ПИЛИП ТА ЕФІОПСЬКИЙ ВЕЛЬМОЖА
ДІЇ АПОСТОЛІВ 8: 26-40
ЩЕ ОДИН ВІРНИЙ ДИЯКОН В ПЕРШІЙ ЦЕРКВІ – ПОШУКИ ЯЗИЧНИКАМИ БОГА – УЗГОДЖЕНІСТЬ ШЛЯХІВ БОЖЕСТВЕННОГО ПРОВИДІННЯ ЗВЕЛА ДОКУПИ ЦИХ ЧОЛОВІКІВ – УМІЛЕ ЗАСТОСУВАННЯ ТАКТУ ДИЯКОНОМ ПИЛИПОМ – БОЖЕСТВЕННЕ БЛАГОСЛОВЕННЯ ДЛЯ ЙОГО НАРОДУ – ЄВАНГЕЛІЄ ЛИШЕ ДЛЯ ПОКІРНИХ – ВОНИ БУДУТЬ НАВЧЕНІ БОГОМ – УРОКИ ДЛЯ СЬОГОДЕННЯ

“Чи розумієш, що ти читаєш?” (Дії апостолів 8: 30).
Диякон Пилип – знаряддя божественного провидіння, щоб привести ефіопського скопця на вузьку дорогу учнівства, а через нього, мабуть, розповсюдити “радісну вістку” в Африці – був, власне, такою людиною, яку Господу було до вподоби вжити як Своє мовне знаряддя в службі Правді. Проявивши себе вірним в другорядній праці служіння при столі, він отримав підвищення і став послом Бога в проповідуванні Євангелія в Самарії. І нинішня лекція показує нам, як Господь далі керував ним і вживав його в Своїй благословенній службі. Перед нами підбадьорюючий приклад для всіх, котрі мають такий самий дух – таке саме бажання служити Господу і Його справі. Вірність в малому, напевно, принесе більше нагод.
Нам не сказано, яким чином Господь “промовив” до Пилипа, посилаючи його на шлях, де він мав знайти повіз скопця. Однак можемо бути певні, що для Пилипа вказівка була достатньо виразною, щоб її не сприйняти як натяк або враження. Ми повинні пам’ятати також, що це відбувалося тоді, коли Господь вживав (більше, ніж в даний час) чудесні засоби для спілкування, мабуть, з конкретною метою утвердити віру Його слуг, а також їхню працю. Сьогодні ми ходимо більше вірою, а менше – зором та чудесами. Однак світло, яке сяє на Божественний План та Слово, настільки яскраве, що ми з впевненістю можемо сказати, що в нас є усілякі переваги навіть над тими, котрі жили в той час. Ми повинні пам’ятати, що до часу, згаданого в лекції, ще не було писань Нового Заповіту, тобто не було нічого, що могло б спрямовувати апостолів та перших євангелістів, окрім тих чи інших чудесних втручань Божого провидіння.
Навіть після того, як ми дізналися про особливу Божу опіку над усім Його народом, ми готові виразити здивування, що до окремої особи, такої як цей скопець, була проявлена така виняткова турбота – що особливий посланник був направлений до нього, щоб повчати його в праведності. Мабуть, Божественне провидіння сприймає шлях всього людства неоднаково. Цілком очевидно, що в характері скопця було щось особливе – щось в стосунку його серця до Бога, що робило його приємним і прийнятним для Господа і дозволяло на таке чудо. Очевидно, він потребував бути навченим Правди.

