ЯК МИ ОСВЯЧУЄМОСЯ?

“Бо це воля Божа, освячення ваше” (1 Солунян 4: 3).
Слова нашого вірша, так само як всі Послання апостолів, звернені тільки до святих Бога. Божою волею, Його бажанням, Його задумом для них є їхнє освячення, їхнє повне відокремлення від світу для Нього та Його служби. Але Божа воля не в тому, що Він постановив, що той і той буде освячений, а в тому, що існуватиме такий клас, і вже справа кожного з покликаних – чи він буде, чи не буде належати до цього класу.
В Бога є велика праця для виконання, тому Він має особливу причину для вибору такого класу. Якщо ми хочемо належати до його числа при його завершенні, ми повинні зробити наше покликання і наш вибір певними на основі повної згоди з умовами та вимогами цього покликання. І все це має бути аж до смерті. Ми повинні пам’ятати, що Господь шукає, обирає і освячує цей клас для виняткового становища, для виняткової праці: перш за все, щоб протягом тисячі років бути учасниками з Господом Ісусом Христом у відновленні всього світу, включно з усіма тими, хто жив від часу Адама, щоб підняти їх з гріха та смерті до висот людської досконалості, з якої опустився Адам; після цього вони мають царювати з Христом, їхнім Головою, і брати участь з Ним в усій Його майбутній праці всю вічність. Ось чому це покликання називається Високим Покликанням, Небесним Покликанням.
Отже, Божа воля, про яку йдеться в цьому вірші, це не є Божа воля для світу в грядущих віках після теперішнього віку, ані Його воля для ангелів. Це Його воля для Церкви, покликаної бути Нареченою Христа, членами Його Тіла. Це велике покликання ніколи не існувало до теперішнього віку, ані не буде ніколи дане після його завершення. Може бути тільки одна Наречена Христа, і коли цей клас буде завершений, до його складу ніхто більше не додасться. Цей клас почув про нинішню благодать Бога, дану через Христа, і прийняв її умови та ввійшов в змагання за “нагороду”.
В нашому вірші апостол фактично каже: “Ми, християни, є покликані Богом. Отже, що є тією однією річчю, яку Бог хоче, щоб ми робили? Чи Він хоче, щоб ми дотримувалися сьомого дня? А може нам слід утримуватися від м’яса? А може Він хоче, щоб ми прийняли для себе якусь особливу форму поведінки? Ні. Воля Бога – це наше освячення. Існує певна різниця між словами освячення і посвячення, хоча їх інколи і як правило вживають поперемінно. Слово “посвячення” містить думку про підкорення. Посвячення є рішучим кроком, зробленим у відповідний момент. Це підкорення Богу волі і всього, що в нас є. Хто таким чином не підкорив виразно свою волю, себе Господу, той ніколи не вчинив справжнього посвячення. Ми віримо, що немає більш істотного кроку, який повинні виразно розуміти усі, котрі називають себе Божим народом, ніж цей крок посвячення, і жоден інший крок не вимагає такого виразного пояснення. Слово “освячення” містить не тільки думку про виразне та повне посвячення на початку, але й про весь шлях перетворення характеру та приготування до Царства. Воно супроводжує християнський шлях доти, доки характер не буде повністю розвинутий та зрілий, і тоді його треба берегти аж до кінця цього шляху.

