КРОВ КРОПЛЕННЯ ПАСХИ

“І візьміть в’язку ісопу й умочіть у кров, що в посудині, і доторкніться горішнього одвірка й двох одвірків бічних кров’ю, що в посудині. А ви, ніхто не вийдете з дверей дому свого аж до ранку! І перейде Господь ударити Єгипет, і побачить ту кров на одвірку горішнім і на двох одвірках бічних, і обмине Господь ті двері, і не дасть згубникові ввійти до ваших домів, щоб ударити” (2 Мойсея 12: 22, 23).
Поступово наближається пасхальна пора, яку юдеї святкують 25 числа цього місяця. Але інтерес християн зосереджений передусім на забитті ягняти напередодні свята Пасхи, тому їхні святкування, відповідно, починаються ввечері 24 березня. Проте нам дуже прикро, що хоча мільйони християн та юдеїв святкуватимуть цю велику подію історії у вигляді тих чи інших формальних церемоній та ще й поверхневим чином, мало хто з обох релігій бачить істинне значення цього святкування.

ВСТАНОВЛЕННЯ ПАСХИ

Коли б їхній розум цілковито прокинувся до розуміння істинного її значення, це означало б початок релігійного відродження, якого світ ніколи не знав. Але, як каже апостол, бог цього світу засліпив розуми багатьох і навіть декого з тих, чиї очі розуміння є частково відкриті. Апостол каже, що вони сліпі і недалекоглядні, тобто невидющі, і неспроможні бачити глибокі речі Бога в стосунку до церемоній, які святкують у світі вже майже 3300 років. Але навіть вищі критики та агностики загалом змушені визнати, що така визначна подія, яку широко відзначають віддавна, повинна мати під собою основу. Мабуть, в Єгипті все трапилося саме так: первородні Єгипту загинули під час десятої кари, тоді як первородні Ізраїлю були збережені від неї – ті, котрі виконали наказ залишатися під охороною крові. В іншому випадку широке святкування такої події було б безпідставним.
Нам не потрібно нагадувати подробиці, пов’язані з її встановленням – про те, що єгиптяни тримали ізраїльтян в частковому рабстві, що коли в Господньому провидінні настав час їхнього визволення, їхні пани намагалися самолюбно втримати Ізраїль в неволі і відмовлялися відпустити їх іти в землю Ханаан. Господь протягом року посилав на людей Єгипетської землі одну за одною дев’ять різних кар, даючи полегшення раз за разом, коли їхній цар благав милосердя і давав обіцянки, які після того порушував. Врешті слуга Господа, Мойсей, оголосив велике заключне лихо: однієї ночі в кожній сім’ї в Єгипті помре первородний, в домі найскромнішого селянина і в домі царя буде голосіння, після чого єгиптяни врешті підкоряться і дозволять ізраїльтянам піти – навіть намовлятимуть їх іти, до того ж поспіхом, щоб Господь остаточно не завдав смерті цілому народу, якщо їхній цар далі робитиме черствим своє серце і буде чинити опір божественному наказу.
Перші три кари були спільними для всього Єгипту та околиці, де мешкали ізраїльтяни. Наступні шість кар не торкнулись округи, в якій проживали юдеї. Остання, десята кара, як було сказано, мала бути спільною для всієї єгипетської землі, включаючи землю ізраїльтян, хіба що останні покажуть віру і послух, приготувавши жертовне ягня, кров’ю якого покроплять бокові та верхній одвірки своїх дверей, і будуть їсти м’ясо тієї ж ночі з гірким зіллям та прісним хлібом. Ті, котрі їли, мали робити це стоячи, з палицею в руці, підперезані і готові до подорожі, маючи повне сподівання, що Господь, завдавши первородним єгиптян смерті, присилує єгиптян дозволити їм піти, а також з повним переконанням, що і вони зазнали б цього лиха, коли б не кров на їхніх одвірках та поперечині. Як каже наш вірш, це був виразний наказ Господа.

