людською мудрістю. Коли Елігу ставив питання: “Як упокій він дарує, – хто тоді потривожить?” – то намагався провести певну межу у звинуваченні Йова, виступаючи проти крайнощів, однак при цьому не погоджуючись ані з Йовом, ані з його приятелями. Троє приятелів Йова переконували, що він, мабуть, зробив щось дуже погане, тож від цього загинули його верблюди та худоба – фактично загинув весь його маєток, все що в нього було, а також його діти. Він втратив усіх десятьох дітей, а також прихильність своєї дружини. Тому ці утішителі пробували вмовити його, щоб він признався в якомусь великому злочині, за який Бог розгнівався на нього. Але Йов наполягав, що він робив все так добре, як тільки міг. Він не казав, що був досконалий, але намагався вести побожне, чесне і благородне життя.

ЗДОРОВИЙ ГЛУЗД ЕЛІГУ

Коли Йов представив свої аргументи, а три його приятелі – свої, тоді озвався Елігу (перефразовуємо його слова): “Йове, ти кажеш, що тобі важко. Але якщо Бог дарує спокій, то хто міг завдати тобі клопіт? Значить, це напевно Він дозволив, щоб клопіт прийшов на тебе”.
Елігу захищав Бога. Він казав, що Господь, мабуть, забажав Собі, щоб Йов не мав більше спокою і достатку, бо інакше ці напасті не прийшли б на нього. Якою б не була причина, лихо Йова, очевидно, не було випадковим. В усьому цьому повинна бути Божественна рука. Навіть якщо сатана послав всі ці труднощі та випробування, він не міг би діяти, коли би Бог на це не дозволив. Ніхто не може перешкодити Божественному порядку та волі. Елігу переконував Йова, що Господь має право і владу вирішувати, а Йов – ні. Він вказав виразно на Владу і законне право Бога розпоряджатися всіма справами життя, однак разом з цим показав, що Йов був праведніший від усіх своїх спільників, і що хоча він був грішним, однак постраждав не тому.
Ми можемо з користю взяти для себе думку з мови Елігу. Перед нами спосіб мислення людини, яка жила в далекому минулому – приблизно в той час, коли, за словами еволюціоністів, люди ще були мавпами. Надто вже здоровий глузд для мавпи! Небагато директорів наших коледжів краще скаже сьогодні. Це твереза логіка.

ЛИХО НЕ Є ДОКАЗОМ БОЖОЇ НЕМИЛОСТІ

Бачимо також, що Йов не був таким великим грішником. Навпаки, у нас є всі підстави вірити, що він був справжнім пророком Бога, справжнім слугою Бога. Про нього Біблія каже, що Бог його особливо любив. Це показано в Єзекіїля 14: 19, 20: “Або коли б Я моровицю послав до цієї землі, і вилив би на неї свою лютість у крові, щоб вигубити з неї людину й скотину, а Ной, Даниїл та Йов були б серед неї, як живий Я! говорить Господь Бог, ані сина, ані дочки не врятували б вони! Вони в своїй справедливості врятують тільки свою власну душу”. Також апостол говорить: “Ви чули про Йовове терпіння та бачили Господній кінець його, що вельми Господь милостивий та щедрий” (Як. 5: 11).
Так, це правда, що лихо не могло прийти на нього, коли би Бог його не дозволив. Якщо би Бог захотів, щоб він мав спокій, то ніхто б не міг його потривожити. Але Він дозволив труднощі, щоб випробувати Свого слугу, так само як Він дозволяє труднощі на Свою Церкву і як дозволив ці труднощі на Свого улюбленого Сина. Він дозволив, щоб люди вчинили всяке зло проти Його Сина – глузували з Нього, плювали на Нього, били Його, бичували і врешті розп’яли. Господь в таких випадках давав, як правило, не спокій, а клопоти.
Урок з цього вірша для тих, хто доручив себе Божій опіці, полягає в тому, що ніхто не може потривожити їх без Божественного дозволу. Господь каже нам, що протягом Євангельського віку Він робитиме так, що усе допомагатиме на добре Його дітям, і що Він не попустить, щоб ми випробовувалися більше, ніж можемо (1 Кор. 10: 13). У випадку нашого Господа Єгова зволив, щоб побити Його, щоб страждання і смерть трапилися Йому (Іс. 53: 10). Богу було до вподоби обрати саме такий План для відродження світу, бо він найкраще ілюструє Його Справедливість, Його Мудрість, Його Любов та Його Силу. Він також приніс велику честь та славу нашому Господу Ісусу.
Якщо казати про Господній народ, то деякі справи стосовно змін епох найкраще можуть бути досягнені через його суворі випробування. Крім того, Бог дозволяє деякі випробування для Свого народу тому що хоче, щоб він довіряв Йому там, де не може зрозуміти. Він хоче, щоб Його народ мав непохитну віру в Нього. Отже, Божі діти можуть скористатись зі слів нашого вірша зовсім іншим чином, ніж Елігу говорив Йову. Ми можемо сказати: “Як упокій він дарує, – хто тоді потривожить?” Є певна міра спокою та спочинку серця, яку мають всі Господні святі. Ми усвідомлюємо це навіть тоді, коли Він дозволяє суворі труднощі.
Апостол Павло в своєму Посланні до євреїв каже: “До Його відпочинку входимо ми, що ввірували”. Ми входимо у відпочинок тоді, коли здобуваємо стан, в якому можемо вірити, в якому можемо мати і справді маємо повну довіру до Бога. Часом зовнішні труднощі допомагають подолати злий дух. Господній народ не знеохочується речами, які здатні цілковито зруйнувати запал та відвагу інших. Хоча тверда рука позбавила його поганого духа, але це була рука любові, і Господь знає, наскільки численними та суворими мають бути ці удари.

