ДВІ ГРУПИ БОЖИХ ГЕРОЇВ
ЄВРЕЇВ 11: 1 – 12: 2
ГЕРОЇ ВІРИ ЮДЕЙСЬКОГО ВІКУ –  ГЕРОЇ ВІРИ ЄВАНГЕЛЬСЬКОГО ВІКУ – ДІМ СЛУГ – ДІМ СИНІВ – ЗЕМНІ ОБІТНИЦІ – НЕБЕСНІ ОБІТНИЦІ – ВОСКРЕСІННЯ ДО ДОСКОНАЛОЇ ЛЮДСЬКОЇ ПРИРОДИ – ВОСКРЕСІННЯ ДО БОЖЕСТВЕННОЇ ПРИРОДИ – ХРИСТИЯНСЬКИЙ БІГ

“Біжімо з терпеливістю до боротьби, яка перед нами, дивлячись на Ісуса, на Начальника й Виконавця віри” (Євреїв 12: 2).
Біблія ставить віру перед вчинками, тому що жодні вчинки не можуть бути прийнятними для Бога, якщо вони не натхнені вірою. Саме так написано: “Догодити ж [Богу] без віри не можна”. Біблія представляє нашій увазі два різні класи героїв віри, обидва з яких подобалися Богу і обидва з яких мають бути вельми Ним нагороджені. Один з цих класів жив до днів Ісуса, а другий – після Його днів. Перший клас героїв віри відомий нам як Стародавні Гідні, тоді як другий, на чолі з Ісусом, названий синами Бога. Цю відмінність, тобто цей поділ Божих слуг, виразно зображений в Писанні, Господній народ помітив лише в останній час.
Незалежно від того, якими вірними, відданими були Енох, Авраам, Давид, Єремія та інші, вони не могли вважатися Богом членами Дому Синів, бо жили до днів Ісуса – до того, як Ісус скуштував смерть за кожну людину. Біблія звертає нашу увагу на те, що перша людина, Адам, вважалася Божим сином (Лк. 3: 38). Відколи гріх увійшов у світ внаслідок непослуху Адама, Бог не визнавав нікого з людської сім’ї Своїми синами (бо всі були грішними), аж прийшов Ісус і помер, Справедливий за несправедливих, щоб мати змогу привести нас назад до Бога і відчинити нам двері синівства. В згоді з цим св. Павло каже: “Мойсей вірний був у всім домі Його [Домі Слуг],..  Христос же, як Син, у Його домі [Домі Синів]” (Євр. 3: 5, 6).
Отже, бачимо виразну різницю між шляхетними братами до Хреста, останнім з яких був Іван Христитель, і шляхетними братами після Хреста, першими з яких були апостоли. Те, що Іван Христитель був останнім зі Стародавніх Гідних, засвідчили слова Учителя, що не постав більший пророк від Івана Христителя, “та найменший у Божому Царстві той більший за нього” (Лк. 7: 28).
Св. Павло в нинішній лекції робить різницю між Стародавніми Гідними і Християнськими Гідними. Спочатку він перераховує імена відомих постатей минулого – Еноха, Авраама, Давида, Єремії і т.д. Він свідчить про їхню віру і каже, що вони вгодили Богу, були шляхетними, гідними похвали. Тоді він звертає увагу на факт, що вони ніколи не отримали виконання обітниць, даних їм Богом.
Треба пам’ятати, що Бог не обіцяв небесне до днів Ісуса. Обітниці Стародавнім Гідним, які надихали в них запал та відданість, були всі земними обітницями, наприклад, обітниця, дана Аврааму: “Зведи очі свої, та поглянь із місця, де ти, на північ, і на південь, і на схід, і на захід, бо всю цю землю, яку бачиш, Я її дам навіки тобі та потомству твоєму” (1 М. 13: 14, 15; 17: 8).
Св. Степан звертає нашу увагу на факт, що ця обітниця Аврааму далі є певна і ще не виконалася. Він говорить, що Авраам ніколи не отримав з цієї землі навіть стільки, щоб поставити на неї ногу. На основі цієї обітниці він свідчить про воскресіння Авраама: що у властивий у Бога час він може успадкувати землю, і що його вірне насіння, тобто нащадки, успадкують цю землю після нього.
З іншого боку обітниці в Новому Заповіті є тільки духовні – небесні обітниці, “гірне”. Християнським Гідним обіцяна частка з Ісусом в Небесному Царстві, яке Він має встановити в Своєму другому приході. Вони мають бути Його співспадкоємцями: “Коли тільки разом із Ним ми терпимо, щоб разом із Ним і прославитись” (Рим. 8: 17). Обітниця для них полягає в тому, що вони будуть Царством священиків, тобто Царським Священством, тоді як Стародавнім Гідним – що вони стануть “князями по всій землі” (1 Петр. 2: 9; Об. 20: 6; Пс. 45: 17).
Християнські герої повинні зазнати переміни природи від людської до божественної, і початком цієї переміни є зачаття Святим Духом тепер, а завершення переміни наступає у воскресінні: “раптом, як оком змигнути”, “сіється в неславу, у славі встає, сіється в немочі, у силі встає, сіється тіло звичайне, встає тіло духовне”. Але Стародавні Гідні, не маючи зачаття Святим Духом до нової природи, матимуть інше воскресіння – до людської досконалості.
Зіставляючи ці два класи героїв віри, апостол у віршах 39 та 40 каже, що Стародавні Гідні, “одержавши засвідчення вірою, обітниці [того, що їм було обіцяно] не прийняли, бо Бог передбачив щось краще про нас [християнських героїв, послідовників Ісуса], щоб вони не без нас досконалість одержали”. Іншими словами, Бог з самого початку влаштував так, щоб Христос був перший – Ісус, Голова, і потім Церква, Його Тіло. Після їхнього удосконалення, названого Першим Воскресінням, божественні обітниці почнуть виконуватися для Стародавніх Гідних і поширяться остаточно на “всі покоління землі” (1 М. 12: 3; Гал. 3: 29).