“І ПОБАЧИТЬ ТУ КРОВ НА ОДВІРКУ ГОРІШНІМ І НА ДВОХ ОДВІРКАХ БІЧНИХ, І ОБМИНЕ ГОСПОДЬ ТІ ДВЕРІ, І НЕ ДАСТЬ ЗГУБНИКОВІ ВВІЙТИ”

Ізраїльтянам було наказано святкувати це як першу рису юдейського Закону і як одну з найбільших пам’яток їхнього народу. Тож бачимо, що юдеї у всіх частинах світу святкують Пасху в тій чи іншій мірі – навіть ті, котрі вважають себе агностиками та невіруючими. Вони надалі поважають її як древній звичай. Але чи не дивно, що нашим приятелям юдеям, багато з яких мають такий тямущий розум, ніколи не спало на думку запитати про значення цього святкування? Чому забивали і їли ягня? Чому кров’ю кропили бокові та верхній одвірки? Зрозуміло, бо так наказав Бог. Але чому, яка причина, яка мета, яка лекція стояла за Божественним розпорядженням? Звичайно, мудрий Бог дає мудрі накази, і у властивому часі Він бажатиме, щоб Його вірний народ зрозумів значення кожної вимоги. Чому ж євреї байдужі до цієї теми? Чому упередження сковує їхній розум? Вони самі мусять відповісти і, відповідаючи, повинні здобути світло та радість від цього знання
Хоча християнство має відповідь на це запитання, однак через власну недбалість більшість із них, як не прикро, не здатна обґрунтувати свої надії, пов’язані з цим. Якщо юдей може зрозуміти, що його суботній день є образом, тінню майбутньої епохи відпочинку, благословення та звільнення від важкої праці, смутку та смерті, то чому ж він не бачить, що інші риси Закону Мойсея також задумані Господом як тіні різних благословень, які настануть у відповідний час? Чому всі не можуть зрозуміти, що Пасхальне ягня представляло, зображувало Божого Агнця; що його смерть представляла смерть Ісуса, Справедливого за несправедливих; що застосування його крові символізує, представляє застосування заслуги смерті Ісуса за весь дім віри? Блаженні очі, які бачать, що Ісус – дійсно “Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере”; що скасування гріха світу досягається платою за покарання людини; що оскільки весь світ втратив божественну прихильність та потрапив під божественний вирок смерті з усіма його похідними смутку та болю, потрібно було перед скасуванням цього вироку, цього прокляття задовольнити справедливість. Тому, як говорить апостол, Христос умер за наші гріхи – Справедливий за несправедливих, щоб привести нас до Бога. Ось так Він відкрив нову і живу дорогу – новий шлях до вічного життя.

“ЯКИЙСЬ ПЕРВОПОЧИН”

Хто знайомий з Біблією, той зауважив, що в ній Церква Христа є названа Церквою Первородних, “якимсь первопочином творів Його [Бога]” (Євр. 12: 23; Як. 1: 18). Ці слова мають на увазі інших, які згодом народяться в Божій сім’ї, наступні плоди. Християни, мабуть, недогледіли ці вірші, щоб знайти для них застосування, і загально прийшли до переконання, що лише ті, котрі належать до первоплодів, будуть спасенні, і не буде жодних наступних плодів. Але гляньмо на образ Пасхи і зауважмо, що Божим наміром було спасти всіх ізраїльтян, тому, як народ вони представляли все людство, яке колись прийде до згоди з Богом і отримає вічне життя в землі обітниці. Зауважте, що були два переходи: великий перехід, коли весь народ божественною силою був чудовим чином визволений Господом і переведений по піщаній косі через русло Червоного Моря, в особливий спосіб приготоване для них спрямованою дією вітру та відпливу. Ця ілюстрація, тобто образ, показує остаточне визволення від влади гріха та сатани кожного створіння, яке остаточно прийде до згоди з Господом та бажатиме віддати Йому честь. Жоден ізраїльтянин не залишився позаду.
Але ця пасха в Червоному морі не є пасхою, про яку ми говоримо в даному випадку, – не є пасхою, яку ми збираємось незабаром святкувати. Ні, подією, яку ми святкуємо, був лише перехід, тобто врятування первородних Ізраїлю. Лише первородні були в небезпеці, хоча визволення всіх залежало від врятування первородних. Розглядаючи це на основі всього Святого Письма, ми бачимо, що Мала Черідка, первоплоди для Бога з Його створінь, Церква Первородних, врятована в даний час, переходить, тобто знаходиться під охороною крові. Ми бачимо, що решта людства, котра запрагне стати на боці великого позаобразного Мойсея та йти за Ним, коли Він остаточно поведе народ з рабства гріха та смерті, не є сьогодні в небезпеці. В цій небезпеці є лише первородні.

