ХРИСТИЯНСЬКИЙ КОМУНІЗМ
Дії 4: 32 – 5: 16

Дух христа співчуваючий, люблячий – це було показане в ранній церкві і пізніше – любов є щедра – "не шукає тільки свого" – комунізм випробуваний – чому він зазнав невдачі – чому він був дозволений – ананій і сапфіра – наскільки суворим було їхнє покарання.

"Ревно від щирого серця любіть один одного" (1 Петра 1: 22).
Бог є любов. І всі, відповідно до того як вони мають спільність з Богом, мусять мати подобу Його характеру і бути люблячими, великодушними, добрими. Самолюбство є від сатани, противника. Він є уособленням цього духа, оскільки дозволив гордості і амбітності звести себе. Світ, під впливом князя цього світу, сатани, і під впливом падіння, є світом самолюбним і до цієї міри безбожним.
Праця Тисячолітнього віку буде для того, щоб дати всьому людству повну нагоду повернення з тенет диявола – до реституції, до відновлення всього того, що втрачене в Адамі і відкуплене для Адама і його роду Ісусом. Це буде славне Тисячоліття, корисне і піднімаюче для всіх охочих і слухняних. Церква в той час буде з Ісусом на духовному рівні, невидима для людей і озброєна всією силою Божою. Її праця описана подібно до праці її Господа. Вона буде мати частку зі своїм Господом в Його царському правлінні, в Його священстві, в Його суддівстві – караючи або нагороджуючи людей, що задумане для того, щоб навчати їх, піднімати їх до стану досконалості.
Цей Євангельський вік є періодом, в якому Бог вибирає з-поміж людства церкву. Всі вибрані будуть святими незалежно від напрямків віросповідань. Бог призначив, що ніхто не буде належати до цієї громади, за винятком тих, котрі є копіями Його Сина (Римлян 8: 29). Церква отримувала спеціальне випробування і навчання для славної місії, позначеної для неї, – благословення і суд світу. Церква мусить не лише мати співчуття до інших, але мусить розвивати цю рису, доки не досягне подоби Христа в серці і, наскільки можливо, мусить мати цю подобу в видимому житті і в думанні.
Запис говорить нам, що в короткому проміжку часу було багато тисяч віруючих. В їхніх серцях запалав дух любові – вдячність до Бога, висока оцінка Його ласки, бажання служити Йому та співчуття і любов до братів.
Ми розуміємо, що деякі були чистими. І заможні, керовані духом любові, відчували, що хотіли б, щоб всі бідніші брати мали стільки ж добра, скільки вони. Спочатку вони давали один одному приватно, наскільки розуміли потреби. Потім справа пішла далі, і вони організували маленьку общину. Багато заможних продавали свої маєтки і віддавали гроші до Господньої скарбниці, бажаючи, щоб якась сума була забезпечена для них і для кожного іншого члена общини – щоб розділити і розділити порівну.
Це було проявом дуже гарного духа і в досконалому стані було б мудрою, а також властивою поведінкою. Комунізм, так би мовити, зазнав невдачі. Не дивлячись на це, очевидно, що Господь дозволив цю пробу і невдачу для доброї цілі – щоб показати нам, що жодна така община між Його народом не є можлива в теперішньому часі. Комуністичний принцип чудово процвітатиме як тільки буде встановлене Месіанське царство. Але він є непрактичний в теперішньому часі, як був непрактичний за днів апостолів.

ВАРНАВА НЕ АПОСТОЛ

Ця лекція приводить нас до Варнави, доброго і мудрого чоловіка, дуже діяльного в церкві. Його ім’я означає "утішитель" і, очевидно, було йому дане. Його справжнє ім’я було Йосип, і він мусив мати дуже делікатний характер, коли апостоли дали йому нове ім’я Варнава – натякаючи, що він мав чудового духа і був у своєму щоденному житті "сином потіхи" для братів і всіх, з ким мав справу.
Варнава мав маєток, тобто поле, і продав його, і приніс виручені кошти до ніг апостолів. Він не був апостолом, бо їх було лише дванадцять, а в той час лише одинадцять, тому що відпав Юда. Св. Павло, дванадцятий апостол, вибрана посудина Господа, в якого не було "ні в чому недостатку супроти вищих апостолів" (2 Коринтян 11: 5, Дерк.), ще не мав відкритих очей на правду Євангелії.
Варнава був повністю готовий взяти від загальної долі свою частку з іншими. Однак між тими, хто прийняв запропоновані умови, були Ананій і його дружина Сапфіра. Вони мали маєток, продали його і присвоїли частину грошей, а решту принесли апостолам так, ніби це була ціла сума. Насправді домовившись між собою, вони погодились сказати, що гроші, які вони віддали до скарбниці, були всім, що вони отримали за маєток. Наша лекція говорить про те, як св. Петро віднісся до цієї справи. Під керівництвом святого Духа він сказав: "Ананію, чого сатана твоє серце наповнив, щоб ти Духу Святому неправду сказав та присвоїв із заплати за землю?" Він підкреслив Ананії, що маєток був його власний, що його не примушували і не намовляли віддавати його в дар общині, що це був лише його власний добровільний дар, і що він таким чином говорив неправду Богу, а не просто общині. Ананій, почувши ці слова, впав мертвий – вдарений Господом, а трохи пізніше так само постраждала його дружина. І великий жах обгорнув всю громаду, коли вони почули про ці речі.