ЯК СТАТИ УЧАСНИКОМ НЕБЕСНОГО ЗАБІГУ

Багато християн з імені не розуміє початкового кроку повного посвячення, який є істотним для того, хто хоче бути послідовником Христа. В наших розмовах з людьми багато хто каже нам, що вони не один рік намагаються бути Божими дітьми, намагаються виконувати Божу волю і жити святим життям. Ми завжди стараємось звести розмову з ними до одного: “А ви правильно почали? В християнському змаганні ви намагалися бігти по доріжці, чи десь осторонь?” Тоді вони питають нас, що ми маємо на увазі. І ми кажемо, що вся ця річ схожа до бігових змагань, де виставлена нагорода і де існують певні правила та вимоги. Особа, яка збирається бігти в змаганнях, повинна ввійти в них на офіційних умовах. Треба скласти угоду і підписати її. Така особа зобов’язана погодитися з усіма її пунктами. Тоді вона стає учасником цих змагань і повинна пробігти визначену відстань до мети.
Кожен, хто не склав таку угоду, щоб бігти в змаганнях визначеним способом, може бігати довкола доріжки скільки йому завгодно. Він може бігти так само швидко, як учасники, і навіть може хвалькувато казати: “Я можу обігнати будь-кого з учасників забігу!” Але чи він здобуде нагороду? Аж ніяк. Він себе тільки тішить цим, дарма витрачаючи сили та запал. Справжні змагання проходять без нього, бо він не виконав визначених умов, і весь його біг є даремним, бо не принесе йому нагороди. Так само є з кожним, хто намагається жити християнським життям, однак спочатку не вивчив уважно і не виконав умови та вимоги, потрібні для того, щоб статися справжнім учнем Христа і щоб Отець визнав його Своєю дитиною.
Віримо, що це становить проблему для багатьох, котрі іменують себе християнами. Вони, розмовляючи з нами, виражають добрі наміри і таке подібне, але ми повертаємо їх до головного: “Чи ви повністю посвятилися Богу?” Зовсім недавно ми мали такий випадок: один чоловік відвідав нас двічі, і під час останньої розмови ми сказали: “Чи ви пам’ятаєте, про що ми говорили, коли були тут востаннє?” “Про молитву”, – відповів він. Ми говорили йому, що він не має права молитися, доки не матиме Заступника перед Отцем, оскільки Бог не вислуховує грішників. Ми казали так: “Ви не можете молитися, доки не підкорите свою волю Богу. Будь-який доступ до Отця повинен бути через Заступника. “До Отця не приходить ніхто, якщо не через Мене”. Отже, є визначений шлях. Не може бути так, що ви йдете собі своїм шляхом, а я – своїм. Всі вимоги учнівства викладені самим Господом: “Коли хоче хто йти вслід за Мною [хоче бути Моїм учнем], хай зречеться самого себе, і хай візьме свого хреста та й за Мною йде”. Якщо ми не зробимо цього кроку самовідречення, не упокоримося перед Господом, то можемо чинити безліч речей – ходити до церкви і т.д., і т.п., але при цьому не бути християнами. Ми є християнами тільки тоді, коли прийняли Ісуса як свого Відкупителя і повністю посвятилися Богу через Христа.”

ДВІ ЧАСТИНИ ОСВЯЧЕННЯ

В певному місці Святого Письма ми читаємо: “І ви будете освячуватися... Я Господь, що освячує вас!” Це означає: відділіть себе для Бога, і Він відділить вас. Ми маємо частку в цьому ділі Бога, і Бог має в ньому частку також. Якщо ми чинимо повне посвячення, Бог посвятить нас; Він прийме нас і відділить для Себе. Доказ цього прийняття показаний в зачатті Його Святим Духом. Такі особи швидко збагнуть, що в них є новий розум, новий стан думок, нове серце. Власне про цей клас говорить апостол Павло в нашому вірші: “Бо це воля Божа [стосовно вас], освячення ваше”. Якщо ви посвятилися Йому, і якщо Він вас прийняв та посвятив, то Він відділив вас для Своєї служби.
Прийняття нас Отцем є лише початком праці освячення. Його воля полягає в тому, щоб ця праця продовжувалася в нас і набувала розмаху аж до повного завершення. Це освячення має вплинути на наш розум, на наші руки, на наші очі, на наші вуха, на наш язик – на все, щоб Господь міг вжити нас цілковито. Спочатку ми відмовляємося від власної волі, а воля, зрозуміло, включає служіння нашого смертного тіла. Але це тіло має свої власні природні нахили. Позбутися волі означає намагатися привести кожну думку, слово і вчинок у підкорення волі Бога. Одна річ – зробити волю святою, і зовсім інша – привести розум і тіло до повної згоди зі святістю волі. Воля є завжди присутньою з нами, але як нею користуватися – ось проблема. Наша воля повинна зберегти це освячене становище; ми також повинні навчитися більше цінити Господню волю для нас і, тим самим, мати більше духа жертвування.

