СКАРБИ, СКЛАДЕНІ НА НЕБІ
“Не складайте скарбів собі на землі, де нищить їх міль та іржа, і де злодії підкопуються й викрадають. Складайте ж собі скарби на небі, де ні міль, ні іржа їх не нищить, і де злодії до них не підкопуються та не крадуть. Бо де скарб твій, там буде й серце твоє!” (Mатвія 6: 19-21).
Задоволення, утіха, радість, спокій – усі ці почуття представлені нам під виразом “скарби”. На них зосереджені наші думки, наші надії, наші плани. Наші скарби – це те, що надихає наше життя, що спонукує до запалу, наполегливості, витривалості та надії, яку воно породжує. Більшість людей має скарби, але ті загально приносять мало задоволення, бо є скороминущі та розчаровують. Скільки людей збудувало свої надії на земних речах лише для того, щоб переконатись, що вони є химерами, ошуканством, залишаючи серце в стані руїни – роздавленим і спустошеним! Скарби багатства, слави, суспільного становища, скарби домів, піль, приятелів, сім’ї, влади та впливу є скороминущими і гинуть! І якщо серце зосереджується на них, вони можуть згинути умить, залишаючи життя порожнім та повним відчаю, особливо, коли з цим пов’язані великі сподівання, які їх надихали.
Багатство, зібране важкими зусиллями та доглянуте з великою турботою, може згинути за одну ніч. Популярність, так дорого здобута, може потрапити під осуд та вогонь критики капризної і мінливої думки громадськості. Громадський престиж, який запрошував на передні місця, може за короткий час відсунути вас на найнижче місце; вашого імені можуть позбутися як лиха, а вас самих – висміяти. Будинки, землі та дбайливо нагромаджені маєтки можуть піти з молотка. Друзі, яким ви так довго довіряли, можуть охолонути до вас і залишити, і навіть стати вашими ворогами. Дім, який ви любите, може розвалитися, сім’я – розпастися або її навідає смерть. Любов, яка горить на домашньому жертовнику, може почати мерехтіти, стати тьмяною і навіть згаснути. Скільки яскравих надій юності та молодості перетворилося на попіл за кілька коротких років або місяців!
БАЛЬЗАМ З ГІЛЕАДУ ДЛЯ ЗЛАМАНИХ СЕРДЕЦЬ
До усіх таких Слово Господа повинно промовити з особливою силою, закликаючи прийти до Нього зі своїми тягарями та зламаним серцем. “Господь зламаносердим близький, і впокорених духом спасає” (Пс. 34: 19). Його любов і Його дорогоцінні обітниці приходять, мов запашний бальзам з Гілеаду, до тих, котрі приходять до Христа, засумовані та розчаровані життєвою боротьбою, по спокій та потіху, по життя та зцілення. Скільки моряків, гнаних бурями на океані життя, знеохочених і розбитих відчаєм, позбавлених усілякої надії, побачили, що, власне, ці труднощі були шляхом, щоб привести їх до Гавані вічного Притулку. Тільки там можна знайти справжнє благословення та безпеку; тільки там є справжній скарб, незрівнянно кращий від земних скарбів.
Хочемо розповісти про труднощі одного дорогого нам брата, який нещодавно знайшов Господа – після того, як через посталі умови під час війни в Європі пропали його земні скарби – всі заощадження, зібрані протягом років. Він вже втратив надію і навіть збирався власноруч покінчити з життям, коли його увагу привернула Теперішня Правда. Спочатку він вислухав її, потім прийняв з радістю, придбавши Виклади Святого Письма. Згодом він признався, що тепер зрозумів, чому Господь дозволив йому потрапити в такі крайнощі: щоб привести його до Себе. Ви би бачили, як ця дорога нам особа тішиться своїми прикрими випробуваннями, розуміючи, що вона здобула взамін “дорогоцінну перлину”, поряд з якою всі інші скарби блякнуть своєю маловажністю!
Справді, в наші дні (як ніколи, мабуть, досі) всі, котрі хоч в якійсь мірі мають дух здорового розуму, прагнуть здобути надійний скарб – скелю, на якій вони могли б міцно поставити свої ноги; скарб, який можна було б тримати безпечно в ці дні неспокою та непевності, коли люди відчувають, що все вислизає з-під їхніх ніг і ніщо земне не є певне, коли страх і всіляке лихо є зі всіх сторін. В такий час якими блаженними є ми, заховані в розщелині Скелі Віків, яку нездатний похитнути наймогутніший землетрус! Яким невимовно дорогоцінним є скарб, який ми склали в Небесах, адже ми знаємо, що наш скарб є безпечний, і жодна буря ані хвиля не може його торкнутись.