ЧОМУ НЕ ПРОПОВІДУВАЛОСЬ ПОКАЯННЯ?

Св. Петро, без сумніву, пам’ятав свій власний сумний досвід, коли одного разу він відрікся Господа. Ми запитуємо: чому він не виявив співчуття до Ананія і Сапфіри, вказуючи їм, в чому була їхня помилка, і не спонукував їх покаятися, і не з’єднався з ними в молитві замість того, щоб винести їм кару смерті?
На нашу думку, ці двоє винних насправді не були Божими дітьми – вони ніколи не отримали зачаття святим Духом; і Господь використав цю нагоду, щоб дати великий урок церкві – щоб нагадати їй, що вони мали справу не з тілом і кров’ю, а з Богом Єговою. З цієї точки зору варто було пожертвувати цих двох осіб, які були під божественним осудом, з метою дати науку для церкви тоді, а в майбутньому для всіх поколінь, яким огидним в Господніх очах є лицемірство – особливо стосовно релігійних справ.
Якщо б ці двоє були духовно-зачаті, то їхнє покарання було б другою смертю, і ми не мали б жодної Біблійної підстави сподіватися, що вони матимуть якесь воскресіння, або майбутню нагоду, від Господа. Але якщо вони були просто дітьми світу, які не повністю оцінюють духовні речі, їхні майбутні інтереси не знищені. Вони і далі належать до великого світу людства, за яке помер Христос, і ще не отримали вповні благословень примирення з Богом через Господа Ісуса. Такої славної ласки можна сподіватися для світу в загальному в прекрасному майбутньому – протягом Тисячоліття, коли "благословляться всі племена землі" і будуть приведені до знання правди і до нагоди прийняти це знання на спасіння.
Якщо наше припущення правильне, то Ананій і Сапфіра будуть на дуже відмінному становищі, ніж Юда, котрий супроводжував нашого Господа впродовж років, котрий був свідком Його чудес, отримав Його святого Духа, а через це силу виганяти демонів, зціляти недуги і т.п. Нашою милосердною думкою щодо Ананія і Сапфіри є, що якщо вони не отримали святого Духа, то зовсім недостатньо розуміли, що вчинили. Хоча вони знали, що вчинили обман, вони, очевидно, не мали властивого погляду на справу. Наша надія для них полягає в тому, що вони не згрішили на смерть, і що життя, яке вони втратили, вони отримають знову в часі воскресіння, з повною нагодою зрозуміти речі правильно і остаточно встановити свою вірність чи невірність Богу під просвітленням, яке тоді матимуть.
Задумана ціль була досягнута. Великий страх і пошана до Бога і всього, що пов’язане з Ним в релігії, охопили всіх. Варто було суворо покарати одну пару, з огляду на приготування, вчинене для їхнього благословення в майбутньому, і з огляду на урок, який їхній досвід приніс для решти церкви.

ТОЙ САМИЙ ДУХ ОБМАНУ СЬОГОДНІ

Ми не обдаровані, як був св. Петро, повноваженням представляти Господні інтереси в судженні інших. Однак ясно, що з всього цього ми здатні пізнати, що сьогодні багато-хто живе таким самим обманним життям. Нам не дозволено судити їх, але вони самі судять себе через те, що говорять нам. Вони визнають себе посвяченими Господу – Єгові – пожертвуваними для божественної справи. Не дивлячись на це, вони багато-чого самовільно затримують для себе, визнаючи, що є повністю посвяченими послідовниками Ісуса.
Деякі з них, без сумніву, належать до того самого класу, що й Ананій. Вони приєдналися до християн, але ніколи не були зачаті святим Духом і в дійсності не мали ніякої частки, чи долі, з Христом. Інші можуть бути справжніми християнами і затримувати частину свого посвячення. Якщо так, то вони можуть бути певні, що з ними буде так, як сказав апостол: "Бо коли б ми самі судили себе, то засуджені ми не були б [не потрібно було б, щоб нас судив Господь]. Та засуджені від Господа, караємося, щоб нас не засуджено з світом" (1 Коринтян 11: 31, 32). Такі християни, будуючи на Скелі Христі Ісусі, очевидно, потребуватимуть пройти через вогняні проби, позначені в Біблії, і "випрати одіж свою, і вибілити її в крові Агнця", в великому горі, – бо не змогли жити згідно зі своєю угодою повної жертви (Об’явлення 7: 9-17).
Дійсно, виглядає, що лицемірство, про яке Біблія натякає як про особливе зло в очах Бога, в великій мірі практикується між номінальними послідовниками Ісуса. Визнання символів віри без віри і вигляд побожності без її сили, здається, з усіх боків говорять нам, що багато-хто живе лицемірно і тому підпадає божественному суду. Уроком для нас є: "Тримай, що ти маєш, щоб твого вінця ніхто не забрав".
Тут підходить наш заголовний вірш. Ми повинні любити один одного – спочатку нашого небесного Отця, потім нашого небесного Господа Ісуса, а остаточно ми повинні любити братів і, коли маємо нагоду, служити їм. Активно зайняті таким чином, ми будемо бережені від лицемірства і будемо готові до нашої частки в небесному царстві.