“ЦЕРКВА ПЕРВОРОДНИХ”

Первородними – “Церквою первороджених” – є ті з людства, кому раніше від решти відкрилися очі розуміння, щоб збагнути свій стан рабства та необхідність визволення, а також готовність Бога виконати для них Свої добрі обітниці. Більше того, вони відгукнулися на благодать Бога, посвятилися Йому та Його службі і взамін отримали зачаття Святим Духом. Для цих первородних залишатися в домі віри – під кров’ю кроплення – є справою життя і смерті. Вийти назовні означало б для них знехтувати божественною милістю. Це означало б, що вони зігнорували також божественною добротою і не оцінили її після того, як отримали свою частку Божої милості, представлену в крові Ягняти. Про них Святе Письмо говорить: “Вже за [їхні] гріхи не знаходиться жертви”, – вони повинні вважатися неприятелями Бога, і їхня доля символічно показана в знищенні первородних Єгипту.
Ми зовсім не збираємося казати, що первородні Єгипту, котрі померли тієї ночі, чи котрийсь з первородних ізраїльтян, що вийшов з дому всупереч наказу і помер, пішли на другу смерть. Зовсім навпаки: ми розуміємо, що всі ці речі були образами, зображеннями, ілюстраціями, тінню речей вищого рівня і що дійсність стосується Церкви Христа під час Євангельського віку після П’ятидесятниці. Якщо ми грішимо добровільно після здобуття знання Правди, після того, як ми скуштували доброго Божого Слова, після того, як ми стали причасниками святого Духа, а, значить, членами Церкви Первородних, і відпадемо, то нас неможливо буде знову відновити до покаяння. Бог нічого не матиме для нас, бо знехтування Його милістю означає, що ми помремо другою смертю. З такої точки зору Церква Первородних завдяки зачаттю Святим Духом та більшому знанню і привілеям, які вона має у всіх відношеннях, має більшу відповідальність у світі, бо вона є єдиною, котра перебуває в небезпеці другої смерті. Таким є урок образу, і він стосується лише християн.
Незабаром ніч промине, настане славний ранок визволення, і Христос, позаобразний Мойсей, поведе, тобто визволить весь Ізраїль – весь Божий народ, всіх, котрі, здобувши знання, радо поклоняться, віддадуть честь і будуть слухняні Божій волі. Цим днем визволення буде весь Тисячолітній вік, при кінці якого всі злі люди і злочинці, символічно показані в єгипетському війську, будуть повністю відтяті в другій смерті.

“БО КОЖНОГО РАЗУ, ЯК БУДЕТЕ...”

