ДОБРІ НАСЛІДКИ ПЕРЕСЛІДУВАНЬ
ДІЇ АПОСТОЛІВ 5: 12 – 6: 7
МЕТОДИ, ЯКИМИ КОРИСТУЄТЬСЯ БОГ – БОЖЕСТВЕННЕ СХВАЛЕННЯ ЄВАНГЕЛІЯ – ОПОЗИЦІЯ З БОКУ САДУКЕЇВ ТА ПЕРВОСВЯЩЕНИКІВ – БАГАТО В ЄРУСАЛИМІ ПОВІРИЛО – КОМУНІЗМ У ЦЕРКВІ ЗАЗНАЄ НЕВДАЧІ – ПРИЗНАЧЕННЯ СЕМИ ДИЯКОНІВ

“Носіть тягарі один одного, і так виконаєте закона Христового” (Галатів 6: 2).
Прояв любові та взаєморозуміння між першими християнами корисно вплинув на підтримання вчення апостолів. Цей самий принцип діє сьогодні так само, як тоді. Жити життям Христа потрібно для того, щоб властиво представляти Послання Євангелія. “А коли хто не має Христового Духа, той не Його” (Рим. 8: 9). Люди у світі схильні відчитувати вплив Євангелія з життя тих, хто його сповідує, перш ніж уважно прислухаються до цього Послання.
На жаль, ми можемо бачити багато доказів виконання слів апостола Павла стосовно наших днів! Він каже, що в цей час багато хто матиме вигляд побожності без її сили і що люди “більше люблять розкоші, аніж люблять Бога” (2 Тим. 3: 5). Проблема, мабуть, в тому, що сектантство втратило суть Євангельського Послання, якого навчали Ісус та апостоли. Ця поважна втрата отримала різні заміни, підтримані великим противником, але вони не є Євангелієм і не мають належного впливу на серце та життя тих, котрі прагнуть поступати правильно. Євангельське Послання, якого навчали Ісус та апостоли, виражено словами молитви нашого Господа: “Нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі” (Мт. 6: 10). Апостоли напучували людей готуватися до Царства дорогого Божого Сина і приймати запрошення стати членами класу Нареченої.
Притчі Ісуса, Його проповіді і вчення апостолів проникнуті думкою про те, що Царство Месії буде великою панацеєю від усіх лих світу і що Церква, виявившись вірною, матиме частку в славі, честі та безсмерті Учителя. Оскільки св. Павло мав цю славну надію перед очима, він сказав, що готовий терпіти труднощі як добрий воїн Ісуса Христа і вважати всі свої біди та страждання за Христа – свою жертву – тільки легким горем. Задля цих надій, задля цієї глибокої віри він вважав всі земні сподівання нічого не вартими в порівнянні і охоче жертвував свою репутацію, своє сімейне становище і своє римське громадянство, зносячи побої, ув’язнення, стусани та висміювання (Фил. 3: 7-11; 2 Кор. 4: 17; 11: 23-28).

ГІРКІ ПЛОДИ НЕПРАВДИ

Принцип не змінився. Євангеліє не змінилося. Просто справжнє Послання зникло з-перед очей. З’явилася теорія, що Христове Царство встановлено у 800 році н.е.; що папи є представниками, тобто намісниками – що вони царюють замість Христа; що кардинали є класом малої черідки з особливою славою та почестями і що єпископи, архієпископи та священики також причетні до слави звеличеної церкви.
Ми не сумніваємось у щирості тих, хто розповсюджував ці теорії, але виразно бачимо, яку велику помилку зроблено. Народам Європи сказано, що вони є земними Божими царствами, відповідальними перед папською системою як духовним царством; і що тепер, перебуваючи у стосунках з Богом, вони мають Божественне повноваження управляти людьми. Під впливом цих небіблійних вчень світ знаходився одинадцять століть. Те, що почали католики, продовжили протестанти.
Коли Великобританія повстала проти папства, і король Генріх VIII проголосив своє царство ще однією духовною імперією, коли він допустив єпископів до Палати Лордів і зробив себе та своїх наступників представниками Христа на землі у великій силі, це була та сама груба помилка, яку попередньо зробили католики. Коли згодом Лютер та його послідовники зблизилися з німецькими князями, прихильно віднеслися до них і надали їм повноваження, вони, в свою чергу, отримали від них схвалення, і, таким чином, німецькі князівства були визнані царствами Бога. Так само є з іншими народами Європи, великими та малими.
Твердячи, що вони є Божим Царством, ці царства світу перешкоджають людям слухати Євангельське Послання про другий прихід Христа і встановлення справжнього Божого Царства, про повалення гріха, про розпорошення неуцтва та темряви світу, про допомогу людству повернутися до образу та подоби Бога. Біблія каже, що ця брехня є від сатани – є “науками демонів” (1 Тим. 4: 1).
Тепер ми бачимо деякі гіркі плоди таких фальшивих вчень. Мільйони людей є зібрані до сект та груп без біблійних на це повноважень, натомість зовсім мало приєдналося до Христа як Його члени. Ця маса людей є введена в оману думати про себе, що вони є справжніми християнами, тому вони сьогодні воюють між собою, мов демони. Велике знання, яке прийшло у світ через Боже Послання, щораз більше проясняючи розуми людей, сталося одностороннім. Замість того, щоб бути благословенням для світу, воно сталося прокляттям внаслідок різних винаходів для знищення людей, які погани не могли б вигадати через свою недостатню освіченість і, мабуть, не були б такими безсердечними, щоб їх застосувати. Яка сумна картина!
В усіх церквах усіх віросповідань заносять молитви один за одного і один проти одного. Духовенство спантеличене. Миряни спантеличені. Справжня віра в Біблію знецінюється. Позосталася тільки форма побожності. Однак Бог ніколи не залишався без свідків у цьому світі. Сьогодні вірні послідовники Ісуса розуміють, чим є зло. Вони пробуджуються і по-новому досліджують Біблію, отримуючи від цього благословення. Вони розуміють, що причиною труднощів є віровчення, які в дійсності суперечать Біблії і представляють дивні уявлення наших введених в оману предків. Для Божого народу прийшов час одягнути усю Божу зброю, якщо він цього ще не зробив, бо Біблія запевнює нас, що нас чекають ще суворіші умови (Еф. 6: 12-18).

