ПЕРШИЙ ХРИСТИЯНСЬКИЙ МУЧЕНИК
ДІЇ АПОСТОЛІВ 6: 9 – 8: 3
ВІРНИЙ СВ. СТЕПАН – ДОБІРНІСТЬ ЙОГО МОВИ І ЗАПАЛ ДО БОГА ТА ПРАВДИ ВИКЛИКАЛИ НЕСПОКІЙ ЙОГО ВОРОГІВ – ЗНЕНАВИДЖЕНИЙ ЗА РИСИ, ЯКИМИ СЛІД БУЛО Б ЗАХОПЛЮВАТИСЯ – ЗАСЛІПЛЕННЯ НЕПРАВДОЮ – ЙОГО ПЕРШЕ ЗМАГАННЯ В СИНАГОЗІ – ЙОГО ДРУГЕ ЗМАГАННЯ ПЕРЕД СИНЕДРІОНОМ – ПЕРЕМОГА В СМЕРТІ

“Будь вірний до смерті, і Я тобі дам вінця життя!” (Об’явлення 2: 10).
Відверто кажучи, наш Господь Ісус був першим християнським мучеником; але першим з Його послідовників, котрий зазнав смерті за свою вірність в проповідуванні Євангелія Ісуса, був св. Степан, один з семи обраних дияконів, призначений для розподілу благочинних дарів у Церкві. Апостоли прагнули віддатися цілковито праці Учителя і, напевно, сподівалися мало особливого служіння від призначених дияконів. Однак в Божому провидінні один з них, Степан, задля своєї любові та запалу отримав багато Господньої благодаті та благословення, а також право покласти своє життя вірно за Правду.
Св. Степан, судячи зі всього, був людиною впливовою і любив Правду. Його обрання як одного з особливих дияконів, свідчило, що ті, котрі знали його найкраще, високо цінували його чистий характер і життя. Про його красномовність під час захисту Учителя та Його Євангелія добре свідчить ця лекція.
Історія подає, що в той час було чотири сотні і шістдесят синагог в Єрусалимі. Деякі з них були єврейськими, тобто особи, які приходили на богослужіння, були призвичаєні до єврейської мови і вживали її. Інші синагоги називали елліністичними, тобто грецькими. В довколишньому світі грецька мова була культурною мовою того часу, і деякі юдеї та прозеліти, що жили у віддалених місцях та в Єрусалимі, віддавали перевагу книгам Закону та Пророків грецькою мовою.
Правдоподібно, св. Степан відвідував одну з таких синагог, і це було причиною піти туди звіщати своїм одновірцям послання, що Ісус був Месією. Вважається, до того ж небезпідставно, що Савло з Тарсу також відвідував цю синагогу і що він був одним з тих, з ким змагався св. Степан і над ким, за Господньою благодаттю, очевидно, взяв гору в цих дебатах. Ось так з’явилося почуття незадоволення.
Юдейським начальникам здалося, що це послання про Ісуса як Месію, про відповідальність юдеїв за Його смерть і про Божу милість в піднятті Його з мертвих, було великою неправдою, яка, якщо її представити людям вправним чином, обов’язково збудить дух обурення проти начальників юдеїв і стане згубною для всякого закону та уряду в Палестині. Справді, ці християни твердили, що внаслідок відкинення Ісуса юдейський народ був відкинений від Божої милості і що надходять жахливі лиха. Ті, котрі трималися старого порядку речей, відмовлялися вірити в такі пророцтва грядущого нещастя.
Друге змагання св. Степана трапилося напередодні його смерті. Синедріон, лютий на нього, підкупив свідків – дав, так би мовити, хабар, щоб кілька людей нарікали, звинувачуючи св. Степана у богохульстві, немовби він казав, що Мойсей та Закон непотрібні і що храм більше не є Божим Храмом. Ці свідки взяли кілька окремих висловів св. Степана, зліпили їх докупи, створюючи враження, що Правда є фальшю та богохульством. Так само є з будь-якою справою. Форма висловлювання має багато спільного з враженням, яке вона створює. Св. Степан сказав те саме, в чому його звинуватили, але, збираючи його висловлювання разом, вони хибно представили суть його вчення.

СВ. СТЕПАН ЗАХИЩАЄТЬСЯ

Коли ці платні свідки склали своє свідоцтво перед Синедріоном, звинувачуючи св. Степана в богохульстві, покаранням за яке була смерть через каменування, Синедріон, вдаючи порядність, дозволив св. Степану виступити на власний захист. Це св. Степан зробив умілим чином, нагадуючи перебіг юдейської історії і перераховуючи події, чим показав свою щиру віру в Божі стосунки з Авраамом і в обітниці, дані тоді. Крок за кроком він спрямував думки слухачів до часів Мойсея, надання Закону і нагадав їм слова Мойсея, що у властивий час Бог підніме більшого Пророка ніж він (5 М. 18: 18, 19). Цим великим Пророком, як напрошувався висновок зі слів св. Степана, був Ісус. Якщо ж Мойсей особливим чином вказав на Ісуса, як на більшого від себе, то немає жодної зради проти Мойсея тепер прийняти цього більшого Пророка. Ось так одне зі звинувачень проти св. Степана було подолане. Він не був невірний Мойсею, а навпаки.
Що ж до Храму, то св. Степан нагадав своїм слухачам, що Бог спершу поставив Намет на пустині; що згодом замість нього Бог подбав про Храм в Єрусалимі, і тому зовсім не є неповагою до Намету вірити в Храм, збудований Соломоном. Тепер Бог подбав про вищий Храм, який має зайняти місце будівлі, зведеної руками. Цей вищий Храм має бути духовний, має складатися з Божих людей, які, як живе каміння, мають будуватися разом в помешкання Бога через Духа.
Якщо не було богохульством приймати Храм Соломона замість Намету Мойсея, то не повинно вважатися богохульним приймати цей вищий, духовний Храм, Головою, Фундаментом якого є Ісус, замість образного Храму, збудованого з дерева та каменя.