ЩИРИЙ ШУКАЧ ПРАВДИ

Скопець походив з царства Мерое, яке лежало на західному березі ріки Ніл біля місця, де вона з’єднується з Атбарою на південь від Хартума, тобто на схід від Голубого Нілу в напрямку гір Абісінії. Він був придворним вельможею, мабуть, глибоко релігійним, тож, зіткнувшись з юдейською релігією, був нею вражений. В своєму релігійному запалі він поїхав до Єрусалима поклонитися і дізнатись ще щось про справжнього Бога. Випадок з ним, як і випадок з самарянами та Корнилієм свідчить, що це трапилося після завершення “сімдесяти тижнів” особливої милості до Ізраїлю, бо цей скопець не був юдеєм в повному значенні, адже скопців не приймали цілковито як прозелітів, ані не надавали їм привілеїв громади (5 М. 23: 1).
Досі скопець, як і Корнилій та віруючі самаряни, був частиною класу Лазаря, що лежав біля воріт багатого, бажаючи годуватися кришками зі щедрого столу благословень та обітниць, які Бог поширив на Ізраїль. Тепер настала зміна. Дім Ізраїлю був відкинений; настав кінець особливої милості до Ізраїлю в справі Євангелія; прийшов час прийняти клас Лазаря на лоно Авраама. Пилип – ангел, Господній посланець – був посланий привести представника класу Лазаря в обійми Отця Авраама, як справжню дитину Авраама через віру.
І ось тепер скопець перебував в самому серці релігії, яку вважав правдивою. Єрусалим він залишив з копією манускрипту одного зі святих пророків – пророка Ісаї, що було дуже дорогим скарбом на той час. Про те, що цей манускрипт був написаний грецькою мовою, а не єврейською, мабуть, свідчило слово Esaisas, яке є грецькою формою слова Ісая. Він був голодний та спрагнений Правди і зробив все, що міг, щоб її здобути, про що свідчить купівля манускрипту, а також довга подорож і читання дорогою. Те, що він не просто читав, а досліджував, видно з його слів до Пилипа. Хіба дивно, що Боже особливе провидіння проявилося до такої особи – з таким станом серця, голодної і спрагненої Правди? Ні, не дивно. Це є в повній згоді з Господньою обітницею, що такі наситяться; що такі шукачі знайдуть; що хто так стукає, тому відчинять двері Правди. Пам’ятаймо, що ми є під доглядом того ж Бога, і що Він не змінюється. Навчімось також уроку, що Він цілком спроможний сьогодні як і будь-коли, допомогти щирому шукачеві Правди.
Ще інший урок, пов’язаний з усім цим, стосується часів та пір. Бог міг скерувати скопця до зібрання Церкви в Єрусалимі, щоб його навчили апостоли, які були там. Але це, мабуть, не було б таким корисним для скопця. Отримавши апостольське повчання, він міг би звернутися в цій справі до книжників та фарисеїв і отримати у відповідь пояснення, досить заплутане. В Господньому провидіння, цілком ймовірно, він дещо чув про християн, про їхнє переконання, що Месія прийшов і був розп’ятий, і, правдоподібно, він знав також іншу сторону історії – що первосвященики та учителі вважали всю цю справу обманом, шахрайством. Можливо саме такі думки спонукали його до пошуку манускрипту, який він зараз читав, і дозволили на стан розуму, сприятливий до прийняття Правди, коли її пояснив Пилип.

ПІДРУЧНИК

Навчімося – не тільки стосовно наших власних справ, але й стосовно загального служіння Правді – щиро довіряти Божественній Мудрості та Силі, пам’ятаючи, що “Господь знає тих, хто Його”, що Він знає найкраще, як допомогти їм спіткати Правду. Правильно засвоєний цей урок не дозволить нашим рукам бути лінивими в Божественній службі, бо справжні слуги, такі як Пилип, завжди будуть охочі і готові служити. Він зміцнить наші серця і забере від нас ту полохливість, яка перешкоджає багатьом Божим дітям мати мир. Не біймося за Господнє Слово, але пам’ятаймо сказане Господом через пророка: “Слово Моє, що виходить із уст Моїх: порожнім до Мене воно не вертається, але зробить, що Я пожадав, і буде мати поводження в тому, на що Я його посилав”.
Повіз порівнявся з Пилипом і минув його на дорозі. Скопець їхав не спішачи, щоб мати змогу читати. Він читав вголос – за звичаєм того часу і країни, а також дотримуючись приписів, даних народу юдейськими вчителями. Справді, згідно з одним юдейським правилом, вірні подорожуючи мали читати, якщо в них не було товариства. Нам не сказано, як саме Дух повелів Пилипу звернутись до скопця. Можливо, це було тим самим чудесним чином, яким він був посланий на дорогу, а може, посланий сюди, він озирався за ціллю своєї місії. Почувши, що скопець читає з пророцтва, Пилип одразу зрозумів, що це є і привілейована особа, і сприятливий час для послання, служінню якому він посвятився.
Згадане наводить нас на думку, що всі з Господнього народу, якщо вони прагнуть бути слугами Правди, повинні постійно бути пильними, щоб побачити нагоди для служби, і повинні сподіватися, що вони будуть спрямовані і вжиті Господом. Весь Господній народ є служителями, слугами Правди, і кожен повинен намагатися використовувати усяку нагоду, що з’являється, не знаючи, яка з них отримає Господнє благовоління. Скрізь, де ми бачимо докази відданості Господу та Його Слову, ми повинні бути пильними, щоб простягти руку допомоги. Ми повинні, як зробив Пилип, шукати нагоди порозмовляти з такими, маючи намір надати їм підтримку, якої вони потребують, – ту саму допомогу, про яку Господь тим чи іншим чином подбав для нас. Ми повинні пильнувати, щоб передати благословення, які самі отримали, і вважати це головною справою життя усіх, котрі посвятилися на службу Царю царів.
Запитання Пилипа: “Чи розумієш, що ти читаєш?” – можливо, не завжди сприймуть добре, але це був найкоротший шлях виконати доручення. При цьому добре вживати такт, але, на нашу думку, багато хто з Господнього народу схильний вживати надто багато такту і не є достатньо цілеспрямованим в своїх намаганнях представити Євангельське Послання. Якби Пилип занадто перебував під впливом цього хибного уявлення про такт, він міг би досить довго розмовляти зі скопцем про погоду, про врожай, про його дім в Ефіопії, про мир та достаток в країні, про експорт та імпорт, про релігійні настрої людей і т.д. Цим він міг би поступово витіснити з розуму слухача найважливішу зі всіх речей.
Зважаючи на те, що Пилип чув скопця і знав тему, яку він вивчав, ми навряд чи знаємо кращий вступ до його послання, ніж метод та мова, які він застосував: “Чи розумієш, що ти читаєш?”. Це було, так би мовити, питання на засипку. Коли б скопець розумів, що читає, його б це не образило і він радо відповів би: “Так, друже, дякую Богу за те, що розумію, і це розуміння має для мене велику вартість. А ти теж розумієш це?” Та коли б його стан серця був поганий, його відповідь могла би містити ту чи іншу міру роздратування: “А що тобі до цього? Не втручайся не в своє!” Або коли б він мав лицемірний склад розуму, на зразок фарисеїв, до котрих промовляв Ісус, то, мабуть, сказав би, що знає дещо, а тоді, щоб приховати своє неуцтво, зробив би кілька загальних зауважень і перевів розмову в якийсь інший напрямок.
Ми не повинні сподіватися, що особи фарисейського складу приймуть Правду від нас більше, ніж від Господа. Ми повинні знати на основі Господнього Слова, що Правда вмисне захована від усіх, котрі не є в правильному стані серця, щоб її прийняти – вона для них невизначена, невиразна і незбагненна. Це одна з проблем вчителів християнства сьогодні. Так само як колись казали фарисеї, садукеї та первосвященики, вони кажуть: “Хіба ми також сліпі?” Вони кажуть, що знають, але ми знаємо, що вони знають, що нічого не знають. Тому, як сказав наш Господь до їхніх прототипів, їхня сліпота продовжується, бо ніхто не може сподіватися бути навченим від Бога, якщо він перебуває в самодостатньому і нечесному стані розуму, що похваляється знанням і вірою, яких не має.