СКАРБИ, ЯКІ МИ СКЛАДАЄМО НА НЕБЕСАХ
Найважливішим питанням усіх, хто прагне знайти цей скарб, є: “Як складати цей скарб в Небі і, взагалі, які скарби слід зберігати в небесному сховку?” Ми маємо запевнення Божественного Слова, що там приймуть все, що чисте, святе і добре. Найкращим зі всіх скарбів є особиста любов і приязнь з Богом і Христом. Ісус стає для нас “визначнішим... від десяти тисяч інших... і Він увесь пожадання”. Він є надійним Сховком у всякий час потреби, є нашою щоденною Радістю, Утіхою і Підтримкою.
Коли ми здобули цей Скарб, ми здобули Того, Хто ніколи не змінюється, Чия любов ніколи не холоне, від Котрого ніщо не може нас відокремити: “ані смерть”, котра для Його улюблених означатиме блаженну “переміну”; “ані життя”, яке означає подальші нагоди страждати з Ним, щоб ми могли також ділити Його славу, і подальшу повну любові працю для Того, Кого ми любимо; “ні ангели, ні влади,.. ні сили”, бо вони не можуть завдати кривди тим, хто захований в Христі; “ні теперішнє, ні майбутнє”, бо “усе допомагатиме на добре” нам, і в кожному випробуванні Він скеровуватиме речі так, щоб ми змогли їх витримати; “ні висота” тимчасового вивищення; “ні глибина” смутку або клопоту, бо наш Притулок і наша Міць завжди поруч; “ані інше яке створіння”, бо Він пообіцяв “ноги святих Своїх стерегти” – що жодна річ не торкнеться їх як Нових Створінь в Христі, і Він буде присутній з ними скрізь, де б вони не були (Рим. 8: 35-39; 1 Сам. 2: 9; Лк. 10: 19; 2 М. 33: 14).
Також жодне створіння на небі чи на землі не має таких знаків особливої милості, які є і будуть часткою улюбленої Нареченої Христа. Хоча ціла сім’я в Небі і на землі отримає благословення через Нього, проте Його Дружина, зайнята з Ним в Його ділі, буде єдиною Його товаришкою, Його довіреною особою, Його скарбом. Послухаймо Господнє звернення до цього класу Нареченої: “Слухай, дочко, й побач, і нахили своє ухо, і забудь свій народ і дім батька свого [прагнення, надії і сподівання дітей Адама]! А Цар [Помазанець Єгови] буде жадати твоєї краси [краси характеру, відданості серця], бо Він твій Господь, а ти до землі Йому кланяйся” (Пс. 45: 11, 12; Пісн. 4). Ми відчуваємо, що ми не варті такої великої честі і любові з боку нашого улюбленого Нареченого! І це не дивно. Коли ми дивимось на всі наші недосконалості, то, здається, в нас є дуже мало чогось такого, що викликало б любов і захоплення. Тільки подумайте, Господь обминув ангелів, повних чистоти і вірності, і замість них вибрав нещасних, зіпсованих простих смертних!
А може це якась помилка? Ні. Ми маємо натхнені непомильні слова, які запевнюють нас, що це справді так. Ця Наречена Сина Єгови має царювати з Ним в майбутньому над деградованим родом, і хто краще міг би співчувати людям в усіх їхніх слабостях та вадах, ніж ті, котрі самі були учасниками цього? Хто ще зміг би з такою покорою знести велич слави, до якої буде звеличена Дружина Агнця, окрім тих, котрі розуміють, що їх обрано до найвищого звеличення не через їхню власну заслугу, а по Божественній благодаті? Зодягнені в славний Одяг, даний нашим Нареченим, ми можемо бути звершеними в очах Єгови вже навіть зараз. Маючи оздобу покори і спокійний дух; віру, яка довіряє за кожних обставин; любов, яка радіє виконанням Отцівської волі, ми приємні очам нашого Улюбленого, нашого Нареченого і нашого Царя.
Маючи таке довір’я, ми можемо з невимовною радістю і вдячністю міцно триматися надзвичайно великих та дорогоцінних обітниць, які належать нам через Христа. Не сумніваючись, ми можемо твердо дотримуватись визначеного шляху по нагороду нашого Високого Покликання, покірно розуміючи з вірою, що Той, Хто почав в нас добре діло, закінчить його до дня нашого прославлення з нашим Нареченим в Небесному Царстві, коли ми будемо представлені Отцю без “плями чи вади, чи чогось такого”, славним чином і в найбільш повному значенні звершені і досконалі, придатні і приготовані до чудової праці, яку ми будемо виконувати спільно з нашим блаженним Господом і Царем.