ХРИСТИЯНСЬКИЙ БІГ

Бог зберігає великі благословення для кожного члена людського роду, охочого прийняти їх на божественних умовах. Але найголовнішими зі всіх благословень, доведених до нашого відома в Біблії, є благословення, передбачені для класу Церкви – Малої Черідки, для котрої Отцеві вподобалося дати Царство, славу та честь бути разом з Ісусом в праці благословення світу під час Його Тисячолітнього Царювання.
Апостол звертається до цього класу в двох заключних віршах нашого сьогоднішнього дослідження. Він заохочує нас, кажучи: “Тож і ми, мавши навколо себе велику таку хмару свідків, скиньмо всякий тягар та гріх, що обплутує нас, та й біжімо з терпеливістю до боротьби, яка перед нами, дивлячись на Ісуса, на Начальника й Виконавця віри, що замість [заради] радості, яка була перед Ним, перетерпів хреста, не звертавши уваги на сором, і сів по правиці престолу Божого”.
Апостол вміє переконливо обґрунтовувати, і в цих словах він каже нам оглянутися на перелік Стародавніх Гідних і зважити на те, що вони витерпіли і якими вірними та відданими Богу були. Далі він хоче, щоб ми глянули на них як на хмару свідків, які стежать за нами, котрим дано ще більше благословення і привілей стати синами Бога на Божественному рівні і здобути “божественну природу” (Ів. 1: 12; 2 Петр. 1: 4).
Він представляє нашим очам великий забіг, в якому ми є бігунами. Він показує Ісуса як Лідера, Котрий вже пробіг попередньо, – Котрий став Автором нашої віри, через Котрого ми маємо привілей увійти в цей забіг і  Котрий пообіцяв нам достатньо благодаті в кожний час потреби. Він образно показує нам, як Ісус біг в цьому забігу і з вірою очікував радості, виставленої перед Ним Отцем. Він показує нам, яким відданим був Ісус і що Він витерпів – хрест і його сором. Він показує Отцівську вірність в тому, що Він вельми нагородив Ісуса, посадивши Його праворуч Божественної Величності. Тоді є дана настанова: “скиньмо всякий тягар”, всяку перешкоду – все, що заважатиме нам бігти чудово і успішно в забігу за цією великою нагородою, яку здобув Ісус і до якої нас запрошено через заслугу Його жертви.
Апостол також нагадує нам, що однією з найбільших перешкод цього забігу є гріх; що на нас напосідає успадкований гріх в наших членах; що нам потрібно бігти в забігу не тільки наполегливо, але й терпеливо, бо той, хто хоче здобути таку велику нагороду, потребуватиме терпеливості, він має бути випробуваний і перевірений в усьому стосовно його відданості та вірності Небесному Отцю, Правді і братам. Тільки ті, які здобудуть потрібний характер – подобу свого Вождя на цьому вузькому шляху – можуть сподіватися бути з Ним, бути подібними до Нього і ділити Його славу, бо Бог постановив, що всі вони мають уподобатися образу Його Сина (Рим. 8: 29).

R5859 (1916 р.)