“ОТАК НЕХАЙ ВАШЕ СВІТЛО СВІТИТЬ”

“Будь зразком для вірних у слові, у житті, у любові, у дусі, у вірі, у чистості” (1 Тимофія 4: 12).
Пригадуємо собі, що автором цих слів був св. Павло, і вони становлять частину його першого Послання до Тимофія, багатообіцяючого молодого старшого в Церкві, котрий працював багато з апостолом в його ділі служіння. Одного разу апостол відгукнувся про нього, як “про Тимофія, щирого сина”. Це, мабуть, було завдяки тому, що Правда досягла Тимофія за посередництвом св. Павла. Можливо, що з причини молодості він ще не усвідомлював своєї відповідальності. Можливо, йому здалося, що багато інших в Церкві є старші віком від нього і тому є кращим зразком для братів і кращими представниками Господа перед людьми.
Апостол заохочує Тимофія бути таким прикладом, яким має бути справжній віруючий. Він наполягає, щоб той “стерігся молодечих пожадливостей” і “розгрівав Божий дар”, який є у ньому. Тимофій мав зробити особливий вжиток зі своїх талантів та можливостей. Коли б він так робив, то був би гідним прикладом – не тільки для віруючих, але й для невіруючих, щоб не лише Церква бачила його життя і поведінку в цілому, але й щоб це могли бачити інші, зі світу, і могли більше цікавитися Господньою Справою.
Цим прикладом мала бути не особлива форма одягу або особливий покрій комірця, це не мало бути виставляння перед світом дивацтв життя і поведінки, ні. Його прикладом мав бути характер, подібний до Христа. Він мав прославляти Господа своїми устами – тим, що він скаже і як скаже, тобто мудрими словами: “Бо чим серце наповнене, те говорять уста”. Хто недбалий в своїй мові, той показує недбалість серця. Коли б Тимофій був недбалий в словах, інші могли б казати: “Гляньте, він думає, що все знає, і тому нав’язує себе”. Це не личило б молодій особі. Таким чином ним нехтували б як прикладом для віруючих, і він був би радше спотиканням, аніж допомогою.
Проте він мав бути прикладом не тільки в слові, але у всьому своєму поводженні. Слово “поводження” за часів, коли перекладався наш загальновживаний варіант, мало значення поведінки, способу життя. Ця порада є мудрою порадою для нас як дітей Господа! Апостол навчав Тимофія, як він має поводитись в Церкві і в світі: чи ти їси, чи п’єш, чи купуєш, чи продаєш, чи робиш щось інше, будь гідним представником вчення Христа і впливу Його Духа в серці.
Тимофій мав бути прикладом у своїй доброчинності, у своїй любові. Це, мабуть, передає звичний зміст слова, вживаний сьогодні, тобто щедре роздавання. Ми не знаємо, чи Тимофій мав аж так багато земних благ, щоб їх роздавати, але він міг проявляти доброчинність в значенні любові, яке є всеохоплюючим, біблійним визначенням цього слова. Любов не бажає кривди своєму ближньому, а проявляє зацікавлення до кожного і навіть до німих тварин, бажаючи чинити добре, бути милою.
Любов служить інтересам інших в дусі; вона випливає з серця, з внутрішнього стану – є не тільки на словах і в зовнішньому поводженні. Вдячність і доброзичливість не можуть бути удаваними, з почуття обов’язку, чи мати вигляд ввічливості та уважності. Це має бути щиро. Дух, в якому щось говориться або робиться, має багато спільного з його впливом на інших. Хтось, поранивши іншого, міг би сказати: “В тому, що я сказав, не було ані слова, якому ти міг би заперечити”. Звичайно. Але от дух, в якому це було сказане або зроблене, був ворожий. Отже, все це важливо для Господнього народу. Ми повинні пам’ятати дух Учителя – дух уваги, самопожертви, праведності, любові.
Також у вірі Тимофій мав бути прикладом для всіх, з ким мав справу. Звичайно, апостол мав на увазі вияв його віри. Щоб виявляти віру, треба її мати. Ми знали християн, котрі, маючи сумнів стосовно якоїсь риси Правди або слабкість віри, одразу ділилися своїми сумнівами в присутності слабких вірою або тих, котрі були зі світу. Це – велика помилка, і вона завдає багато шкоди. Ми ніколи не знаємо, чи є присутня слабка особа, якій можуть завдати великої шкоди слова сумніву або невіри. Кого переслідують такі сумніви, той повинен негайно йти до Господа за допомогою, щоб його віра сталася міцною. Він не повинен обговорювати свої сумніви та побоювання з іншими, а повинен йти до Того, Хто єдиний може допомогти. Господній народ не має пишатися своєю вірою. Ми повинні показувати нашу віру іншим, показувати наше довір’я до Господа через наш спокій у випробуваннях та труднощах. Ми не лише повинні казати, що маємо віру, але й повинні показувати її в своєму житті.
Тимофій отримав пораду бути прикладом в чистості: “Очистьтеся ви, що носите посуд Господній” (Іс. 52: 11). Як образним священикам та левитам було сказано обмитися і далі тримати себе чистими, так само сьогодні народ Господа, як духовні Священикив, як духовні Левити, повинен бути чистим, непорочним в слові, вчинку та думці. Хто не є чистим в своїх думках, той схильний бути нечистим, порочним у своїх вчинках, своїх словах. Нечистість випливає з серця. Особа з занечищеним розумом може отруїти розуми багатьох.
Однак на нечистість можна дивитися в широкому і вузькому значенні – залежно від обставин. В широкому значенні це – порочність, нечесність, нещирість взагалі. В будь-якому випадку св. Павло хотів, щоб Тимофій був гідним прикладом – щоб усі, хто звертатиме на нього увагу, бачили, як їм поводитися. Апостол висказав стосовно Тимофія те саме побажання, яке він висказав стосовно всієї Церкви, тобто щоб той ходив так, як ходив апостол, щоб він жертвував себе так, як бачив, що це робив св. Павло. Це не було фарисейство: “Я святіший від тебе”. Апостол показав ці принципи праведності в житті, яке він прожив, і хотів, щоб Тимофій робив те саме.
Риси характеру, перераховані апостолом, повинні проявляти всі – не лише старші та учителі Еклесії, але й ті, котрі кажуть, що вони є учнями Христа. Що стосується нашого становища перед Богом, ми всі є брати один для одного, і кожен з цих братів повинен намагатися копіювати Старшого Брата, нашого Господа Ісуса. Кожен повинен прагнути бути зразком для всієї черідки Бога.

R5860 (1916 р.)