Апостол виразно і однозначно ототожнює Пасхальне ягня з нашим Господом Ісусом, кажучи: “Бо наша Пасха, Христос, за нас у жертву принесений. Тому святкуймо...” (1 Кор. 5: 7, 8). Він повідомляє нас, що ми всі потребуємо крові кроплення, та не на нашому домі, а на нашому серці (Євр. 12: 24; 1 Петр. 1: 2). Ми також повинні їсти прісний хліб правди, якщо хочемо бути сильними та готовими до визволення уранці нової епохи. Ми також повинні їсти Ягня, повинні засвоювати Христа, Його заслугу – вартість, яка була в Ньому. Ось так ми зодягаємося в Христа не лише вірою. Ми щораз більше, в міру наших можливостей, зодягаємось в Його характер і перемінюємось день за днем на Його славну подобу в нашому серці. Ми повинні годуватися Ним, як юдеї їли буквальне ягня. Замість гіркого зілля, яке підтримувало і загострювало апетит, ми маємо гіркі труднощі та випробування, які Господь допускає на нас і які допомагають нам відірватися своїми почуттями від земних речей і збільшують апетит, щоб їсти Ягня і прісний хліб Правди. Ми також повинні пам’ятати, що в нас немає постійного міста, що ми завжди є в дорозі як пілігрими, чужинці, мандрівники – з палицею в руці, підперезані в дорогу, щоб остаточно досягти небесного Ханаану та всіх славних речей, які Бог зберігає для Церкви Первородних, щоб бути разом з її Відкупителем царями та священиками Бога.
Наш Господь Ісус також ототожнював Себе з пасхальним Ягням. Тієї ночі, коли Його зрадили, буквально напередодні розп’яття Він зібрав Своїх учнів в горішній кімнаті, кажучи: “Я дуже бажав спожити цю пасху із вами, перш ніж муки прийму”. Тієї ночі вони, як юдеї, святкували Пасхальну Вечерю на згадку про врятування образних первородних від образного князя цього світу, але як тільки вимоги образу виконалися, наш Господь встановив нову Пам’ятку на старій основі, кажучи: “Це робіть, коли тільки будете [святкувати Пасху – щороку]... на спомин про Мене” (1 Кор. 11: 24, 26). Ваші сусіди юдеї, очі розуміння котрих ще не відкрилися, не оцінять цієї речі в її істинному, позаобразному значенні, але ви (котрі визнаєте Мене як Божого Агнця, Котрий, як задумано Богом, був забитий ще від закладин світу) розумієте, що незабаром Я маю віддати Своє життя як викупну ціну за світ, і ви збагнете, що ця Пасха має особливе, священне значення, відмінне від усіх інших. Отож ви вже не будете більше святкувати образ, але будете пригадувати позаобраз, бо Я ось-ось маю померти як Божий Агнець і представити кров кроплення за Церкву Первородних та справжній харч для всього дому віри.

“ЦЕ ТІЛО МОЄ, ЩО ЗА ВАС ЛАМАЄТЬСЯ”

Те, що Господні послідовники вже не повинні збиратися, як це робили раніше юдеї, щоб їсти вечерю з буквального ягняти на згадку визволення з Єгипту, наш Господь показав, обравши нові символи – “прісний хліб” та “плід виноградини”, які мали представляти Його як Ягня. Відтоді, згідно з Господньою постановою, Його послідовники святкували Його смерть (як Пасхального Ягняти) щороку, доки апостоли не заснули сном смерті і не прийшло велике відступництво, яке спантеличило віру номінального християнства і принесло епоху, звану “середньовіччям”. Хоча в “середньовіччі” вчення, що Христос був позаобразним Пасхальним Ягням, все ще існувало, святкування Його смерті під час Пасхальної Вечері, яку Ісус встановив, вийшло з ужитку. Його витіснило найбільш жахливе богохульство, яке ввело в оману і заплутало мільйони християн, – літургія, запроваджена римським католицизмом. В Святому Письмі воно назване “гидотою спустошення” внаслідок його нищівного впливу на віру та вчинки Господнього народу. Хоча протестанти загалом відмовились від літургії, як речі, що цілком суперечить вченням Христа та апостолів, однак практики протестантів в значній мірі є під впливом цієї жахливої облуди, якої вони позбулися лише частково.