ПОКІРНИЙ ДУХ, ОХОЧИЙ ВЧИТИСЯ

Усі, до кого Господь особливо посилає Послання Своєї благодаті під час Євангельського віку, в значній мірі схожі на цього скопця – є щирими, наполегливими шукачами Правди, не боячись визнати, що вони не знають, і не бояться та не соромляться будь-якої допомоги, яку Господь може надати. Скопець не зупинився, щоб запитати Пилипа: “А ти хто – священик, а, може, фарисей, чи доктор закону?” Йому було досить, що в своїй руці він тримав, як він вірив, Послання від Бога, котре, відомо, містить різні вислови, обітниці і т.д., яких він не розумів. Він вірив, що Бог, Котрий дав це пророцтво, є здібний і охочий дати також пояснення, тому він шукав його, і кожен, хто дав би пояснення, яке пролило б світло на його питання, дав би також доказ, що він є вчителем від Бога, слугою Правди, носієм світла.
На таку думку наводить відповідь скопця: “Як же можу, як ніхто не напутить мене?” Він був настільки щирим у своїх пошуках Правди, що один тільки натяк про допомогу, який містився в питанні Пилипа, був достатній, щоб цілковито викликати його інтерес, тому він запросив Пилипа сісти з ним в повіз і дав привілей поділитися усім, що той міг йому дати.
Нас не дивує, що серце такої шляхетної, однак покірної і охочої вчитися, людини було привілейоване Господом, і до неї був посланий посланник, щоб навчити, тоді як мільйони інших Господь обминув, не вважаючи їх вартими цього. Так само є сьогодні. І хоча Господь загально не веде Свій народ такими чудовим чином, яким Він скерував Пилипа до скопця, однак ми маємо відповідні загальні вказівки, а саме: “...благовістити сумирним”; “Хто має вуха, щоб слухати, нехай слухає” (Іс. 61: 1; Мт. 13: 9; Об. 2: 7).
Наше Послання, як каже пророк, має перев’язати зламані серця, а не ламати їх; ми повинні благовістити Євангеліє Христа покірним, а не упертим. З твердими, запеклими серцями Бог матиме справу іншим чином. Він розбиватиме їх на ковадлі труднощів, клопотів та картання у Свій час та Своїм способом. Тепер же, в цьому Євангельському віці, Він шукає Наречену з-посеред тих, котрі вже зламані серцем і до певної міри є покірні та охочі вчитися. Ми не повинні витрачати наш час на марні зусилля, які суперечать біблійному правилу. Нехай ті, котрі не мають Євангелія, а лише послання виправлення, проголошують політичні реформи, громадські реформи, моральні реформи. Господнє Слово до Його посвячених, Царського Священства, таке: “...Благовістити сумирним,.. перев'язати зламаних серцем”.