СТИМУЛИ ДО ВІРНОСТІ
Послухаймо деякі з благословенних і надихаючих обітниць, якими Отець та Син підбадьорюють Наречену: “Твої очі побачать Царя в Його пишній красі”; “Вони будуть моїми, – говорить Господь сил, – в той день, що я готую, стануть моїм скарбом”; “Переможцеві дам їсти приховану манну, і дам йому білого каменя [цінний знак любові], а на камені написане ймення нове [ймення нашого Нареченого, яке надалі буде нашим йменням], якого не знає ніхто, тільки той, хто приймає його”; “І ото, Я перебуватиму з вами повсякденно”; “А коли відійду,.. Я знову прийду й заберу вас до Себе, щоб де Я були й ви [і Він вже прийшов, Він є присутній тепер і незабаром прийме нас до Себе навіки]”; “Не ви Мене вибрали, але Я вибрав вас”; “Будь вірний до смерті, і Я тобі дам вінця життя”; “Переможцеві сісти Я дам на Моєму престолі зо Мною” (Іс. 33: 17; Мал. 3: 17, Хом.; Об. 2: 17; Мт. 28: 20; Ів. 14: 3; 15: 16; Об. 2: 10; 3: 21).
Це і є дорогоцінні обітниці, красні слова життя! Перераховуймо їх для себе раз за разом, щоб весь їхній приємний зміст міг запасти глибоко в наше серце і принести свій блаженний плід в нашому житті. Нехай вони підбадьорюють в кожну темну і важку годину, відновлюючи наші сили, які слабнуть, новою енергією, відвагою та новим запалом, щоб ми могли йти вперед вузьким шляхом, доки наші очі не побачать “Царя в Його пишній красі”. Гляньте, який дивовижний скарб відкладений для нас в небесах за те, що ми залишили світ і всі його звабливі вигадки та прагнення і ухопилися того, що вічне! І хоча ця славна спадщина має статися надбанням всіх вірних, апостол дає ясно зрозуміти, що наш небесний скарб може збільшитися через особливий запал та вірність у виняткових труднощах теперішнього часу.
Одним зі скарбів, який ми можемо складати в небі, будуть відзнаки справедливої похвали за завісою, тобто відзнаки серед тих, хто добрий та святий. Ці відзнаки ми можемо гарантувати собі терпеливою витривалістю в горі, непохитною довірою в критичних труднощах та випробуваннях, дбайливістю в справах Царя. Також в небі можна складати собі скарби розуму та характеру, бо ніщо добре, правдиве і гідне збереження не загубиться для тих, котрі передали свої вклади Господу. Це – нетлінні скарби, які ані час, ані скрутні обставини ніколи не заберуть від нас.
Ще іншими скарбами будуть всі справжні та шляхетні дружні стосунки, засновані на правді та справедливості тут на землі – на духовному або природному рівні. Наприклад, особа на духовному рівні навряд чи забуде або проігнорує повну любові відданість свого колишнього приятеля, котрий не раз приносив кухлик холодної води спраглій душі, яка змагалася зі спекою та пилом пустинного шляху свого життя, і котрий робив це задля того, що особа, якій він прислуговував, була учнем Христа.
Та особливо милою буде духовна дружба, започаткована і виплекана тут, яка розквітне та зарясніє ще пишніше, коли буде пересаджена на небесний ґрунт та до небесних умов. Яким скарбом виявиться вдячність і любов тих, кому ми служили в особливій потребі і кому несли Живу Воду і зламаний Хліб Життя! Хто виміряє невимовну радість, яка буде спадщиною вірних, коли вони побачать всі ці дорогоцінні скарби за завісою? Коли на ці скарби ми глянемо нашим незатьмареним оком і збагнемо, що вони є нашими навіки, то чи ж це не стане винагородою за усі страждання і нестатки, якими супроводжувалася наша коротка земна пілігримка?
НЕБЕСНІ ПІЛІГРИМИ ЩОДЕНЬ БЛИЖЧЕ ДОМУ
Отже, дорогі брати та сестри в Христі, звертаймо наші очі постійно на небесні, вічні речі. Складаймо скарби там, де “ні міль, ні іржа їх не нищить, і де злодії до них не підкопуються та не крадуть” (Мт. 6: 20). Якщо наші серця є при небесних скарбах, тоді розчарування та горе теперішнього життя не поглине нас. Кожна річ, варта захоплення духовних синів Бога, є нашим справжнім скарбом і єдиною вартісною річчю. Нащо гнатися за примарними бульбашками цього мізерного життя, які швидко лопнуть і щезнуть? Як сказав поет:
“Ледь-ледь торкаймося речей оцих земних,
Вважаймо, що вони вартують безцінь”, –
є невартими порівняння зі славою, яка відкриється в нас, якщо ми не ослабнемо в дорозі, але, спираючись на нашу палицю (пілігрима) в руці, будемо йти далі небесним шляхом, доки не дійдемо до мети наших надій.
Коли при заході сонце сідає, і тіні громадяться довкола нас, як приємно сказати собі: “Я ще на один день ближче дому!” Ми майже дійшли до вершини гори, і кожен день приносить нові докази, що наша мандрівка наближається до завершення. Скільки ще йти, ми не знаємо. А може це й краще, що не знаємо. Але віримо, що вже недовго.
R5862 (1916 р.)