ЛІТУРГІЯ НЕ Є ЄВХАРИСТІЄЮ

Багато протестантів наївно питає: “Чи ж не є Літургія звичайною Євхаристією, Господньою Вечерею, лише під іншою назвою?” “О, ні, – відповімо ми, – це щось зовсім інше”. Господня Вечеря є святом смерті Христа, довершеної на Голгофі. Літургія представляє нову жертву за гріхи, чинену щоразу, коли її проводять. Наші приятелі римо-католики вірять, що коли священик благословить облатку, вона стає справжнім тілом Христа в його руках, яке згодом має бути пожертвуване знову. Святкова літургія є особливою жертвою Христа за особливий гріх окремо взятої особи. Мала літургія є жертвою Христа за загальні гріхи громади. Римо-католики кажуть, що вони вірять в заслугу Христової жертви на Голгофі, але та жертва охоплює тільки первісний гріх і загально гріхи, що були в минулому. На їхнє переконання щоденні гріхи, хиби, вади кожної особи вимагають час від часу очищення новою жертвою Христа. Отже, з їхньої точки зору – як це представлено в літургії і як практикують римо-католики, греко-католики та прихильники єпископальної церкви – Христа жертвують раз-у-раз по всьому світу щодня. В Святому Письмі це називається “гидотою” в Божих очах, бо воно ігнорує, зводить нанівець твердження Святого Письма, що Христос більше не вмирає, що однією жертвою Він удосконалив навіки всіх тих, хто приходить до Отця через Нього (Рим. 6: 9).
Легко зауважити, що повторні жертви, представлені в літургії, як наслідок, анулюють та зводять до мінімуму вартість великої жертви Голгофи, представленої Пасхою та Пам’ятковою Вечерею. Як же можна сподіватися від тих, котрі звертаються до літургії за скасуванням своїх гріхів, що вони глибоко вникнуть і високо оцінять іншу річ – позаобразну Пасху? І хоча святкування Великої П’ятниці продовжувалося, святкування Пам’яткової Вечері, яка була перед нею, вже давно вийшло з ужитку.
Що стосується протестантів, які відкидають догму літургії як цілком небіблійну, вони полишили її і повернулися до святкування Господньої Вечері. Водночас, призвичаєні до частих літургій, вони вирішили, що не так суттєво як часто слід святкувати Господню Вечерю, тому бачимо, деякі святкують її кожних чотири місяці, деякі – кожних три місяці, деякі – кожного місяця, а ще інші – кожної неділі. Така невизначеність та невміння досягти спільної основи для єдності виникає з двох речей: (1) Християни загально випустили з уваги факт, що наш Господь помер як позаобразне Пасхальне Ягня і що святкуванням цього є позаобразна Пасхальна Вечеря; (2) Християни хибно зрозуміли слова нашого Господа: “Бо кожного разу, як будете...” немовби вони означають: “Бо кожного разу, як ви захочете...”, – тоді як насправді вони означають: “Бо кожного разу, як ви, Мої учні (юдеї, котрі звикли дотримуватись Пасхи), будете відзначати Пасхальну Вечерю, відзначайте її на згадку про Мене, а не на згадку про буквальне ягня та образне визволення з образного Єгипту та його рабства через перехід образних первородних”.
Ті, котрі святкують Господню Вечерю щотижня, вважають, що в них є Біблійний доказ так робити, бо в Біблії ми читаємо, що перша Церква збиралася разом першого дня тижня і з цієї нагоди мала “ламання хліба”. Це, однак, велика помилка – плутати згадане ламання хліба з Пам’ятковою Вечерею, бо попереднє було лише звичайною гостиною. Цей запис не містить абсолютно нічого, що свідчило б протилежне: в ньому не згадується вино, плід виноградини, і ніде не було сказано, що воно представляє зламане тіло нашого Господа. Це був загальноприйнятий, яскравий звичай в первісній Церкві святкувати воскресіння нашого Господа в перший день тижня, і цей загальноприйнятий звичай допомагав зміцняти узи братерства та спільності. В багатьох місцях Господній народ наслідує цей звичай далі. Збір в Алехейні має таке ламання хліба кожного Господнього Дня між обіднім та вечірнім зібранням, бо це зручно для тих, хто живе далеко, і є особливо бажаною нагодою для ширшої спільності Господнього народу.