ЄВАНГЕЛІЄ ДЛЯ ПОКІРНИХ

Те, що скопець роздумував над відповідною частиною пророцтва Ісаї, було провидінням, а не випадковістю. Ця частина стосувалася нашого Господа Ісуса як Ягняти перед Його стрижіями, Котрий не відкрив Своїх уст на захист; вона розповідала про Його упокорення і про те, як Його життя мало бути забране з землі, а також ставила питання про Його потомство (Іс. 53: 8). Не дивно, що бідний скопець був спантеличений! Не дивно, що всі юдеї були спантеличені! Безперечно, дане пророцтво, як і більшість пророцтв, могло бути тільки частково зрозуміле до його виконання – могло бути зрозуміле тільки в світлі його виконання і тільки тими, котрі були у властивому стані серця і під доглядом, під керівництвом Святого Духа.
Тут ми повинні зауважити: (1) що хоча Святе Письмо є “мечем Духа, Словом Божим”, здатним зробити мудрим, його можна зрозуміти тільки у властивий для Господа час; (2) його можна зрозуміти тільки під керівництвом та навчанням Святого Духа; (3) Святий Дух діяв на того, хто шукав Правду, не через Писання або якийсь розумовий процес, а через живого представника Духа – через Євангельське Послання, передане співслугою. Справжня Божа дитина, справжній шукач Правди, який йде у властивому напрямку, правильно довіряє Господу – на основі Його Слова – не ігноруватиме, ані не відкидатиме допомогу, яку Богу до вподоби надати через учителів у Церкві. Він просто намагатиметься знайти таких учителів, яких Бог підніме, а також побачити різницю між ними і сектантськими учителями. Одним з найкращих, найбезпечніших і найпевніших методів пізнати учителів, даних Господом, є їхнє вміння представити простим, виразним і доступним чином Боже Слово, “давніше написане... нам на науку”.
Це була єдина вірча грамота, дана Пилипу в його служінні Правді. Він був навчений Богом через апостолів і тепер, в свою чергу, міг донести до відкритих вух скопця просту повість про те, як Христос прийшов у цей світ, щоб відкупити його, як Він помер за людські гріхи, воскрес і вознісся до слави; що тепер, перед благословенням світу через Христа на основі обітниці, Бог кличе вибрану Малу Черідку бути співспадкоємцями з Ісусом в Царстві; що як тільки цей вибір закінчиться, Месія (Ісус – Голова, і Церква – Його Тіло) об’явиться в славі, в правлінні і в силі благословити світ людства – як довгоочікуваний Месія, про працю Котрого звіщали “устами всі святі пророки” від віку.
Далі Пилип, мабуть, пояснив скопцю, що ті, котрі прийняли Христа як свого Спасителя і бажають стати Його учнями, взявши свій хрест, щоб йти за Ним, повинні дати свою згоду на це через хрищення. Очевидно, що скопець не потребував багато часу, щоб вирішити, яким має бути його шлях. Готовність Його серця йти за Агнцем, куди б Він не вів, показана в його готовності охриститися.
Пилип був готовий прийняти його як співчлена Церкви Христа і готовий надати йому символ впровадження в Тіло Христа – хрищення – як тільки той дав доказ, що він прийняв Господа і посвятився Йому. Він не питав скопця, чи той вже вивчив катехізис, ані не питав, чи він визнає ще щось, наприклад, когось зі щирих, але заблудних людей з Середньовіччя, котрих обов’язково треба визнавати як тлумачів Біблії. Він не казав також: “Зараз я запишу твоє прізвище, і відтепер ти будеш вважатися членом Церкви, і я дам тобі право проповідувати Євангеліє в Ефіопії”. Ні, на той час ще не було такої плутанини і такого туману, як сьогодні. Пилип проповідував Євангеліє в його простоті, і скопець прийняв його саме таким. З Євангелієм прийшло право і повноваження звіщати його. “Той,.. з яким Моє слово, хай каже про слово правдиве Моє” (Єр. 23: 28). Всі, котрі прийняли помазання Духа, намащення від Святого, є визнані членами Царського Священства і цілком уповноважені розповідати добру новину, як на це можуть дозволити нагоди та обставини.

R5864 (1916 р.)