“ВИ ЗА ЦІНУ КУПЛЕНІ”

“Ви не належите самим собі? Бо ви за ціну куплені. Отож прославляйте Бога в ваших тілах” (1 Коринтян 6: 19, 20, УБТ).
Які різні почуття викликають ці натхнені слова великого апостола в різних серцях! В серці деградованої тілесної людини ці слова викликають заперечення, але для серця, яке є цілковито в згоді з Богом і Його славним планом, вони дорогоцінні, повні потіхи та радості. Пихате, невідроджене серце переконує себе в тому, що його не треба купувати, що йому не потрібне жодне відкуплення, що воно не має жодного серйозного захворювання гріха. Воно може з готовністю признатися – і, справді, навряд чи заперечуватиме – що воно недосконале, що, зважене на вазі справедливості, воно виявиться занадто легким. Але для самого себе ці недоліки є зовсім незначними та неважливими і заслуговують тільки на дрібне покарання. Воно сподівається стерпіти таке покарання і вірить, що воно переносить його вповні в труднощах та випробуваннях життя.
Тілесне серце вірить в якусь Першопричину, яку воно називає Богом, а інколи тільки принципом Добра. Воно вірить в певні закони природи, які вважає незмінними та непорушними. Але воно заперечує, що існує така річ як прощення гріха. Тому воно є в цілковитій незгоді з Євангельською пропозицією жертвоприношення за гріх, “Викупу за всіх”, можливості поєднання з Богом через заслуги Відкупителя. Воно заперечує будь-яку потребу в поєднанні. Цей клас невіруючих в багатьох відношеннях є найбільш безнадійним, бо вони мають свого роду по-світськи мудру філософію, яка настільки наповняє їхні серця, що це перешкоджає їм бачити силу та красу справжньої філософії Біблії. Вони зазвичай є сліпі навіть до найпростішої логіки, яка стосується цієї теми, представленої біблійними виразами “заплата за гріх – смерть” і “душа, що грішить, вона помре” (Рим. 6: 23; Єз. 18: 4, 20).
Хоча вони не можуть претендувати і не претендують на досконалість, однак, мабуть, ніколи не збагнули, що всяка недосконалість є несправедливістю, гріхом; що суд досконалого, праведного Бога слушно і закономірно полягає в тому, що все, що Він не може схвалити, має бути знищене; що тільки речі, які Його праведність схвалює, тільки досконале отримає Його благословення і матиме право на довічне існування. Доки це не вдасться збагнути, така особа не є готова до Послання Євангелія – Послання, що Бог діє через Христа для поєднання світу з Собою. Як тільки тілесна людина починає розуміти, що “заплата за гріх – смерть”, вона здатна побачити, що “дар Божий – вічне життя в Христі Ісусі, Господі нашім”. Тільки тоді вона здатна збагнути, що “хто має Сина, той має життя; хто не має Сина Божого, той не має [вічного] життя”. Отже, тільки тоді вона може зрозуміти, що “хто вірує в Сина, той має вічне життя; а хто в Сина не вірує, той життя не побачить, а гнів Божий на нім перебуває” (Рим. 6: 23; 1 Ів. 5: 12; Ів. 3: 36; 1 Кор. 15: 21, 22).

“ВІН... ЛАГІДНИХ НАВЧАЄ ДОРОГИ СВОЄЇ”