ПЕРЕМОГА В СМЕРТІ!

Слова св. Степана були настільки умілими, настільки логічними, настільки переконливими, що його слухачі “запалали серцем своїм” (Кул.), але не в значенні каяття, але усвідомлення того, що їхня справа стається малоефективною. Припускають, що Савло з Тарсу був членом цього Синедріону. Вони вже не мали надії справедливо звинуватити св. Степана в богохульстві, тому залишався єдиний вихід –  швидко знайти якусь зачіпку до його слів, які могли здатися богохульним, і на цій основі поспіхом добитися його смерті.
І ось трапився момент. Св. Степан, заглиблений в свою мову – проповідуючи Христа і грядущі благословення через Нього для Ізраїлю та світу – сяяв лицем, мов ангел Господній. Глянувши на небо, він вигукнув: “Ось я бачу відчинене небо, і Сина Людського, що по Божій правиці стоїть!” Це був знак для Синедріону, щоб здійняти галас про відверте богохульство і накинутись на Божого посланника. Що саме св. Степан хотів сказати цими словами, ми не знаємо докладно. Пам’ятаючи, що ми бачимо найкраще очима нашого розуміння, ми могли б використати ті самі слова – посилаючись не на видиме для наших буквальних очей, а на наш розумовий зір і на наше переконання про його правдивість. Саме так сліпа людина, зрозумівши суть аргументу, може переконливо сказати: “О так, я тепер бачу!”
Будьмо певні, що натовп був готовий піти за думкою Синедріону. Сьогодні, як і тоді, натовп готовий до будь-якого насилля, якщо в нього є лідер і претекст – а особливо, якщо цей претекст і лідерство є в релігійному напрямку та походить від визнаних впливових осіб. В людській природі міститься лютий, тваринний інстинкт, який здається кровожерливим і тільки чекає нагоди.
Виштовхнувши служителя Ісуса за ворота – бо виконання вироку не дозволялося в місті – натовп поскидав свій одяг до ніг юнака на ім’я Савло з Тарсу. Ось так Савло дав їм дозвіл каменувати, і вони каменували Степана на смерть. В цей час він вигукнув: “Господи Ісусе, прийми духа мого!”, моє життя, і “не залічи їм, о Господи, цього гріха!” Це була найвища мить перемоги св. Степана – вірність до смерті і вияв духа, повного любові, з яким він прийняв смерть від своїх ворогів, – духа Учителя, того ж духа, якого ми повинні виховувати в собі і виявляти.

ГЕРОЇЗМ В ОКОПАХ

Св. Степан дав нам зразок. Справді, не важко знайти приклади які б показували якими ми повинні бути. Трудність в тому, що ніхто, окрім тих, котрі палають духом і добре навчені Господом, не мають користі з таких прикладів. Скажімо, світ сьогодні дає Церкві чудовий урок вірності до смерті. Коли послідовники Ісуса дивляться через океан і бачать мільйони людей, які залишають доми, сім’ї, справи, задоволення і всілякі виправдання, щоб бути слухняними правителям своїх країн, щоб йти в окопи, наражатися на небезпеку, переносити труднощі, рани та смерть, – то це справді виглядає дивовижним.
Ми кажемо собі: “Якими ж особами повинні бути ми, християни!” Ми покликані не вбивати своїх ближніх, а робити їм добро. Ми покликані не для того, щоб заробити кілька центів платні на день або залізний хрест, або ім’я, записане в якомусь почесному списку, але щоб мати обіцяну славу, честь, безсмертя і співспадкоємство з нашим Господом в Його Царстві. Більше того, нам належить не тільки привілей допомагати людям зараз (а не нищити їх), але й блаженний привілей допомагати їм в прийдешньому віці позбуватися недоліків на шляху до образу та подоби Бога. О, якими повинні бути Християни! Якими вірними, якими відданими!
Наш заголовний вірш дуже промовистий. Ми стали в ряди не на кілька днів, але погодились на це з повним розумінням, що для здобуття великої нагороди ми повинні покласти наше життя в Господній службі – вірно, віддано. Чи багато християн зрозуміли, що означає посвячення свого серця Господу і підняття хреста, щоб бути Його послідовником через ганьбу й хвалу? Ще не пізно вивчити цей урок якомога повніше і постановити, що з Божою благодаттю ми будемо вірними до смерті Тому, Хто покликав нас з темряви до Свого дивного світла.

R5857 (1916 р.)