ДАТА ПАСХАЛЬНОЇ ВЕЧЕРІ

Як нам всім відомо, юдеї більше ніж ми використовували Місяць для підрахунку часу. Кожний новий Місяць представляв початок нового місяця. Новий Місяць, який був найближче до весняного рівнодення, вважався початком церковного року, і, починаючи з п’ятнадцятого дня цього місяця, слід було святкувати Свято Пасхи, яке тривало тиждень. Цей тиждень з семи днів представляє радість, мир, благословення, які виникають з переходу, і зображує повну радість, мир і благословення, які кожний справжній християнин відчуває внаслідок усвідомлення, що його гріхи вдалося оминути завдяки Христовій викупній жертві. Отже, всі справжні християни постійно святкують в своєму серці це свято Пасхи, оскільки повнота є представлена в семи днях (сім є символом повноти). Не розуміючи справи саме з такої точки зору, юдеї думали менше про забиття Пасхального ягняти та споживання тієї вечері і більше про тиждень, який слідував за нею. Але наш Господь наголосив на важливості забиття Пасхального ягняти, коли проголосив Себе позаобразом цього ягняти і запросив нас святкувати Свою смерть у річницю, доки у Його другому приході наше входження в Царство не буде означати повного виконання всіх благословень.
Для багатьох християн було би великим благословенням побачити дану річ в її істинному світлі, надати більше ваги вартості смерті Христа і всім серцем з’єднатися в святкуванні в її річницю, замість робити це в інший час і пору, нерегулярно і без особливого значення. Отож тут і там по всьому цивілізованому світі з’явилися маленькі групки Господнього народу, котрі беруть це до уваги і радо святкують смерть Учителя згідно з Його проханням: “Бо кожного разу, як будете...” – щороку, – “це робіть... на спомин про Мене”. Віримо, що таке святкування приносить особливе благословення для серця та розуму. Чим ближче ми є до божественних розпоряджень, тим більшою є міра нашого благословення, і ми більше притягнені до нашого Вчителя і Голови і один до одного як члени Його тіла. Дата святкування цього року припадає на 24 березня після 6 години вечора, бо о цій годині починається чотирнадцятий день місяця Ніссан згідно з юдейським підрахунком. Ми радимо всім з числа Господнього народу скрізь зібратися як це буде зручніше, маленькими групками або сім’ями, щоб пригадати велику жертву нашого Господа. Той факт, що це проходить у річницю, справляє ще більше враження.

“ЧИ НЕ Я ТО, О ГОСПОДИ?”

Пригадуємо собі обставини першої Пам’ятки, благословення хліба та чаші, плоду виноградини, і повчання, що вони представляють Його зламане тіло і пролиту кров; що всі, котрі є Його послідовниками, повинні брати участь – повинні не лише споживати Його, але й бути ламаними з Ним, не лише приймати заслугу Його крові, Його жертви, але й класти своє життя в Його службі, співпрацюючи з Ним усіляким можливим чином. Якими дорогими є ці думки для тих, котрі є в належній згоді з Господом. Але опісля варто подумати також про поведінку Юди, котрий, хоч був вельми привілейований, полюбив брудний зиск до такої міри, що був готовий продати свого Учителя і при тому був достатньо відважний, щоб навіть тоді, коли ставала очевидною його зрада, сказати до Господа: “Чи не я то, о Господи?” Вже сама думка, що той, хто мав приязнь з Господом, міг зректися Його і видати ворогам, викликає справжню відразу до такої поведінки і повинна наповнити нас побоюванням, щоб в жодному значенні слова ми не продали Правду чи когось з її слуг, членів тіла Христа, заради почестей або багатства, або ще чогось.
Нехай наш розум полине за Господом до Гефсиманського Саду і побачить, як Він з воланням і слізьми молиться до Того, Хто міг спасти Його від смерті. Це виражало страх Учителя перед смертю: чи Він в якійсь подробиці не вхибив виконати Отцівський план а, отже, стався негідним воскресіння. Бачимо, що Отець потішив нашого Господа через ангела, запевнивши, що Він досі вірно виконував Свій обіт посвячення і напевно матиме воскресіння, як це було передвіщено. Бачимо, яким спокійним Він був потім, коли знаходився в присутності Первосвященика, Пилата, Ірода і знову Пилата: як ягня, німе перед своїми стрижіями, так Він не відкривав уст, щоб Себе захистити. Бачимо Його вірність, відвагу до кінця і маємо Його запевнення, що Він міг просити Отця послати більш ніж дванадцять легіонів ангелів для Свого захисту, але замість просити допомоги, щоб уникнути жертви, Він просив допомоги виконати її вірно. Який урок для всіх Його послідовників!
З іншого боку пам’ятаємо, що навіть серед Його відданих учнів найбільш відважні покинули Господа і втекли, і що один з них в своїй боязкості відрікся свого Учителя! Ось нагода заглянути до свого серця і побачити, якою є наша віра, відвага та готовність страждати з Тим, Хто нас відкупив! Яка нагода з’являється перед нами скріпити розум постановами, що ми не зречемося нашого Учителя за жодних умов та обставин – що ми будемо визнавати Його не лише своїми устами, але й своєю поведінкою! Врешті ми вражені думкою, що Князя Життя розп’яв Господній народ, юдеї! Більше того, це були проводирі їхньої релігійної думки, первосвященики, фарисеї та доктори Закону, а не простолюд. Ми вслуховуємося в слова Учителя, Котрий каже, щоб ми не дивувалися, якщо світ нас ненавидить, бо ми знаємо, що він зненавидів Його перш, ніж нас, і бачимо, що в нашому випадку мова йде про релігійний світ.