ОСВЯЧЕНІ ПРАВДОЮ

Які прикмети, які духовні сили можуть допомогти нам в праці освячення? Наш Господь Ісус в Своїй останній молитві до Отця напередодні смерті молився так: “Освяти Ти їх правдою! Твоє слово – то правда” (Ів. 17: 17). Він дав нам ключ до того, як ця праця освячення має відбуватися. Той, хто посвячується Богу, спершу не має повного знання про себе або про гріх. На початку він є тільки немовлям. Але на допомогу йому повинна прийти сила з об’явленого Слова через Послання Правди. Як це Послання освячує? Апостол Павло відповідає, що Бог викликає в нас і хотіння, і чин за доброю волею Своєю. Він дає нам в Своєму Слові надзвичайно великі та дорогоцінні обітниці. Він дає нам поради та перестороги. Коли вони входять в наше серце і справляють на нас враження, освічуючи Святим Духом, вони спонукують нас виховувати в собі мирні, вишукані плоди праведності та святості.
Ми усвідомлюємо, що, вірно йдучи вузькою дорогою, якою йшов наш Учитель, ми будемо до вподоби нашому Богу і отримаємо надзвичайно велику нагороду – співспадкоємство з Христом “на спадщину нетлінну й непорочну та нев’янучу, заховану в небі для нас, що ми бережені силою Божою через віру на спасіння, яке готове з’явитися останнього часу” (1 Петр.1: 4, 5). Тепер ми бачимо, яким важливим є Слово Правди в цьому процесі освячення – незалежно від того, чи ми отримуємо цю Правду від читання Біблії, чи пісень, чи Викладів Святого Письма, чи ще якимось чином. Все, з допомогою чого Боже Слово кладе свій відбиток на наше серце та збільшує міру Святого Духа, є частиною того, що виконує працю освячення.