Але наш натхнений вірш ще по-іншому є спотиканням для тілесної людини, тобто для того, хто відпав від благодаті. Він зачіпає її гордість. В неї виникає думка, що її трактують як звичайного раба, як рухому річ, яку можна купити або продати. Що може ще більше роздратувати пихате, невідроджене серце, ніж така думка? Однак таку думку, що ми є куплені, а, отже, є по праву рабами Того, хто нас купив, скрізь підтримує Святе Письмо, і тільки покірні, щиросерді можуть її прийняти і оцінити.
Тільки вони приймають слова апостола, що всі є “продані під гріх” (Рим. 7: 14), і усвідомлюють правдивість такого твердження. Вони знаходять достатньо доказів в собі та в усьому людському роді, що все людство є “рабами гріха”; вони бачать “закон гріховний... в членах своїх” і в усіх інших. Вони бачать, що сила гріха є настільки міцною, що його ніхто не може здолати; що хоча з ним можна боротися, однак він настільки опанував весь людський рід, що поневолені не можуть його цілковито перемогти навіть при найбільш наполегливих зусиллях. Вони бачать на основі слів апостола (Рим. 5: 12-21), що Гріх є великим та дуже жорстоким наглядачем, який управляє світом, однак таке порівняння є об’єктивним представленням фактів.
Вони запитують з Божого Слова: “Як це так, що Бог, Котрий Сам є втіленням всього доброго, чистого і милого, всього досконалого, привів на світ людських нащадків під таким рабством гріха через недосконалість?” Вони запитують: “Чи ж Біблія не каже про Бога, що “всі... дороги Його справедливі” (5 М. 32: 4)?” Звідки ж тоді ця повсюдна недосконалість, це загальне підкорення людства силі гріха? Справжня відповідь може прийти лише з одного джерела – Божого Слова, і вона є єдиною задовільною відповіддю – єдиною, яка задовольняє всі вимоги стосовно умов, відомих людині.
Слово говорить, що Боже діло створення людини на Його власний образ було на початку досконале, але це створіння, обдароване вільною волею, збунтувалося проти закону свого Творця і через свавілля, самовдоволення запровадило себе під вирок, який йому загрожував, якщо воно виявиться неслухняним справедливому наказу свого Творця. Вироком було: “Вмираючи помреш”. Свідомий акт непослуху з боку нашого першого батька, Адама, не тільки запровадив його самого під вирок смерті, але й усі його нащадки мали частку в підкоренні смерті і рабстві гріха внаслідок полишення ним Бога і занепаду сил, коли він щораз більше потрапляв під владу смерті.
Отже, факт, що Адам продав себе і своїх нащадків (що були в його стегнах) Гріху задля скороминущого самозадоволення, означав не тільки поневолення його самого, але й всього його потомства, яке мало згодом народитися. Такі факти. Кожен з Адамових дітей може сказати з псалмистом: “Отож я в беззаконні народжений, і в гріху зачала мене мати моя”.

ВЧЕННЯ ПРО ПОВНЕ ВИРОДЖЕННЯ Є НЕБІБЛІЙНИМ

Тут нам насувається думка, яка, очевидно, існувала в розумі декотрих земних реформаторів, коли вони проповідували вчення про повне виродження, якого в даний час тримається багато осіб (принаймні теоретично) і від якого ми повинні відмежуватися. Ми вважаємо на основі Святого Письма, що внаслідок Адамової провини існує загальне виродження, яке поширюється на кожного члена людської сім’ї, так що “нема праведного ані одного” (Пс. 14: 3; Рим. 3: 10). Але ми заперечуємо, що це виродження є повним виродженням; ми заперечуємо, що будь-яка особа з людського роду є цілковито, безнадійно, в усіх відношеннях виродженою, не маючи в собі нічого доброго і вартого похвали. Єдиним прикладом повного виродження, про який нам щось відомо, є сам сатана, батько брехні і всякого злого чину.
Але загальне виродження є достатньо виражене і настільки поширене, що жодна людина не повинна мати труднощів (хоча б до деякої міри) побачити в собі ту його частку, яку вона успадкувала і плекає, а також спроможна побачити її в своїх ближніх. Одні є більш вироджені, ніж інші; в декому первісна подоба Бога є менш розмита і спотворена в характері та природі. На основі біблійного твердження, що ми “в гріху зачаті” і що “людське серце найлукавіше над все та невигойне”, кожна спостережлива людина, очі котрої були відчинені, щоб спостерегти виродження, може зауважити його докази скрізь, навіть в малих дітях. Свавілля, завзята впертість і нестриманість часто можна спостерегти навіть у немовлят кількатижневого віку. Яким терпеливим повинен бути батько, яким уважним і старанним у виправленні дитини, коли він пам’ятає, що, власне, ці самі риси, які потребують виправлення, дитина надбала в нього самого. Отже, християнські батьки повинні бути не тільки найбільш старанними в справі виховання своєї дитини в правильному напрямку, але й найбільш добрими, люблячими і терпеливими, коли вони застосовують це виправлення та виховання.