ПИЙТЕ З ТІЄЇ Ж ЧАШІ

Який урок з цього? Ми не повинні дивуватися, якщо опозиція до Правди та переслідування носіїв світла, які йдуть слідами Ісуса, прийде з боку найбільш відомих представників християнства. Це, в свою чергу, аж ніяк не повинно викликати ненависті до наших опонентів, ані до тих, котрі переслідували нашого Господа до смерті. Ми повинні пам’ятати слова апостола: “А тепер... знаю, що вчинили ви це з несвідомості, як і ваші начальники”. Так, звичайно, несвідомість, засліплення серця та розуму лежить в основі всіх страждань Христа – Голови та тіла. І Отець дозволяє, щоб так було зараз, доки члени тіла Христа не доповнять решти страждань Христа. Разом з повним членством тіла (вибраних) і завершенням їхніх випробувань стосовно вірності до смерті прийде до кінця цей Євангельський вік і переміна Церкви у воскресінні, щоб їй бути зі своїм Господом і бути подібною до Нього. Тоді, як сказав наш Учитель, ті, котрі тепер споживають Його зламане тіло і є ламані з Ним в службі Правді, котрі беруть з Ним участь в Його чаші страждань та самовідречення, згодом будуть пити з Ним нове вино радості в Царстві – за завісою.
Разом з тим славним ранком почнеться велика праця звільнення світу від оков гріха та смерті – велика праця підняття. Апостол називає цю велику епоху “Часом відновлення всього, про що провіщав Бог від віку устами всіх святих пророків Своїх” (Дії 3: 19-21). Думкою в розумі кожного, хто бере участь в цій Пам’ятці, повинні бути слова апостола: “А коли терпимо, то будемо разом також царювати”; “Коли разом із Ним ми померли, то й житимемо разом із Ним”, бо “страждання теперішнього часу нічого не варті супроти тієї слави, що має з’явитися в нас” (Рим. 8: 17; 6: 8). З цими думками, про те, що наші (Первородних) гріхи оминаються через заслугу дорогоцінної крові, ми справді здатні відзначати Свято Пасхи з радістю, не дивлячись на випробування та труднощі. Якщо ми будемо так робити – якщо ми далі будемо вірними як Його послідовники – то дуже скоро будемо мати великий привілей вести Господні натовпи з-під панування гріха та смерті, з Єгипту, в Ханаан – всіх, котрі остаточно почують, пізнають і послухаються великого Царя. Так, дорогі брати та сестри, за словами апостола, “наша Пасха, Христос, за нас у жертву принесений, тому святкуймо...”

R5869 (R3959)