СПОСІБ ОСВЯЧЕННЯ

Є ще один вірш, який розповідає нам, як ми маємо освячуватися. Він каже, що по Божій волі “ми освячені жертвоприношенням тіла Ісуса Христа один раз” (Євр. 10: 10). На думку апостола, ми ще не були освячені на початку, бо ми “з природи були дітьми гніву, як і інші”. Ми не могли освятитися самі; жертвоприношення тіла Ісуса Христа (жертва Його бездоганного життя за нас) було основою, і на цій основі ми могли стати освяченим Божим народом. Жодна міра посвячення не могла зробити нас народом Бога, коли б спочатку фундамент для цього не був покладений жертвою Ісуса Христа. Його жертва відкрила шлях. Його заслуга очистила нас і зробила прийнятними для Єгови.
Далі читаємо, що ми належимо до вибраних “посвяченням Духа” (1 Петр. 1: 2). Коли ми представили себе в посвяченні, то були прийняті та зачаті Духом. Це прийняття і зачаття є нашим відокремленням; воно зараховує нас до Тіла Помазанця. Дух Правди надихає нас і спрямовує Небесним шляхом. Спочатку він показав нам, що ми – грішники, які потребують Спасителя. Потім він показав нам, як представитися Богу. Коли ми зробили вказані нам кроки і були прийняті як сини Бога, він попровадив нас далі крок за кроком до того, щоб стати Мужем досконалим, у міру зросту Христової повноти. Ось так Дух через Слово дає нам повне освячення.
Нам також сказано про “кров заповіту, що нею [ми] освячені” (Євр. 10: 29). Як це так?  Бог склав велику Угоду з Церквою. Спочатку її складено з Головою Церкви, а потім з тими, хто має становити Його Тіло. Це – Угода Жертви. Єгова сказав пророчо через псалмиста: “Позбирайте для Мене побожних Моїх [святих, освячених Моїх], що над жертвою склали заповіта зо Мною” (Пс. 50: 5). Потрапити до цього класу, покликаного і згромадженого таким чином, можна лише одним шляхом – через прийняття умов, викладених самим Єговою. В нього можна увійти тільки кров’ю цієї Угоди.
Наш Господь Ісус вступив в Угоду з Отцем через Своє посвячення при хрищенні. Це посвячення Він виконував і завершив Своєю смертю на Голгофі. В той час закінчилося пролиття Його крові – жертва Його життя. Не було іншого способу виконати Свою Угоду. Потрібно було, щоб Він виконав все це, щоб увійти у власну славу і щоб Йому бути Спасителем світу. Ми, котрі стаємо членами Його Тіла, повинні скласти таку саму Угоду з Отцем. Ми повинні пити з Ним Його Чашу страждання та смерті. Ми повинні класти своє життя так само, як Він поклав Своє. Наша кров має пролитися, наше людське життя має бути пожертвуване разом з Ним.  Наша кров має лише ту цінність, що вона є прийнятною через приписання Христової заслуги. Через це приписання ми, як члени Його Тіла, маємо участь в Його жертві. Отож наша смерть, як і Його смерть, є жертовною, і наша кров сприймається як Його кров. Маючи, таким чином, участь в крові Угоди, крові жертовної Угоди – крові, яка має запечатати Нову Угоду, – ми є освячені. Класти своє життя є поступовою справою, дійсною справою, як це було у випадку нашого Господа. Це і є праця освячення, яка триватиме до свого завершення в смерті.
Так само ми є освячені Правдою, яка сталася зрозумілою для нас через Святого Духа. Жертвоприношення тіла Ісуса відкрило шлях до цього освячення.  Наша Угода Жертви дає нам участь в “крові Угоди”, а це означає наше повне освячення до смерті. Хто не бере участі в тому, щоб пити з Христової Чаші, не бере участі в Його жертовній смерті, не матиме жодної частки в Царстві. Світ матиме частку в споживанні Хліба, що зійшов з неба, але для того, щоб бути членами Тіла Христа, які жертвують себе, потрібно також пити Його кров і мати з Ним частку в Його смерті. Ми повинні уподібнитися до Його смерті, щоб мати частку в Його воскресінні, Першому (Головному) Воскресінні. Світ не матиме жодної частки в питті Чаші. Кров Угоди, якою ми (Церква) є освячені, має запечатати Нову Угоду для всього світу. Вона ще не запечатана, бо жертва ще не закінчилася. Угода Закону була образом Нової Угоди, яка скоро буде запроваджена. Угода Закону була запечатана кров’ю образного тельця і козла. Так само Нова Угода має бути запечатана кров’ю “кращих жертв”.

КРОПЛЕННЯ КРОВ’Ю: ОБРАЗ І ПОЗАОБРАЗ

Все це – незаслужена милість для класу козла. Як в образі, під час встановлення Угоди Закону, Мойсей взяв кров тельців та козлів і покропив спочатку книгу Закону, образно показуючи цим вдоволення Божої Справедливості, а тоді покропив “весь народ”, так само в позаобразі кров позаобразного тельця та козла спочатку є вжита, щоб покропити Закон, задовольняючи Справедливість стосовно всього світу, а тоді цією кров’ю буде покроплений “весь народ”, весь світ, мертвий в Адамі. Це означатиме Реституцію, до якої світ поступово прийде в грядущому віці внаслідок Викупу-жертви та її застосування на його користь. Все це буде здійснене Тисячолітнім Царюванням Христа, Голови і тіла.
Хтось може запитати: Чому в образі було принесено стільки тельців та козлів, а в позаобразі є тільки один телець і один козел? Звідки така різниця? Ми відповідаємо, що різниці немає. Просто в образі потрібно було вжити не одного тельця і козла. Чому? Бо потрібно було значно більше крові, ніж з одного тельця і одного козла, щоб покропити весь Ізраїль. Щодо значення, то різниці немає. В позаобразі це показано в одному тельці і в одному козлі.

Належати до класу Господнього козла, освяченого в Христі Ісусі, є надзвичайним привілеєм. Цей клас повинен мати частку з Ним в Його стражданнях тепер, а потім має царювати з Ним протягом вічних віків слави. Тож показуймо Богу своєю вірністю до самої смерті, наскільки ми цінуємо цей славний поклик.

R5876 (1916 р.)