ОПОЗИЦІЯ, СПОНУКУВАНА САМОЛЮБСТВОМ

Наша нинішня лекція показує, що справжнє, щире життя за вірою, довір’ям, слухняністю та любов’ю приносить свої плоди – що до Церкви прийшло багато осіб, в тому числі “багато священиків”. Вона показує також, як розгнівалися садукеї та офіційні особи того часу. Вони лютували, що люди чогось навчилися, бо те, чого навчали послідовники Ісуса, суперечило тому, що вони навчали і чого сподівалися.
Не вірячи пророкам, вони використовували релігію як прикриття – як “вигляд побожності”. Їхні справжні сподівання співпадали з надіями поган – більш тісно співпрацювати з римською імперією і цим здобути особливу прихильність. Тож вони побоювалися, що вчення Месії, як грядущого Царя світу, дійдуть до вух римських правителів і принесуть юдеям висміювання та немилість, а також позбавлять їх деяких свобод, які вони мали, і зруйнують їхні сподівання на майбутнє. Отже, їхнє протистояння Євангелію було цілковито самолюбним.
Тому вони заарештували апостолів за проповідування та кинули у в’язницю. Однак Господь послав Свого ангела і визволив Своїх вірних слуг. Вони з великою відвагою знову з’явилися наступного дня в Храмі і проповідували народу так, як перед тим. Їх знову заарештували, привели перед начальників і наказали більше не проповідувати в цьому Імені. Причина незадоволення начальників виникала зі слів: “Ви своєю наукою [вченнями] переповнили Єрусалим, і хочете кров Чоловіка Того припровадити на нас”. Інакше кажучи, виглядає, що ви хочете насправді переконати людей цього міста, що ми вчинили великий злочин, завдавши смерті вашому фанатичному провіднику, званому Ісусом.
Та чим більше вони намагалися опиратися Посланню, тим більше Бог благословив його, тим більше простолюд приймав Правду і тим більше примножувалася Христова Церква.

ПОСТУПОВИЙ ТРІУМФ СВІТЛА

Бачимо, що цей самий принцип був проілюстрований за часів Реформації, коли у Бога настав час повернути Біблію людям після того, як її відкладено убік впродовж тисячі двохсот шістдесяти років. Коли єпископи почали твердити, що вони також є апостолами, і, вживаючи ці апостольські повноваження, дали людям Нікейський Символ Віри (в 325 році н.е.), дослідженню Біблії покладено край. Людей навчили, що це віровчення, а також інші віровчення, створені згодом, містить усе, в що слід вірити, і що додаткове вивчення Біблії зовсім непотрібне і навіть небезпечне, бо якщо вони віритимуть у ще щось, чого немає в цих віровченням, то стануть єретиками і будуть засуджені на вічні муки.
Коли під Божественним проводом Вікліф та Тиндаль дали людям Новий Заповіт англійською мовою, це поклало початок поверненню особистої віри і по-новому започаткувало дослідження Біблії. Відтоді потрібні були століття, щоб допомогти вибратися з густої темряви, що тривала понад тисячу двісті років, коли ми були без Біблії і були отруєні різними вченнями. Не дивно, що ми далі відчуваємо трохи цієї отрути! Не дивно, що нам далі важко вживати тверезий розум в дослідженні Біблії! Дяка Богу за світло нового Дня, який починає світати! Дяка Богу за те, що Його вірні святі пробуджуються скрізь і моляться:
“О, Світло Миле, нас веди
Серед довколишньої тьми”.
Але якщо Бог почує наші молитви і дозволить цьому світлу вести своїх вірних, то на нас відтепер лежить відповідальність відступитися від усіх цих віровчень і не підтримувати лицемірство та неправду – як це личить тим, котрі йдуть стежкою справедливих, що “світить все більше та більше аж до повного дня” (Пр. 4: 18).

НЕВДАЧА КОМУНІЗМУ

На той час почалися труднощі з комунізмом. При розподілі речей першої необхідності з’явився фаворитизм. Намагаючись цьому протистояти, апостоли побачили, що їм не під силу братися за влаштування земних справ громади. Тому вони вирішили, що їм слід, як розпорядився Учитель, віддатися цілковито євангельській праці. Вони призначили сім дияконів, щоб ті відповідали за благодійність, та, мабуть, і вони не справилися з цим, і більше ми не зустрічаємо згадки про первісний комунізм.
Цей досвід, дозволений Господом, послужив своїй меті. Він показав властивий християнський дух, але при цьому навчив нас, що такі речі неможливі, доки ми самі та інші є обмежені недосконалістю плоті.

R5850 (1916 р.)