БЕРЕЖЕНІ В ДОСКОНАЛОМУ МИРІ

“Твердого духом хорониш ти в повному впокої, за те, що він на тебе вповає” (Іс. 25: 3, Кул.). Які цінні слова для нас, Нових Створінь! “Мир Божий, що вищий від усякого розуму”, повинен провадити та берегти наші розуми і серця (Фил. 4: 7). Ми повинні вважати речі цього життя невартими порівняння зі славою вічності. Саме так говорить апостол: “Бо теперішнє легке наше горе достачає для нас у безмірнім багатстві славу вічної ваги, коли ми не дивимося на видиме, а на невидиме. Бо видиме дочасне, невидиме ж вічне!” (2 Кор. 4: 17, 18). Коли наш розум зосереджений на Господі, і ми правильно дивимось на наші труднощі, то можемо співати разом з поетом:
“І жодний шторм не може потрясти
Той спокій внутрішній, який хоронить думку,
Коли ми горнемось до нашої Скали,
До нашого Пристанища й Притулку”.
Ми маємо мир, не дивлячись на зовнішні обставини. Життєві випробування та труднощі Господнього народу є змішані з радістю – вони немов злива та буря, після яких світить сонце. Його тішить усяка справедлива насолода, яка є в згоді з його посвяченням. Він вчиться проявляти терпеливість у випробуванні, знаючи, що терпеливість приносить досвід, а досвід дає щораз більше надії, яка не засоромлює (Рим. 5: 3-5).
Отже, наш вірш дає християнину запевнення, що коли Бог дарує спокій, то його ніхто не може потривожити. “І будуть облудно на вас наговорювати всяке слово лихе ради Мене”, – казав Учитель, однак ми повинні “радіти та веселитися”. “Нехай серце вам не тривожиться” (Мт. 5: 11; Ів. 14: 1). Ми вважаємо наш вірш надзвичайно цінним, коли дивимось на нього з нашої точки зору.

ТРУДНОЩІ, ПОТРІБНІ ДЛЯ НАШОГО ВИПРОБУВАННЯ

Наш Небесний Отець вирішив, що на нас мають прийти різні види труднощів, щоб розвинути і випробувати наш характер. Частина Божественного Плану полягає в тому, щоб дати нам досвід страждання (Пс. 119: 67, 71, 75; 34: 20, 21). Тож коли ми бачимо Божий народ в горі або випробуванні, то не кажімо, що Бог повстав проти нього. Кожен з нас повинен показати готовність страждати за Його волею, та ще й несправедливо. Наш Господь дав нам приклад радісного, терпеливого підкорення Себе Божій волі. Ми повинні йти Його слідами. Ми також маємо приклад апостолів, коли на них прийшли випробування, труднощі та переслідування, а також приклад інших святих впродовж всього віку.
Труднощі не є обов’язково ознакою немилості Бога. Навпаки, ми знаємо, що “багато лихого для праведного” і що “всі, хто хоче жити побожно у Христі Ісусі, будуть переслідувані”. Правда коштуватиме їм дечого. Вірність Господу коштуватиме їм багато. Як каже апостол: “А коли ви без кари [виховання, картання]... то ви діти з перелюбу, а не сини” (Євр. 2: 8). Якщо Бог дає мир в серці, то кому під силу здолати того, хто є в згоді з Богом, в чиєму серці панує мир? Отже, це – найбільше з благословень. Він дає цей мир тим, хто вірно намагається йти слідами Ісуса. Ми маємо притулок, про який знають тільки ті, хто Його. Жодне лихо не досягне нас у цьому Сховку, жодна буря не вирве наш якір, бо ми міцно заякорилися до Скелі Віків. “І знаємо, що тим, хто любить Бога, хто покликаний Його постановою, усе допомагає на добре” (Рим. 8: 28). Як Йов згодом отримав благословення, які перевершили його короткочасні втрати, так само є з Господніми святими сьогодні!
“Як підбадьорюють в біді
Його ласкаві очі!
Хоч всюди темрява, та Він
Дасть пісню серед ночі.
Тепер вже мною жоден шторм
Не може захитати.
Ось Господь неба і землі!
Ну як тут не співати?”

R5878 (1916 р.)