ЄДИНА ДОПОМОГА ЗІПСУТОМУ ЛЮДСТВУ Є В БОЗІ

Отже, ми маємо перед собою факт загального домінування гріха і знаємо, звідки це береться. Ми зауважуємо міць слів апостола, коли він персоніфікує гріх як володаря-тирана і показує людство як рабів Гріха, котрому він приписує наслідки – смерть. Ми побачили, що Бога не треба звинувачувати в тому, що людство є в рабстві Гріха. Хоча в винесеному вироку смерті згадуються лише крайні наслідки гріха, однак перед повним покаранням за гріх ми посередньо отримуємо численні болі, страждання і труднощі – розумові, моральні та фізичні – які накидає великий поневолювач, Гріх. Всі, як стогнуче створіння, що мучиться разом в болях під владою жорстокого пана і страждає від його жорстоких побоїв, прагнуть визволення, і деякі з нас уже волали до Бога про допомогу – про спасіння від гріха та смерті до праведності життя, і наші молитви були почуті.
Бог хоче, щоб ми добре навчилися уроку “великої гріховності гріха”, його зухвалості та гіркоти, а також безнадійності будь-якого визволення, крім того, яке Він передбачив. Особистий досвід показав нам, що ми безсилі визволитися самі з цього рабства; і щоби здолати Лукавого та його хитрощі і обман, які міцно тримаються нас внаслідок слабостей нашої плоті через гріхопадіння, ми потребуємо сили, якою з природи не володіємо. Побачивши, що ми безсилі допомогти собі, ми спочатку за звичкою звертаємось за допомогою один до одного і справді можемо отримати часткову допомогу від інших. Але ми скоро переконуємось, яка справді незначна підтримка може бути дана, тобто здобута з природних джерел. І коли ми навчимося уроку, якого навчає Святе Письмо, – що всі народилися рабами гріха – тоді ми, як рід, бачимо повну безпорадність нашого становища.
Усі, котрі приходять до усвідомлення справжньої ситуації і відчувають це рабство і потребу визволення, можуть бачити, що єдина надія є в Бозі. Якщо вони пригадають собі, що саме Бог виніс вирок смерті і що Він не міг анулювати власний вирок не порушивши власні закони, то нехай пригадають також, що Він, маючи нескінченно вищу від нас силу, має також вищу мудрість, і що Він, мабуть, знає, як довершити те, що нам може здатися неможливим. В цьому вся суть. Він передбачив шлях, котрий все людство зможе збагнути в часі, який Єгові до вподоби і який зараз є дуже близько. Для повного звільнення людини дано ціну, і хоча ця ціна досі була застосована тільки за небагатьох, однак незабаром її застосування відбудеться за всіх.

БОЖЕСТВЕННИЙ ПАРАДОКС: СВОБОДА ЧЕРЕЗ РАБСТВО

Усвідомлення особистої відповідальності перед Відкупителем, Котрий купив їх, і перед Небесним Отцем, Котрий подбав про задум спасіння від Гріха та Смерті, лежить в основі всякого справжнього посвячення Богу через Христа. Як тільки вдячна, віруюча, відкуплена особа чує про благословення, запропоноване їй, вона властиво запитує: “Чого, Господи, хочеш, щоб я вчинив?” Тоді вона дізнається, що новий Пан не бажає Собі жодних інших слуг, окрім добровільних; і що Він, подбавши про її звільнення від рабства гріха, може дозволити їй повернутися назад, якщо вона обере собі попереднє служіння Гріху і далі прийматиме його покарання смерті. Вона дізнається про умови, на яких може бути прийнята. Вона дізнається про те, що бути слугою нового Пана, Христа, є дуже великим привілеєм. Вона дізнається про блаженство Божественного парадоксу: що бути рабом Христа означає мати свободу в найповнішому і найбільш істинному значенні; що вона сталася одночасно Христовим слугою і Його “визволенцем” (1 Кор. 7: 22). Отож впродовж всього цього Євангельського віку були деякі, котрі радо ставалися рабами Отця і Господа Ісуса Христа.
Ці дорогі душі радо визнають і охоче приймають Божий милостивий, повний любові задум через Його Однородженого Сина – Викуп, даний на Голгофі. Вони раді дізнатись, що вони є “за ціну куплені”, що вони “не свої”. Вони навчаються про свій невимовний привілей з’єднатися з нашим Господом Ісусом в Його жертві; йти Його слідами до самої смерті; прийняти Його умови з радістю і вдячністю. Вони залишають світ і все, щоб йти за Ісусом, і якщо вони залишаться вірними до смерті, то матимуть частку зі своїм Господом в усій славній духовній спадщині. Ми досягли кінця теперішнього Порядку, а також суворих та витончених спокус та випробувань, яких слід зазнати, щоб показати свою повну відданість Господу та Угоді, вчиненій з Ним.
“Ісусе, Спасе люблячий наш, знаєш тільки Ти,
Що може трапитись, коли ми йдемо далі.
Тому покірно молимо: За руку нас візьми,
Й веди завжди вперед до Бажаного Краю”.

R5859 (1916 р.)